
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки беруться домовики
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки беруться домовики
На луках вогонь палає, аж від села знати.
Сидять хлопці навкруг нього, хмизу підкладають.
Щоб сидіти веселіше, щось розповідають.
Вибралися в нічне хлопці коней випасати.
Коні луками блукають, траву випасають,
Хлопці зрідка поглядають, щоб десь не побігли.
Головне, щоби від шкоди завернути встигли.
А то батьки, не дай Боже, не тільки полають.
Хлопців шестеро в нічному – і менші, і більші.
Старші «з досвідом» цікаве щось розповідають,
Ну, а менші їм у рота тільки заглядають,
Бо теж хочуть стільки знати, тож слухають лише.
Хоча Тимко і малий ще, та ж йому охота
Себе також показати – своє слово вставив:
- А я оце чув від батька, як він косу правив,
Як для себе кожен може виносити чорта.
Вони випили з хрещеним та і розмовляли,
Поки батько молоточком по литовці стукав.
А я сидів під причілком та уважно слухав.
Тож, щоб висидіти чорта, щоб ви, хлопці,
знали,
Кажуть, треба взяти зноска, який знесла курка,
Дев’ять днів його носити зліва під пахвою.
Потім взяти й закопати його в купу гною…
- Що ви слухаєте, хлопці, малого придурка! –
Сказав старший Василь, мову Тимка перебивши.-
Таке меле про те, що він і зовсім не знає.
- А що не так? – тут Степанко тихенько питає.
- Та чув дзвін, але не знає, звідки лунав лише.
То не чорта так виносять, лишень домового.
То я чув від тітки Вірки. А вона ж, всі знають,
Людям переляк виводить і кров замовляє.
Тож вона ці речі знає краще батька твого.
- А що ж далі із яйцем тим потрібно зробити?
- А що далі. З яйця того домовик і вийде.
Треба, значить, його взяти, щоб ніхто не видів
Та нагору до комина бігом посадити.
Його треба несолоним тільки годувати,
Бо розсердиться та й шкоди може наробити.
Не дай Боже, домовик щоб зробився сердитим.
Краще і зовсім такого вже тоді не мати.
Тітка Вірка розказала, що в селі одному
Жінка одна захотіла домовика мати.
Дев’ять день яйце носила, а вже на десятий
Вилупився домовик їй у яйці отому.
Поселила його в хаті, нагорі за комин.
Сама його годувала – і борщик, і каша.
І стало рости у неї і город, і паша.
Домовик сприяв тій жінці, уважай, у всьому.
Коли телиться корова – то теляток двоє,
А ягнят – одразу й троє від вівці з’являлось.
Скоро жінка збагатіла. Сама не справлялась.
Завела собі служницю. Але була злою.
Та знущалася над нею, робить заставляла
Більше того, ніж раніше із нею змовлялись.
Тож служниця і не надто для неї старалась.
Якось жінка їхать в місто торгувати мала.
Та служниці тій і каже: - Звари два горнятка
Борщу й каші ( як сама то все досі робила).
Та дивися, щоб ні разу того не солила!
Постав на горі за комин. Вже йшла, для порядку
Іще раз тій повторила: - Не здумай солити! –
Та й поїхала. Служниця ж услід тихо каже:
- Ага, чекай, зроблю все, як ти просиш, аякже!
Та й хутенько заходилась ту їжу варити.
Узяла по жмені солі туди покидала
Та й поставила на гору. Дума: «Насолила!»
А та жінка із базару скоро прилетіла.
Тільки двері відчинила та у сіни стала,
Як горнятка їй на голову та й порозбивались.
Жінка в хату, на служницю взялася кричати:
- Я ж просила?! Що ж ти шкоди наробила, клята?!
А та хитро: - Я забулась! Просто замоталась!
Вигнала служницю жінка. Але все змінилось.
Домовик уже розсердивсь та пішов із хати.
А у неї господарство стало пропадати.
І скоро та жінка знову бідною зробилась.
Сидять хлопці навкруг нього, хмизу підкладають.
Щоб сидіти веселіше, щось розповідають.
Вибралися в нічне хлопці коней випасати.
Коні луками блукають, траву випасають,
Хлопці зрідка поглядають, щоб десь не побігли.
Головне, щоби від шкоди завернути встигли.
А то батьки, не дай Боже, не тільки полають.
Хлопців шестеро в нічному – і менші, і більші.
Старші «з досвідом» цікаве щось розповідають,
Ну, а менші їм у рота тільки заглядають,
Бо теж хочуть стільки знати, тож слухають лише.
Хоча Тимко і малий ще, та ж йому охота
Себе також показати – своє слово вставив:
- А я оце чув від батька, як він косу правив,
Як для себе кожен може виносити чорта.
Вони випили з хрещеним та і розмовляли,
Поки батько молоточком по литовці стукав.
А я сидів під причілком та уважно слухав.
Тож, щоб висидіти чорта, щоб ви, хлопці,
знали,
Кажуть, треба взяти зноска, який знесла курка,
Дев’ять днів його носити зліва під пахвою.
Потім взяти й закопати його в купу гною…
- Що ви слухаєте, хлопці, малого придурка! –
Сказав старший Василь, мову Тимка перебивши.-
Таке меле про те, що він і зовсім не знає.
- А що не так? – тут Степанко тихенько питає.
- Та чув дзвін, але не знає, звідки лунав лише.
То не чорта так виносять, лишень домового.
То я чув від тітки Вірки. А вона ж, всі знають,
Людям переляк виводить і кров замовляє.
Тож вона ці речі знає краще батька твого.
- А що ж далі із яйцем тим потрібно зробити?
- А що далі. З яйця того домовик і вийде.
Треба, значить, його взяти, щоб ніхто не видів
Та нагору до комина бігом посадити.
Його треба несолоним тільки годувати,
Бо розсердиться та й шкоди може наробити.
Не дай Боже, домовик щоб зробився сердитим.
Краще і зовсім такого вже тоді не мати.
Тітка Вірка розказала, що в селі одному
Жінка одна захотіла домовика мати.
Дев’ять день яйце носила, а вже на десятий
Вилупився домовик їй у яйці отому.
Поселила його в хаті, нагорі за комин.
Сама його годувала – і борщик, і каша.
І стало рости у неї і город, і паша.
Домовик сприяв тій жінці, уважай, у всьому.
Коли телиться корова – то теляток двоє,
А ягнят – одразу й троє від вівці з’являлось.
Скоро жінка збагатіла. Сама не справлялась.
Завела собі служницю. Але була злою.
Та знущалася над нею, робить заставляла
Більше того, ніж раніше із нею змовлялись.
Тож служниця і не надто для неї старалась.
Якось жінка їхать в місто торгувати мала.
Та служниці тій і каже: - Звари два горнятка
Борщу й каші ( як сама то все досі робила).
Та дивися, щоб ні разу того не солила!
Постав на горі за комин. Вже йшла, для порядку
Іще раз тій повторила: - Не здумай солити! –
Та й поїхала. Служниця ж услід тихо каже:
- Ага, чекай, зроблю все, як ти просиш, аякже!
Та й хутенько заходилась ту їжу варити.
Узяла по жмені солі туди покидала
Та й поставила на гору. Дума: «Насолила!»
А та жінка із базару скоро прилетіла.
Тільки двері відчинила та у сіни стала,
Як горнятка їй на голову та й порозбивались.
Жінка в хату, на служницю взялася кричати:
- Я ж просила?! Що ж ти шкоди наробила, клята?!
А та хитро: - Я забулась! Просто замоталась!
Вигнала служницю жінка. Але все змінилось.
Домовик уже розсердивсь та пішов із хати.
А у неї господарство стало пропадати.
І скоро та жінка знову бідною зробилась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію