
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.03
20:50
Зелені ягоди калини,
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги…
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ? Змужніє він коли?
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги…
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ? Змужніє він коли?
2025.10.03
17:17
Вересню холодний!
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
2025.10.03
12:22
Осінні ружі - відгомін літа,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - з бурштину модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - з бурштину модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
2025.10.03
12:21
О цей експрес поштовий, бейбі
Де взяти чуттів
Усю ніч не спав
На підвіконні висів
Якщо я помру
То на пагорбові
А якщо я не встигну
Бейбі рада усім
Де взяти чуттів
Усю ніч не спав
На підвіконні висів
Якщо я помру
То на пагорбові
А якщо я не встигну
Бейбі рада усім
2025.10.03
11:53
Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
2025.10.03
06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Градиський (1970) /
Проза
Невідома історія про Вінні Пуха
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Невідома історія про Вінні Пуха
«А чи не час мені підкріпитися?» - запитав сам себе Вінні Пух і сам же ж себе переконав: «Час!»
І він посунув в гості до П’ятачка.
- П’ятачку-у! П’ятачку-у-ууу! – гукнув Вінні, - Як ти щодо того, щоб підкріпитися?
- Із задоволенням. А чим?
- А в тебе хіба нічого не залишилось?
- Ну, ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував Віслючку, а крім кульок у мене нічого й не було.
- Тоді гайда куди-небудь!
- А куди?
- Світ зá очі!
- Чиї очі? – вирішив про всяк випадок впевнитись П’ятачок.
«Гм… П’ятачку точно вже давно час підкріпитись», - подумав Вінні Пух, і вони пішли разом, попри те, про «світ зá очі» у кожного з них було своє уявлення. На порожній шлунок Ведмежатку ніяк не вдавалось вигадати чергову «пихтілку», тому він мугикав під ніс слова однієї пісеньки, які ще більш розпалювали апетит:
«На столі були курчата, сало, м’ясо і качата,
І ковбаси, і гусята, ще й смажені поросята»
Останнє слово Вінні проспівав якось невпевнено і дуже тихо…
Раптом щось задзижчало-загуло… або заворкотало… десь поблизу.
- Ой, Вінні, що це?
- Це, напевне, у мене в животі воркоче. Від голоду.
- Та, ні, зумкотить десь угорі.
- Ну, тоді це бджоли на дереві. Але я все одно не полізу, - чомусь із сумом сказав Вінні, - бо це неправильні бджоли, і вони роблять неправильний мед.
- Вінні, але ж поблизу дерев немає.
Тут Вінні Пух помітив, що дійсно, вони вийшли на величезну галявину, і до найближчого дерева було далеченько.
«Дійсно – дерев немає», - подумав Вінні, - «Тоді нічого не повинно дзижчати. Наче б то так. А може у мене щось зі слухом? Можливо, мені ведмідь на вухо наступив? Гм… а хто у нашому лісі ведмідь?»
- П’ятачку, а хто у нашому лісі ведмідь?
- Та ти ж, Вінні!
«А, дійсно… А чи міг я собі наступити на вухо? Не міг. Отже, зі слухом у мене все добре. Наче б то так. Отже, щось таки дзижчить. Отже, десь поряд є бджоли. А де? Ну як же ж де – на найближчому дереві… А..», - і тут Вінні пригадав, що поблизу ж немає дерев. – «Лишенько! Я зовсім заплутався!»
І тільки-но він хотів поділитись цим відкриттям із Поросятком, як раптом почув над головою:
- Дозвольте приземлитися!
- А… Е…. О…. иии…
- Ти що – глухонімий?
- Так! – чомусь відповів Вінні.
- Посадку давай! – і Карлсон (а як ви вже здогадались, це був він) збирався вже приземлитись, бо очікував почути звичну фразу «Сідайте, будь ласка!», але в цей час Вінні запитав:
- П’ятачку, у тебе є посадка?
- Ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував…
- Ясно, у тебе немає. І у мене немає. Агов! А у нас немає цієї… як її там… - посадки. Ви там зачекайте, а ми зганяємо до Іа. Можливо, що у нього є. Останнім часом йому дуже щастить на всілякі знахідки. То кульку придбав, то глечик. То хвіст знайшов. Може він і вашу посадку знаходив. Хоча навряд…
- Ви що? Ви думаєте, я тут до вечора триматись буду? У мене паливо на нулі!
І з цими словами він почав падати донизу.
«Красиво як падає», - подумав П’ятачок, - «Майже як Вінні з дерева».
Але не долетівши землі, Карлсон знову ввімкнув свій пропелер і завис у повітрі перед очима спантеличених друзів.
- Дозвольте відрекомендуватись! Карлсон, який живе на даху.
- Вибачте, а на чиєму даху? – поцікавився П’ятачок.
- Ну, я так не граю, - образився Карлсон, - Ви тут що – зовсім вже? Ви нічого не чули про найвідомішого в світі Карлсона?
- А-а-а… Ви, напевне, із сусіднього лісу..
- Ну, я так не граю. Якісь ви тут дивні всі. І що це за чудовисько у вашому лісі живе? Таке здорове, у пір’ї, із здоровенними очиськами! Я ось щойно з ним зіткнувся, коли над лісом пролітав. Ще й досі мотор чмихає.
«Так… Ось тільки чудовиська у нашому лісі ще не вистачало», - тільки-но подумав Пух, як раптом щось затріщало в кущах.
- Ось воно! Ось! Я його бачу! – вигукнув Карлсон.
Але тікати було пізно…
«Ну ось – хотів підкріпитись, а будуть зараз підкріплятися мною», - подумав Вінні. П’ятачок нічого не встиг подумати – він вмить зарився в купу листя, і зверху тирчав лише його хвіст крючком.
Затріщало гілля…
- Ді, ду яґ вам дзе бодобаєдьзя! – сказала Сова, виходячи на галявину з кущів. – Леділа я зобі леділа, аж рабтом… ЧХИ! – тут у Сови трішки прочистилось у носі, і вона продовжила трішки ясніше, - Летіла я собі, летіла, аж раБтом вилітає такий у штанях та з венДиляДором, і прямо на мене. Мало того, що залеДів на мою авіалінію, тॠще й обідрав мені ГвіЗт, і синця під око поставив… Мені терміново поДрібен П’ятачок – під око підклаЗти…
Пух трішки отямився.
- Е, як там тебе… Марксон… Це чудовисько тебе налякало? – тихенько він запитав у Карлсона, який заховався за широкою ведмежою спиною. – Так ти не бійся. Вона тебе не пізнає. Вона трішки підсліпувата. Та й глуха до того ж…
- Агов! У нас гості! – звернувся Вінні вже до Сови.
Але Сова не звернула уваги, а продовжувала свій монолог:
- Це просто неможливо! Якщо всі почнуть літати, то в повітрі й місця не залишиться. І що ж ви мені тоді порадите? Бігати? Так я ж не страус. Плавати? Ви гадаєте, що я мокра курка? Добре ще, що люди не літають. Ні, я говорю, добре, що люди не літають, як птахи. А то уявіть собі – вийшов би на край кручі, розкинув би руки і полетів… А мені куди подітися?
Карлсон зрозумів, що боятись немає чого, але раптом якось засумував:
- Якось у вас тут не цікаво. Мені додому треба добиратися. А то у Малюка скоро знову день народження. Знову буде пиріг. Щоправда, вони його готувати не вміють. Чомусь щороку встромляють у пиріг більше свічок. А потрібно ж випікати щороку більше пирогів! Ні, мені вже час. А то без мене там пиріг всихає…
Коли Вінні почув, що десь може засохнути пиріг, то він серйозно захвилювався.
«Як же ж це? Я тут, а пиріг там. Пиріг там, а я тут. Я всихаю тут без пирога там, а пиріг там всихає без мене тут. Так неможна!»
- Карлсоне, я лечу із тобою! А що ж подарувати Малюку на день народження? Ех, знову зайві витрати.
Тут він помітив якийсь гачечок, що стирчав з купи листя.
- Ось! Я подарую йому цей чудовий і корисний гачечок, - сказав Вінні і зібрався вже потягнути, але купа листя заворушилась, і з-під неї вилізло Поросятко.
- Цікаво, Вінні, а куди це ти зібрався летіти? Та ще й без мене?
- Та я так… Тут… Недалечко… На прогулянку…
- А як ти збираєшся летіти? – поцікавився Карлсон.
- Як це – «як»? Та на тобі!
- А я ж тебе не потягну… Скільки тобі років?
- Скільки мені років? Гм… скільки мені років… Дійсно, П’ятачку, ти не знаєш, скільки мені років?
- Ні, не знаю. Може, Сова знає?
- Сово! Агов, Сово!
- Ну що в тебе за звичка така – завжди перебивати! Ну чого тобі?
- Ти, часом, не знаєш, скільки мені років?
- Зараз полічу… Оди-и-и-ин… Два-а-а-а… Три-и-и-и…
- Сово, а ти довго лічитимеш?
- Зачекай, Пуше! Не заважай. Ну ось, доведеться з початку. Оди-и-и-н.. Два-аа-а-а… Трии-и-и-и…. Чоти-и-ири… П’я-а-а-ать… Слухай, Вінні, п’ять років тебе влаштує? Бо далі я не вмію. А куди це ви зібралися летіти? Я чула, що на іменини… І що – без мене? А хто ж буде промовляти поздоровлення? Все – я лечу разом з вами.
- Ось і чудово – візьмеш із собою П’ятачка.
Не встигла Сова моргнути здоровим оком, як Вінні верхи на неї посадив Поросятка та міцно його пристебнув.
І вони полетіли…
«Ну ось, скоро знову буде осінь. І знову буде сумно» - подумав Віслючок Іа, побачивши перелітних чи то птахів, чи то тварин, чи взагалі хто зна кого, які тихо летіли на південь.
І він посунув в гості до П’ятачка.
- П’ятачку-у! П’ятачку-у-ууу! – гукнув Вінні, - Як ти щодо того, щоб підкріпитися?
- Із задоволенням. А чим?
- А в тебе хіба нічого не залишилось?
- Ну, ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував Віслючку, а крім кульок у мене нічого й не було.
- Тоді гайда куди-небудь!
- А куди?
- Світ зá очі!
- Чиї очі? – вирішив про всяк випадок впевнитись П’ятачок.
«Гм… П’ятачку точно вже давно час підкріпитись», - подумав Вінні Пух, і вони пішли разом, попри те, про «світ зá очі» у кожного з них було своє уявлення. На порожній шлунок Ведмежатку ніяк не вдавалось вигадати чергову «пихтілку», тому він мугикав під ніс слова однієї пісеньки, які ще більш розпалювали апетит:
«На столі були курчата, сало, м’ясо і качата,
І ковбаси, і гусята, ще й смажені поросята»
Останнє слово Вінні проспівав якось невпевнено і дуже тихо…
Раптом щось задзижчало-загуло… або заворкотало… десь поблизу.
- Ой, Вінні, що це?
- Це, напевне, у мене в животі воркоче. Від голоду.
- Та, ні, зумкотить десь угорі.
- Ну, тоді це бджоли на дереві. Але я все одно не полізу, - чомусь із сумом сказав Вінні, - бо це неправильні бджоли, і вони роблять неправильний мед.
- Вінні, але ж поблизу дерев немає.
Тут Вінні Пух помітив, що дійсно, вони вийшли на величезну галявину, і до найближчого дерева було далеченько.
«Дійсно – дерев немає», - подумав Вінні, - «Тоді нічого не повинно дзижчати. Наче б то так. А може у мене щось зі слухом? Можливо, мені ведмідь на вухо наступив? Гм… а хто у нашому лісі ведмідь?»
- П’ятачку, а хто у нашому лісі ведмідь?
- Та ти ж, Вінні!
«А, дійсно… А чи міг я собі наступити на вухо? Не міг. Отже, зі слухом у мене все добре. Наче б то так. Отже, щось таки дзижчить. Отже, десь поряд є бджоли. А де? Ну як же ж де – на найближчому дереві… А..», - і тут Вінні пригадав, що поблизу ж немає дерев. – «Лишенько! Я зовсім заплутався!»
І тільки-но він хотів поділитись цим відкриттям із Поросятком, як раптом почув над головою:
- Дозвольте приземлитися!
- А… Е…. О…. иии…
- Ти що – глухонімий?
- Так! – чомусь відповів Вінні.
- Посадку давай! – і Карлсон (а як ви вже здогадались, це був він) збирався вже приземлитись, бо очікував почути звичну фразу «Сідайте, будь ласка!», але в цей час Вінні запитав:
- П’ятачку, у тебе є посадка?
- Ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував…
- Ясно, у тебе немає. І у мене немає. Агов! А у нас немає цієї… як її там… - посадки. Ви там зачекайте, а ми зганяємо до Іа. Можливо, що у нього є. Останнім часом йому дуже щастить на всілякі знахідки. То кульку придбав, то глечик. То хвіст знайшов. Може він і вашу посадку знаходив. Хоча навряд…
- Ви що? Ви думаєте, я тут до вечора триматись буду? У мене паливо на нулі!
І з цими словами він почав падати донизу.
«Красиво як падає», - подумав П’ятачок, - «Майже як Вінні з дерева».
Але не долетівши землі, Карлсон знову ввімкнув свій пропелер і завис у повітрі перед очима спантеличених друзів.
- Дозвольте відрекомендуватись! Карлсон, який живе на даху.
- Вибачте, а на чиєму даху? – поцікавився П’ятачок.
- Ну, я так не граю, - образився Карлсон, - Ви тут що – зовсім вже? Ви нічого не чули про найвідомішого в світі Карлсона?
- А-а-а… Ви, напевне, із сусіднього лісу..
- Ну, я так не граю. Якісь ви тут дивні всі. І що це за чудовисько у вашому лісі живе? Таке здорове, у пір’ї, із здоровенними очиськами! Я ось щойно з ним зіткнувся, коли над лісом пролітав. Ще й досі мотор чмихає.
«Так… Ось тільки чудовиська у нашому лісі ще не вистачало», - тільки-но подумав Пух, як раптом щось затріщало в кущах.
- Ось воно! Ось! Я його бачу! – вигукнув Карлсон.
Але тікати було пізно…
«Ну ось – хотів підкріпитись, а будуть зараз підкріплятися мною», - подумав Вінні. П’ятачок нічого не встиг подумати – він вмить зарився в купу листя, і зверху тирчав лише його хвіст крючком.
Затріщало гілля…
- Ді, ду яґ вам дзе бодобаєдьзя! – сказала Сова, виходячи на галявину з кущів. – Леділа я зобі леділа, аж рабтом… ЧХИ! – тут у Сови трішки прочистилось у носі, і вона продовжила трішки ясніше, - Летіла я собі, летіла, аж раБтом вилітає такий у штанях та з венДиляДором, і прямо на мене. Мало того, що залеДів на мою авіалінію, тॠще й обідрав мені ГвіЗт, і синця під око поставив… Мені терміново поДрібен П’ятачок – під око підклаЗти…
Пух трішки отямився.
- Е, як там тебе… Марксон… Це чудовисько тебе налякало? – тихенько він запитав у Карлсона, який заховався за широкою ведмежою спиною. – Так ти не бійся. Вона тебе не пізнає. Вона трішки підсліпувата. Та й глуха до того ж…
- Агов! У нас гості! – звернувся Вінні вже до Сови.
Але Сова не звернула уваги, а продовжувала свій монолог:
- Це просто неможливо! Якщо всі почнуть літати, то в повітрі й місця не залишиться. І що ж ви мені тоді порадите? Бігати? Так я ж не страус. Плавати? Ви гадаєте, що я мокра курка? Добре ще, що люди не літають. Ні, я говорю, добре, що люди не літають, як птахи. А то уявіть собі – вийшов би на край кручі, розкинув би руки і полетів… А мені куди подітися?
Карлсон зрозумів, що боятись немає чого, але раптом якось засумував:
- Якось у вас тут не цікаво. Мені додому треба добиратися. А то у Малюка скоро знову день народження. Знову буде пиріг. Щоправда, вони його готувати не вміють. Чомусь щороку встромляють у пиріг більше свічок. А потрібно ж випікати щороку більше пирогів! Ні, мені вже час. А то без мене там пиріг всихає…
Коли Вінні почув, що десь може засохнути пиріг, то він серйозно захвилювався.
«Як же ж це? Я тут, а пиріг там. Пиріг там, а я тут. Я всихаю тут без пирога там, а пиріг там всихає без мене тут. Так неможна!»
- Карлсоне, я лечу із тобою! А що ж подарувати Малюку на день народження? Ех, знову зайві витрати.
Тут він помітив якийсь гачечок, що стирчав з купи листя.
- Ось! Я подарую йому цей чудовий і корисний гачечок, - сказав Вінні і зібрався вже потягнути, але купа листя заворушилась, і з-під неї вилізло Поросятко.
- Цікаво, Вінні, а куди це ти зібрався летіти? Та ще й без мене?
- Та я так… Тут… Недалечко… На прогулянку…
- А як ти збираєшся летіти? – поцікавився Карлсон.
- Як це – «як»? Та на тобі!
- А я ж тебе не потягну… Скільки тобі років?
- Скільки мені років? Гм… скільки мені років… Дійсно, П’ятачку, ти не знаєш, скільки мені років?
- Ні, не знаю. Може, Сова знає?
- Сово! Агов, Сово!
- Ну що в тебе за звичка така – завжди перебивати! Ну чого тобі?
- Ти, часом, не знаєш, скільки мені років?
- Зараз полічу… Оди-и-и-ин… Два-а-а-а… Три-и-и-и…
- Сово, а ти довго лічитимеш?
- Зачекай, Пуше! Не заважай. Ну ось, доведеться з початку. Оди-и-и-н.. Два-аа-а-а… Трии-и-и-и…. Чоти-и-ири… П’я-а-а-ать… Слухай, Вінні, п’ять років тебе влаштує? Бо далі я не вмію. А куди це ви зібралися летіти? Я чула, що на іменини… І що – без мене? А хто ж буде промовляти поздоровлення? Все – я лечу разом з вами.
- Ось і чудово – візьмеш із собою П’ятачка.
Не встигла Сова моргнути здоровим оком, як Вінні верхи на неї посадив Поросятка та міцно його пристебнув.
І вони полетіли…
«Ну ось, скоро знову буде осінь. І знову буде сумно» - подумав Віслючок Іа, побачивши перелітних чи то птахів, чи то тварин, чи взагалі хто зна кого, які тихо летіли на південь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію