Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Балада про самогубство (A ballade of suicide)
Охайна, висока доволі і з гарного матеріалу.
Мої руки вже петлю мотузки обізнано в’яжуть,
Як у того, хто зав’язує краватку для балу;
Але через те, що на стіні все сусідство дурне
Роблять довгий вдих і кричати «Ура!» уже годні,
Найбільш дивна примха охопила мене...
Адже я думаю, що не повішусь сьогодні.
Завтра забезпечення отримаю я грошове...
У залі дядькова шабля пилом густим припадає...
Рожево-сіра хмаринка, я бачу, у небі пливе...
Можливо мати священника не завітає...
Здається чув колись від добродія Галла,
Що готують гриби по-іншому іногородні...
В житті ніколи не читав я труди Ювенала...
Тож думаю я, що не повішусь сьогодні.
У світі буде ще один день для прання;*
Декаденти у розпаді; педанти усім набридають;
І виявив Ейч. Джи. Веллс,* що діти полюбляють грання,
А Бернард Шо,* що верещать вони і горлають.
Раціоналісти нарешті стають раціональними...
І в лісі густому знаходять струмки прохолодні,
Такі таємничі, що небеса здаються локальними...
Тож думаю я, що не повішусь сьогодні.
ПОСИЛКА
Принце! Я чую сурму місяця паростків - Жерміналю,*
Де жахливий шлях долають тамбрели* неблагородні;
Навіть сьогодні голову вам можуть відтяти без жалю...
Тож думаю я, що не повішусь сьогодні.
Вірш Гілберта Кіта Честертона - наслідування балад Франсуа Війона.
Днем прання називався понеділок, в який зазвичай і робилось щотижневе прання.
Ейч. Джи. Веллс (H.G. Wells) – це Херберт Джордж Веллс письменник і товариш Честертона. Веллса зазвичай просто називали «Ейч Джи». «Герберт» - то ім’я у Німеччині.
Драматург і ще один товариш Честертона Джордж Бернард Шо мав ірландське прізвище Shaw, яке вимовляється «Шо», а не русняво-совкова інтерпретація – «Шоу», яку так полюбляють малороси.
Жерміналь – місяць у французькому Революційному календарі, запровадженого у 1793 році якобінцями. Після відміни його Наполеоном, календар був тимчасово поновлений Паризькою Комуною. Відповідає нашому місяцю Березню.
Тамбрели – французькі самоскидні візки, на яких возили приречених до страти дворян - і не тільки їх - під час якобінського терору.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Якщо... (If...)"
