ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.07.28 12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.

Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі

хома дідим
2026.07.28 11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось

Тетяна Левицька
2026.07.28 10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.

Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,

Віктор Кучерук
2026.07.28 07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?

Ірина Вовк
2026.07.28 07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону Музичний супровід: Франц Ксавер Моцарт. Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo) «У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає

Володимир Бойко
2026.07.28 00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.

Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.

Віктор Насипаний
2026.07.27 22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.

А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран

Тетяна Левицька
2026.07.27 21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе

В Горова Леся
2026.07.27 17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.

Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос

Ольга Садкова
2026.07.27 16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.

Піднеси на руках свою мрію

Сергій Губерначук
2026.07.27 14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.

Вячеслав Руденко
2026.07.27 14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,

І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,

Борис Костиря
2026.07.27 13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.

Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини

Олександр Сушко
2026.07.27 10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,

Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,

хома дідим
2026.07.27 08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин

Віктор Кучерук
2026.07.27 06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

ВАСИЛЬ КУЗІВ
2026.06.11

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександра Барановська (1993) / Поеми

 Чернобыль
Посвящается
Владимиру Правику

Так одиноко у окошка,
Тяжелый издавая вздох,
Сидела женщина, и крошка
Играла у усталых ног.
Сердечко неспокойно билось
У милой барышни внутри.
Она безудержно молилась:
«Любимого благослови!
О Боже, Боже, вездесущий!
Тебя прошу, тебя молю,
Ты сохрани, о, всемогущий,
Того, кого я так люблю!
Я так волнуюсь, так страдаю,
Уснуть спокойно не могу.
А от чего, сама не знаю,
Покой никак не сберегу.
Ушел мой милый, попрощавшись,
Все, вроде, было, как всегда,
Но чувство странное осталось,
Его не знала никогда.
Грущу, и от тоски сгораю,
И об одном тебя молю,
Прошу, могучий, заклинаю,
Спаси того, кого люблю!»
И так молилась беспрестанно,
Так пламенно и горячо,
Что ей самой казалось странным,
Не понимала ничего.
Прошел так вечер, ночь настала,
Ребенка уложила спать,
Сама возле иконы встала,
Тревогу Богу изливать.

А муж в то время ненаглядный
На пост ответственный ушел.
И, как мужчина настоящий,
Службу пожарную повел.
Он был отважным человеком,
Таких на свете не сыскать
И хоть в пожар, хоть в само пекло
Приучен смело был шагать.
Его ни пламя не пугало,
Ни грохот рушащихся стен,
Пожарник это был бывалый,
И ловок был, как чародей.
Никто не знал, никто не думал,
Что страшной ночью роковой
Тот лейтенант – спаситель судеб,
Шагнет одним из первых в бой.
Кто знал, что в эту ночь шальную,
По злом расплавленной земле,
Через дымящуюся бурю
Посмотрит он в глаза судьбе.
А сердце женское ведь знало,
А сердце женское звало,
Но женщина не понимала:
Сердечко мужа берегло.
И в ту злосчастную минуту,
Когда раздался мощный взрыв,
Её сознанье утонуло.
Она спала, глаза закрыв.
И ей приснился лес чудесный,
Где разноцветные цветы,
И соловьи заводят песни,
Там было «сердце» красоты!
Но в миг один вдруг все завяло,
Так стало мрачно и темно,
И все видения пропали,
Осталось серое пятно.
Из тучи пыли и тумана,
Едва в сознанье, чуть дыша,
Ее выходит ненаглядный,
И улетает в высь душа.
Он пал перед ее ногами,
Издал при ней последний вздох,
И поразил ее словами:
«Для вас я выполнил свой долг…».
И оборвался сон ужасный,
Проснувшись, вздрогнула жена.
А за окном рассвет прекрасный,
Плывет задумчиво луна…
Проснулась, встала у окошка,
И снова Господа молить.
Совсем проплакала немножко,
И попыталась все забыть…


Раздался в дверь тревожный стук.
«Пришел мой милый! Он вернулся!»
Покинув резко низкий стул,
Она из сил всех в дверь рванулась.
Открыла, отперла замок,
И вдруг застыла в изумленье.
Лишь громко вскрикнула: «Мой Бог!
Ты кто, Господнее творенье?!»
И, помолчав минуты две,
Она прозрела, и немая
Отдалась резко тишине,
От мира словно отступая.
Тот призрак был ее мечтой,
Тот призрак был ее любимый,
Тот человек, что с ней одной
Прожил три года, три счастливых…
Тот, кто берег ее покой
В минуты радости и горя.
Кто верен был ей всей душой
И разумом своим покорным.
Сплошь обожженная рука
Бесчувственную поддержала
Жену. Она была легка,
Всю ночь она переживала.

Ее в сознанье привели
На третий день, в чужой квартире.
Как, рассказали, увезли
Оттуда, где счастливо жили.
И рассказали правду ей
Той ночи страшной и суровой,
Как ловкий, дерзкий чародей
Их спас от смерти недалекой.
Как по расплавленной земле,
По-пояс в битум увязая,
Он в ядерной боролся мгле,
Едва-едва не умирая.
Как искалеченный, домой
Он шел не стойкими шагами.
И с мыслью только лишь одной
Прошел сквозь дым, песок и пламя.
Твердил все время пару слов,
Попеременно дым вдыхая,
Что он и умереть готов,
Была б лишь милая живая…
И как он горько зарыдал,
Жену увидев без сознанья,
Как тяжело ее отдал
Чужим «волкам на растерзанье».
Увез в чужую сторону,
Подальше уволок от ада,
Оставил там ее одну,
А сам ушел. Так было надо.

Прослушав длительный рассказ,
Слезами долго умывалась,
И утирая влагу с глаз,
Ребенку горько улыбалась.
И милый ангел на руках,
Немножко тугу развивая,
Какой – то непонятный страх
Вселял, глазенками сверкая.
Задумчиво присела мать,
Коснулась взглядом материнским:
«Придется нам, малютка, ждать,
Наш папа при смерти в больнице.
Тебе, родная, повезло:
Ты ничего не понимаешь,
И что с тобой произошло,
Ты, может, в жизни не узнаешь.
Не вспомнишь бедного отца,
Не вспомнишь ласковой улыбки.
Зато у вас одно лицо,
Милы вы оба, как с картинки.
Но что такое говорю!
Он жив, и будет вместе с нами,
Его так сильно я люблю,
Что и не опишу словами.
Ты будешь, крошечка, расти,
Играть, смеяться с милым папой,
Еще немножко подрасти,
И купим мы тебе собаку.
Мы будем счастливы втроем,
Мы будем радоваться вместе,
Не раз еще мы запоем,
Втроем веселенькие песни!»

И так мечтала день и ночь,
То улыбаясь, то рыдая,
То успокаивая дочь,
То тугу Богу изливая.

А милый письма ей писал
День ото дня, и слал с больницы,
Тем самым силы придавав,
Надежд, что счастье возвратится.
Но Бог судьбу иную дал,
Не суждено надеждам сбыться.
Чернобыль счастье разорвал.
Все превратилось в небылицы.
Еще шестнадцать дней прожил,
Геройством осужденный папа,
И мирно голову склонив,
Шагнул с чернобыльского трапа.
Не миновал и он судьбы,
Геройски жил – геройски умер.
И все оборваны мольбы,
А он о смерти и не думал.
Все успокаивал жену
Писал ей: «Скоро я вернусь,
Чуть-чуть здоровье подгоню,
Совсем немножко подлечусь…»
У ног его сидела мать,
Жену с ребенком не пустили.
И в одиночку умирать
Врачи больному присудили.
В последний путь его тогда
Родная мама провожала.
Вся жизнь сыночка, как вода,
Перед глазами пробежала.
Жена любимая ждала
Его с надеждой у окошка,
А на руках ее спала
Их милая родная крошка.

С тех пор не мало дней прошло,
Но не секунда не забыта,
Воды немало утекло,
А счастье навсегда разбито.

Он упокоен был в Москве.
Похоронили, как героя.
Возле могилы, на скамье,
Лежит письмо у изголовья.
«Я и сейчас тебя люблю,
И жду тебя, мой муж любимый,
И Бога до сих пор молю,
Чтоб жил ты рядом с ним, счастливый.
Я дверь открытую держу,
Свечу в окошке оставляю,
Вернись домой, скорей, прошу.
Своей рукой благословляю».
В шестнадцать лет женой была,
А в двадцать лет вдовою стала.
В шестнадцать под окном ждала,
А в двадцать в землю провожала.

А на гранитную доску
С берёзы падает листочек.
Несчастная немая тень
Склонилась над надгробной строчкой:
«Погиб, как истинный герой,
Земле предался за планету.
Он жизнь любил, стоял горой
За мир. Таких на свете нету.»
Теперь уж заросли травой
Давно забытые могилы.
Который год лишь к той одной
Веночки свежие носили.
И женский голос ей читал
Любовью писанные письма.
Ребенок рядышком играл,
Доволен был, казалось, жизнью.
Девчушка, годиков пяти,
Гербарий яркий собирала.
Кого приходят навестить
Так до сих пор она не знала.
Из-за кого рыдала мать,
Из-за чего она страдала,
Не стоило ребенку знать,
Она еще не понимала.

Пройдет еще пятнадцать лет
И над ухоженной могилой
Она узнает наконец,
Кого же здесь похоронили.
И будет с матерью рыдать
Над вновь исписанной страницей.
Захочет папе рассказать
О жизни, о судьбе девичьей.
О том, как любит его мать,
И как бессонными ночами
Выходит на крыльцо встречать
С опять зажженными свечами.
Что никогда его любить
Они вдвоем не перестанут.
И будут снова приносить
Цветы, которые не вянут.
И боль – сердечную тоску
Она утешить не сумеет.

А на гранитную доску
Лишь одинокий ветер веет…


Никто не сможет их забыть,
Героев, за надежду павших.
И будет память вечно жить
Минувших дней, во мрак пропавших.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-01-07 21:48:08
Переглядів сторінки твору 3789
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.483 / 5.23)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.319 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.726
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2013.06.27 17:22
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Барановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-01-08 15:53:16 ]
Напишітиь будь-ласка хоч що-небуть! Вкажіть,прошу, на недоліки твору! Я лише початківець і потребую допомоги! Будь-ласка!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Варвара Черезова (М.К./М.К.) [ 2009-01-08 16:01:21 ]
Я б порадила Вам, Сашуню, поки утриматися від таких великих форм. Коли техніка ще потребує шліфування, а мова милозвучності потрібно тренуватися на менших формах. Так буде легше. Також уникайте дієслівних рим, вони псують враження. Ось і все, поки)))
З теплом, Варя)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Корнієнко (М.К./М.К.) [ 2009-01-08 19:29:47 ]
Дорога Сашо, уже з того, що ви представили читачам на Поетичних Майстернях, можна бачити, що Вам удаються і короткі ліричні вірші, і проза («Козачка»). І це, зрозуміло – тільки початок. Є відчуття нерозгорнутих ще багатьох творчих можливостей. Ви ще, здається, не зовсім вивільнились з-під шкільної програми. Та головне у Вас є талант. Ви, в своєму віці, не боїтеся засукавши рукави братись за народну тематику, працювати з реаліями життя віддаленими від «рафінаду». Робите це з гумором, оптимізмом, вигадкою («Козачка»). З іншого боку, ваша лірика, сердечна поема «Чернобыль» справді – від 19ст. від Пушкіна, від, здається, «Тризны» Шевченка. І хоча в поемі багато недосконалостей, та вже коли Ви вхопилися за таку велику поетичну форму, не відпускайте її, а вижимайте з неї поетичні шедеври! Учити Вас не треба, бо Ви вмієте учитися. На Поетичних Майстернях є чимало авторів жінок, з цікавою сучасною прозою, і віршами, і поемами. Самі знайдете. Попереду багато роботи, і хай допомагає Вам Бог!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Корнієнко (М.К./М.К.) [ 2009-01-08 19:30:17 ]
Майбутні Вілінські і Косачі – явище не буденне. Шануймо його…

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Барановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-01-09 14:07:37 ]
Дуже дякую!!! Кожна, навіть маленька порада, це велика допомога для мене!!!)))