Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Критика | Аналітика
Вікторія Кравченко Красивий образ кохання
Танець - вид мистецтва: завдяки пластичним рухам людини створюються художні образи, як емоційний та образний зміст музичних творів.
Отже, "Танець ендорфінів" – красивий образ кохання, де за допомогою слів, ритму, рим створюється особлива музика, цінне звучання поезії вічної закоханості, коли душа поета розквітає метафорами, мріями, Сонцем. Бо це – корона сонетів про ніжне почуття кохання – любовна лірика.
Кохана для поета як Королева почуттів. Як Евридіка для Орфея, музи для Петрарки та Данте. І перша зустріч навесні, описана з життя, кохана стає уособленням Терпсихори, щоб танцем, рухами витонченими осягати мистецтво - особливий танець сонетів. Як два лосося у водній стихії, два лебеді, які створив (зліпив) Бог, як символ вірності, для життя, а не на поталу "кобрі". Адже поета мрія здійсненна: у голосі ліричного героя відчувається особлива теплота та ніжність, бо ця корона сонетів – присвячується особливій людині.
Ідея: чотири стихії – вода, повітря, земля, вогонь, та стихія Кохання, яка непереможна. Існує вічна боротьба Кохання та Ненависті. Чи поєднання таких категорій – веде до пізнання, відповіді на вічне питання: Хаос та Гармонія, як вони переплетені, що виникло першим? Чи Хаос і Гармонія – це два початки, що існували завжди? Не зважаючи на загибель, смуток, війни, біль – існує непереможне почуття, яка здатне все пробачити: і суперечки, і розлуки, – щоби творити новий Всесвіт, де є Едем, де є життя. Є Перемога. Бо диктатура – не вічна. Любов – так. "Танець ендорфінів" – танець щастя, танець сонетів, що стають цільним і прекрасним витвором уяви та фантазії автора.
Коханням є Любов-Богиня, а територія життя і сну - це фантастичне море ендорфінів, які є гормонами радості, бо кохання повертає молодість, дарує радість і красу.
Але не тільки про сердечні почуття йдеться у віршах, виникає паралелізм: битва добра і зла (війна як гідра), бо поряд існує темрява, яка не може здолати життя, таке вразливе життя, коли людина буває на межі, коли в спину дихає загибель. Та все ж має перемогти добро. Життя і натхнення. Закоханість, чесність.
Зважене слово, чистота мови кожної людини: такі важливі, бо маємо властивість від Творця - творити словами й вчинками не тільки власний мікровсесвіт, а й Всесвіт соціальний. Жити у спільноті, а не окремо, бо неможливо жити на самоті.
Боротьба Чорнобога і Білобога - є вічною. У вищих світах. Є битва і на Землі. Ми живемо у той час, коли вершиться наше майбутнє, коли від наших дій залежить життя Батьківщини, нащадків. Бо від війни добра й зла – до боротьби за свободу й незалежність нашої держави, адже на Землі, за яку тривають війни, існував первісний сад. До цього саду лине душа поета: і вузи шлюбу не розірве й Ереб. "Мрія" веде до Едему, поезія – це мистецтво, подароване обраним, яке необхідно відшліфовувати і плекати, як "надтонку мембрану серця ", оскільки важлива чистота слова: слово – тонка матерія, що впливає на тілесне, справжнє й реальне. На реальність, як магічне закляття, яке плететься розумом та емоціями. Що впливає на воду й тіло людини, складовою частиною людського організму є вода, на яку впливає Слово.
Як перемога (безліч перемог, значних і бажаних) – море ендорфінів, які дарує мозок у стресовий момент, щоби вгамувати біль чи відчути радість, якщо скуштувати шоколад. І є радість любові. Це - щастя: бути поряд з рідними.
Щоб закінчилася журба і людству знову змогли подарувати радість, щоб закінчився час диктатури. "Лелека й ворон" - символ двох сторін: світла й темряви. Але навіщо руйнувати, бути "руйначами"? Запитуємо ми.
У сонетах простежуються дві чіткі сюжетні лінії: особисте життя (ліричних героїв, закоханої пари) та життя всієї держави й народу (причина журби – вороже вторгнення), віра у перемогу, бажання здолати ненависть і зцілити не тільки серця й тіла людей, а й серце й тіло України.
Ненависть набридла, бажається любові і світла, йти до природи, змалювати пастораль. Зозуля кує лише для однієї пари, немовби вся темрява відійшла у минуле, є лише краса природня, єднання зі світом природи, миттєвості поряд з коханою. Бо серце поета бажає миттєвість розтягнути у вічність, згадати минуле - сільські вечорниці, задуматися над майбуттям. Але душа українська – бажає пісень. І наші пісні – здобуття народу – не відібрати. "Кохання сага" – фантазія у сонетах.
Особлива увага приділяється Ярилу - "покровителю пестощів і злюбу". Від слов'янських мотивів гармонійно автор переходить до грецької міфології, згадує Тору, Біблію, Коран.
"Митець – орач небесних нив". Якому не чуже розділити абсент з другом, щоби виговоритися, бо людина – потребує дружби, поваги, спілкування. "Налити у бокал" любовного напою – і знову відчути крила Музи? Стати солов'єм, що родить Едем уяви? Бо поетові бажається вірити у прекрасне: кохання, пронести кохання через все життя, і здолати - ненависть, війни. Бути вірному єдиній, як соловей, а не як лев, що має власний прайд. Закоханих благословляє Ярило... Кохання знову воскресає, яке не може зруйнувати навіть прикре слово. Промінь Сонця ллється у свідомість – і найтемніша хмарина розвіюється. Так, це заклик до завершення віковічної битви, до Перемоги, це упевненість у майбутньому, яке обов'язково буде світлим.
23-24.08.2024.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вікторія Кравченко Красивий образ кохання
рецензія на корону сонетів Ярослава Чорногуза Танець ендорфінів"
Ендорфіни - поліпептидні хімічні сполуки, що вироблять нейрони головного мозку (гіпофіз), зменшують біль та впливають на настрій, завдяки такій властивості отримали назву "гормон щастя". Саме ендорфіни впливають на почуття закоханості.
Танець - вид мистецтва: завдяки пластичним рухам людини створюються художні образи, як емоційний та образний зміст музичних творів.
Отже, "Танець ендорфінів" – красивий образ кохання, де за допомогою слів, ритму, рим створюється особлива музика, цінне звучання поезії вічної закоханості, коли душа поета розквітає метафорами, мріями, Сонцем. Бо це – корона сонетів про ніжне почуття кохання – любовна лірика.
Кохана для поета як Королева почуттів. Як Евридіка для Орфея, музи для Петрарки та Данте. І перша зустріч навесні, описана з життя, кохана стає уособленням Терпсихори, щоб танцем, рухами витонченими осягати мистецтво - особливий танець сонетів. Як два лосося у водній стихії, два лебеді, які створив (зліпив) Бог, як символ вірності, для життя, а не на поталу "кобрі". Адже поета мрія здійсненна: у голосі ліричного героя відчувається особлива теплота та ніжність, бо ця корона сонетів – присвячується особливій людині.
Ідея: чотири стихії – вода, повітря, земля, вогонь, та стихія Кохання, яка непереможна. Існує вічна боротьба Кохання та Ненависті. Чи поєднання таких категорій – веде до пізнання, відповіді на вічне питання: Хаос та Гармонія, як вони переплетені, що виникло першим? Чи Хаос і Гармонія – це два початки, що існували завжди? Не зважаючи на загибель, смуток, війни, біль – існує непереможне почуття, яка здатне все пробачити: і суперечки, і розлуки, – щоби творити новий Всесвіт, де є Едем, де є життя. Є Перемога. Бо диктатура – не вічна. Любов – так. "Танець ендорфінів" – танець щастя, танець сонетів, що стають цільним і прекрасним витвором уяви та фантазії автора.
Коханням є Любов-Богиня, а територія життя і сну - це фантастичне море ендорфінів, які є гормонами радості, бо кохання повертає молодість, дарує радість і красу.
Але не тільки про сердечні почуття йдеться у віршах, виникає паралелізм: битва добра і зла (війна як гідра), бо поряд існує темрява, яка не може здолати життя, таке вразливе життя, коли людина буває на межі, коли в спину дихає загибель. Та все ж має перемогти добро. Життя і натхнення. Закоханість, чесність.
Зважене слово, чистота мови кожної людини: такі важливі, бо маємо властивість від Творця - творити словами й вчинками не тільки власний мікровсесвіт, а й Всесвіт соціальний. Жити у спільноті, а не окремо, бо неможливо жити на самоті.
Боротьба Чорнобога і Білобога - є вічною. У вищих світах. Є битва і на Землі. Ми живемо у той час, коли вершиться наше майбутнє, коли від наших дій залежить життя Батьківщини, нащадків. Бо від війни добра й зла – до боротьби за свободу й незалежність нашої держави, адже на Землі, за яку тривають війни, існував первісний сад. До цього саду лине душа поета: і вузи шлюбу не розірве й Ереб. "Мрія" веде до Едему, поезія – це мистецтво, подароване обраним, яке необхідно відшліфовувати і плекати, як "надтонку мембрану серця ", оскільки важлива чистота слова: слово – тонка матерія, що впливає на тілесне, справжнє й реальне. На реальність, як магічне закляття, яке плететься розумом та емоціями. Що впливає на воду й тіло людини, складовою частиною людського організму є вода, на яку впливає Слово.
Як перемога (безліч перемог, значних і бажаних) – море ендорфінів, які дарує мозок у стресовий момент, щоби вгамувати біль чи відчути радість, якщо скуштувати шоколад. І є радість любові. Це - щастя: бути поряд з рідними.
Щоб закінчилася журба і людству знову змогли подарувати радість, щоб закінчився час диктатури. "Лелека й ворон" - символ двох сторін: світла й темряви. Але навіщо руйнувати, бути "руйначами"? Запитуємо ми.
У сонетах простежуються дві чіткі сюжетні лінії: особисте життя (ліричних героїв, закоханої пари) та життя всієї держави й народу (причина журби – вороже вторгнення), віра у перемогу, бажання здолати ненависть і зцілити не тільки серця й тіла людей, а й серце й тіло України.
Ненависть набридла, бажається любові і світла, йти до природи, змалювати пастораль. Зозуля кує лише для однієї пари, немовби вся темрява відійшла у минуле, є лише краса природня, єднання зі світом природи, миттєвості поряд з коханою. Бо серце поета бажає миттєвість розтягнути у вічність, згадати минуле - сільські вечорниці, задуматися над майбуттям. Але душа українська – бажає пісень. І наші пісні – здобуття народу – не відібрати. "Кохання сага" – фантазія у сонетах.
Особлива увага приділяється Ярилу - "покровителю пестощів і злюбу". Від слов'янських мотивів гармонійно автор переходить до грецької міфології, згадує Тору, Біблію, Коран.
"Митець – орач небесних нив". Якому не чуже розділити абсент з другом, щоби виговоритися, бо людина – потребує дружби, поваги, спілкування. "Налити у бокал" любовного напою – і знову відчути крила Музи? Стати солов'єм, що родить Едем уяви? Бо поетові бажається вірити у прекрасне: кохання, пронести кохання через все життя, і здолати - ненависть, війни. Бути вірному єдиній, як соловей, а не як лев, що має власний прайд. Закоханих благословляє Ярило... Кохання знову воскресає, яке не може зруйнувати навіть прикре слово. Промінь Сонця ллється у свідомість – і найтемніша хмарина розвіюється. Так, це заклик до завершення віковічної битви, до Перемоги, це упевненість у майбутньому, яке обов'язково буде світлим.
23-24.08.2024.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
