Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
"Любій Учительці від неслухняного учня"
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце недавно була в мене Ліна Костенко, почастував її яблуками з нашого саду. Шкода, що не застали її». І ось (тепер уже до пуття не пригадую) чи то з намови Євгена Олександровича, чи й просто самому попри думку відомих літературознавців про мої вірші закортіло дізнатися від Майстра номер один в Поезії про вартісність власних опусів.
Намірився і надіслав Ліні Василівні кілька віршів, а сам поїхав у відпустку в Крим. Яким же було моє здивування, коли дружина переслала в Планерське лист від поетеси зі схвальним відгуком та проханням продовжувати листування. Радості моєї не було меж. Я читав і перечитував надіслане.
А повернувшись до Києва, негайно ж надіслав новуву низку поезій. Кілька місяців тривало наше листування.На мій подив Ліна Василівна з Києва в Київ надсилала свої листівки…авіапоштою!? Крім листування час од часу я ще й телефонував своїй наставниці. Якогось разу в зі слухавки долинув не голос, а ридання. «Що з Вами?»- запитав я й почув: «Мені нізким говорити в Україні».
Коли в мене згромадилось чимало відгуків, я напросився в гості до Ліни Василівни. Відмови не було і ось я в скромному помешканні на Шулявці.
«Не тіштесь моїми відгуками,- почала поетеса. – Вони були необхідні, щоб спонукати Вас до писання. Але набагато більше в мене зауважень і побажань». І показала чималий стос папірців. Поговоривши про кожен вірш зокрема, попри їхні недоліки на мій подив співрозмовниця запропонувала видати твори окремою книгою.
«Я не думав про це»,- неохоче відповів я.
«Треба друкуватись, долаючи всі перепони, бо якщо не ми, то вони!» Ліна Василівна піднялася й показала на сусідній стіл: «Погляньте – скільки мною підготовлено до друку. Настане час і люди дізнаються, що й у мовчанці я не гайнувала час».
Я був неймовірно схвильований, що Поетеса, вища на голову від своїх орденоносних і лауреатських колег залучила мене, фактично початківця, в коло своїх однодумців. І вже насправді вразила її пропозиція: «Так що лишайте свою добірку. Попрацюємо над нею і видамо».
До такого розв’язку я справді не був готовий не тільки з огляду на те, що відволікатиму Поетесу на те, що маю зробити сам, а насамперед з дивовижної ситуації, коли позбавлена можливості друкуватися сама, вона клопотатиметься виданням моєї книги, не вартої жодного з її численних рукописів. Серед яких була й знаменита «Маруся Чурай».
Поглянувщи ще раз на столик з невиданими шедеврами, я подякував Ліні Василівні за таку щедру пропозицію і сказав: «Не можу залишити наразі добірку, бо їду в своє село на Канівщині, де маю намір виступити».
Ліна Василівна не заперечувала, щоправда, нагадавши про повернення рукопису. Я вже зібрався прощатись, як нагодився чоловік поетеси - Василь Цвіркунов, директор кіностудії імені Довженка. Випили по чарці на прощання, побажавши один одному здоров’я й наснаги.
Я таки справді побував у своїх рідних Грищенцях. Проте за численними застіллями ніколи та, зрештою, й негоже було читати вірші тим, з ким у далекому дитинстві пас кози, заробляючи на харч і сяку-таку одежину. Звелося все до спогадів про голодні повоєнні роки.
Повернувшись до Києва, я остаточно вирішив не турбувати Ліну Василівну.Впоравшись з її зауваженнями й побажаннями, з допомогою Павла Мовчана та Юрія Щербака почав потроху друкуватися. Настав нарешті час, коли здалося, що збірка готова. Почав шукати хто б з маститих поетів зголосився написати передмову до неї. Звернувся до Івана Драча. Попри схвальний відгук почув :»Хто ж таке надрукує?» Борис Олійник, не читаючи, заявив: «Мені як парторгові Спілки заборонено».
Не маючи іншого виходу, після тривалої перерви я зателефонував Ліні Василівні. «Ви зрадили мене»,- почув у відповідь. Не став виправдовуватись листовно, бо вважав, що більшим гріхом було б забирати в неї час на марні зусилля.
Тільки мізерна частка моєї збірки ввійшла в обойму з іншими такими ж, як і я сам, поетами-переростками «Ніжний кремінь». Збулася моя мрія вже в Ізраїлі, куди я переїхав на побажання дружини. Зібравши належну суму, я видав самостійну книгу «Заплутавшись у гомоні століть» з передмовою світлої памяті Євгена Олександровича Сверстюка.
Серед тих, кому хотілося подарувати видане, першою, звісно, була Ліна Костенко. Написав присвяту: «Любій Учительці від неслухняного учня».На щастя, трапилася й нагода передати книгу через Дмитра Дроздовського . Коли ж спитав , якою була реакція Ліни Василівни, почув невтішне для себе: «Це моя особиста трагедія». Трагедія й для мене, бо, маючи таку щасливу нагоду, не скористався вповні наговоритись з цією напрочуд дивовижною Жінкою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Любій Учительці від неслухняного учня"
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце недавно була в мене Ліна Костенко, почастував її яблуками з нашого саду. Шкода, що не застали її». І ось (тепер уже до пуття не пригадую) чи то з намови Євгена Олександровича, чи й просто самому попри думку відомих літературознавців про мої вірші закортіло дізнатися від Майстра номер один в Поезії про вартісність власних опусів.
Намірився і надіслав Ліні Василівні кілька віршів, а сам поїхав у відпустку в Крим. Яким же було моє здивування, коли дружина переслала в Планерське лист від поетеси зі схвальним відгуком та проханням продовжувати листування. Радості моєї не було меж. Я читав і перечитував надіслане.
А повернувшись до Києва, негайно ж надіслав новуву низку поезій. Кілька місяців тривало наше листування.На мій подив Ліна Василівна з Києва в Київ надсилала свої листівки…авіапоштою!? Крім листування час од часу я ще й телефонував своїй наставниці. Якогось разу в зі слухавки долинув не голос, а ридання. «Що з Вами?»- запитав я й почув: «Мені нізким говорити в Україні».
Коли в мене згромадилось чимало відгуків, я напросився в гості до Ліни Василівни. Відмови не було і ось я в скромному помешканні на Шулявці.
«Не тіштесь моїми відгуками,- почала поетеса. – Вони були необхідні, щоб спонукати Вас до писання. Але набагато більше в мене зауважень і побажань». І показала чималий стос папірців. Поговоривши про кожен вірш зокрема, попри їхні недоліки на мій подив співрозмовниця запропонувала видати твори окремою книгою.
«Я не думав про це»,- неохоче відповів я.
«Треба друкуватись, долаючи всі перепони, бо якщо не ми, то вони!» Ліна Василівна піднялася й показала на сусідній стіл: «Погляньте – скільки мною підготовлено до друку. Настане час і люди дізнаються, що й у мовчанці я не гайнувала час».
Я був неймовірно схвильований, що Поетеса, вища на голову від своїх орденоносних і лауреатських колег залучила мене, фактично початківця, в коло своїх однодумців. І вже насправді вразила її пропозиція: «Так що лишайте свою добірку. Попрацюємо над нею і видамо».
До такого розв’язку я справді не був готовий не тільки з огляду на те, що відволікатиму Поетесу на те, що маю зробити сам, а насамперед з дивовижної ситуації, коли позбавлена можливості друкуватися сама, вона клопотатиметься виданням моєї книги, не вартої жодного з її численних рукописів. Серед яких була й знаменита «Маруся Чурай».
Поглянувщи ще раз на столик з невиданими шедеврами, я подякував Ліні Василівні за таку щедру пропозицію і сказав: «Не можу залишити наразі добірку, бо їду в своє село на Канівщині, де маю намір виступити».
Ліна Василівна не заперечувала, щоправда, нагадавши про повернення рукопису. Я вже зібрався прощатись, як нагодився чоловік поетеси - Василь Цвіркунов, директор кіностудії імені Довженка. Випили по чарці на прощання, побажавши один одному здоров’я й наснаги.
Я таки справді побував у своїх рідних Грищенцях. Проте за численними застіллями ніколи та, зрештою, й негоже було читати вірші тим, з ким у далекому дитинстві пас кози, заробляючи на харч і сяку-таку одежину. Звелося все до спогадів про голодні повоєнні роки.
Повернувшись до Києва, я остаточно вирішив не турбувати Ліну Василівну.Впоравшись з її зауваженнями й побажаннями, з допомогою Павла Мовчана та Юрія Щербака почав потроху друкуватися. Настав нарешті час, коли здалося, що збірка готова. Почав шукати хто б з маститих поетів зголосився написати передмову до неї. Звернувся до Івана Драча. Попри схвальний відгук почув :»Хто ж таке надрукує?» Борис Олійник, не читаючи, заявив: «Мені як парторгові Спілки заборонено».
Не маючи іншого виходу, після тривалої перерви я зателефонував Ліні Василівні. «Ви зрадили мене»,- почув у відповідь. Не став виправдовуватись листовно, бо вважав, що більшим гріхом було б забирати в неї час на марні зусилля.
Тільки мізерна частка моєї збірки ввійшла в обойму з іншими такими ж, як і я сам, поетами-переростками «Ніжний кремінь». Збулася моя мрія вже в Ізраїлі, куди я переїхав на побажання дружини. Зібравши належну суму, я видав самостійну книгу «Заплутавшись у гомоні століть» з передмовою світлої памяті Євгена Олександровича Сверстюка.
Серед тих, кому хотілося подарувати видане, першою, звісно, була Ліна Костенко. Написав присвяту: «Любій Учительці від неслухняного учня».На щастя, трапилася й нагода передати книгу через Дмитра Дроздовського . Коли ж спитав , якою була реакція Ліни Василівни, почув невтішне для себе: «Це моя особиста трагедія». Трагедія й для мене, бо, маючи таку щасливу нагоду, не скористався вповні наговоритись з цією напрочуд дивовижною Жінкою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
