Знешкоджую пам'ять. Біжу. Доганяють. Впала.
Мене потоптали телята, корови, свині.
(А коні мене обминули.
Коні не винні)
Що більше потопчуть – то більші можливі бали.
А потім на Жашків. Там дуже солодкі дині.

Солодкі до сказу. До злипу в кишках і в роті.
Я буду їх їсти, хоча і неможна, на ніч.
І буду сидіти на телефоннім дроті.
Бо дині корисні у ремісійному стані.

І ти зрозумієш усе о четвертій ранку.
А я загальмую і …в дих тобі аперкотом,
І замість хустинки тобі протягну фіранку…
Ну, шмаркайся вже, і біжи на свою роботу.

(А ти безробітний?
Боже, яка гидота…
А я тобі диню…
Бодлера тобі і Гессе…
І без відпочинку з тобою
до сьомого поту..
а ти виявляється
просто мав інтереси…)

Розірване серце. Зім’ята, зґвалтована постіль!
А може ти, хлопе, до всього іще й бомжуєш?
Узяв запальничку. Клацнув. Лунає постріл…
Я падаю. Знов на спину. Жуй мене, чуєш?

(не хочеш? Уже пожували?
яка підступність!
Авжеж, ти не перший
і думаю, не останній…
але ж зрозумій,
я сьогодні в такому стані…
і динь переїла.
Й телята топтали. Тупість.)

За дротом летять
Гвинтокрилі лелеки. Ступор.