Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Щоб збити їх не могли
Невірні південні "русскіє",
Такі неслухняні "хахли".
Снаряди стають касетними,
Щоб більше вбити людей.
І крик непочутий відчаю
Навколо панує лише безнадія.
Безмежні дерева покрили людей.
В полоні трави голоси і події.
В таких чагарях розпадається час.
Забуте минуле поросле травою.
І тиша проходить без зайвих прикрас
Рятуй мене од ницості людської.
Поета мрії золоте крило,
Краси буяння, миру й супокою.
Мій прихистку душевного тепла,
Світи мені і грій мене узимку.
Ти білим оксамитом сповила
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Свого звісно замку,
Тризубом вже зранку
розбив забаганку:
вже годі вам жерти,
вже досить їх жертви,
вже геть протиріччя –
Дивуєте щоразу… вчім секрет?
З якого джерела ота бровада…
Невже причина все той же інтернет?..
З якого ваші щупальці ресурса?
Хто викладач, чи визначений курс,
Чи може, всього навсього це - бурса?
Я дім утеплений покину
І лижі прикріплю до ніг,
Щоб рух мій не сповільнив сніг.
Гайну туди, де безголосно
Сніжинки вихряться на соснах
І де змарніле та худе
Зайча на подарунок жде.
Скажених коней в безум ночі.
Хтось вийде на святий поріг
У лапи темені. І очі
Зануряться в нове буття,
В нові простори і закони.
Двох вимірів жахне тертя
Спроможне стерти перепони
Вистрибують з текстів Гомера,
Копають рів
Навколо непорушних Мікен духу,
Навколо Аргосу диких жадань.
Наповнений мушлями келих*
Моря кам’яних вусатих котів
(Для кентаврів –
Завбільшки з око левіафана
Став чужинцем на руїнах Лариси
І співає пеани пеласгів
(Тільки його слова і ноти
Не розуміють папуги,
Яких привезли на Самос,
Чи то на Родос, чи то на Лесбос
Чекає Україна Вашинґтона
і, взявши свої голови до рук,
обдумують заручники закону,
куди подіти неуків наук.
Така ремінісценція у мене
Тарасова... така у дні війни
реакція на нице і зелене,
хай зомліє серденько,
Затріпоче пташкою
і заб'ється солодко.
Даруй, нічко, сон такий,
Люба нічко-сестронько.
Я скажу про все йому,
А бідкаюсь впереміж
І помираючи, не мру —
Супротиви безмежні…
Ні - ні, у черзі місць нема.
Блукальцям тут не раді
Хіба, що ви сосун-комар
І хоч не зірка, а проста людина,
Я згадую свої колишні весни,
Що цвітом облетіли, мов пір*їни.
Гарячим було літо до нестями,
Проміння-щастя огортало серце.
Кохання обіймало почуттями,
Але співучим, наче дрозд, –
На світ дивитися журливо
І співом тішити когось.
Яка це радість – привикати
Серед людей до самоти, –
Спокою вчитися у брата,
В сестри – утішливе верзти.
Коричневі паспорти
Салон краси де всі матроси
До міста в’їхав цирк
Заходить комісар сліпий
У трансовому стані
Правиця у зв’язці з линвоходцем
Лівиця десь під трусами
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Річард Олдінгтон ДЕЙЗІ
кохав більше за себе і всіх рідних,
нині...
Катул, LVIII
Була ти моїм другом в іграх в моріМи разом плавали.
Твоє дівчаче тіло було безгрудим.
Шукали ми молюсків серед скель:
На сонці ніжилися і байдикували;
Надвечір йшли ми гратися до інших.
Я був щасливий, коли був з тобою.
Я часом цілував тебе,
І ти мене завжди охоче цілувала;
Але боявся я - бо мав лиш чотирнадцять.
І я забув про тебе зовсім.
Тебе й твоє ім'я.
Сьогодні я по вулиці проходжу.
Вона, яка торкає мої руки, зі мною розмовляє
Вона - хто впізнає? - Єлена з Спарти,
Дріопа, Лаодамія...
Тут ти
повія з Оксфорд-стріт.
Єлена - у давньогрецькій міфології донька Зевса і спартанської цариці Леди, найвродливіша серед жінок. Обрала собі за чоловіка Менелая - царя Лакедемонії. Паріс викрав Єлену і привіз до Трої. Це стало причиною Троянської війни. Після падіння Трої Єлена з Менелаєм повернулися до Спарти.
Дріопа - пасла батьківських овець. В неї закохався Аполлон, обернувся черепахою, яку вона поклала собі в пазуху, там він перетворився на змію. Вона народила від нього сина. Пізніше стала німфою і перетворилася на тополю. Коли її секрет став відомий іншим німфам, вони перетворили її на ялину.
Лаодамія - дружина царя Протесилая, який відразу після весілля відправився воювати з Троєю. Загинув у найпершому бою. Дізнавшись про це, Лаодамія ублагала богів дозволити йому явитися до неї на три години. Гермес привів його і після тригодинної розмови, коли настав час прощання, Лаодамія вбила себе, щоб не розлучатися з чоловіком.
Richard Aldington "Daisy"
Plus quan se atque suos amavit omnes,
nunc...
- Catullus
You were my playmate by the sea.
We swam together.
Your girl's body had no breasts.
We found prawns among the rocks;
We liked to feel the sun and to do nothing;
In the evening we played games with the others.
It made me glad to be by you.
Sometimes I kissed you,
And you were always glad to kiss me;
But I was afraid - I was only fourteen.
And I had quite forgotten you,
You and your name.
To-day I pass through the streets.
She who touches my arms and talks with me
Is - who knows? - Helen of Sparta,
Dryope, Laodamia ...
And there are you
A whore in Oxford Street.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Рей Бредбері ДЕСЬ ДАЛЕКО ГРАЄ ОРКЕСТР"