ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.24
13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
2024.11.24
09:26
Коли я вийду з темноти
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
2024.11.24
08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
2024.11.24
07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
2024.11.24
06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
2024.11.24
06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
2024.11.23
17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.11.23
16:51
І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Градиський (1970) /
Проза
Невідома історія про Вінні Пуха
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Невідома історія про Вінні Пуха
«А чи не час мені підкріпитися?» - запитав сам себе Вінні Пух і сам же ж себе переконав: «Час!»
І він посунув в гості до П’ятачка.
- П’ятачку-у! П’ятачку-у-ууу! – гукнув Вінні, - Як ти щодо того, щоб підкріпитися?
- Із задоволенням. А чим?
- А в тебе хіба нічого не залишилось?
- Ну, ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував Віслючку, а крім кульок у мене нічого й не було.
- Тоді гайда куди-небудь!
- А куди?
- Світ зá очі!
- Чиї очі? – вирішив про всяк випадок впевнитись П’ятачок.
«Гм… П’ятачку точно вже давно час підкріпитись», - подумав Вінні Пух, і вони пішли разом, попри те, про «світ зá очі» у кожного з них було своє уявлення. На порожній шлунок Ведмежатку ніяк не вдавалось вигадати чергову «пихтілку», тому він мугикав під ніс слова однієї пісеньки, які ще більш розпалювали апетит:
«На столі були курчата, сало, м’ясо і качата,
І ковбаси, і гусята, ще й смажені поросята»
Останнє слово Вінні проспівав якось невпевнено і дуже тихо…
Раптом щось задзижчало-загуло… або заворкотало… десь поблизу.
- Ой, Вінні, що це?
- Це, напевне, у мене в животі воркоче. Від голоду.
- Та, ні, зумкотить десь угорі.
- Ну, тоді це бджоли на дереві. Але я все одно не полізу, - чомусь із сумом сказав Вінні, - бо це неправильні бджоли, і вони роблять неправильний мед.
- Вінні, але ж поблизу дерев немає.
Тут Вінні Пух помітив, що дійсно, вони вийшли на величезну галявину, і до найближчого дерева було далеченько.
«Дійсно – дерев немає», - подумав Вінні, - «Тоді нічого не повинно дзижчати. Наче б то так. А може у мене щось зі слухом? Можливо, мені ведмідь на вухо наступив? Гм… а хто у нашому лісі ведмідь?»
- П’ятачку, а хто у нашому лісі ведмідь?
- Та ти ж, Вінні!
«А, дійсно… А чи міг я собі наступити на вухо? Не міг. Отже, зі слухом у мене все добре. Наче б то так. Отже, щось таки дзижчить. Отже, десь поряд є бджоли. А де? Ну як же ж де – на найближчому дереві… А..», - і тут Вінні пригадав, що поблизу ж немає дерев. – «Лишенько! Я зовсім заплутався!»
І тільки-но він хотів поділитись цим відкриттям із Поросятком, як раптом почув над головою:
- Дозвольте приземлитися!
- А… Е…. О…. иии…
- Ти що – глухонімий?
- Так! – чомусь відповів Вінні.
- Посадку давай! – і Карлсон (а як ви вже здогадались, це був він) збирався вже приземлитись, бо очікував почути звичну фразу «Сідайте, будь ласка!», але в цей час Вінні запитав:
- П’ятачку, у тебе є посадка?
- Ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував…
- Ясно, у тебе немає. І у мене немає. Агов! А у нас немає цієї… як її там… - посадки. Ви там зачекайте, а ми зганяємо до Іа. Можливо, що у нього є. Останнім часом йому дуже щастить на всілякі знахідки. То кульку придбав, то глечик. То хвіст знайшов. Може він і вашу посадку знаходив. Хоча навряд…
- Ви що? Ви думаєте, я тут до вечора триматись буду? У мене паливо на нулі!
І з цими словами він почав падати донизу.
«Красиво як падає», - подумав П’ятачок, - «Майже як Вінні з дерева».
Але не долетівши землі, Карлсон знову ввімкнув свій пропелер і завис у повітрі перед очима спантеличених друзів.
- Дозвольте відрекомендуватись! Карлсон, який живе на даху.
- Вибачте, а на чиєму даху? – поцікавився П’ятачок.
- Ну, я так не граю, - образився Карлсон, - Ви тут що – зовсім вже? Ви нічого не чули про найвідомішого в світі Карлсона?
- А-а-а… Ви, напевне, із сусіднього лісу..
- Ну, я так не граю. Якісь ви тут дивні всі. І що це за чудовисько у вашому лісі живе? Таке здорове, у пір’ї, із здоровенними очиськами! Я ось щойно з ним зіткнувся, коли над лісом пролітав. Ще й досі мотор чмихає.
«Так… Ось тільки чудовиська у нашому лісі ще не вистачало», - тільки-но подумав Пух, як раптом щось затріщало в кущах.
- Ось воно! Ось! Я його бачу! – вигукнув Карлсон.
Але тікати було пізно…
«Ну ось – хотів підкріпитись, а будуть зараз підкріплятися мною», - подумав Вінні. П’ятачок нічого не встиг подумати – він вмить зарився в купу листя, і зверху тирчав лише його хвіст крючком.
Затріщало гілля…
- Ді, ду яґ вам дзе бодобаєдьзя! – сказала Сова, виходячи на галявину з кущів. – Леділа я зобі леділа, аж рабтом… ЧХИ! – тут у Сови трішки прочистилось у носі, і вона продовжила трішки ясніше, - Летіла я собі, летіла, аж раБтом вилітає такий у штанях та з венДиляДором, і прямо на мене. Мало того, що залеДів на мою авіалінію, тॠще й обідрав мені ГвіЗт, і синця під око поставив… Мені терміново поДрібен П’ятачок – під око підклаЗти…
Пух трішки отямився.
- Е, як там тебе… Марксон… Це чудовисько тебе налякало? – тихенько він запитав у Карлсона, який заховався за широкою ведмежою спиною. – Так ти не бійся. Вона тебе не пізнає. Вона трішки підсліпувата. Та й глуха до того ж…
- Агов! У нас гості! – звернувся Вінні вже до Сови.
Але Сова не звернула уваги, а продовжувала свій монолог:
- Це просто неможливо! Якщо всі почнуть літати, то в повітрі й місця не залишиться. І що ж ви мені тоді порадите? Бігати? Так я ж не страус. Плавати? Ви гадаєте, що я мокра курка? Добре ще, що люди не літають. Ні, я говорю, добре, що люди не літають, як птахи. А то уявіть собі – вийшов би на край кручі, розкинув би руки і полетів… А мені куди подітися?
Карлсон зрозумів, що боятись немає чого, але раптом якось засумував:
- Якось у вас тут не цікаво. Мені додому треба добиратися. А то у Малюка скоро знову день народження. Знову буде пиріг. Щоправда, вони його готувати не вміють. Чомусь щороку встромляють у пиріг більше свічок. А потрібно ж випікати щороку більше пирогів! Ні, мені вже час. А то без мене там пиріг всихає…
Коли Вінні почув, що десь може засохнути пиріг, то він серйозно захвилювався.
«Як же ж це? Я тут, а пиріг там. Пиріг там, а я тут. Я всихаю тут без пирога там, а пиріг там всихає без мене тут. Так неможна!»
- Карлсоне, я лечу із тобою! А що ж подарувати Малюку на день народження? Ех, знову зайві витрати.
Тут він помітив якийсь гачечок, що стирчав з купи листя.
- Ось! Я подарую йому цей чудовий і корисний гачечок, - сказав Вінні і зібрався вже потягнути, але купа листя заворушилась, і з-під неї вилізло Поросятко.
- Цікаво, Вінні, а куди це ти зібрався летіти? Та ще й без мене?
- Та я так… Тут… Недалечко… На прогулянку…
- А як ти збираєшся летіти? – поцікавився Карлсон.
- Як це – «як»? Та на тобі!
- А я ж тебе не потягну… Скільки тобі років?
- Скільки мені років? Гм… скільки мені років… Дійсно, П’ятачку, ти не знаєш, скільки мені років?
- Ні, не знаю. Може, Сова знає?
- Сово! Агов, Сово!
- Ну що в тебе за звичка така – завжди перебивати! Ну чого тобі?
- Ти, часом, не знаєш, скільки мені років?
- Зараз полічу… Оди-и-и-ин… Два-а-а-а… Три-и-и-и…
- Сово, а ти довго лічитимеш?
- Зачекай, Пуше! Не заважай. Ну ось, доведеться з початку. Оди-и-и-н.. Два-аа-а-а… Трии-и-и-и…. Чоти-и-ири… П’я-а-а-ать… Слухай, Вінні, п’ять років тебе влаштує? Бо далі я не вмію. А куди це ви зібралися летіти? Я чула, що на іменини… І що – без мене? А хто ж буде промовляти поздоровлення? Все – я лечу разом з вами.
- Ось і чудово – візьмеш із собою П’ятачка.
Не встигла Сова моргнути здоровим оком, як Вінні верхи на неї посадив Поросятка та міцно його пристебнув.
І вони полетіли…
«Ну ось, скоро знову буде осінь. І знову буде сумно» - подумав Віслючок Іа, побачивши перелітних чи то птахів, чи то тварин, чи взагалі хто зна кого, які тихо летіли на південь.
І він посунув в гості до П’ятачка.
- П’ятачку-у! П’ятачку-у-ууу! – гукнув Вінні, - Як ти щодо того, щоб підкріпитися?
- Із задоволенням. А чим?
- А в тебе хіба нічого не залишилось?
- Ну, ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував Віслючку, а крім кульок у мене нічого й не було.
- Тоді гайда куди-небудь!
- А куди?
- Світ зá очі!
- Чиї очі? – вирішив про всяк випадок впевнитись П’ятачок.
«Гм… П’ятачку точно вже давно час підкріпитись», - подумав Вінні Пух, і вони пішли разом, попри те, про «світ зá очі» у кожного з них було своє уявлення. На порожній шлунок Ведмежатку ніяк не вдавалось вигадати чергову «пихтілку», тому він мугикав під ніс слова однієї пісеньки, які ще більш розпалювали апетит:
«На столі були курчата, сало, м’ясо і качата,
І ковбаси, і гусята, ще й смажені поросята»
Останнє слово Вінні проспівав якось невпевнено і дуже тихо…
Раптом щось задзижчало-загуло… або заворкотало… десь поблизу.
- Ой, Вінні, що це?
- Це, напевне, у мене в животі воркоче. Від голоду.
- Та, ні, зумкотить десь угорі.
- Ну, тоді це бджоли на дереві. Але я все одно не полізу, - чомусь із сумом сказав Вінні, - бо це неправильні бджоли, і вони роблять неправильний мед.
- Вінні, але ж поблизу дерев немає.
Тут Вінні Пух помітив, що дійсно, вони вийшли на величезну галявину, і до найближчого дерева було далеченько.
«Дійсно – дерев немає», - подумав Вінні, - «Тоді нічого не повинно дзижчати. Наче б то так. А може у мене щось зі слухом? Можливо, мені ведмідь на вухо наступив? Гм… а хто у нашому лісі ведмідь?»
- П’ятачку, а хто у нашому лісі ведмідь?
- Та ти ж, Вінні!
«А, дійсно… А чи міг я собі наступити на вухо? Не міг. Отже, зі слухом у мене все добре. Наче б то так. Отже, щось таки дзижчить. Отже, десь поряд є бджоли. А де? Ну як же ж де – на найближчому дереві… А..», - і тут Вінні пригадав, що поблизу ж немає дерев. – «Лишенько! Я зовсім заплутався!»
І тільки-но він хотів поділитись цим відкриттям із Поросятком, як раптом почув над головою:
- Дозвольте приземлитися!
- А… Е…. О…. иии…
- Ти що – глухонімий?
- Так! – чомусь відповів Вінні.
- Посадку давай! – і Карлсон (а як ви вже здогадались, це був він) збирався вже приземлитись, бо очікував почути звичну фразу «Сідайте, будь ласка!», але в цей час Вінні запитав:
- П’ятачку, у тебе є посадка?
- Ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував…
- Ясно, у тебе немає. І у мене немає. Агов! А у нас немає цієї… як її там… - посадки. Ви там зачекайте, а ми зганяємо до Іа. Можливо, що у нього є. Останнім часом йому дуже щастить на всілякі знахідки. То кульку придбав, то глечик. То хвіст знайшов. Може він і вашу посадку знаходив. Хоча навряд…
- Ви що? Ви думаєте, я тут до вечора триматись буду? У мене паливо на нулі!
І з цими словами він почав падати донизу.
«Красиво як падає», - подумав П’ятачок, - «Майже як Вінні з дерева».
Але не долетівши землі, Карлсон знову ввімкнув свій пропелер і завис у повітрі перед очима спантеличених друзів.
- Дозвольте відрекомендуватись! Карлсон, який живе на даху.
- Вибачте, а на чиєму даху? – поцікавився П’ятачок.
- Ну, я так не граю, - образився Карлсон, - Ви тут що – зовсім вже? Ви нічого не чули про найвідомішого в світі Карлсона?
- А-а-а… Ви, напевне, із сусіднього лісу..
- Ну, я так не граю. Якісь ви тут дивні всі. І що це за чудовисько у вашому лісі живе? Таке здорове, у пір’ї, із здоровенними очиськами! Я ось щойно з ним зіткнувся, коли над лісом пролітав. Ще й досі мотор чмихає.
«Так… Ось тільки чудовиська у нашому лісі ще не вистачало», - тільки-но подумав Пух, як раптом щось затріщало в кущах.
- Ось воно! Ось! Я його бачу! – вигукнув Карлсон.
Але тікати було пізно…
«Ну ось – хотів підкріпитись, а будуть зараз підкріплятися мною», - подумав Вінні. П’ятачок нічого не встиг подумати – він вмить зарився в купу листя, і зверху тирчав лише його хвіст крючком.
Затріщало гілля…
- Ді, ду яґ вам дзе бодобаєдьзя! – сказала Сова, виходячи на галявину з кущів. – Леділа я зобі леділа, аж рабтом… ЧХИ! – тут у Сови трішки прочистилось у носі, і вона продовжила трішки ясніше, - Летіла я собі, летіла, аж раБтом вилітає такий у штанях та з венДиляДором, і прямо на мене. Мало того, що залеДів на мою авіалінію, тॠще й обідрав мені ГвіЗт, і синця під око поставив… Мені терміново поДрібен П’ятачок – під око підклаЗти…
Пух трішки отямився.
- Е, як там тебе… Марксон… Це чудовисько тебе налякало? – тихенько він запитав у Карлсона, який заховався за широкою ведмежою спиною. – Так ти не бійся. Вона тебе не пізнає. Вона трішки підсліпувата. Та й глуха до того ж…
- Агов! У нас гості! – звернувся Вінні вже до Сови.
Але Сова не звернула уваги, а продовжувала свій монолог:
- Це просто неможливо! Якщо всі почнуть літати, то в повітрі й місця не залишиться. І що ж ви мені тоді порадите? Бігати? Так я ж не страус. Плавати? Ви гадаєте, що я мокра курка? Добре ще, що люди не літають. Ні, я говорю, добре, що люди не літають, як птахи. А то уявіть собі – вийшов би на край кручі, розкинув би руки і полетів… А мені куди подітися?
Карлсон зрозумів, що боятись немає чого, але раптом якось засумував:
- Якось у вас тут не цікаво. Мені додому треба добиратися. А то у Малюка скоро знову день народження. Знову буде пиріг. Щоправда, вони його готувати не вміють. Чомусь щороку встромляють у пиріг більше свічок. А потрібно ж випікати щороку більше пирогів! Ні, мені вже час. А то без мене там пиріг всихає…
Коли Вінні почув, що десь може засохнути пиріг, то він серйозно захвилювався.
«Як же ж це? Я тут, а пиріг там. Пиріг там, а я тут. Я всихаю тут без пирога там, а пиріг там всихає без мене тут. Так неможна!»
- Карлсоне, я лечу із тобою! А що ж подарувати Малюку на день народження? Ех, знову зайві витрати.
Тут він помітив якийсь гачечок, що стирчав з купи листя.
- Ось! Я подарую йому цей чудовий і корисний гачечок, - сказав Вінні і зібрався вже потягнути, але купа листя заворушилась, і з-під неї вилізло Поросятко.
- Цікаво, Вінні, а куди це ти зібрався летіти? Та ще й без мене?
- Та я так… Тут… Недалечко… На прогулянку…
- А як ти збираєшся летіти? – поцікавився Карлсон.
- Як це – «як»? Та на тобі!
- А я ж тебе не потягну… Скільки тобі років?
- Скільки мені років? Гм… скільки мені років… Дійсно, П’ятачку, ти не знаєш, скільки мені років?
- Ні, не знаю. Може, Сова знає?
- Сово! Агов, Сово!
- Ну що в тебе за звичка така – завжди перебивати! Ну чого тобі?
- Ти, часом, не знаєш, скільки мені років?
- Зараз полічу… Оди-и-и-ин… Два-а-а-а… Три-и-и-и…
- Сово, а ти довго лічитимеш?
- Зачекай, Пуше! Не заважай. Ну ось, доведеться з початку. Оди-и-и-н.. Два-аа-а-а… Трии-и-и-и…. Чоти-и-ири… П’я-а-а-ать… Слухай, Вінні, п’ять років тебе влаштує? Бо далі я не вмію. А куди це ви зібралися летіти? Я чула, що на іменини… І що – без мене? А хто ж буде промовляти поздоровлення? Все – я лечу разом з вами.
- Ось і чудово – візьмеш із собою П’ятачка.
Не встигла Сова моргнути здоровим оком, як Вінні верхи на неї посадив Поросятка та міцно його пристебнув.
І вони полетіли…
«Ну ось, скоро знову буде осінь. І знову буде сумно» - подумав Віслючок Іа, побачивши перелітних чи то птахів, чи то тварин, чи взагалі хто зна кого, які тихо летіли на південь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію