(вольный перевод М.Непорады
причем не от "я", а от "мы, мужчины")

Возможно, что это грешно и безбожно,
Возможно, весенняя давит пора,
Пора заявить, что никак невозможно,
Чтоб создали Вас из мужского ребра.

Мозги закипают и варятся просто,
Но все же прозренья в умах настает:
Такой Идеал? Из какой-то там кости?
Уверены, было все на-о-бо-рот!

Да, да, это так, и не больше ни меньше.
Великое Чудо Господь подарил –
Из кости Мужчин Бог рубил, ну а Женщин
По образу Божию он сотворил.

В гармонии все – Содержанье и Форма
А Чудо Рождения Жизни земной?
А как они ходят! Легко и проворно,
Как будто бы крылья у них за спиной.

Мужчины, свою осознайте ничтожность,
Мы выглядим с вами, как стадо горил.
Признайтесь, что их не любить невозможно,
Ведь Женщину Бог для любви сотворил.

Оригинал стиха М.Непорады:

Можливо, я грішний, можливо, безбожний,
можливо, впливає весняна пора,
та час вже зізнатись – і бути не може,
щоб жінку з мого утворили ребра.

Нехай закипають і варяться мізки,
куди ж ти подінеш прозріння думки:
«Таку Ідеальну? З якоїсь там кістки?!
Ні-ні, це неправда. Усе навпаки».

Насправді усе відбувалось інакше
із цим Боготвореним Дивом із Див:
мене Він із кістки утілював радше,
ЇЇ ж Він за образом власним створив.

Довершена Форма з Довершеним Змістом,
Наділена Даром Давати Життя.
Зробіть променад по вечірньому місту,
послухай цокіт підборів взуття.

Одразу впадає у око різниця
між тим вайлуватим ходінням макак
і летом Життя і Наснаги Криниці,
що в серце повагу вкарбовує в такт.