Так, Володимире,Ви маєте рацію, удосконалення дрібничок - то велика втіха але і немала праця.
Затрати і жертви - це в основному витрачений час.
Матеріальних винагород - жодних. Але морально - не проміняв би на жодне інше хоббі, бо почуваєш себе щасливою людиною, особливо коли ще є однодумці, читачі, поціновувачі, опоненти...Як от на ПМ, наприклад:))) Дякую за відповідь і взагалі за тему дискусії. Дуже багато взяла нового для себе

Згідний, Любо, що ключ у "майстерно". Але для різних періодів нашого життя актуальні, схоже, і різні "майстерності". А ось естетика безумовно повинна бути.
Але якщо естетика - передусім, краса. І якщо домовитися, що краса - це річ Божественного походження. Тоді "естетика смерті", "краса смерті" для мене не має прямого сенсу. Тільки, як пошук Божественного вирішення, виходу із ситуації руйнування, знищення?
І тоді справді, не так важливо, "Ерос чи Танатос диктує автору". Важливіше, що проходить через нас, що ми випускаємо назовні? Зло чи добро, так?
І ось саме це я і не можу уявити, як примножувати добро, пропонуючи долучитися до руйнування, сіючи заперечення, зрощуючи нежиттєздатні хворобливі диспропорції?

Щодо "Чорного квадрата"... А про що тут знавцям сперечатися? Хіба що про енергетику, яку несе полотно? А це тільки біля самої картини і можна відчути...
Закладена енергетика - це теж мистецтво. Але - на 99 відсотків такі енергетичні субстанції вкрай шкідливі. Якщо ви помітили, то поняття артефакту здебільшого сприймається із обережністю, і недарма. Бо вважається, що все найкраще людина забирає із собою.
Тому мистецтво Фотографії і буде вічною альтернативою Малярству?

Володю, Ви намагаєтесь дати оцінку естетики з точки зору сенсу, особистісного сприйняття, що базується на певному світогляді. Я же навмисно намагаюся відсторонитися (у даному випадку) від "оціночних" критеріїв, сприймаючи речі як об’єктивно дану реальність :) І з цієї позиції чи так вже сильно відрізняється "естетика краси" від "естетики смерті"? А ще є "естетика абстракціонізму" і "естетика примітивізму", і ще, і ще... Думаю, дуже красномовним прикладом є слово Люцифер, бо в перекладі - це ж така краса, правда? Але як тільки ми сприймаємо не сенс слова, а світоглядні навантаження, краса перетворюється на зло?
Якщо вже існує Мистецтво і Антимистецтво, Поезія і Антипоезія, Естетика і Антиестетика, то графоманія десь поміж, це НЕ-Мистецтво, НЕ-Поезія, НЕ-Естетика.

Щодо "ЧК"... Можливо, й шкідлива ця енергетика. Але ж вона є! Я ось про що. А мистецтво Фотографії, ви вважаєте, має меншу енергетику?

Любо, не тільки я ставлю перед собою такі питання. Погодьтеся, що наше особистісне в ідеалі мало би збігатися саме з Божественним (за напрямком руху), себто - оцінювання - це теж напрямок і він видається мені вельми важливим...

"Чёрный квадрат, по всем правилам психологии, которые использованы в тесте Люшара, несёт в себе вполне определённое эмоциональное ощущение независимо от того, кто его закрашивал, и чёрный цвет естественным образом поддерживает ощущение провала, чёрной дыры. Такое воздействие можно усилить, увеличив размер квадрата. Автор чёрной комнаты в музее Помпиду художник Франсис Пекабель догадался об этом и выкрасил в чёрный цвет целую комнату и совершил ошибку. Если бы он увеличил сам квадрат, но до таких размеров, когда ещё ощущаются границы чёрной плоскости в форме четырёхугольного прямоугольника, он оставил бы зрителя в рамках эмоционального ощущения, которое мы описали. Но художник поместил зрителя в чёрное пространство, имеющее конкретную форму предметного мира. Эмоциональная окрашенность осталась, но чистота цветового воздействия, связанная теперь с конкретной предметной формой, значительно ослабла. Поэтому ?Чёрный квадрат¦ вызывает у зрителя вполне определённое эмоциональное и физиологическое ощущение условного обозначения провала, что и следует ожидать от дорожного знака автоинспекции, а чёрная комната при первом контакте лёгкое удивление, а потом смех и более или менее удачные шутки. Но, рассматривая эти примеры, полезно помнить, что здесь мы имеем дело только с эмоциональным ощущением, сопровождающим любую цветовую плоскость. Наличие эмоционального ощущения ещё не означает, что мы соприкоснулись именно с произведением искусства. Этого не достаточно. Поэтому наше мнение о творчестве Казимира Малевича остаётся прежним. Величайшая заслуга Малевича состоит в том, что он разработал изобразительный приём, позволяющий регулировать производственные человеческие взаимоотношения в условиях огромных скоростей современной технологической цивилизации. Результат супрематического творчества Малевича не имеет никакого отношения собственно к изобразительному искусству, которое занимается изучением, осмыслением и развитием человеческой духовности. Нельзя смешивать потребности технологического процесса с осмыслением духовных исканий человечества. Творческие достижения новатора Малевича целиком принадлежат области технического иероглифа, производственного плаката или дизайна. А великого художника v мастера изобразительного искусства Казимира Малевича никогда не существовало. Созданное Малевичем направление творчества под названием супрематизм можно отнести только к дизайну. Дизайн очень похож на изобразительное искусство, но только похож. И дизайнер, и художник пользуются карандашами, кистями и холстами, но они ставят перед собой принципиально разные задачи. Художник в своём творчестве исследует человеческую духовность. Дизайнер занят внешним оформлением предметов и окружающих пространств. Малевич талантливый новатор v дизайнер. Но Малевич довольно скромный художник и по уровню мастерства в рисунке и живописи, и по упрощённости эмоциональных ощущений в его произведениях. Поэтому говорить о творчестве Малевича, как, впрочем, и творчестве других авангардистов начала ХХ века, в связи с духовной культурой человечества просто невозможно. Такая постановка вопроса говорит только о полном непонимании существа проблемы..."

http://www.pereplet.ru/podiem/n1-03/Vklad.shtml
Владимир Крылов О вкладе России в духовное развитие человечества в ХХ веке."

Все це так, Володю, але що зміниться, скажімо, у світанку, якщо одна людина напише про нього: "перші промені нового Сонця, як несміливі ще руки молодого коханця, торкалися облич будинків, від чого вони рожевіли", а інша - "це грьобане світло з ранку так дратує, що хочеться вимкнути його з розетки"? Хіба світанок перестане бути світанком від нашого оцінювання його?

О, Любо, світанки - річ Божественна, тому вони є і залишаться геніально якісними, а ми, й іже з нами - справа вельми суперечлива. :)(:
Отож і "сперечаємось" щодо питання - "а в чому проявляється конкретна досконалість, де ті неповторні дрібнички, що зробили (хоча б) наш, людський світ, кращим?"

Значить ви, Юрію, із меншості. До речі, не я придумав, що «багато званих та мало обраних», так? Багато званих і мало, хто зрозумів-пішов-дійшов, так?
Але це якийсь там кінцевий результат?
А ще ніби є і проміжні, етапні?
Тобто "майстер" здійснює більш-менш цілісне "творіння", в межах якого можливе явище Життя? А той, хто не в силах здійснити-втілити цілісне, ще може до цього прийти?
Хоча явище Життя для різних вікових і розумових груп "читацьки" можливе у вельми широкому спектрі. І чому б не допустити, що в ідеалі це різні форми мистецтва?
Щодо ідолів - то так вже влаштована людина - опирається на авторитетів, бо не може охопити неохопне? Та, схоже, Авторитети повинні бути - і в нації, і в homo, але без ідолопоклонства, це точно...

І все таки, напевно, у проблемі "графоманії" важливо бачити, власне, хворобливий потяг-манію, і як результат - не ускладнене досвідом таланту "письмо", коли на гора видається аби що, зрозуміло - без серйозної праці задля отримання результатів? Але обов'язкова ознака - видання книжки, а то й не одної?

:)))!

Я опублікував ці три композиції лауреата найпрестижнішої літературної премії України не тому, аби сказати, що це ось погано, або це ось дуже добре, не вибираючи взяв із творчого доробку автора.
Повинен сказати, що для мене тут якось усе на межі - між добрим і поганим. Таке враження, що авторка пропонує читачеві доопрацювати дещо, нею не прописане, у тому числі і рими, і ритми, і зміст. Тобто, дооживити? Тобто - універсалізм, оболонка? Так би мовити - нічого особистого?
Може так, а може й ні...

І привожу такий приклад мого, дещо підозрілого, бачення, як можливий третій варіант до ніби існуючої пари "справжнє" - "не справжнє", "хворе" - "здорове" ...

Але, можливо, варіантів таки тільки два, і чинне оте, євангельське:
«Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст...» (Одкр. 3:15-16).

Лесю, трактування, яке ви подали, мені подобається особливо тим, що до молоді фактично жодних претензій.
А ось деякі ознаки виглядають цілком загрозливо - "Твори художньої та літературної цінності не мають...", подає "власні вчинки у прикрашеному вигляді, а вчинки інших – у перебільшено негативному..." - під ці знамена можна таке військо літераторів зібрати :((((
А "вимагає негайного визнання своїх творів" - все командування цього війська, включаючи бравих єфрейторів...

Отже роблю для себе такі, чергові, висновки -
а) вибирає читач, купивши книгу (тисячі книжок);
б) вибирає час, залишаючи справжнє.
в) вибираємо ми, оминаючи (чи не оминаючи) небезпеки впадання у різноманітні солодкі гріхи.

Василинко, Сонечко, а час хіба є хранителем?
Час допомагає обирати, а зберігають люди.

Утім, щодо "вартісного щезло" - ви, як на мене, не зовсім праві. Все вартісне залишилося. Але де і як, це вже інша, повірте, дуже складна тема.
Кажучи спрощено, все вартісне - це простір перед нами, в який ми вливаємось...

Питання не в кількості, а, напевно, усе ж таки в якості?

А до того ж, я маю сумніви, що Сименон робив з того свого ремесла особливе мистецтво, здебільшого заробляв гроші?
Хоча деякі переклади мені сподобались.