(дивний факт: у давньому ісландському епосі практично немає жодних міфів та легенд, що стосувалися б полярного сяйва)



з розтрісканих рук витікала кров, як лава з сотень вулканів цього дивного острова. мороз був вологим, йому вдавалося приморожувати пальці, навіть прямуючи до нуля. я інколи думала, краще б сніг замерзав на моїх віях. хоча тоді я би точно не витримала.

ми зрідка виходили в океан, оточені замерзлими горами і темрявою полярної ночі. навіть у світлу пору, ця темрява проникала всюди, в місті її намагалися відганяти пофарбованими в яскраві кольори стінами будинків, але вони, нею підточувані, облуплювалися й сіріли. ніхто не жадав нічних розваг. крига й холод відбивалися в моїх очах. магма не давала змерзнути.

ми намагалися зустріти китів, але бачили лише одного. далеко. в напівпорожньому місті хотіли заборонити китобійний промисел, але я знала про холодну течію по інший бік острова. людям звідти немає діла до зелених прапорів. їм нічого протиставити темряві. на східному березі Гольфстрім підігрівав суперечки борців за долю планети. вони ніколи не бачили айсбергів і не думали, що в колапсі винна не природна діяльність людини, а неприродні її масштаби.

Аврора насміхалася над нами. цього разу вона була немилосердною, як арктичні вітри, що вперто ігнорували циклональні закони й проривалися аж углиб острова. полярне сяйво не показувалося. ми від'їжджали все північніше. мені уявлялося, що воно має тріщати - повітря було кришталевим: прозорим і незвичайно холодним. підігріті теплом землі зелені рівнини залишилися десь далеко. небо не загорялося.

однієї ночі місто, здається, впало на небо й розтеклося по ньому. чи відобразилось у його мерехтливій безодні? того вечора мені довго не давались нові правила чудернацької місцевої мови. зібравшись плюнути на все, я почула дивний тріск. він долинав невідомо звідки, наче... тріщало щось угорі? очевидно, мені примарилось від утоми й цієї нестерпної темряви, вже який місяць підряд. я вийшла у двір провітрити голову й підняла очі до неба. слабкі, заглушувані ліхтарями сполохи прекрасної аврори танцювали над містом.

так от у кого воно перейняло свої барви.



2024