
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.05
15:50
Тепер я добираю сили йти
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
2023.06.05
15:48
Найбільший дарунок людині від Бога –
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
2023.06.05
11:01
У категорії «шобтиздох» путін поза конкуренцією.
Жага крові у москалів потужніша, ніж у акул.
Добрі люди тішаться, москалі зловтішаються.
Скаженим тварюкам допоможе не вакцинація, а скотомогильник.
Російське співчуття подібне до крокодилячих
2023.06.05
05:09
Хоч уже боліли вуха
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
2023.06.04
21:54
Вокзал Краматорська, як лебідь,
раптом завмер у небі.
Так пошматований болем,
що й не поверне додолу.
Світе, якщо ти не ворон,
хутко сягни його зором, -
мертві ячать безупинно
голосом Бога й дитини.
раптом завмер у небі.
Так пошматований болем,
що й не поверне додолу.
Світе, якщо ти не ворон,
хутко сягни його зором, -
мертві ячать безупинно
голосом Бога й дитини.
2023.06.04
21:38
Немов потомлені життям старезні скіфські баби,
Сидять у білосніжному вбранні чорняві ефіопки,
Побіля них гуляють у «квача» пострибуни-онуки...
Була б здивована цариця Савська суміші амгаріту й івриту
На землі, куди прибула для зустрічі із Соломоном.
Сидять у білосніжному вбранні чорняві ефіопки,
Побіля них гуляють у «квача» пострибуни-онуки...
Була б здивована цариця Савська суміші амгаріту й івриту
На землі, куди прибула для зустрічі із Соломоном.
2023.06.04
19:58
Ти живеш у мені ніжністю.
І рядками поезій живеш.
Попри неспівпадіння й погрішності,
попри відстань, позбавлену меж.
В плині часу за пагорби вічності,
де стрічаємось ми між життів,
викидаючи всі протирічності
І рядками поезій живеш.
Попри неспівпадіння й погрішності,
попри відстань, позбавлену меж.
В плині часу за пагорби вічності,
де стрічаємось ми між життів,
викидаючи всі протирічності
2023.06.04
16:49
Вітри зв’язала древня липа,
Квіток веселку джміль розсипав.
Ловило небо диво – пташку,
Метелик слухав літа казку.
І дощ ховавсь у снах кудлатих,
Щоб зелень щедро малювати.
Сміялись нишком зорі в травах,
Квіток веселку джміль розсипав.
Ловило небо диво – пташку,
Метелик слухав літа казку.
І дощ ховавсь у снах кудлатих,
Щоб зелень щедро малювати.
Сміялись нишком зорі в травах,
2023.06.04
15:49
Колись велике місто тут було,
Тепер одні руїни залишились.
Де бур’янами все позаросло,
Де вже дерева в камені вчепились.
Гуляє вітер поміж тих руїн
Та старий попіл вулицями носить.
Життя шукає поміж старих стін
Та завиває, мовби поміч просить.
Тепер одні руїни залишились.
Де бур’янами все позаросло,
Де вже дерева в камені вчепились.
Гуляє вітер поміж тих руїн
Та старий попіл вулицями носить.
Життя шукає поміж старих стін
Та завиває, мовби поміч просить.
2023.06.04
11:17
Храм не построить на слезах и крови,
влагой окропи лежащего плашмя.
Господи, благослови
мя.
Нерв оголи, на ход провидь,
встань, даже если смят.
Господи, благослови
влагой окропи лежащего плашмя.
Господи, благослови
мя.
Нерв оголи, на ход провидь,
встань, даже если смят.
Господи, благослови
2023.06.04
09:40
Ще залишились у мені
Твої слова, твої пісні.
Це не забути, не минути,
Як березень, що йде за лютим.
Ще залишились у мені
Гарячих рук шалені дні.
Твої слова, твої пісні.
Це не забути, не минути,
Як березень, що йде за лютим.
Ще залишились у мені
Гарячих рук шалені дні.
2023.06.04
09:07
Поет щодня куштує ескалоп,
Пацяті січка падає до ночов.
Воно було маленьке. Підросло.
Тепер на світ ображено рохкоче.
Живуть разом у спільному дворі,
Пан - у світлиці, кнур - в хліву, де миші.
Свиню цінують тільки за жири,
Пацяті січка падає до ночов.
Воно було маленьке. Підросло.
Тепер на світ ображено рохкоче.
Живуть разом у спільному дворі,
Пан - у світлиці, кнур - в хліву, де миші.
Свиню цінують тільки за жири,
2023.06.04
08:51
На Зелені свята Мавка
серед лісу спозаранку
наварила борщ зелений,
чай із м’ятою студеной.
Запросила гостей щиро
святкувати Боже диво –
єдність Сина, Отця, Духа
та візит Святого Духа.
серед лісу спозаранку
наварила борщ зелений,
чай із м’ятою студеной.
Запросила гостей щиро
святкувати Боже диво –
єдність Сина, Отця, Духа
та візит Святого Духа.
2023.06.04
05:21
…і стало тихо. Так минула ніч.
Хвости комет сприймаю за ракети.
Лети, мій друже вітру, навсібіч
допоки ще розмиті силуети,
допоки сонце променем своїм
нам не відкрило все жахіття ночі
і стелиться густим туманом дим
й душа із тіла відлетіти хоче.
Хвости комет сприймаю за ракети.
Лети, мій друже вітру, навсібіч
допоки ще розмиті силуети,
допоки сонце променем своїм
нам не відкрило все жахіття ночі
і стелиться густим туманом дим
й душа із тіла відлетіти хоче.
2023.06.04
05:07
Червнева ніч, як сон короткий,
Швиденько сходить нанівець, -
Акацій пахощі солодкі
Несе в кімнату вітерець.
Листочків шепіт таємничий,
Мов тиха розповідь про гріх,
Хоч солов'ї уже не кличуть
Любитись радих соловї'х.
Швиденько сходить нанівець, -
Акацій пахощі солодкі
Несе в кімнату вітерець.
Листочків шепіт таємничий,
Мов тиха розповідь про гріх,
Хоч солов'ї уже не кличуть
Любитись радих соловї'х.
2023.06.03
19:31
Сьогодні знов дощить, немовби плаче небо.
У нас не рандеву, а зустріч просто так.
Далекі чи близькі? — Не знаю і не треба...
Самотні дві душі. Самотні ми, однак.
З думками про своє дощ лиє все сильніше,
Змиває біль, журбу, провину, смуток, страх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нас не рандеву, а зустріч просто так.
Далекі чи близькі? — Не знаю і не треба...
Самотні дві душі. Самотні ми, однак.
З думками про своє дощ лиє все сильніше,
Змиває біль, журбу, провину, смуток, страх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Епіграми, Наслідування Пародії, (1970) /
Критика | Аналітика
Роман Лубківський. Поезія на все життя!
"УКРАЇНА МОЛОДА"
Номер 145 за 10.08.2006
Сьогодні 65-річний ювілей святкує поет, перекладач, критик, голова Шевченкiвського комiтету Роман Лубківський
Алла ВЛАСОВА
Біографія Романа Лубківського — це стислий часопис мистецького життя України кінця ХХ — початку ХХІ сторіччя. Обравши літературу за найбільшу та найважливішу для себе справу, він не зраджує цьому вибору ось уже кілька десятиліть поспіль, додаючи до монументального полотна зі слів та образів свої штрихи й відтінки. І хто знає, якого «кольору» й «смаку» була б сьогодні наша література, якби не соковите, стигле, яскраве і доречне слово Романа Мар'яновича.
Закінчивши філологічний факультет Львівського університету імені Франка, Лубківський працював у видавництві «Каменяр», був заступником головного редактора журналу «Жовтень», очолював Львівську організацію Спілки письменників України. Він є автором кількох збірок — «Зачудовані олені», «Громове дерево», «Смолоскипи», «Серпневе яблуко» та інших, низки публіцистичних статей. Новизну поетики в ліриці Лубківського відзначали навіть найсуворіші критики, відсипаючи компліменти його свіжим, несподіваним, пережитим особисто образам. Історія і сучасність у поезії Романа Лубківського — це наче єдине ціле. А саму творчість поета літературознавці називають історіософічною. Прочитавши бодай дві строфи з його вірша, стає зрозуміло, що це визначення є досить влучним.
...Пах пилюкою сивої стріхи,
Де сніжниця зашила шпарки...
Мама прятала в ньому горіхи,
Мов у всесвіт ховала зірки.
Я — малий та досвідчений практик —
Поринав під лавки та столи.
Із солом'яних теплих галактик
Срібносяйні планети пливли.
(Роман Лубківський, «Біль»).
Поезія Лубківського перекладена різними мовами світу. А сам він перекладав українською Тредіаковського, Жуковського, Міцкевича, Блока... Роман Лубківський — лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1992), премії ім. П. Тичини «Чуття єдиної родини» (1979), премії ім. В. Незвала Чеського літературного фонду, премії ім. Гвездослава (ЧСФР). Заслужений діяч культури Польщі.
Дипломатична робота — ще одна пристрасть Романа Лубківського, якій він також присвятив чималий шмат свого життя. Працював послом України спочатку в Чехословацькій Республіці, а потім уже в Чехії. Ось уже рік Роман Лубківський очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Вітаючи Романа Мар'яновича з ювілеєм, хочеться побажати, щоб майбутні його успіхи були ще значимішими за ті, які вже відбулися.
Лариса Кадирова,
актриса, голова правління благодійної організації «Шевченківський фонд —XXI століття», член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка:
«Життя іде, його було багато... У нас із Романом Мар'яновичем був Львів, де ми разом починали, були цікаві мистецькі зустрічі, була поема «Камертон», було спілкування зі Спілкою письменників... Я дуже тішуся з того, що ми працюємо разом і сьогодні. Дуже тішуся, що в нього стільки задумів, ідей, творчих замислів — це надзвичайна, навдивовиж творча і віддана своїй справі людина. Бажаю, щоб усе задумане обов'язково відбулося. Я завжди буду поруч із ним і завжди допомагатиму. Адже навіть якщо здійсниться хоч невелика частина планів Романа Лубківського — це вже буде величезним внеском у розвиток сучасного українського мистецтва».
Дмитро Сапіга,
директор видавництва «Каменяр»:
«Каменярівці», особливо старше покоління, пам'ятають Романа Лубківського юного, стрункого, сповненого великої чуттєвості, ніжної ліричності і далеко задивленого в будущину. Він один із тих, хто прокладав глибоку борозну на ниві українського письменства, хто завжди оберігав і плекав рідне слово. Від оборони рідної мови, рідного народу до загальнолюдських обширів — такий діапазон творчих уподобань ювіляра. Тонкий лірик, пристрасний публіцист і громадський та державний діяч, майстерний перекладач, зрештою просто добра людина — таким сприймаємо його ми, сьогоднішні «каменярівці». Ми тішимось, що не одна книжка пана Лубківського побачила світ у нашому видавництві, сподіваємось і в майбутньому на дальшу тісну співпрацю. Хай Господь завжди посилає ювіляру міцне здоров'я та благополуччя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роман Лубківський. Поезія на все життя!

Номер 145 за 10.08.2006
Сьогодні 65-річний ювілей святкує поет, перекладач, критик, голова Шевченкiвського комiтету Роман Лубківський
Алла ВЛАСОВА
Біографія Романа Лубківського — це стислий часопис мистецького життя України кінця ХХ — початку ХХІ сторіччя. Обравши літературу за найбільшу та найважливішу для себе справу, він не зраджує цьому вибору ось уже кілька десятиліть поспіль, додаючи до монументального полотна зі слів та образів свої штрихи й відтінки. І хто знає, якого «кольору» й «смаку» була б сьогодні наша література, якби не соковите, стигле, яскраве і доречне слово Романа Мар'яновича.
Закінчивши філологічний факультет Львівського університету імені Франка, Лубківський працював у видавництві «Каменяр», був заступником головного редактора журналу «Жовтень», очолював Львівську організацію Спілки письменників України. Він є автором кількох збірок — «Зачудовані олені», «Громове дерево», «Смолоскипи», «Серпневе яблуко» та інших, низки публіцистичних статей. Новизну поетики в ліриці Лубківського відзначали навіть найсуворіші критики, відсипаючи компліменти його свіжим, несподіваним, пережитим особисто образам. Історія і сучасність у поезії Романа Лубківського — це наче єдине ціле. А саму творчість поета літературознавці називають історіософічною. Прочитавши бодай дві строфи з його вірша, стає зрозуміло, що це визначення є досить влучним.
...Пах пилюкою сивої стріхи,
Де сніжниця зашила шпарки...
Мама прятала в ньому горіхи,
Мов у всесвіт ховала зірки.
Я — малий та досвідчений практик —
Поринав під лавки та столи.
Із солом'яних теплих галактик
Срібносяйні планети пливли.
(Роман Лубківський, «Біль»).
Поезія Лубківського перекладена різними мовами світу. А сам він перекладав українською Тредіаковського, Жуковського, Міцкевича, Блока... Роман Лубківський — лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1992), премії ім. П. Тичини «Чуття єдиної родини» (1979), премії ім. В. Незвала Чеського літературного фонду, премії ім. Гвездослава (ЧСФР). Заслужений діяч культури Польщі.
Дипломатична робота — ще одна пристрасть Романа Лубківського, якій він також присвятив чималий шмат свого життя. Працював послом України спочатку в Чехословацькій Республіці, а потім уже в Чехії. Ось уже рік Роман Лубківський очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Вітаючи Романа Мар'яновича з ювілеєм, хочеться побажати, щоб майбутні його успіхи були ще значимішими за ті, які вже відбулися.
Лариса Кадирова,
актриса, голова правління благодійної організації «Шевченківський фонд —XXI століття», член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка:
«Життя іде, його було багато... У нас із Романом Мар'яновичем був Львів, де ми разом починали, були цікаві мистецькі зустрічі, була поема «Камертон», було спілкування зі Спілкою письменників... Я дуже тішуся з того, що ми працюємо разом і сьогодні. Дуже тішуся, що в нього стільки задумів, ідей, творчих замислів — це надзвичайна, навдивовиж творча і віддана своїй справі людина. Бажаю, щоб усе задумане обов'язково відбулося. Я завжди буду поруч із ним і завжди допомагатиму. Адже навіть якщо здійсниться хоч невелика частина планів Романа Лубківського — це вже буде величезним внеском у розвиток сучасного українського мистецтва».
Дмитро Сапіга,
директор видавництва «Каменяр»:
«Каменярівці», особливо старше покоління, пам'ятають Романа Лубківського юного, стрункого, сповненого великої чуттєвості, ніжної ліричності і далеко задивленого в будущину. Він один із тих, хто прокладав глибоку борозну на ниві українського письменства, хто завжди оберігав і плекав рідне слово. Від оборони рідної мови, рідного народу до загальнолюдських обширів — такий діапазон творчих уподобань ювіляра. Тонкий лірик, пристрасний публіцист і громадський та державний діяч, майстерний перекладач, зрештою просто добра людина — таким сприймаємо його ми, сьогоднішні «каменярівці». Ми тішимось, що не одна книжка пана Лубківського побачила світ у нашому видавництві, сподіваємось і в майбутньому на дальшу тісну співпрацю. Хай Господь завжди посилає ювіляру міцне здоров'я та благополуччя.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Кумедні коментарі на сторінках «Поетичних Майстерень»"
• Перейти на сторінку •
"Відкритий поетичний Античемпіонат «МАЙСТЕРЕНЬ» - проект"
• Перейти на сторінку •
"Відкритий поетичний Античемпіонат «МАЙСТЕРЕНЬ» - проект"
Про публікацію