Якби не Мері, яка дуже добре знає все про мою неуважність,
я б ніколи не помітив ці дрібні, непоказні створіння,
які кружляли в собачій чашці з водою. Солідні, маслянисто-жовті
жилетики легко помітити і легко врятувати - Ти просто
ківшиком долоні під їхніми животиками витягуєш їх на волю,
І вони спинаються на лапки, як обурені пияки, тріпочуть
своїми розправленими крилами і летять. А я ніколи не помічав цих крихітних
мошок і комарів, доки Мері не показала їх. На побіжний погляд
вони є не що інше, як часточки пилу та цяточки сміття.
На той час, як я нахилився, щоб їх розглянути, деякі вже потонули
і безнадійно пропали. Але тих, які все ще плавали,
тих, що ще були ледь живі, але все ж живі, ти можеш посадити
на кінчик пальця, потім делікатно умовити перебратися на сухий картон
або на те, що підвернеться під руку, щоб врятувати - але ради бога,
будь обережним Один рух може стати фатальним. Але якщо ти терпеливий
і достатньо наполегливий, ти побачиш крильця, тендітні, як вії
над оком маленької дитини, які нарешті стрепенуться. Так буде збережене,
хоча ним досить легко зневажити, чиєсь дорогоцінне
незамінне життя. Немає кінця печалям на цій планеті, так давайте
рятувати тих, кого можемо. Мільярди років тому череп останнього гомініда,
повернений в глину, можливо, руйнували такі ж самі рої, як ці,
але нащадки зниклих створінь все ще на узбережжі, в сутінках,
над цими пагорбами. Хай вони знайдуть багато води та їжі.
Хай кожен вітерець, який їх підхоплює, виявиться попутним.
Березень 2011

Steve Kowit A Prayer
If it wasn’t for Mary who knows all too well my oblivious nature,
I’d never have noticed those tiny, crepuscular creatures
floating around in the dogs’ water bowls. The big, fat yellow
jackets are easy enough to spot & easy to save—You just
cup your hand under their bellies, tossing them free with a splash,
& they’ll stumble back to their feet like indignant drunks, shake
out their wings, & fly off. But I’d never noticed those minuscule
midges & gnats till Mary pointed them out. At a casual glance
they are nothing but dust motes & flecks of debris.
By the time I bend over to look, a few have already been
pulled under & are hopelessly gone. But the ones still floating,
the ones still barely alive but alive nonetheless, you can lift out
on the tip of your finger, then gingerly coax onto dry cardboard
or fencing or whatever is lying around—though for godsakes
be careful! A single slip can prove fatal. But If you’re patient
& steady enough, you’ll see wings, delicate as the lash of a small
child’s eye, at last start to flutter. What has been saved,
though easy enough to disparage, is somebody’s precious,
irreplaceable life. Given this planet’s unending grief, let us
save whom we can. Eons after the last hominid skull has
crumbled back into the loam, may swarms of these all
but invisible creatures’ descendants coast still, at dusk,
over these hills. May they find water & food in abundance.
May every breeze upon which they sail prove benign.
March 2011