
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.30
07:12
Цей грішний світ затьмарює чимсь розум
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
2025.08.30
05:12
Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
2025.08.30
02:10
https://youtu.be/3XPUsVIPIs4?si=E5FfdQyPwF7bF9km
2025.08.29
22:36
Є краса квітки,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
2025.08.29
17:35
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски:
- То для онучків, то на продаж, а то для хрума.
Кукурудзу нин
2025.08.29
05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
2025.08.28
22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
2025.08.28
21:43
Із Бориса Заходера
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
2025.08.28
19:27
Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
2025.08.27
09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
"Любій Учительці від неслухняного учня"
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце недавно була в мене Ліна Костенко, почастував її яблуками з нашого саду. Шкода, що не застали її». І ось (тепер уже до пуття не пригадую) чи то з намови Євгена Олександровича, чи й просто самому попри думку відомих літературознавців про мої вірші закортіло дізнатися від Майстра номер один в Поезії про вартісність власних опусів.
Намірився і надіслав Ліні Василівні кілька віршів, а сам поїхав у відпустку в Крим. Яким же було моє здивування, коли дружина переслала в Планерське лист від поетеси зі схвальним відгуком та проханням продовжувати листування. Радості моєї не було меж. Я читав і перечитував надіслане.
А повернувшись до Києва, негайно ж надіслав новуву низку поезій. Кілька місяців тривало наше листування.На мій подив Ліна Василівна з Києва в Київ надсилала свої листівки…авіапоштою!? Крім листування час од часу я ще й телефонував своїй наставниці. Якогось разу в зі слухавки долинув не голос, а ридання. «Що з Вами?»- запитав я й почув: «Мені нізким говорити в Україні».
Коли в мене згромадилось чимало відгуків, я напросився в гості до Ліни Василівни. Відмови не було і ось я в скромному помешканні на Шулявці.
«Не тіштесь моїми відгуками,- почала поетеса. – Вони були необхідні, щоб спонукати Вас до писання. Але набагато більше в мене зауважень і побажань». І показала чималий стос папірців. Поговоривши про кожен вірш зокрема, попри їхні недоліки на мій подив співрозмовниця запропонувала видати твори окремою книгою.
«Я не думав про це»,- неохоче відповів я.
«Треба друкуватись, долаючи всі перепони, бо якщо не ми, то вони!» Ліна Василівна піднялася й показала на сусідній стіл: «Погляньте – скільки мною підготовлено до друку. Настане час і люди дізнаються, що й у мовчанці я не гайнувала час».
Я був неймовірно схвильований, що Поетеса, вища на голову від своїх орденоносних і лауреатських колег залучила мене, фактично початківця, в коло своїх однодумців. І вже насправді вразила її пропозиція: «Так що лишайте свою добірку. Попрацюємо над нею і видамо».
До такого розв’язку я справді не був готовий не тільки з огляду на те, що відволікатиму Поетесу на те, що маю зробити сам, а насамперед з дивовижної ситуації, коли позбавлена можливості друкуватися сама, вона клопотатиметься виданням моєї книги, не вартої жодного з її численних рукописів. Серед яких була й знаменита «Маруся Чурай».
Поглянувщи ще раз на столик з невиданими шедеврами, я подякував Ліні Василівні за таку щедру пропозицію і сказав: «Не можу залишити наразі добірку, бо їду в своє село на Канівщині, де маю намір виступити».
Ліна Василівна не заперечувала, щоправда, нагадавши про повернення рукопису. Я вже зібрався прощатись, як нагодився чоловік поетеси - Василь Цвіркунов, директор кіностудії імені Довженка. Випили по чарці на прощання, побажавши один одному здоров’я й наснаги.
Я таки справді побував у своїх рідних Грищенцях. Проте за численними застіллями ніколи та, зрештою, й негоже було читати вірші тим, з ким у далекому дитинстві пас кози, заробляючи на харч і сяку-таку одежину. Звелося все до спогадів про голодні повоєнні роки.
Повернувшись до Києва, я остаточно вирішив не турбувати Ліну Василівну.Впоравшись з її зауваженнями й побажаннями, з допомогою Павла Мовчана та Юрія Щербака почав потроху друкуватися. Настав нарешті час, коли здалося, що збірка готова. Почав шукати хто б з маститих поетів зголосився написати передмову до неї. Звернувся до Івана Драча. Попри схвальний відгук почув :»Хто ж таке надрукує?» Борис Олійник, не читаючи, заявив: «Мені як парторгові Спілки заборонено».
Не маючи іншого виходу, після тривалої перерви я зателефонував Ліні Василівні. «Ви зрадили мене»,- почув у відповідь. Не став виправдовуватись листовно, бо вважав, що більшим гріхом було б забирати в неї час на марні зусилля.
Тільки мізерна частка моєї збірки ввійшла в обойму з іншими такими ж, як і я сам, поетами-переростками «Ніжний кремінь». Збулася моя мрія вже в Ізраїлі, куди я переїхав на побажання дружини. Зібравши належну суму, я видав самостійну книгу «Заплутавшись у гомоні століть» з передмовою світлої памяті Євгена Олександровича Сверстюка.
Серед тих, кому хотілося подарувати видане, першою, звісно, була Ліна Костенко. Написав присвяту: «Любій Учительці від неслухняного учня».На щастя, трапилася й нагода передати книгу через Дмитра Дроздовського . Коли ж спитав , якою була реакція Ліни Василівни, почув невтішне для себе: «Це моя особиста трагедія». Трагедія й для мене, бо, маючи таку щасливу нагоду, не скористався вповні наговоритись з цією напрочуд дивовижною Жінкою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Любій Учительці від неслухняного учня"
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце недавно була в мене Ліна Костенко, почастував її яблуками з нашого саду. Шкода, що не застали її». І ось (тепер уже до пуття не пригадую) чи то з намови Євгена Олександровича, чи й просто самому попри думку відомих літературознавців про мої вірші закортіло дізнатися від Майстра номер один в Поезії про вартісність власних опусів.
Намірився і надіслав Ліні Василівні кілька віршів, а сам поїхав у відпустку в Крим. Яким же було моє здивування, коли дружина переслала в Планерське лист від поетеси зі схвальним відгуком та проханням продовжувати листування. Радості моєї не було меж. Я читав і перечитував надіслане.
А повернувшись до Києва, негайно ж надіслав новуву низку поезій. Кілька місяців тривало наше листування.На мій подив Ліна Василівна з Києва в Київ надсилала свої листівки…авіапоштою!? Крім листування час од часу я ще й телефонував своїй наставниці. Якогось разу в зі слухавки долинув не голос, а ридання. «Що з Вами?»- запитав я й почув: «Мені нізким говорити в Україні».
Коли в мене згромадилось чимало відгуків, я напросився в гості до Ліни Василівни. Відмови не було і ось я в скромному помешканні на Шулявці.
«Не тіштесь моїми відгуками,- почала поетеса. – Вони були необхідні, щоб спонукати Вас до писання. Але набагато більше в мене зауважень і побажань». І показала чималий стос папірців. Поговоривши про кожен вірш зокрема, попри їхні недоліки на мій подив співрозмовниця запропонувала видати твори окремою книгою.
«Я не думав про це»,- неохоче відповів я.
«Треба друкуватись, долаючи всі перепони, бо якщо не ми, то вони!» Ліна Василівна піднялася й показала на сусідній стіл: «Погляньте – скільки мною підготовлено до друку. Настане час і люди дізнаються, що й у мовчанці я не гайнувала час».
Я був неймовірно схвильований, що Поетеса, вища на голову від своїх орденоносних і лауреатських колег залучила мене, фактично початківця, в коло своїх однодумців. І вже насправді вразила її пропозиція: «Так що лишайте свою добірку. Попрацюємо над нею і видамо».
До такого розв’язку я справді не був готовий не тільки з огляду на те, що відволікатиму Поетесу на те, що маю зробити сам, а насамперед з дивовижної ситуації, коли позбавлена можливості друкуватися сама, вона клопотатиметься виданням моєї книги, не вартої жодного з її численних рукописів. Серед яких була й знаменита «Маруся Чурай».
Поглянувщи ще раз на столик з невиданими шедеврами, я подякував Ліні Василівні за таку щедру пропозицію і сказав: «Не можу залишити наразі добірку, бо їду в своє село на Канівщині, де маю намір виступити».
Ліна Василівна не заперечувала, щоправда, нагадавши про повернення рукопису. Я вже зібрався прощатись, як нагодився чоловік поетеси - Василь Цвіркунов, директор кіностудії імені Довженка. Випили по чарці на прощання, побажавши один одному здоров’я й наснаги.
Я таки справді побував у своїх рідних Грищенцях. Проте за численними застіллями ніколи та, зрештою, й негоже було читати вірші тим, з ким у далекому дитинстві пас кози, заробляючи на харч і сяку-таку одежину. Звелося все до спогадів про голодні повоєнні роки.
Повернувшись до Києва, я остаточно вирішив не турбувати Ліну Василівну.Впоравшись з її зауваженнями й побажаннями, з допомогою Павла Мовчана та Юрія Щербака почав потроху друкуватися. Настав нарешті час, коли здалося, що збірка готова. Почав шукати хто б з маститих поетів зголосився написати передмову до неї. Звернувся до Івана Драча. Попри схвальний відгук почув :»Хто ж таке надрукує?» Борис Олійник, не читаючи, заявив: «Мені як парторгові Спілки заборонено».
Не маючи іншого виходу, після тривалої перерви я зателефонував Ліні Василівні. «Ви зрадили мене»,- почув у відповідь. Не став виправдовуватись листовно, бо вважав, що більшим гріхом було б забирати в неї час на марні зусилля.
Тільки мізерна частка моєї збірки ввійшла в обойму з іншими такими ж, як і я сам, поетами-переростками «Ніжний кремінь». Збулася моя мрія вже в Ізраїлі, куди я переїхав на побажання дружини. Зібравши належну суму, я видав самостійну книгу «Заплутавшись у гомоні століть» з передмовою світлої памяті Євгена Олександровича Сверстюка.
Серед тих, кому хотілося подарувати видане, першою, звісно, була Ліна Костенко. Написав присвяту: «Любій Учительці від неслухняного учня».На щастя, трапилася й нагода передати книгу через Дмитра Дроздовського . Коли ж спитав , якою була реакція Ліни Василівни, почув невтішне для себе: «Це моя особиста трагедія». Трагедія й для мене, бо, маючи таку щасливу нагоду, не скористався вповні наговоритись з цією напрочуд дивовижною Жінкою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію