ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2025.12.04 21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.

Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів

Євген Федчук
2025.12.04 19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех

Іван Потьомкін
2025.12.04 17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...

Сергій Губерначук
2025.12.04 13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.

Борис Костиря
2025.12.04 13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.

У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,

Ольга Олеандра
2025.12.04 10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров

С М
2025.12.04 06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г

Кока Черкаський
2025.12.04 05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,

Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка

Мар'ян Кіхно
2025.12.04 03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я. Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа

Володимир Бойко
2025.12.04 00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити. Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний. На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки. Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе. Дзеркало душі

Тетяна Левицька
2025.12.04 00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.

Світлана Пирогова
2025.12.03 22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.

Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить

Артур Курдіновський
2025.12.03 21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)

***

Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.

Микола Дудар
2025.12.03 21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…

Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить

Борис Костиря
2025.12.03 18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.

Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух

Тетяна Левицька
2025.12.03 15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Зоя Бідило (1952) / Проза

 Олечка
Це було дуже давно, коли ще були колгоспи. Тоді колгоспним бригадирам везли на авто крадені дари ланів уночі, колгоспному голові - увечері, а прислана з райкому автівка завантажувалася медами, м'ясивом, та іншими колгоспними благами в будь-який час дня і ночі. Таке неподобство творилося тільки в тому колгоспі, де жила Олечка. За його межами світ невпинно йшов до тотальної справедливості і щастя.
Олечка була звичайною радянською дитиною, яка почергово раділа жовтенятській зірочці на грудях, пов'язаному на шию піонерському галстуку і відкриваючому вхід на шкільні танцювальні вечори комсомольському квитку. Йшли семидесяті роки. Репродуктор звав з хати, уквітчаної цвітом вишень та груш, на комсомольські новобудови. Протистояти професійній агітації Пахмутової вкупі з Грєбєнніковим і Добронравовим вона не змогла - душа співала:
Ты уехала в знойные степи,
Я ушёл на разведку в тайгу,
Над тобою лишь солнце палящее светит,
Надо мною - лишь кедры в снегу.
При вступі у Дніпропетровський гірничий інститут сільська відмінниця не добрала один бал і тут же завербувалася у геодезичну партію. Вже в серпні з теодолітом у руках прокладала дорогу долі по реперних точках - рейка, зйомка, перехід по бур'янах і канавах до чергової точки - рейка, зйомка... Палатки, гітари, багаття - романтика кочового життя... Восени в молдавських Вулканештах у геодезичну партію прибув молодий хлопчина, гарний, ставний... у 18 років не мають значення всі епітети, крім одного - коханий. На літо одружилися, ще за рік повернулися з безводних степів Казахстану додому - народився первісток.
З малим на руках мусили думати про осіле життя, тому поїхали у Дніпропетровськ, обоє пішли працювати станочниками у тракторний цех "Південмашу". Згодом він зустрів однополчанина, той запропонував перейти на роботу в міліцію. Маючи два роки служби в армії і хороші фізичні дані, в ті часи ще було можливо влаштуватися на роботу в міліцію без "вступного внеску". З роботою йому добре підфартило, поставили в охорону на хлібозавод. Правило "живеш сам - дай жити іншим" сприймалося як належне. Ці інші давали щодня в сумку масло, згущене молоко, цукор, яйця, муку - все, чим багатий хлібозавод. Надлишки продуктів продавали сусідам, забезпечували живу копійку.
Коли народилася третя дитина, вона пішла на прийом до директора заводу (тоді це був Кучма) і багатодітна родина одержала від заводу трикімнатну квартиру. Чоловік пішов на підвищення - його взяли в обласну міліцейську бригаду "збирачів податків". Не знаєте, що це за бригада? Тоді Ви не знаєте, що таке СРСР і безпідставно приписуєте нинішній владі побудову геніальної схеми державного здирництва, яка без збоїв працювала від часів Великого Жовтня і донині, опановуючи навіть такі галузі, з яких ні тоді, ні зараз, здавалося б, нічого взяти. Є!!!
Кожен начальник районного відділу міліції мав щомісяця передавати визначену суму своєму обласному керівництву. У відповідності зі складеним графіком бригада "збирачів податків" об'їжджала райони (зараз точно так же дільничний міліціонер обходить торгові точки, де на нього чекають обумовлені суми у справедливій відповідності з розміром торгового обороту). Приїзд - від'їзд обставлялися пишним бенкетом на місці, передачею грошей і подарунків та бенкетом у Дніпропетровську. Бенкетували мало не щодня у просторій трикімнатній квартирі багатодітної сім'ї. Найменша дитина мала тяжку вроджену хворобу, але хто б на це зважав, крім матері. Вона зробила спробу внести зміни у роботу відпрацьованого механізму - виставити за двері пияків. Спершу "не впущу", далі "напишу скаргу в прокуратуру" й нарешті перша письмова скарга.
- Ти що, не можеш заткнути їй рота?! - суворо відчитав свого підлеглого керівник "бригади збирачів податку".
Закривання рота звелося до побоїв - в міліції бити любили завжди. Але рот не закрився. Після чергової скарги, яка повернулася до керівництва обласною міліцією, приїхала психіатрична бригада і досвідчені лікарі взялися лікувати Олечку від властивого радянській людині прагнення справедливості. З лікарні вона вийшла з діагнозом шизофренія.
Ви ще пам'ятаєте перший з'їзд народних депутатів СРСР? Андрія Сахарова, Анатолія Собчака, Гавриїла Попова? Ви ще пам'ятаєте, як завмирали біля приймачів, з надією вслухаючись в кожну промову? Починалося інше життя...
Олечка описала безчинства, які творилися в Дніпропетровській міліції, і подалася в Москву. Щодня десятки борців за справедливість шикувалися в чергу біля входу до Палацу з'їздів - щоб встигнути передати свою скаргу, свій крик про допомогу комусь із делегатів. Олечка теж зайняла чергу. До людей з черги підходили:
- Ви зі скаргою?
- Так.
- Пройдіть зі мною, ми зареєструємо Вашу скаргу і передамо за призначенням.
В окремій кімнаті скаржників чекали санітари з психіатричної лікарні і якісне столичне лікування від прагнення справедливості. З московської психіатричної лікарні Олечку забрала мама.
Чоловік Олечки швидко став фіолетовим алкоголіком і за пиятику був звільнений з міліції. Прожив недовго - випив якусь їдучу речовину замість спиртного і помер у лікарні. За два роки помер найменший син - від вітрянки.
Хто знає відповідь на запитання, чи всяка людська психіка здатна витримати таке? Олечці відкрилося те, що не доступно звичайним людям - літаючі тарілки приземлялися прямо у дворі, Олечка стала контактером з позаземною цивілізацією - розквітла шизофренія. Лікування в психіатричній лікарні порушило зв'язок з інопланетянами.
Через два роки знову проблема - вона винесла з дому у двір весь одяг, взуття, книги, облила бензином і спалила. Знову психіатричний стаціонар - через 11 років вийшла з першою групою інвалідності, без зубів, суха, як лозина - лікарні не фінансувалися, тому психів годували двічі на день запареним комбікормом.
Померла Олечкина мама, через рік ВТЕК не підтвердила інвалідність, і непридатна до будь якої роботи Олечка залишилася без копійки грошей. Дорослі діти відцуралися від божевільної матері. Як вона живе? Придивіться, може побачите як жебракують на вулиці психічно хворі.

Повертаюся з роботи. В тролейбус заходить хлопчина років 25 -30, обірваний, неголений, переставляє ноги всім тілом, ковиляє проходом, промовляє, усміхаючись: "Пош - попош, пош - попош". Люди відвертаються. Сідає поруч: "Пош-попош", - звертається до мене і робить пальцями жест "мані-мані". Даю папірець, усміхається, як дитина, загальмована мова:
- Спасибі, дай Вам Бог здоров'я.
- І Вам того ж.
- Звідки Ви їдете?
- З роботи.
- Де працюєте?
- На Барабані?
- Що Ви там робите?
- Торгую.
- Хороший був день?
- Хороший.
- Тому Ви стільки дали?
- Так.
Ще поговорили, встав, знову поковиляв тролейбусом: "Пош - попош", - тепер вже розрізняю, що це "Пожалуйста, помогите". І знову байдуже відвертаються люди.
Не відвертайтеся!
Згляньтеся над немічними і нужденними! Вбиваючи їх своєю байдужістю, вбиваємо себе. Це не вони, суспільство хворе.
11/11/2011

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2025-11-22 23:09:28
Переглядів сторінки твору 30
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.806 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.806 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.12.04 23:01
Автор у цю хвилину відсутній