На луках вогонь палає, аж від села знати.
Сидять хлопці навкруг нього, хмизу підкладають.
Щоб сидіти веселіше, щось розповідають.
Вибралися в нічне хлопці коней випасати.
Коні луками блукають, траву випасають,
Хлопці зрідка поглядають, щоб десь не побігли.
Головне, щоби від шкоди завернути встигли.
А то батьки, не дай Боже, не тільки полають.
Хлопців шестеро в нічному – і менші, і більші.
Старші «з досвідом» цікаве щось розповідають,
Ну, а менші їм у рота тільки заглядають,
Бо теж хочуть стільки знати, тож слухають лише.
Хоча Тимко і малий ще, та ж йому охота
Себе також показати – своє слово вставив:
- А я оце чув від батька, як він косу правив,
Як для себе кожен може виносити чорта.
Вони випили з хрещеним та і розмовляли,
Поки батько молоточком по литовці стукав.
А я сидів під причілком та уважно слухав.
Тож, щоб висидіти чорта, щоб ви, хлопці,
знали,
Кажуть, треба взяти зноска, який знесла курка,
Дев’ять днів його носити зліва під пахвою.
Потім взяти й закопати його в купу гною…
- Що ви слухаєте, хлопці, малого придурка! –
Сказав старший Василь, мову Тимка перебивши.-
Таке меле про те, що він і зовсім не знає.
- А що не так? – тут Степанко тихенько питає.
- Та чув дзвін, але не знає, звідки лунав лише.
То не чорта так виносять, лишень домового.
То я чув від тітки Вірки. А вона ж, всі знають,
Людям переляк виводить і кров замовляє.
Тож вона ці речі знає краще батька твого.
- А що ж далі із яйцем тим потрібно зробити?
- А що далі. З яйця того домовик і вийде.
Треба, значить, його взяти, щоб ніхто не видів
Та нагору до комина бігом посадити.
Його треба несолоним тільки годувати,
Бо розсердиться та й шкоди може наробити.
Не дай Боже, домовик щоб зробився сердитим.
Краще і зовсім такого вже тоді не мати.
Тітка Вірка розказала, що в селі одному
Жінка одна захотіла домовика мати.
Дев’ять день яйце носила, а вже на десятий
Вилупився домовик їй у яйці отому.
Поселила його в хаті, нагорі за комин.
Сама його годувала – і борщик, і каша.
І стало рости у неї і город, і паша.
Домовик сприяв тій жінці, уважай, у всьому.
Коли телиться корова – то теляток двоє,
А ягнят – одразу й троє від вівці з’являлось.
Скоро жінка збагатіла. Сама не справлялась.
Завела собі служницю. Але була злою.
Та знущалася над нею, робить заставляла
Більше того, ніж раніше із нею змовлялись.
Тож служниця і не надто для неї старалась.
Якось жінка їхать в місто торгувати мала.
Та служниці тій і каже: - Звари два горнятка
Борщу й каші ( як сама то все досі робила).
Та дивися, щоб ні разу того не солила!
Постав на горі за комин. Вже йшла, для порядку
Іще раз тій повторила: - Не здумай солити! –
Та й поїхала. Служниця ж услід тихо каже:
- Ага, чекай, зроблю все, як ти просиш, аякже!
Та й хутенько заходилась ту їжу варити.
Узяла по жмені солі туди покидала
Та й поставила на гору. Дума: «Насолила!»
А та жінка із базару скоро прилетіла.
Тільки двері відчинила та у сіни стала,
Як горнятка їй на голову та й порозбивались.
Жінка в хату, на служницю взялася кричати:
- Я ж просила?! Що ж ти шкоди наробила, клята?!
А та хитро: - Я забулась! Просто замоталась!
Вигнала служницю жінка. Але все змінилось.
Домовик уже розсердивсь та пішов із хати.
А у неї господарство стало пропадати.
І скоро та жінка знову бідною зробилась.