ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Зоя Бідило (1952) / Проза

 Олечка
Це було дуже давно, коли ще були колгоспи. Тоді колгоспним бригадирам везли на авто крадені дари ланів уночі, колгоспному голові - увечері, а прислана з райкому автівка завантажувалася медами, м'ясивом, та іншими колгоспними благами в будь-який час дня і ночі. Таке неподобство творилося тільки в тому колгоспі, де жила Олечка. За його межами світ невпинно йшов до тотальної справедливості і щастя.
Олечка була звичайною радянською дитиною, яка почергово раділа жовтенятській зірочці на грудях, пов'язаному на шию піонерському галстуку і відкриваючому вхід на шкільні танцювальні вечори комсомольському квитку. Йшли семидесяті роки. Репродуктор звав з хати, уквітчаної цвітом вишень та груш, на комсомольські новобудови. Протистояти професійній агітації Пахмутової вкупі з Грєбєнніковим і Добронравовим вона не змогла - душа співала:
Ты уехала в знойные степи,
Я ушёл на разведку в тайгу,
Над тобою лишь солнце палящее светит,
Надо мною - лишь кедры в снегу.
При вступі у Дніпропетровський гірничий інститут сільська відмінниця не добрала один бал і тут же завербувалася у геодезичну партію. Вже в серпні з теодолітом у руках прокладала дорогу долі по реперних точках - рейка, зйомка, перехід по бур'янах і канавах до чергової точки - рейка, зйомка... Палатки, гітари, багаття - романтика кочового життя... Восени в молдавських Вулканештах у геодезичну партію прибув молодий хлопчина, гарний, ставний... у 18 років не мають значення всі епітети, крім одного - коханий. На літо одружилися, ще за рік повернулися з безводних степів Казахстану додому - народився первісток.
З малим на руках мусили думати про осіле життя, тому поїхали у Дніпропетровськ, обоє пішли працювати станочниками у тракторний цех "Південмашу". Згодом він зустрів однополчанина, той запропонував перейти на роботу в міліцію. Маючи два роки служби в армії і хороші фізичні дані, в ті часи ще було можливо влаштуватися на роботу в міліцію без "вступного внеску". З роботою йому добре підфартило, поставили в охорону на хлібозавод. Правило "живеш сам - дай жити іншим" сприймалося як належне. Ці інші давали щодня в сумку масло, згущене молоко, цукор, яйця, муку - все, чим багатий хлібозавод. Надлишки продуктів продавали сусідам, забезпечували живу копійку.
Коли народилася третя дитина, вона пішла на прийом до директора заводу (тоді це був Кучма) і багатодітна родина одержала від заводу трикімнатну квартиру. Чоловік пішов на підвищення - його взяли в обласну міліцейську бригаду "збирачів податків". Не знаєте, що це за бригада? Тоді Ви не знаєте, що таке СРСР і безпідставно приписуєте нинішній владі побудову геніальної схеми державного здирництва, яка без збоїв працювала від часів Великого Жовтня і донині, опановуючи навіть такі галузі, з яких ні тоді, ні зараз, здавалося б, нічого взяти. Є!!!
Кожен начальник районного відділу міліції мав щомісяця передавати визначену суму своєму обласному керівництву. У відповідності зі складеним графіком бригада "збирачів податків" об'їжджала райони (зараз точно так же дільничний міліціонер обходить торгові точки, де на нього чекають обумовлені суми у справедливій відповідності з розміром торгового обороту). Приїзд - від'їзд обставлялися пишним бенкетом на місці, передачею грошей і подарунків та бенкетом у Дніпропетровську. Бенкетували мало не щодня у просторій трикімнатній квартирі багатодітної сім'ї. Найменша дитина мала тяжку вроджену хворобу, але хто б на це зважав, крім матері. Вона зробила спробу внести зміни у роботу відпрацьованого механізму - виставити за двері пияків. Спершу "не впущу", далі "напишу скаргу в прокуратуру" й нарешті перша письмова скарга.
- Ти що, не можеш заткнути їй рота?! - суворо відчитав свого підлеглого керівник "бригади збирачів податку".
Закривання рота звелося до побоїв - в міліції бити любили завжди. Але рот не закрився. Після чергової скарги, яка повернулася до керівництва обласною міліцією, приїхала психіатрична бригада і досвідчені лікарі взялися лікувати Олечку від властивого радянській людині прагнення справедливості. З лікарні вона вийшла з діагнозом шизофренія.
Ви ще пам'ятаєте перший з'їзд народних депутатів СРСР? Андрія Сахарова, Анатолія Собчака, Гавриїла Попова? Ви ще пам'ятаєте, як завмирали біля приймачів, з надією вслухаючись в кожну промову? Починалося інше життя...
Олечка описала безчинства, які творилися в Дніпропетровській міліції, і подалася в Москву. Щодня десятки борців за справедливість шикувалися в чергу біля входу до Палацу з'їздів - щоб встигнути передати свою скаргу, свій крик про допомогу комусь із делегатів. Олечка теж зайняла чергу. До людей з черги підходили:
- Ви зі скаргою?
- Так.
- Пройдіть зі мною, ми зареєструємо Вашу скаргу і передамо за призначенням.
В окремій кімнаті скаржників чекали санітари з психіатричної лікарні і якісне столичне лікування від прагнення справедливості. З московської психіатричної лікарні Олечку забрала мама.
Чоловік Олечки швидко став фіолетовим алкоголіком і за пиятику був звільнений з міліції. Прожив недовго - випив якусь їдучу речовину замість спиртного і помер у лікарні. За два роки помер найменший син - від вітрянки.
Хто знає відповідь на запитання, чи всяка людська психіка здатна витримати таке? Олечці відкрилося те, що не доступно звичайним людям - літаючі тарілки приземлялися прямо у дворі, Олечка стала контактером з позаземною цивілізацією - розквітла шизофренія. Лікування в психіатричній лікарні порушило зв'язок з інопланетянами.
Через два роки знову проблема - вона винесла з дому у двір весь одяг, взуття, книги, облила бензином і спалила. Знову психіатричний стаціонар - через 11 років вийшла з першою групою інвалідності, без зубів, суха, як лозина - лікарні не фінансувалися, тому психів годували двічі на день запареним комбікормом.
Померла Олечкина мама, через рік ВТЕК не підтвердила інвалідність, і непридатна до будь якої роботи Олечка залишилася без копійки грошей. Дорослі діти відцуралися від божевільної матері. Як вона живе? Придивіться, може побачите як жебракують на вулиці психічно хворі.

Повертаюся з роботи. В тролейбус заходить хлопчина років 25 -30, обірваний, неголений, переставляє ноги всім тілом, ковиляє проходом, промовляє, усміхаючись: "Пош - попош, пош - попош". Люди відвертаються. Сідає поруч: "Пош-попош", - звертається до мене і робить пальцями жест "мані-мані". Даю папірець, усміхається, як дитина, загальмована мова:
- Спасибі, дай Вам Бог здоров'я.
- І Вам того ж.
- Звідки Ви їдете?
- З роботи.
- Де працюєте?
- На Барабані?
- Що Ви там робите?
- Торгую.
- Хороший був день?
- Хороший.
- Тому Ви стільки дали?
- Так.
Ще поговорили, встав, знову поковиляв тролейбусом: "Пош - попош", - тепер вже розрізняю, що це "Пожалуйста, помогите". І знову байдуже відвертаються люди.
Не відвертайтеся!
Згляньтеся над немічними і нужденними! Вбиваючи їх своєю байдужістю, вбиваємо себе. Це не вони, суспільство хворе.
11/11/2011

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-11-22 23:09:28
Переглядів сторінки твору 152
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.821 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.821 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.20 22:40
Автор у цю хвилину відсутній