Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.03
18:57
В-есна і жінка, звісно, неподільні.
Е-(Є) в кожній усмішка від Лади.
С-іяє сонце, дихається вільно.
Н-ароджують життя, рулади.
А як в романтику цілком пірнають!
І тануть всі сніги навколо.
Е-(Є) в кожній усмішка від Лади.
С-іяє сонце, дихається вільно.
Н-ароджують життя, рулади.
А як в романтику цілком пірнають!
І тануть всі сніги навколо.
2026.03.03
12:32
Забути все, не значить все!
Лишились: Пам’ять, Душа, Тіло
Одне питанняко просте:
А що, у прощі не скрипіло?
Хіба, що в Пам’ять хтось заліз…
Хіба, що в снах Душа блукала…
Хіба, що Тіло між коліс…
Хіба, що того було мало.
Лишились: Пам’ять, Душа, Тіло
Одне питанняко просте:
А що, у прощі не скрипіло?
Хіба, що в Пам’ять хтось заліз…
Хіба, що в снах Душа блукала…
Хіба, що Тіло між коліс…
Хіба, що того було мало.
2026.03.03
10:32
На блошиних ринках пустоти
Вловиш ти ніщо, німу безглуздість.
У палкій гонитві до мети
Здійсниться спектакль хиткого тлуму.
На блошиних ринках віднайдеш
Відчай, небуття, відсутність сенсу,
Книги із безоднею без меж
Вловиш ти ніщо, німу безглуздість.
У палкій гонитві до мети
Здійсниться спектакль хиткого тлуму.
На блошиних ринках віднайдеш
Відчай, небуття, відсутність сенсу,
Книги із безоднею без меж
2026.03.03
07:01
Великий Віз
Вночі привіз
Яскраве світло, -
Світінь вогні,
Неначе в сні,
Блищали й квітли.
Зникала ніч
Побіля віч
Вночі привіз
Яскраве світло, -
Світінь вогні,
Неначе в сні,
Блищали й квітли.
Зникала ніч
Побіля віч
2026.03.02
20:05
І бабця на лавці…
І вікна в цеглині…
Зустрінуться вранці
В своїй порожнині…
А подруги вийдуть
І всядуться поруч,
Торкаєшся, з виду
І вікна в цеглині…
Зустрінуться вранці
В своїй порожнині…
А подруги вийдуть
І всядуться поруч,
Торкаєшся, з виду
2026.03.02
18:06
Дозвольте мені представитися
Маю смак володію грішми
І я прожив довге-довге життя
Викрадаючи душі грішників
Був я там де Ісус Христос
Обертався до сумніву й болю
Зробив усе щоби Пилатус
Вимив руки звершивши долю
Маю смак володію грішми
І я прожив довге-довге життя
Викрадаючи душі грішників
Був я там де Ісус Христос
Обертався до сумніву й болю
Зробив усе щоби Пилатус
Вимив руки звершивши долю
2026.03.02
14:30
Що ти таке вчинила там, царице,
Що лютістю Ахашвероша скинута з трону?
Такою, що переважила і змови недругів,
І зненависть підкорених держав...
Ти, найвродливіша з усіх жінок!
***
По третім році, як засів на троні в Сузах,
Що лютістю Ахашвероша скинута з трону?
Такою, що переважила і змови недругів,
І зненависть підкорених держав...
Ти, найвродливіша з усіх жінок!
***
По третім році, як засів на троні в Сузах,
2026.03.02
10:26
Так не хочеться спати лягати.
Ти з важливого щось не здійснив.
Ти прорвеш огорожі та ґрати,
Проповзеш крізь поля з усіх сил.
Щось назавжди потоне в намулі
І осяде на дно небуття.
Так воскресне в майбутнім минуле,
Ти з важливого щось не здійснив.
Ти прорвеш огорожі та ґрати,
Проповзеш крізь поля з усіх сил.
Щось назавжди потоне в намулі
І осяде на дно небуття.
Так воскресне в майбутнім минуле,
2026.03.02
05:59
Коли лоза цвіла на схилах
І не минали гожі дні,
Мені шалено пощастило -
Тебе зустріти навесні.
І стерти відстань поміж нами,
І розбудити почуття, -
І говорити тільки прямо
Про рух вперед без вороття.
І не минали гожі дні,
Мені шалено пощастило -
Тебе зустріти навесні.
І стерти відстань поміж нами,
І розбудити почуття, -
І говорити тільки прямо
Про рух вперед без вороття.
2026.03.01
23:47
Повернемось до дрібниць,
До її глибин - дрібничок…
Відсторонимо лисиць
І братів, і їх сестричок…
А ще кума і куму.
Хресних діток позашлюбних,
І ага… і те — угу,
Що відклеїлось з розумних.
До її глибин - дрібничок…
Відсторонимо лисиць
І братів, і їх сестричок…
А ще кума і куму.
Хресних діток позашлюбних,
І ага… і те — угу,
Що відклеїлось з розумних.
2026.03.01
23:35
Горить камін. Давно замовкли грози.
Новий ноктюрн виконує рояль.
О, зимо! Всі мої гарячі сльози
Чи зможуть розтопити твій кришталь?
Безмежний білий колір в синій тиші.
Підходжу вранці знову до вікна.
Тут візерунками поему пише
Новий ноктюрн виконує рояль.
О, зимо! Всі мої гарячі сльози
Чи зможуть розтопити твій кришталь?
Безмежний білий колір в синій тиші.
Підходжу вранці знову до вікна.
Тут візерунками поему пише
2026.03.01
22:54
А ми повиростали на гірчиці,
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.
***
А словники міняти не на часі,
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.
***
А словники міняти не на часі,
2026.03.01
20:58
зайшов на сторінку Сонце-Місяця... перечитав кілька разів. Підтримую. Незабаром і я залишу ПМ. Давно предавно тут було затишнно і цікаво. Нині тут гниє і попахує...
2026.03.01
18:01
Колише ранок траву шовкову,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.
Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.
Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,
2026.03.01
16:06
У корчмі, що біля Січі нині велелюдно,
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л
2026.03.01
15:33
«Русскіє» - нація-фальсифікація.
Культ вождя – споконвічна і невід’ємна частина московської культури.
Категорія ворогів набагато стабільніша, ніж категорія друзів.
Велика політика починається там, де закінчується правда.
Кожна персональна мая
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоя Бідило (1952) /
Проза
Олечка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Олечка
Це було дуже давно, коли ще були колгоспи. Тоді колгоспним бригадирам везли на авто крадені дари ланів уночі, колгоспному голові - увечері, а прислана з райкому автівка завантажувалася медами, м'ясивом, та іншими колгоспними благами в будь-який час дня і ночі. Таке неподобство творилося тільки в тому колгоспі, де жила Олечка. За його межами світ невпинно йшов до тотальної справедливості і щастя.
Олечка була звичайною радянською дитиною, яка почергово раділа жовтенятській зірочці на грудях, пов'язаному на шию піонерському галстуку і відкриваючому вхід на шкільні танцювальні вечори комсомольському квитку. Йшли семидесяті роки. Репродуктор звав з хати, уквітчаної цвітом вишень та груш, на комсомольські новобудови. Протистояти професійній агітації Пахмутової вкупі з Грєбєнніковим і Добронравовим вона не змогла - душа співала:
Ты уехала в знойные степи,
Я ушёл на разведку в тайгу,
Над тобою лишь солнце палящее светит,
Надо мною - лишь кедры в снегу.
При вступі у Дніпропетровський гірничий інститут сільська відмінниця не добрала один бал і тут же завербувалася у геодезичну партію. Вже в серпні з теодолітом у руках прокладала дорогу долі по реперних точках - рейка, зйомка, перехід по бур'янах і канавах до чергової точки - рейка, зйомка... Палатки, гітари, багаття - романтика кочового життя... Восени в молдавських Вулканештах у геодезичну партію прибув молодий хлопчина, гарний, ставний... у 18 років не мають значення всі епітети, крім одного - коханий. На літо одружилися, ще за рік повернулися з безводних степів Казахстану додому - народився первісток.
З малим на руках мусили думати про осіле життя, тому поїхали у Дніпропетровськ, обоє пішли працювати станочниками у тракторний цех "Південмашу". Згодом він зустрів однополчанина, той запропонував перейти на роботу в міліцію. Маючи два роки служби в армії і хороші фізичні дані, в ті часи ще було можливо влаштуватися на роботу в міліцію без "вступного внеску". З роботою йому добре підфартило, поставили в охорону на хлібозавод. Правило "живеш сам - дай жити іншим" сприймалося як належне. Ці інші давали щодня в сумку масло, згущене молоко, цукор, яйця, муку - все, чим багатий хлібозавод. Надлишки продуктів продавали сусідам, забезпечували живу копійку.
Коли народилася третя дитина, вона пішла на прийом до директора заводу (тоді це був Кучма) і багатодітна родина одержала від заводу трикімнатну квартиру. Чоловік пішов на підвищення - його взяли в обласну міліцейську бригаду "збирачів податків". Не знаєте, що це за бригада? Тоді Ви не знаєте, що таке СРСР і безпідставно приписуєте нинішній владі побудову геніальної схеми державного здирництва, яка без збоїв працювала від часів Великого Жовтня і донині, опановуючи навіть такі галузі, з яких ні тоді, ні зараз, здавалося б, нічого взяти. Є!!!
Кожен начальник районного відділу міліції мав щомісяця передавати визначену суму своєму обласному керівництву. У відповідності зі складеним графіком бригада "збирачів податків" об'їжджала райони (зараз точно так же дільничний міліціонер обходить торгові точки, де на нього чекають обумовлені суми у справедливій відповідності з розміром торгового обороту). Приїзд - від'їзд обставлялися пишним бенкетом на місці, передачею грошей і подарунків та бенкетом у Дніпропетровську. Бенкетували мало не щодня у просторій трикімнатній квартирі багатодітної сім'ї. Найменша дитина мала тяжку вроджену хворобу, але хто б на це зважав, крім матері. Вона зробила спробу внести зміни у роботу відпрацьованого механізму - виставити за двері пияків. Спершу "не впущу", далі "напишу скаргу в прокуратуру" й нарешті перша письмова скарга.
- Ти що, не можеш заткнути їй рота?! - суворо відчитав свого підлеглого керівник "бригади збирачів податку".
Закривання рота звелося до побоїв - в міліції бити любили завжди. Але рот не закрився. Після чергової скарги, яка повернулася до керівництва обласною міліцією, приїхала психіатрична бригада і досвідчені лікарі взялися лікувати Олечку від властивого радянській людині прагнення справедливості. З лікарні вона вийшла з діагнозом шизофренія.
Ви ще пам'ятаєте перший з'їзд народних депутатів СРСР? Андрія Сахарова, Анатолія Собчака, Гавриїла Попова? Ви ще пам'ятаєте, як завмирали біля приймачів, з надією вслухаючись в кожну промову? Починалося інше життя...
Олечка описала безчинства, які творилися в Дніпропетровській міліції, і подалася в Москву. Щодня десятки борців за справедливість шикувалися в чергу біля входу до Палацу з'їздів - щоб встигнути передати свою скаргу, свій крик про допомогу комусь із делегатів. Олечка теж зайняла чергу. До людей з черги підходили:
- Ви зі скаргою?
- Так.
- Пройдіть зі мною, ми зареєструємо Вашу скаргу і передамо за призначенням.
В окремій кімнаті скаржників чекали санітари з психіатричної лікарні і якісне столичне лікування від прагнення справедливості. З московської психіатричної лікарні Олечку забрала мама.
Чоловік Олечки швидко став фіолетовим алкоголіком і за пиятику був звільнений з міліції. Прожив недовго - випив якусь їдучу речовину замість спиртного і помер у лікарні. За два роки помер найменший син - від вітрянки.
Хто знає відповідь на запитання, чи всяка людська психіка здатна витримати таке? Олечці відкрилося те, що не доступно звичайним людям - літаючі тарілки приземлялися прямо у дворі, Олечка стала контактером з позаземною цивілізацією - розквітла шизофренія. Лікування в психіатричній лікарні порушило зв'язок з інопланетянами.
Через два роки знову проблема - вона винесла з дому у двір весь одяг, взуття, книги, облила бензином і спалила. Знову психіатричний стаціонар - через 11 років вийшла з першою групою інвалідності, без зубів, суха, як лозина - лікарні не фінансувалися, тому психів годували двічі на день запареним комбікормом.
Померла Олечкина мама, через рік ВТЕК не підтвердила інвалідність, і непридатна до будь якої роботи Олечка залишилася без копійки грошей. Дорослі діти відцуралися від божевільної матері. Як вона живе? Придивіться, може побачите як жебракують на вулиці психічно хворі.
Повертаюся з роботи. В тролейбус заходить хлопчина років 25 -30, обірваний, неголений, переставляє ноги всім тілом, ковиляє проходом, промовляє, усміхаючись: "Пош - попош, пош - попош". Люди відвертаються. Сідає поруч: "Пош-попош", - звертається до мене і робить пальцями жест "мані-мані". Даю папірець, усміхається, як дитина, загальмована мова:
- Спасибі, дай Вам Бог здоров'я.
- І Вам того ж.
- Звідки Ви їдете?
- З роботи.
- Де працюєте?
- На Барабані?
- Що Ви там робите?
- Торгую.
- Хороший був день?
- Хороший.
- Тому Ви стільки дали?
- Так.
Ще поговорили, встав, знову поковиляв тролейбусом: "Пош - попош", - тепер вже розрізняю, що це "Пожалуйста, помогите". І знову байдуже відвертаються люди.
Не відвертайтеся!
Згляньтеся над немічними і нужденними! Вбиваючи їх своєю байдужістю, вбиваємо себе. Це не вони, суспільство хворе.
11/11/2011
Олечка була звичайною радянською дитиною, яка почергово раділа жовтенятській зірочці на грудях, пов'язаному на шию піонерському галстуку і відкриваючому вхід на шкільні танцювальні вечори комсомольському квитку. Йшли семидесяті роки. Репродуктор звав з хати, уквітчаної цвітом вишень та груш, на комсомольські новобудови. Протистояти професійній агітації Пахмутової вкупі з Грєбєнніковим і Добронравовим вона не змогла - душа співала:
Ты уехала в знойные степи,
Я ушёл на разведку в тайгу,
Над тобою лишь солнце палящее светит,
Надо мною - лишь кедры в снегу.
При вступі у Дніпропетровський гірничий інститут сільська відмінниця не добрала один бал і тут же завербувалася у геодезичну партію. Вже в серпні з теодолітом у руках прокладала дорогу долі по реперних точках - рейка, зйомка, перехід по бур'янах і канавах до чергової точки - рейка, зйомка... Палатки, гітари, багаття - романтика кочового життя... Восени в молдавських Вулканештах у геодезичну партію прибув молодий хлопчина, гарний, ставний... у 18 років не мають значення всі епітети, крім одного - коханий. На літо одружилися, ще за рік повернулися з безводних степів Казахстану додому - народився первісток.
З малим на руках мусили думати про осіле життя, тому поїхали у Дніпропетровськ, обоє пішли працювати станочниками у тракторний цех "Південмашу". Згодом він зустрів однополчанина, той запропонував перейти на роботу в міліцію. Маючи два роки служби в армії і хороші фізичні дані, в ті часи ще було можливо влаштуватися на роботу в міліцію без "вступного внеску". З роботою йому добре підфартило, поставили в охорону на хлібозавод. Правило "живеш сам - дай жити іншим" сприймалося як належне. Ці інші давали щодня в сумку масло, згущене молоко, цукор, яйця, муку - все, чим багатий хлібозавод. Надлишки продуктів продавали сусідам, забезпечували живу копійку.
Коли народилася третя дитина, вона пішла на прийом до директора заводу (тоді це був Кучма) і багатодітна родина одержала від заводу трикімнатну квартиру. Чоловік пішов на підвищення - його взяли в обласну міліцейську бригаду "збирачів податків". Не знаєте, що це за бригада? Тоді Ви не знаєте, що таке СРСР і безпідставно приписуєте нинішній владі побудову геніальної схеми державного здирництва, яка без збоїв працювала від часів Великого Жовтня і донині, опановуючи навіть такі галузі, з яких ні тоді, ні зараз, здавалося б, нічого взяти. Є!!!
Кожен начальник районного відділу міліції мав щомісяця передавати визначену суму своєму обласному керівництву. У відповідності зі складеним графіком бригада "збирачів податків" об'їжджала райони (зараз точно так же дільничний міліціонер обходить торгові точки, де на нього чекають обумовлені суми у справедливій відповідності з розміром торгового обороту). Приїзд - від'їзд обставлялися пишним бенкетом на місці, передачею грошей і подарунків та бенкетом у Дніпропетровську. Бенкетували мало не щодня у просторій трикімнатній квартирі багатодітної сім'ї. Найменша дитина мала тяжку вроджену хворобу, але хто б на це зважав, крім матері. Вона зробила спробу внести зміни у роботу відпрацьованого механізму - виставити за двері пияків. Спершу "не впущу", далі "напишу скаргу в прокуратуру" й нарешті перша письмова скарга.
- Ти що, не можеш заткнути їй рота?! - суворо відчитав свого підлеглого керівник "бригади збирачів податку".
Закривання рота звелося до побоїв - в міліції бити любили завжди. Але рот не закрився. Після чергової скарги, яка повернулася до керівництва обласною міліцією, приїхала психіатрична бригада і досвідчені лікарі взялися лікувати Олечку від властивого радянській людині прагнення справедливості. З лікарні вона вийшла з діагнозом шизофренія.
Ви ще пам'ятаєте перший з'їзд народних депутатів СРСР? Андрія Сахарова, Анатолія Собчака, Гавриїла Попова? Ви ще пам'ятаєте, як завмирали біля приймачів, з надією вслухаючись в кожну промову? Починалося інше життя...
Олечка описала безчинства, які творилися в Дніпропетровській міліції, і подалася в Москву. Щодня десятки борців за справедливість шикувалися в чергу біля входу до Палацу з'їздів - щоб встигнути передати свою скаргу, свій крик про допомогу комусь із делегатів. Олечка теж зайняла чергу. До людей з черги підходили:
- Ви зі скаргою?
- Так.
- Пройдіть зі мною, ми зареєструємо Вашу скаргу і передамо за призначенням.
В окремій кімнаті скаржників чекали санітари з психіатричної лікарні і якісне столичне лікування від прагнення справедливості. З московської психіатричної лікарні Олечку забрала мама.
Чоловік Олечки швидко став фіолетовим алкоголіком і за пиятику був звільнений з міліції. Прожив недовго - випив якусь їдучу речовину замість спиртного і помер у лікарні. За два роки помер найменший син - від вітрянки.
Хто знає відповідь на запитання, чи всяка людська психіка здатна витримати таке? Олечці відкрилося те, що не доступно звичайним людям - літаючі тарілки приземлялися прямо у дворі, Олечка стала контактером з позаземною цивілізацією - розквітла шизофренія. Лікування в психіатричній лікарні порушило зв'язок з інопланетянами.
Через два роки знову проблема - вона винесла з дому у двір весь одяг, взуття, книги, облила бензином і спалила. Знову психіатричний стаціонар - через 11 років вийшла з першою групою інвалідності, без зубів, суха, як лозина - лікарні не фінансувалися, тому психів годували двічі на день запареним комбікормом.
Померла Олечкина мама, через рік ВТЕК не підтвердила інвалідність, і непридатна до будь якої роботи Олечка залишилася без копійки грошей. Дорослі діти відцуралися від божевільної матері. Як вона живе? Придивіться, може побачите як жебракують на вулиці психічно хворі.
Повертаюся з роботи. В тролейбус заходить хлопчина років 25 -30, обірваний, неголений, переставляє ноги всім тілом, ковиляє проходом, промовляє, усміхаючись: "Пош - попош, пош - попош". Люди відвертаються. Сідає поруч: "Пош-попош", - звертається до мене і робить пальцями жест "мані-мані". Даю папірець, усміхається, як дитина, загальмована мова:
- Спасибі, дай Вам Бог здоров'я.
- І Вам того ж.
- Звідки Ви їдете?
- З роботи.
- Де працюєте?
- На Барабані?
- Що Ви там робите?
- Торгую.
- Хороший був день?
- Хороший.
- Тому Ви стільки дали?
- Так.
Ще поговорили, встав, знову поковиляв тролейбусом: "Пош - попош", - тепер вже розрізняю, що це "Пожалуйста, помогите". І знову байдуже відвертаються люди.
Не відвертайтеся!
Згляньтеся над немічними і нужденними! Вбиваючи їх своєю байдужістю, вбиваємо себе. Це не вони, суспільство хворе.
11/11/2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Степові дослідження Великого Українського Питання"
• Перейти на сторінку •
"Волт Вітмен Пісня про себе. 52"
• Перейти на сторінку •
"Волт Вітмен Пісня про себе. 52"
Про публікацію
