![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Критика | Аналітика
Вступна стаття до перекладів віршів Едгара По
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вступна стаття до перекладів віршів Едгара По
ВЕЛИКИЙ МАТЕМАТИК ПОЧУТТЯ
(Вступна стаття до перекладів віршів Едгара По)
Едгар Аллан По – видатний поет, прозаїк, журналіст і літературний критик, перший професійний письменник США, одна з найтрагічніших постатей американської літератури. За життя, що було сповнене поневірянь і злигоднів, він був більш відомий в Європі, ніж у себе на батьківщині.
Едгар По народився 19 січня 1809 року в Бостоні в сім’ї мандрівних акторів Девіда По і Елізабет Арнольд. Коли Едгару йшов другий рік, батько загадково зник. Невідомо, чи то він залишив сім’ю, чи раптово помер, оскільки жодних відомостей про це не збереглося. В кінці 1811 р., коли трупа перебувала в Річмонді, штат Вірджінія, померла від сухот і мати. Едгара на виховання взяло бездітне подружжя багатого південного комерсанта Джона Аллана, хоч офіційно він так і не був усиновлений, незважаючи навіть на те, що його прийомна мати Френсіс, прив’язавшись до маленького Едгара всім серцем, і наполягала на цьому. З 1815 по 1820 рік Аллан, налагоджуючи справи фірми, разом із сімейством перебував у Лондоні, де Едгар відвідував приватну школу. Після повернення в США продовжив шкільну освіту в Річмонді, а в 1826 р. вступив до Вірджінського університету, де вивчав математику, хімію, медицину. Заняття поєднував з поетичною творчістю, якою почав займатися ще в шкільні роки, багато читав.
З дитинства характер майбутнього поета був нерівним, імпульсивним, із частими змінами настрою. Едгар жив у світі своїх фантазій, мав схильність до екзальтації, любив бути першим у всьому, демонструвати свою перевагу над іншими. Брав активну участь в студентських гулянках. І хоч він мав блискучі здібності, але в університеті провчився менше року, бо його опікун відмовився оплатити картярські борги свого прийомного сина. Конфлікт між ними привів до того, що Едгар залишив сімейство Алланів і відправився в Бостон, де (власним коштом) опублікував свою першу поетичну збірку “Тамерлан та інші вірші” (1827), яка не мала жодного успіху. Розчарування і нужда змусили його вступити до армії. Тут він мав деякі успіхи і навіть дослужився до звання старшого сержанта, але одноманітність і жорстка дисципліна армійського життя скоро стали нестерпними і він звертається за допомогою до названих батьків. Місіс Аллан, що вже була на порозі смерті, вдалось умовити свого чоловіка і той добивається його звільнення з армії, поставивши умовою вступ до військової академії у Вест- Пойнті. Прибувши у Річмонд, Едгар вже не застав у живих своєї названої матері. Тим часом, чекаючи зарахування до академії (дозвіл на це не так легко було отримати і такій впливовій людині, як Аллан), По публікує в Балтіморі свою другу поетичну збірку “Аль-Аарааф, Тамерлан і дрібні вірші” (1829). Відгуків не з’явилось, його вірші знову виявились непоміченими.
У Вест-Пойнтській академії Едгар перебував півтора року, все більш і більш розчаровуючись у військовій кар’єрі, тому провокує своє відрахування з неї систематичним невиконанням наказів. Це остаточно розсварило його із Алланом і той категорично відмовивсь йому допомагати надалі. Два роки по тому торговець помер, залишивши великий спадок, але в своєму заповіті прийомного сина він навіть не згадав. Із Вест Пойнта Едгар їде до Нью-Йорка, де публікує третю свою поетичну збірку “Вірші” (1831) на кошти, зібрані кадетами – товаришами по навчанню в академії, які надіялись, що знайдуть в ній дошкульні епіграми на викладачів і командирів, якими Едгар не раз потішав їх під час навчання. Яке ж було їх розчарування, коли замість цього вони прочитали щось зовсім незрозуміле і їм не цікаве!
Однак По став відомим не як поет, а як автор пригодницьких оповідань своїм “Манускриптом, знайденим у пляшці”, опублікованим в журналі “Балтіморський суботній гість” восени 1833 року, вигравши премію в 50 доларів. Ця премія врятувала його від голодної смерті і відкрила дорогу до журналістської діяльності. Деякий час По жив у Балтіморі в своєї тітки-вдови Марії Клемм і писав для різних видань, аж поки після тривалого періоду поневірянь стає в 1835 р. редактором журналу “Південний літературний вісник”, що під його керівництвом став одним із кращих видань (його тираж зріс із 500 до 3500 примірників).
З початку 1830-х років Едгар По постійно займався літературною творчістю як професійний письменник. Однак його наполеглива праця не отримувала належної винагороди, прирікаючи на злиденне і напівголодне існування. Творчий спадок письменника надзвичайно різносторонній: сотні рецензій, редакційних статей і заміток, десятки оповідань і віршів, редагування трьох журналів, постійне жваве листування. І все це приносило дохід, якого ледве вистачало, щоб сяк-так зводити кінці з кінцями. Він завжди хотів мати власний журнал, але для цього не було коштів. Лиш найменш значима частина його творчості – журналістика – мала деяку цінність на тодішньому літературному ринку. Найкраще ж із того, що він створив, не привертало уваги покупців. Панівні у той час літературні смаки, недосконалість законів про авторське право і постійний наплив друкованої продукції з Англії позбавляли книги Е.По будь-якої надії на комерційний успіх. Найбільшою популярністю користувалися його рецензії, літературні огляди і критичні статті, в яких, виходячи з найвищих вимог художності, він гостро і в’їдливо аналізував твори своїх сучасників, був безжальним до проявів бездарності і епігонства, чим нажив собі немало ворогів.
Ще за життя ім’я і поведінка Е.По стали предметом різноманітних домислів і пліток. Його звинувачували в божевіллі, алкоголізмі, вживанні опію. Слід зауважити, що і сам він нерідко давав приводи для цього своєю неврівноваженістю, гординею, дошкульними випадами проти опонентів, пристрастю до вина. Постійні поневіряння і виснажлива праця в пошуках випадкового заробітку ще більше загострювали ці негативні риси. До того ж він постійно зазнавав ударів долі, найстрашнішим з яких була смерть від сухот його юної дружини Вірджінії Клемм в 1847 р., що приходилась йому двоюрідною сестрою і була на 13 років молодшою за нього. Безумно закоханий, він одружився з нею в 1836 р., приховавши її справжній вік, що також породило безліч домислів. Все це, звичайно, наклало важкий відбиток на духовне життя й без того надзвичайно вразливої людини, зовсім не пристосованої до безжального ділового ритму американської дійсності. Так, він і справді впадав у чорну меланхолію, що чергувалась із періодами майже безумного шаленства; дійсно зловживав вином, а в останні роки, можливо, вдавався і до опію. Але все це відходить на задній план в порівнянні з тими геніальними творами, які були написані ним саме в ці найпохмуріші періоди його життя.
Йшли роки, сповнені напруженої праці в різних журналах, мінялися місця проживання в пошуках заробітку: Нью-Йорк, Філадельфія, потім знову Нью-Йорк, Річмонд. В 1839 р. були опубліковані два томи його новел “Гротески й арабески”, в 1843 р. за оповідання “Золотий жук” отримав премію в 100 доларів, в 1845 р. в Нью-Йорку вийшла його четверта поетична збірка “Ворон та інші вірші”, в 1848 р. за рік до смерті опублікував останню книгу “Еврика”.
Життя Едгара По закінчилось досить загадково. Він виступав у Річмонді з лекціями про поезію, мав великий успіх і отримав значну грошову винагороду. Через кілька днів був знайдений непритомним на вулиці в Балтіморі, поміщений в місцевий шпиталь, де й помер 7 жовтня 1849 р.
По започаткував нові, досі незнані літературою США, жанри детективу і наукової фантастики. Яким би несистематичним не було його навчання, він виявив у своїй творчості найрізноманітніші знання з мистецтва, літератури і більшості галузей сучасної йому науки. Він був обізнаний в математиці, біології, психології, фізиці і астрономії, історії і філософії, написав у співавторстві книгу про мушлі, володів знаннями з повітро- і мореплавства, з теорії шифрів. Ці розмаїті інтереси дали йому змогу відкривати нові теми і напрями в літературі. В його творчості виявилась надзвичайна здатність органічно поєднувати уяву з логікою, фантазію і вигадку з точністю деталей. Саме це дало підстави російському поету М.Гумільову назвати Е.По “великим математиком почуття”. Напевне, йому була близька думка німецького філософа Канта, що в поезії стільки ж істини, скільки й математики. В своєму філософському творі “Еврика”, написаному за рік до смерті, По виклав свої погляди про виникнення, будову і еволюцію Всесвіту, надавши їм вишуканої форми поетизованого трактату, своєрідної поеми в прозі. Могутня інтуїція автора проявилась у тому, що багато зроблених тут припущень були підтверджені сучасними фізичними і астрономічними дослідженнями. По вмів зазирнути в майбутнє не лише літератури, а й науки. Він виявив у своїх творах настільки прискіпливий інтерес до життя духу, до дивних і загадкових проявів людської душі, що зумів передбачити деякі відкриття в області психології, що належать вже ХХ ст. Як зауважив відомий російський поет В.Брюсов, що багато і плідно працював над перекладом віршів Е.По, вдумливий читач “знайде в поемах Едгара По справжні одкровення про глибини нашої психіки, що частково упередили висновки експериментальної психології нашого часу, частково ж висвітлили такі її аспекти, що й понині залишаються нерозв’язаними проблемами науки.”
Але По насамперед поет, навіть і в своїх прозових творах. Якщо брати в кількісному відношенні, то його поетична спадщина невелика – трохи більше, ніж півсотні творів. Але серед них такі шедеври, як “Ворон”, “Дзвони”, “Улялюм”, “Аннабель Лі”, “Ельдорадо”, “Енні”, “До тої, що в раю”, які є справжніми діамантами в скарбниці світової поезії. В своїх віршах По прагне передати насамперед настрій, переважно похмурий. Він пише про нещасливе кохання, про швидкоплинність радостей, про марноту і скорботність людського життя, про недосяжність ідеалу, про жорстокість світу. Його улюблена тема – смерть прекрасної жінки і зображення фантастичного “мертвого світу”. При цьому він майстерно використовує всі ресурси мови і поетичної техніки: складну систему римування, зокрема, внутрішні рими, повтори слів і рядків, алітерацію, звуконаслідування і т. п.
Як літературний критик, По часто писав про поезію, зокрема, і про свою власну. В ряді статей і рецензій він розробляв теорію поезії. Так, в статті “Поетичний принцип”, що була основою його публічних виступів в останні роки життя, увага акцентується на таких основних моментах: ліричний вірш не повинен бути занадто довгим, бо він повинен нас хвилювати і духовно наснажувати; все моралізаторське і дидактичне має бути з нього усунуте, слід прагнути до “чистої” поезії; поетичне є ритмічним осягненням краси; метою поезії є духовне переживання, а не відображення дійсності; суттєвою складовою поетичного твору має бути його музикальність.
В статті “Філософія творчості” Е.По спробував проаналізувати створення свого знаменитого “Ворона” і довести, що “ні один з моментів в його створенні не може бути віднесений на рахунок випадковості або інтуїції, що робота крок за кроком йшла до завершення з точністю і жорсткою послідовністю, з якими розв’язуються математичні задачі”. Він пробує переконати читача, що вірш створювався не завдяки натхненню, а шляхом скрупульозного обдумування і прорахунку всіх його складових елементів: вдалого вибору теми, дієвості емоційного впливу, виваженої побудови, оптимальної величини, ретельної проробки мелодії, гармонійного поєднання звукових характеристик голосних і приголосних, майстерного вибору рефрену, алітерацій, асонансів і звуконаслідування. І все ж, не дивлячись на демонстративну логічність викладу, засумніватись у наведених теоретичних постулатах змушує заключний висновок статті, де стверджується, що все ж найголовніше – це “по-перше, деяка складність чи, точніше, деяка тонкість і, по-друге, деяка доля натяку, підводна течія змісту”, не пояснюючи, зрозуміло, як можуть бути досягнуті ці якості, що визнаються найважливішими. З якою безпристрасною відстороненістю не аргументував би Е.По строгу обумовленість саме такої побудови свого “Ворона”, як би не пояснював вибір того, а не іншого віршового розміру або рими і як виник цей моторошний і бентежний рефрен “Nevermore!”, – строгий цей аналіз не замінить нам того безпосереднього відчуття піднесення і захоплення, яке переповнює нас при читанні вірша і яке виникає тільки при зустрічі із справжнім витвором мистецтва. Вірші По в найвищій мірі органічні, народжені в душі і в серці геніального митця, а не створені шляхом застосування лиш теоретичних постулатів.
(Вступна стаття до перекладів віршів Едгара По)
Едгар Аллан По – видатний поет, прозаїк, журналіст і літературний критик, перший професійний письменник США, одна з найтрагічніших постатей американської літератури. За життя, що було сповнене поневірянь і злигоднів, він був більш відомий в Європі, ніж у себе на батьківщині.
Едгар По народився 19 січня 1809 року в Бостоні в сім’ї мандрівних акторів Девіда По і Елізабет Арнольд. Коли Едгару йшов другий рік, батько загадково зник. Невідомо, чи то він залишив сім’ю, чи раптово помер, оскільки жодних відомостей про це не збереглося. В кінці 1811 р., коли трупа перебувала в Річмонді, штат Вірджінія, померла від сухот і мати. Едгара на виховання взяло бездітне подружжя багатого південного комерсанта Джона Аллана, хоч офіційно він так і не був усиновлений, незважаючи навіть на те, що його прийомна мати Френсіс, прив’язавшись до маленького Едгара всім серцем, і наполягала на цьому. З 1815 по 1820 рік Аллан, налагоджуючи справи фірми, разом із сімейством перебував у Лондоні, де Едгар відвідував приватну школу. Після повернення в США продовжив шкільну освіту в Річмонді, а в 1826 р. вступив до Вірджінського університету, де вивчав математику, хімію, медицину. Заняття поєднував з поетичною творчістю, якою почав займатися ще в шкільні роки, багато читав.
З дитинства характер майбутнього поета був нерівним, імпульсивним, із частими змінами настрою. Едгар жив у світі своїх фантазій, мав схильність до екзальтації, любив бути першим у всьому, демонструвати свою перевагу над іншими. Брав активну участь в студентських гулянках. І хоч він мав блискучі здібності, але в університеті провчився менше року, бо його опікун відмовився оплатити картярські борги свого прийомного сина. Конфлікт між ними привів до того, що Едгар залишив сімейство Алланів і відправився в Бостон, де (власним коштом) опублікував свою першу поетичну збірку “Тамерлан та інші вірші” (1827), яка не мала жодного успіху. Розчарування і нужда змусили його вступити до армії. Тут він мав деякі успіхи і навіть дослужився до звання старшого сержанта, але одноманітність і жорстка дисципліна армійського життя скоро стали нестерпними і він звертається за допомогою до названих батьків. Місіс Аллан, що вже була на порозі смерті, вдалось умовити свого чоловіка і той добивається його звільнення з армії, поставивши умовою вступ до військової академії у Вест- Пойнті. Прибувши у Річмонд, Едгар вже не застав у живих своєї названої матері. Тим часом, чекаючи зарахування до академії (дозвіл на це не так легко було отримати і такій впливовій людині, як Аллан), По публікує в Балтіморі свою другу поетичну збірку “Аль-Аарааф, Тамерлан і дрібні вірші” (1829). Відгуків не з’явилось, його вірші знову виявились непоміченими.
У Вест-Пойнтській академії Едгар перебував півтора року, все більш і більш розчаровуючись у військовій кар’єрі, тому провокує своє відрахування з неї систематичним невиконанням наказів. Це остаточно розсварило його із Алланом і той категорично відмовивсь йому допомагати надалі. Два роки по тому торговець помер, залишивши великий спадок, але в своєму заповіті прийомного сина він навіть не згадав. Із Вест Пойнта Едгар їде до Нью-Йорка, де публікує третю свою поетичну збірку “Вірші” (1831) на кошти, зібрані кадетами – товаришами по навчанню в академії, які надіялись, що знайдуть в ній дошкульні епіграми на викладачів і командирів, якими Едгар не раз потішав їх під час навчання. Яке ж було їх розчарування, коли замість цього вони прочитали щось зовсім незрозуміле і їм не цікаве!
Однак По став відомим не як поет, а як автор пригодницьких оповідань своїм “Манускриптом, знайденим у пляшці”, опублікованим в журналі “Балтіморський суботній гість” восени 1833 року, вигравши премію в 50 доларів. Ця премія врятувала його від голодної смерті і відкрила дорогу до журналістської діяльності. Деякий час По жив у Балтіморі в своєї тітки-вдови Марії Клемм і писав для різних видань, аж поки після тривалого періоду поневірянь стає в 1835 р. редактором журналу “Південний літературний вісник”, що під його керівництвом став одним із кращих видань (його тираж зріс із 500 до 3500 примірників).
З початку 1830-х років Едгар По постійно займався літературною творчістю як професійний письменник. Однак його наполеглива праця не отримувала належної винагороди, прирікаючи на злиденне і напівголодне існування. Творчий спадок письменника надзвичайно різносторонній: сотні рецензій, редакційних статей і заміток, десятки оповідань і віршів, редагування трьох журналів, постійне жваве листування. І все це приносило дохід, якого ледве вистачало, щоб сяк-так зводити кінці з кінцями. Він завжди хотів мати власний журнал, але для цього не було коштів. Лиш найменш значима частина його творчості – журналістика – мала деяку цінність на тодішньому літературному ринку. Найкраще ж із того, що він створив, не привертало уваги покупців. Панівні у той час літературні смаки, недосконалість законів про авторське право і постійний наплив друкованої продукції з Англії позбавляли книги Е.По будь-якої надії на комерційний успіх. Найбільшою популярністю користувалися його рецензії, літературні огляди і критичні статті, в яких, виходячи з найвищих вимог художності, він гостро і в’їдливо аналізував твори своїх сучасників, був безжальним до проявів бездарності і епігонства, чим нажив собі немало ворогів.
Ще за життя ім’я і поведінка Е.По стали предметом різноманітних домислів і пліток. Його звинувачували в божевіллі, алкоголізмі, вживанні опію. Слід зауважити, що і сам він нерідко давав приводи для цього своєю неврівноваженістю, гординею, дошкульними випадами проти опонентів, пристрастю до вина. Постійні поневіряння і виснажлива праця в пошуках випадкового заробітку ще більше загострювали ці негативні риси. До того ж він постійно зазнавав ударів долі, найстрашнішим з яких була смерть від сухот його юної дружини Вірджінії Клемм в 1847 р., що приходилась йому двоюрідною сестрою і була на 13 років молодшою за нього. Безумно закоханий, він одружився з нею в 1836 р., приховавши її справжній вік, що також породило безліч домислів. Все це, звичайно, наклало важкий відбиток на духовне життя й без того надзвичайно вразливої людини, зовсім не пристосованої до безжального ділового ритму американської дійсності. Так, він і справді впадав у чорну меланхолію, що чергувалась із періодами майже безумного шаленства; дійсно зловживав вином, а в останні роки, можливо, вдавався і до опію. Але все це відходить на задній план в порівнянні з тими геніальними творами, які були написані ним саме в ці найпохмуріші періоди його життя.
Йшли роки, сповнені напруженої праці в різних журналах, мінялися місця проживання в пошуках заробітку: Нью-Йорк, Філадельфія, потім знову Нью-Йорк, Річмонд. В 1839 р. були опубліковані два томи його новел “Гротески й арабески”, в 1843 р. за оповідання “Золотий жук” отримав премію в 100 доларів, в 1845 р. в Нью-Йорку вийшла його четверта поетична збірка “Ворон та інші вірші”, в 1848 р. за рік до смерті опублікував останню книгу “Еврика”.
Життя Едгара По закінчилось досить загадково. Він виступав у Річмонді з лекціями про поезію, мав великий успіх і отримав значну грошову винагороду. Через кілька днів був знайдений непритомним на вулиці в Балтіморі, поміщений в місцевий шпиталь, де й помер 7 жовтня 1849 р.
По започаткував нові, досі незнані літературою США, жанри детективу і наукової фантастики. Яким би несистематичним не було його навчання, він виявив у своїй творчості найрізноманітніші знання з мистецтва, літератури і більшості галузей сучасної йому науки. Він був обізнаний в математиці, біології, психології, фізиці і астрономії, історії і філософії, написав у співавторстві книгу про мушлі, володів знаннями з повітро- і мореплавства, з теорії шифрів. Ці розмаїті інтереси дали йому змогу відкривати нові теми і напрями в літературі. В його творчості виявилась надзвичайна здатність органічно поєднувати уяву з логікою, фантазію і вигадку з точністю деталей. Саме це дало підстави російському поету М.Гумільову назвати Е.По “великим математиком почуття”. Напевне, йому була близька думка німецького філософа Канта, що в поезії стільки ж істини, скільки й математики. В своєму філософському творі “Еврика”, написаному за рік до смерті, По виклав свої погляди про виникнення, будову і еволюцію Всесвіту, надавши їм вишуканої форми поетизованого трактату, своєрідної поеми в прозі. Могутня інтуїція автора проявилась у тому, що багато зроблених тут припущень були підтверджені сучасними фізичними і астрономічними дослідженнями. По вмів зазирнути в майбутнє не лише літератури, а й науки. Він виявив у своїх творах настільки прискіпливий інтерес до життя духу, до дивних і загадкових проявів людської душі, що зумів передбачити деякі відкриття в області психології, що належать вже ХХ ст. Як зауважив відомий російський поет В.Брюсов, що багато і плідно працював над перекладом віршів Е.По, вдумливий читач “знайде в поемах Едгара По справжні одкровення про глибини нашої психіки, що частково упередили висновки експериментальної психології нашого часу, частково ж висвітлили такі її аспекти, що й понині залишаються нерозв’язаними проблемами науки.”
Але По насамперед поет, навіть і в своїх прозових творах. Якщо брати в кількісному відношенні, то його поетична спадщина невелика – трохи більше, ніж півсотні творів. Але серед них такі шедеври, як “Ворон”, “Дзвони”, “Улялюм”, “Аннабель Лі”, “Ельдорадо”, “Енні”, “До тої, що в раю”, які є справжніми діамантами в скарбниці світової поезії. В своїх віршах По прагне передати насамперед настрій, переважно похмурий. Він пише про нещасливе кохання, про швидкоплинність радостей, про марноту і скорботність людського життя, про недосяжність ідеалу, про жорстокість світу. Його улюблена тема – смерть прекрасної жінки і зображення фантастичного “мертвого світу”. При цьому він майстерно використовує всі ресурси мови і поетичної техніки: складну систему римування, зокрема, внутрішні рими, повтори слів і рядків, алітерацію, звуконаслідування і т. п.
Як літературний критик, По часто писав про поезію, зокрема, і про свою власну. В ряді статей і рецензій він розробляв теорію поезії. Так, в статті “Поетичний принцип”, що була основою його публічних виступів в останні роки життя, увага акцентується на таких основних моментах: ліричний вірш не повинен бути занадто довгим, бо він повинен нас хвилювати і духовно наснажувати; все моралізаторське і дидактичне має бути з нього усунуте, слід прагнути до “чистої” поезії; поетичне є ритмічним осягненням краси; метою поезії є духовне переживання, а не відображення дійсності; суттєвою складовою поетичного твору має бути його музикальність.
В статті “Філософія творчості” Е.По спробував проаналізувати створення свого знаменитого “Ворона” і довести, що “ні один з моментів в його створенні не може бути віднесений на рахунок випадковості або інтуїції, що робота крок за кроком йшла до завершення з точністю і жорсткою послідовністю, з якими розв’язуються математичні задачі”. Він пробує переконати читача, що вірш створювався не завдяки натхненню, а шляхом скрупульозного обдумування і прорахунку всіх його складових елементів: вдалого вибору теми, дієвості емоційного впливу, виваженої побудови, оптимальної величини, ретельної проробки мелодії, гармонійного поєднання звукових характеристик голосних і приголосних, майстерного вибору рефрену, алітерацій, асонансів і звуконаслідування. І все ж, не дивлячись на демонстративну логічність викладу, засумніватись у наведених теоретичних постулатах змушує заключний висновок статті, де стверджується, що все ж найголовніше – це “по-перше, деяка складність чи, точніше, деяка тонкість і, по-друге, деяка доля натяку, підводна течія змісту”, не пояснюючи, зрозуміло, як можуть бути досягнуті ці якості, що визнаються найважливішими. З якою безпристрасною відстороненістю не аргументував би Е.По строгу обумовленість саме такої побудови свого “Ворона”, як би не пояснював вибір того, а не іншого віршового розміру або рими і як виник цей моторошний і бентежний рефрен “Nevermore!”, – строгий цей аналіз не замінить нам того безпосереднього відчуття піднесення і захоплення, яке переповнює нас при читанні вірша і яке виникає тільки при зустрічі із справжнім витвором мистецтва. Вірші По в найвищій мірі органічні, народжені в душі і в серці геніального митця, а не створені шляхом застосування лиш теоретичних постулатів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 1"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладів віршів Роберта Фроста"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладів віршів Роберта Фроста"
Про публікацію