ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.09.02 22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.

В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт

Олександр Буй
2025.09.02 21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.

Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Давня легенда
Говорять, то у давнину було,
Велике плем’я у краю жило.
Князь правив краєм, а під ним бояри,
А в кожного із них ще й слуг отара.
Бояри, хоч земель і злата мали,
Та їм, як завжди всього було мало.
Народ простий сумлінно працював
Та всю оту ораву годував.
Адже боярство все, що лиш могло,
З простого люду в «закрома» тягло.
Казали: ваше діло працювати,
А наше – вас надійно захищати.
Щоб ми ж готові до війни були,
Коли б, не дай Бог, вороги прийшли.
Самі ж вони давно не воювали
І зброю майже всю попродавали.
Князь на те все спокійно поглядав,
Бо сам із того чималенько мав.
Отак воно і відбувалось тут.
Простий у полі надривався люд,
Не устигав від поту просихати,
А ті все вищі зводили палати
Та мірялись добром і вихвалялись.
Для люду ж геть нічого не мінялось.
Раніш було: хто мужність проявляв,
Той запросто боярином ставав.
Але завів такі порядки князь,
Що простолюду в те боярство зась.
Тепер там місце тільки для «своїх»,
«Чужий» би туди втиснутись не зміг.
Свати, брати, куми і, звісно, діти,
Вони все звикли між своїх ділити.
«Еліт-та» - старий князь їх називав,
Бо сам лиш про кишеню власну дбав.

Як вмер старий князь, взявся молодий
Боярству тому, врешті, дати бій.
Та тут неждана те й взялась біда:
Зі сходу в край посунула орда.
Боярству треба зброю в руки брати,
Але воно не прагне воювати,
Бо роздобріло надто, розжиріло,
Тож воювати, звісно, не хотіло.
Хай хтось іде за нього воювати,
Добро нажите їхнє захищати.
Прикинулися, наче інваліди,
Хоча про те не скажеш по їх виду.
Самі не йдуть, синів, хоч купу мають
Та воювати теж не посилають.
Князь кинув клич, але дарма чекав,
Ніхто з бояр в похід не поспішав.
Взялися люд в околицях хапати,
Щоб на війну за себе посилати.
Кричали про обов’язок святий,
Щоб за Вітчизну йти на смертний бій.
Говорять, мудрість вже тоді була:
Зловити можна й притягти осла
Аж до води, вмовляти його, бити
Та силою не змусиш його пити.
Тож люд, як міг, від «ловів» тих ховався
І на слова оті не піддавався.
Хто у ліси, а хто на чужину,
Щоб не погнали на оту війну.
А хтось подався до бояр служити,
Тепер узявся сам людей ловити,
Щоб хтось за нього воювати йшов.
Адже блакитна вже у нього кров.
Та більшість погляда на те і жде,
Коли ж боярство на війну піде.
Коли покине ті свої палати
Й покаже, як потрібно воювати?!

Князь не діждався помочі бояр.
Для нього, звісно, був страшний удар.
Та долю проклинати все ж не став,
Свою дружину вірну він зібрав
Та і пішов назустріч тій орді,
Хоч розумів даремність всю тоді.
Бо що дружина може учинити?
Як ту орду велику зупинити?
Всім доведеться полягти у полі.
Та він пішов назустріч своїй долі.
Між тим, не всі серед простого люду
Лякалися списам підставить груди.
Хто взяв сокиру, хто косу, хто вила,
Своєму князю в поміч поспішили.
Хай справжню зброю досі не тримали,
Та їх то, якось зовсім не лякало.
Немає зброї - та ж в орди багато,
Поб’єм її і зброю будем мати!
Тож, поки князь з дружиною ішли,
До них загони цілі підійшли,
Готові, аби битися з ордою.
Тепер ставати можна і до бою.
А скоро степ тривожно загудів,
Хижак ординський по степу летів,
Позаду залишаючи руїни
Від гарної, квітучої країни.
Князь хутко військо зготував до бою
І груди в груди стрілися з ордою.
Він своїм військом керував уміло.
Ординці його збити не зуміли.
І почалася в полі січа люта.
А тиснява – не можна повернути.
Орда все більше й більше насідала,
Бо ж поки з простим людом воювала.
А ті, хоч, може й досвіду не мали
Та стійко рука об руку стояли.
І от, коли орда вся в бій пішла,
Удар дружина княжа нанесла.
Змела ординців на своїм шляху.
Ті, долю відчуваючи лиху,
Назад у поле кинулись тікати.
Дружинники ж взялися її гнати,
Рубаючи і трупом шлях встеляли.
Лиш темрява орду ту врятувала.
На ранок люди вбитих поховали.
Ординську зброю по степу зібрали.
А зброї тої було так багато,
Що кожному дістались меч і лати.
Князь радісно на теє позирає,
Бо ж справжнє військо під рукою має.
Вертало військо із того походу.
Князь попереду війська їхав гордо.
Та не у стольний град вони вертали,
Бо ще роботи чималенько мали.
Князь їх повів в боярськії палати,
Щоб ті «осині гнізда» розоряти.
Бояри, тільки–но про те узнали,
Один поперед одного втікали.
Та черева за роки так наїли,
Що по землі аж ними волочили.
А слуги їхні попереду мчали,
Бо поки черев ще таких не мали.
Князь ні одні палати не минав,
І з них бояр у три шияки гнав.
А тих, хто в полі мужність проявив,
Він в ті палати правити садив.
Як розігнали трутнів тих у краї,
Так жити стали – краще не буває.
Отак мій дід колись розповідав,
А я згадав і вам то передав.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2025-01-30 14:47:05
Переглядів сторінки твору 68
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.722 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, вірші
Автор востаннє на сайті 2025.08.31 14:06
Автор у цю хвилину відсутній