Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Епіграми, Наслідування Пародії, (1970) /
Критика | Аналітика
Роман Лубківський. Поезія на все життя!
"УКРАЇНА МОЛОДА"
Номер 145 за 10.08.2006
Сьогодні 65-річний ювілей святкує поет, перекладач, критик, голова Шевченкiвського комiтету Роман Лубківський
Алла ВЛАСОВА
Біографія Романа Лубківського — це стислий часопис мистецького життя України кінця ХХ — початку ХХІ сторіччя. Обравши літературу за найбільшу та найважливішу для себе справу, він не зраджує цьому вибору ось уже кілька десятиліть поспіль, додаючи до монументального полотна зі слів та образів свої штрихи й відтінки. І хто знає, якого «кольору» й «смаку» була б сьогодні наша література, якби не соковите, стигле, яскраве і доречне слово Романа Мар'яновича.
Закінчивши філологічний факультет Львівського університету імені Франка, Лубківський працював у видавництві «Каменяр», був заступником головного редактора журналу «Жовтень», очолював Львівську організацію Спілки письменників України. Він є автором кількох збірок — «Зачудовані олені», «Громове дерево», «Смолоскипи», «Серпневе яблуко» та інших, низки публіцистичних статей. Новизну поетики в ліриці Лубківського відзначали навіть найсуворіші критики, відсипаючи компліменти його свіжим, несподіваним, пережитим особисто образам. Історія і сучасність у поезії Романа Лубківського — це наче єдине ціле. А саму творчість поета літературознавці називають історіософічною. Прочитавши бодай дві строфи з його вірша, стає зрозуміло, що це визначення є досить влучним.
...Пах пилюкою сивої стріхи,
Де сніжниця зашила шпарки...
Мама прятала в ньому горіхи,
Мов у всесвіт ховала зірки.
Я — малий та досвідчений практик —
Поринав під лавки та столи.
Із солом'яних теплих галактик
Срібносяйні планети пливли.
(Роман Лубківський, «Біль»).
Поезія Лубківського перекладена різними мовами світу. А сам він перекладав українською Тредіаковського, Жуковського, Міцкевича, Блока... Роман Лубківський — лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1992), премії ім. П. Тичини «Чуття єдиної родини» (1979), премії ім. В. Незвала Чеського літературного фонду, премії ім. Гвездослава (ЧСФР). Заслужений діяч культури Польщі.
Дипломатична робота — ще одна пристрасть Романа Лубківського, якій він також присвятив чималий шмат свого життя. Працював послом України спочатку в Чехословацькій Республіці, а потім уже в Чехії. Ось уже рік Роман Лубківський очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Вітаючи Романа Мар'яновича з ювілеєм, хочеться побажати, щоб майбутні його успіхи були ще значимішими за ті, які вже відбулися.
Лариса Кадирова,
актриса, голова правління благодійної організації «Шевченківський фонд —XXI століття», член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка:
«Життя іде, його було багато... У нас із Романом Мар'яновичем був Львів, де ми разом починали, були цікаві мистецькі зустрічі, була поема «Камертон», було спілкування зі Спілкою письменників... Я дуже тішуся з того, що ми працюємо разом і сьогодні. Дуже тішуся, що в нього стільки задумів, ідей, творчих замислів — це надзвичайна, навдивовиж творча і віддана своїй справі людина. Бажаю, щоб усе задумане обов'язково відбулося. Я завжди буду поруч із ним і завжди допомагатиму. Адже навіть якщо здійсниться хоч невелика частина планів Романа Лубківського — це вже буде величезним внеском у розвиток сучасного українського мистецтва».
Дмитро Сапіга,
директор видавництва «Каменяр»:
«Каменярівці», особливо старше покоління, пам'ятають Романа Лубківського юного, стрункого, сповненого великої чуттєвості, ніжної ліричності і далеко задивленого в будущину. Він один із тих, хто прокладав глибоку борозну на ниві українського письменства, хто завжди оберігав і плекав рідне слово. Від оборони рідної мови, рідного народу до загальнолюдських обширів — такий діапазон творчих уподобань ювіляра. Тонкий лірик, пристрасний публіцист і громадський та державний діяч, майстерний перекладач, зрештою просто добра людина — таким сприймаємо його ми, сьогоднішні «каменярівці». Ми тішимось, що не одна книжка пана Лубківського побачила світ у нашому видавництві, сподіваємось і в майбутньому на дальшу тісну співпрацю. Хай Господь завжди посилає ювіляру міцне здоров'я та благополуччя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роман Лубківський. Поезія на все життя!
"УКРАЇНА МОЛОДА" Номер 145 за 10.08.2006
Сьогодні 65-річний ювілей святкує поет, перекладач, критик, голова Шевченкiвського комiтету Роман Лубківський
Алла ВЛАСОВА
Біографія Романа Лубківського — це стислий часопис мистецького життя України кінця ХХ — початку ХХІ сторіччя. Обравши літературу за найбільшу та найважливішу для себе справу, він не зраджує цьому вибору ось уже кілька десятиліть поспіль, додаючи до монументального полотна зі слів та образів свої штрихи й відтінки. І хто знає, якого «кольору» й «смаку» була б сьогодні наша література, якби не соковите, стигле, яскраве і доречне слово Романа Мар'яновича.
Закінчивши філологічний факультет Львівського університету імені Франка, Лубківський працював у видавництві «Каменяр», був заступником головного редактора журналу «Жовтень», очолював Львівську організацію Спілки письменників України. Він є автором кількох збірок — «Зачудовані олені», «Громове дерево», «Смолоскипи», «Серпневе яблуко» та інших, низки публіцистичних статей. Новизну поетики в ліриці Лубківського відзначали навіть найсуворіші критики, відсипаючи компліменти його свіжим, несподіваним, пережитим особисто образам. Історія і сучасність у поезії Романа Лубківського — це наче єдине ціле. А саму творчість поета літературознавці називають історіософічною. Прочитавши бодай дві строфи з його вірша, стає зрозуміло, що це визначення є досить влучним.
...Пах пилюкою сивої стріхи,
Де сніжниця зашила шпарки...
Мама прятала в ньому горіхи,
Мов у всесвіт ховала зірки.
Я — малий та досвідчений практик —
Поринав під лавки та столи.
Із солом'яних теплих галактик
Срібносяйні планети пливли.
(Роман Лубківський, «Біль»).
Поезія Лубківського перекладена різними мовами світу. А сам він перекладав українською Тредіаковського, Жуковського, Міцкевича, Блока... Роман Лубківський — лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1992), премії ім. П. Тичини «Чуття єдиної родини» (1979), премії ім. В. Незвала Чеського літературного фонду, премії ім. Гвездослава (ЧСФР). Заслужений діяч культури Польщі.
Дипломатична робота — ще одна пристрасть Романа Лубківського, якій він також присвятив чималий шмат свого життя. Працював послом України спочатку в Чехословацькій Республіці, а потім уже в Чехії. Ось уже рік Роман Лубківський очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Вітаючи Романа Мар'яновича з ювілеєм, хочеться побажати, щоб майбутні його успіхи були ще значимішими за ті, які вже відбулися.
Лариса Кадирова,
актриса, голова правління благодійної організації «Шевченківський фонд —XXI століття», член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка:
«Життя іде, його було багато... У нас із Романом Мар'яновичем був Львів, де ми разом починали, були цікаві мистецькі зустрічі, була поема «Камертон», було спілкування зі Спілкою письменників... Я дуже тішуся з того, що ми працюємо разом і сьогодні. Дуже тішуся, що в нього стільки задумів, ідей, творчих замислів — це надзвичайна, навдивовиж творча і віддана своїй справі людина. Бажаю, щоб усе задумане обов'язково відбулося. Я завжди буду поруч із ним і завжди допомагатиму. Адже навіть якщо здійсниться хоч невелика частина планів Романа Лубківського — це вже буде величезним внеском у розвиток сучасного українського мистецтва».
Дмитро Сапіга,
директор видавництва «Каменяр»:
«Каменярівці», особливо старше покоління, пам'ятають Романа Лубківського юного, стрункого, сповненого великої чуттєвості, ніжної ліричності і далеко задивленого в будущину. Він один із тих, хто прокладав глибоку борозну на ниві українського письменства, хто завжди оберігав і плекав рідне слово. Від оборони рідної мови, рідного народу до загальнолюдських обширів — такий діапазон творчих уподобань ювіляра. Тонкий лірик, пристрасний публіцист і громадський та державний діяч, майстерний перекладач, зрештою просто добра людина — таким сприймаємо його ми, сьогоднішні «каменярівці». Ми тішимось, що не одна книжка пана Лубківського побачила світ у нашому видавництві, сподіваємось і в майбутньому на дальшу тісну співпрацю. Хай Господь завжди посилає ювіляру міцне здоров'я та благополуччя.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Кумедні коментарі на сторінках «Поетичних Майстерень»"
• Перейти на сторінку •
"Відкритий поетичний Античемпіонат «МАЙСТЕРЕНЬ» - проект"
• Перейти на сторінку •
"Відкритий поетичний Античемпіонат «МАЙСТЕРЕНЬ» - проект"
Про публікацію
