Сучасні "нові праві" стійкі до радикаліських спокус. Якщо вони й говорять про "Консервативну Революцію", то тільки в якості метаполітичної еволюційної програми на створення "альтернативної культури" ("синергії") та "моральної більшості", на "аполітеї", унезалежненні, "емансипації" від того типу держави, який породила індустріальна цивілізація та Просвітництво.

Нові праві володіють цілісним баченням переходу від буття наявного до буття реального. Завдяки цьому вони сформулювали концепцію, що породжує політичну волю здійснити цей перехід. Нові праві ставлять завдання на перетворення безликої маси виборців та податкодавців у народ, що складається з вольових "я".

На наших очах постає такий тип суспільства, котрий стає за визначенням недержавним та позадержавним ("дезетатизація"). Чи, вірніше, можна говорити про зміну державою свого характеру у напрямку до "трансцендентального", "органічного" характеру, який є традиційним для українців.

Вже філософ - постмодерніст Жан Бодрійяр констатував, що відбувається відхід мас у галузь приватного життя, і це є безпосереднім викликом політичному життю, загибель як політичної волі народу та індивіда, так і політичної репрезентації держави. Тепер ця "зрада мас" набула тотального характеру. Цікаво, що саме український народ здійснює такий епохальний дезетатизаційний здвиг:

він вперше відокремлює себе від державної ідеї та відстоює права на необмежену свободу індивіда. Першочерговим постає освоєння "внутрішньої" , "ембріональної" дійсності і прагнення до дослідження підсвідомих сфер людської психіки. Нові праві усвідомлюють, що жорсткий авторитаризм "не спрацьовує" у сучасну епоху, де першу скрипку грає індивідуальний акт самовизначення.

На відміну від давнього племені чи клану як щільно структурованого утворення з контрольованим членством тепер існують нові групи, що функціонують виключно з причини індивідуальних рішень, а варто індивідам передумати або втратити свій першопочатковий ентузіазм та рішучість, - і таке співтовариство зникає.

Тому, на думку нових правих, забезпечити більш успішне виконання їх програми може метод "нюансованої деміургії", присутній у оповідальних текстах типу жанру "фентезі" або "детективу". Здавалося б нереальні, світи "фентезі" всотуються у реальність та видозмінюють її. Відбувається своєрідна "експансія ірреального". Людина ще не погодилася з новим виміром, але їй пропонують мислити в певних термінах - і, зрештою, світ "Космічних воєн", "Сейлормун" та "Володаря кілець" стає реальним світом, його "життєві цінності" вростають в образи буття, роблять його реальним для інших, вступають у космогонічну боротьбу з інерцією наявного буття.

Українські романтики, Шевченко, Леся Українка, Франко, "хатяни" та "молодомузівці" були творцями такої "нюансованої деміургії". Вони перетворили світ української ідеї на реальність для інших, мобілізували довкола нього все "свідоме українство" до "національної робітні". Міфотворець Шевченко здеміургував такий світ, що вся наша ментальність базується на персональному словнику його "нюансованої деміургії", запозиченому з легенд, фольклору та авторської уяви.

Українські нові праві пропонують нове прочитання всієї української традиції, пропонують реалізацію можливих, але досі нереалізованих проектів нашої культури. Програма нових правих закорінена у глибинних архетипах - вроджених психічних структурах, що перебувають у так званому "колективному безсвідомому" нації та складають основу загальнолюдської символіки. Їх людина сприймає інтуїтивним чином.

Тому така увага відводиться "містичній інтуїції" та традиціям , що її практикують - православний ісихазм , католицтво, суфізм, індуїстський тантризм, даосизм, дзен-буддизм. Беручи початок у інстинктах, архетипи проявляються на "поверхні" свідомості у формі різного роду видінь, уявлень, снів, казок, міфів тощо. Через те, що архетипи є універсальними, притаманними всім людям та влаштовані у "базовий колективний субстрат людської душі", їхній символізм викликає однакові почуття, стимулює однакові елементарні імпульси, котрі збуджують або заторможують моторні нервові клітини та тим самим механічно викликають схожі поведінкові реакції на певний стимул.

На цій основі нові праві ставлять завдання "перепрограмувати" базовий набір архетипів у кожної особистості шляхом групової динаміки (впливу оточення на особистість як на мислячого, чуттєвого і активнодіючого учасника реальних подій). Кожний індивід повинен шляхом "творчої уяви" у своєму бутті активізувати ті архетипи, котрі є формотворчою силою - "пайдеумою", "пансофією" - душі його раси чи етносу.

Пробуджуючи ті чи інші архетипи, тим самим, стане можливим осягнути глибинну всеєдність Буття. Це дасть змогу подолати гординю самоствердження людської природи, що внутрішньо порожнє, розколоте, перебуває у муках усвідомлення протиріч пізнання та життя, наявного та належного, що не піддаються вирішенню. Останнє так вдало описали Сартр, Камю, Маркузе, Стус, Еліот ...

Вся наша освіта формувалася на "виготовленні" людини маси - безликого "будівника комунізму" . Більшість населення як колишнього СРСР, так і Європи відрізане від культури університетського типу. Школа була відокремлена від вузу, тобто тієї форми школи християнсько-середньовічного походження, що давала всьому суспільству цілісне дисциплінарне уявлення про світ. Створення альтернативи цьому явищу - реальне тактичне завдання "нових правих".

Основною формою, здійснюючою "активізацію" національних базових архетипів є, на думку "нових правих", так звана "рідна (нативістична) релігія" - джерело сакральних цінностей, володіючих універсальним значенням і абсолютним авторитетом для всіх членів суспільства. Особливо радикальне вираження нативізм набув на теренах американського континенту (що наснажує європейських "нових правих"): спершу як "пейотизм" - антитеза на позицію колонізаторів-християн, а потім як "націонал-нагвалізм"- "синтез" цих "тези" і "антитези" для виконання "справжньої" американської місії у світі, в той час як прихід європейців та сучасна "атлантиська" політика США - це лише засоби реалізації цього проекту. Зокрема, творець антропософії Рудольф Штайнер розглядається як "прихований" реалізатор ідей "нагвалізму", які з часом для широкого загалу висвітлили Карлос Кастанеда та його послідовники з Лос-Анжелеської школи неошаманізму.

Покоління "нових правих" з увагою та зацікавленням ставиться до боротьби з європоцентризмом та сцієнтизмом у попередніх поколіннях 50 - 80-х років ХХ сторіччя, до доктрин бітників, негритюду, коншієншизму, карібського растафаріанства, австралійського мейтшіпу, ацтеко-майянської трансперсоналістської психотехніки, неосуфізму, неоведантизму, японської неантропоцентричної (екстравертованої) моделі гуманізму тощо. Нові праві усвідомлюють, що зараз у світі відбувається екстраординарна, глобальна криза культури, коли кризу відчувають мистецтво, наука, філософія, релігія, право, політика і в процесі переходу від одного типу культури, від "почуттєвості", до іншої, "ідеаціональності", породжується нова, глобальна, всепланетарна цивілізація з іншим типом культурних цінностей та норм. Достойно прийняти виклик цієї кризи - одне із завдань сучасних "нових правих".