Дитяче телебачення. А чи є воно взагалі в новітній Україні? Адже діти в середньому близько трьох годин проводять перед телевізором. Вони ще відкриті світові, маленькі люди, які наче губки всотують в себе все, що бачать або чують – позитивне, і, на жаль, негативне.

Що ж пропонує телебачення дітям?
Зранку, збираючись у школу чи дитсадок, дитина може подивитись мультфільми на ICTV, Першому Національному, Новому каналі, ТЕТі. О 05.30 на «Інтері» транслюється цікава передача „Уроки тітоньки Сови”, та чи реально дитині у такий час її сприйняти? В обідню пору діти, прийшовши додому, мають змогу переглянути мультсеріали, програму „Єралаш”, що показує Новий канал та канал ТЕТ, а перед сном – вечірній мультик. І це все, що у будні дні може запропонувати дитині вітчизняне телебачення. П’ятий канал, СТБ, НТН, ТОНІС, ТРК «Україна» дитячі передачі у будні взагалі не демонструють. Напевно не сприймають дітей як серйозних споживачів телепродукції.
У вихідні ситуація краща. Перший Національний транслює дитячий тележурнал „Корпорація Сімба”, а „1+1” – радянські мультфільми. «Інтер», ICTV, П’ятий канал, СТБ, НТН, ТОНІС – знову нічого. На Новому каналі те саме, що й у будні – мультсеріали. ТЕТ зранку – ретро-мультфільм, ввечері – вечірній мультфільм. Можна сказати, що одну більш-менш цікаву передачу можна побачити на ТРК «Україна» – «Срібний апельсин», де окрім мультфільмів ще й цікавинки та веселі ведучі. У неділю те саме, тільки Перший Національний транслює трохи більше саме дитячих передач:
07.50 Дитячий тележурнал „Корпорація Сімба”
09.05 Доки батьки сплять
09.15 Антивірус для дітей
09.30 Крок до зірок
17.40 Дитячий пісенний конкурс „Євробачення-2008”
21.15 Дитячий пісенний конкурс „Євробачення-2008”
Оце й усе, що розраховане на дитину та її дитяче сприйняття: мультсеріали, мультфільми закордонного виробництва, „Єралаш”, дитячі пісенні конкурси, „Вечірня казка” „Найрозумніший”. Втім, ці програми не несуть майже нічого пізнавального й наукового. Мораль, що закладена у тих мультфільмах (а закладено, переважно, у радянських мультфільмах), у випусках „Єралашу” дитина, можливо, ще засвоїть. Хоч більше її приваблюють агресивні закордонні програми, фільми зі сценами насильства, де картинка динамічна і яскрава, а зміст відсутній. Якісних дитячих передач в українському телепросторі наразі мало.
(Аналіз телевізійного ринку за жовтень-листопад 2008р.)

Що ж дивляться наші діти?
Діти дивляться те саме, що й ми, дорослі: серіали, бойовики тощо. Бійки та смерть героїв їх уже не лякають і не засмучують, адже дітлахи давно знають, що кіногероїв не вбивають, а вони просто падають, і замість крові виливається червона фарба з мішечків.
За даними соціологічних досліджень, проведених Агенцією дитячого маркетингу Kids Market Consulting, однією з найпопулярніших серед дітей шкільного віку є програма “Вікна” з Дмитром Нагієвим. І жодну дитячу передачу вони не підкреслили як свою улюблену. Про що це свідчить? Що дитячі передачі, які існують, не доведені до такого рівня, щоб зацікавити означену глядацьку аудиторію, або їх взагалі немає.
Як же зацікавити дитячу аудиторію?
Передусім, треба знайти цікавий жанр, скажімо, казковий, пригодницький, ігровий, веселий… Це має бути передача, яка б їх захоплювала, навчала чогось – поєднання гри з мультфільмом, з навчанням, розповіддю, подорожами, музикою. Дитячій аудиторії не вистачає науково-пізнавальних програм, цікавих пригодницьких стрічок.
Ще краще, щоб це був саме дитячий канал. За кордоном є дитячі телеканали для різних вікових груп, де транслюються передачі на різну тематику: спортивні, музичні, освітні, а також концерти й фестивалі.
Чому в Україні обмаль дитячих передач?
Дитяча аудиторія численна і на неї можна орієнтуватись. Водночас вона дуже специфічна, тому “дитячий продукт” має бути якісним, цікавим, динамічним, захоплюючим і відповідати запитам такої глядацької аудиторії. А це тягне за собою великі витрати.
Вітчизняним виробникам мультфільмів та передач важко конкурувати з закордонними мультсеріалами та тим “дитячим продуктом”, який діти зараз можуть побачити по супутниковому телебаченню чи по інтернету.
Кошти на створення якісного телепродукту можна було б одержати за рахунок реклами, як це робиться під час трансляції дорослих передач. Але переривати дитячі передачі рекламою заборонено законом. Під такі програми важко знайти спонсорів, тому дитяче телебачення – малобюджетне.

Який же вихід?
У такому випадку держава мала б забезпечити фінансову підтримку для компаній, що створюють такі передачі. А цього немає. І постає таке питання: “Чи ЗАВТРА потрібні цій державі громадяни, виховані на вітчизняних традиціях, культурі, історії?” Або ж наші діти будуть формуватись тільки на іноземному глобалізованому телепродукті, оскільки той значно дешевший та яскраво зроблений. У міністерств є певні кошти на розвиток дитячого телебачення, або, принаймні, МАЮТЬ БУТИ. І краще було б спрямувати ці гроші на якісний телепродукт, який побачать юні глядачі.
У Росії спробували вирішити цю проблему шляхом встановлення квоти на дитячі передачі – запровадили обов'язковий відсоток мовлення для дитячих програм. Хоч канали не завжди вважають за потрібне дотримуватися цих квот.
У багатьох країнах світу практикують інший варіант розв’язання означеної проблеми – відсоток від реклами горілчаних напоїв, цигарок відраховують на розвиток проектів, що потребують першочергової підтримки.
В Україні мало хто займається цим питанням. Чи то державці, чи власники каналів, чи виробники передач. Вітчизняні телеканали з ранку до ночі “крутять” американські бойовики, латиноамериканські серіали та розважальні шоу з російськими поп-зірками. І за відсутності власних дитячих передач і вітчизняних телегероїв, які так потрібні кожному малюкові, наші діти виховуються на чужих зразках. Втім, є люди, які намагаються зробити український телеефір менш шкідливим для дітей, для їхнього психічного й навіть фізичного здоров'я – це Телеглядацька асоціація батьків України та її лідер Максим Ростоцький.
Дітям потрібне дитинство, щоб вирости гідними людьми. В тому числі – з мультфільмами, які б чогось навчили, у казковій формі підказали, донесли до дитячого серця мудрість та мораль. Натомість діти, переглядаючи дорослі фільми й передачі, дорослішають, стають песимістичними, цинічними вже у ранньому віці. Уся чарівність та казковість втрачається. І можновладцям варто замислитися: чи поповнювати телевізійні кишені сьогодні, чи втратити ціле покоління завтра, і не лише покоління?