ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Градиський (1970) /
Проза
Невідома історія про Вінні Пуха
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Невідома історія про Вінні Пуха
«А чи не час мені підкріпитися?» - запитав сам себе Вінні Пух і сам же ж себе переконав: «Час!»
І він посунув в гості до П’ятачка.
- П’ятачку-у! П’ятачку-у-ууу! – гукнув Вінні, - Як ти щодо того, щоб підкріпитися?
- Із задоволенням. А чим?
- А в тебе хіба нічого не залишилось?
- Ну, ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував Віслючку, а крім кульок у мене нічого й не було.
- Тоді гайда куди-небудь!
- А куди?
- Світ зá очі!
- Чиї очі? – вирішив про всяк випадок впевнитись П’ятачок.
«Гм… П’ятачку точно вже давно час підкріпитись», - подумав Вінні Пух, і вони пішли разом, попри те, про «світ зá очі» у кожного з них було своє уявлення. На порожній шлунок Ведмежатку ніяк не вдавалось вигадати чергову «пихтілку», тому він мугикав під ніс слова однієї пісеньки, які ще більш розпалювали апетит:
«На столі були курчата, сало, м’ясо і качата,
І ковбаси, і гусята, ще й смажені поросята»
Останнє слово Вінні проспівав якось невпевнено і дуже тихо…
Раптом щось задзижчало-загуло… або заворкотало… десь поблизу.
- Ой, Вінні, що це?
- Це, напевне, у мене в животі воркоче. Від голоду.
- Та, ні, зумкотить десь угорі.
- Ну, тоді це бджоли на дереві. Але я все одно не полізу, - чомусь із сумом сказав Вінні, - бо це неправильні бджоли, і вони роблять неправильний мед.
- Вінні, але ж поблизу дерев немає.
Тут Вінні Пух помітив, що дійсно, вони вийшли на величезну галявину, і до найближчого дерева було далеченько.
«Дійсно – дерев немає», - подумав Вінні, - «Тоді нічого не повинно дзижчати. Наче б то так. А може у мене щось зі слухом? Можливо, мені ведмідь на вухо наступив? Гм… а хто у нашому лісі ведмідь?»
- П’ятачку, а хто у нашому лісі ведмідь?
- Та ти ж, Вінні!
«А, дійсно… А чи міг я собі наступити на вухо? Не міг. Отже, зі слухом у мене все добре. Наче б то так. Отже, щось таки дзижчить. Отже, десь поряд є бджоли. А де? Ну як же ж де – на найближчому дереві… А..», - і тут Вінні пригадав, що поблизу ж немає дерев. – «Лишенько! Я зовсім заплутався!»
І тільки-но він хотів поділитись цим відкриттям із Поросятком, як раптом почув над головою:
- Дозвольте приземлитися!
- А… Е…. О…. иии…
- Ти що – глухонімий?
- Так! – чомусь відповів Вінні.
- Посадку давай! – і Карлсон (а як ви вже здогадались, це був він) збирався вже приземлитись, бо очікував почути звичну фразу «Сідайте, будь ласка!», але в цей час Вінні запитав:
- П’ятачку, у тебе є посадка?
- Ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував…
- Ясно, у тебе немає. І у мене немає. Агов! А у нас немає цієї… як її там… - посадки. Ви там зачекайте, а ми зганяємо до Іа. Можливо, що у нього є. Останнім часом йому дуже щастить на всілякі знахідки. То кульку придбав, то глечик. То хвіст знайшов. Може він і вашу посадку знаходив. Хоча навряд…
- Ви що? Ви думаєте, я тут до вечора триматись буду? У мене паливо на нулі!
І з цими словами він почав падати донизу.
«Красиво як падає», - подумав П’ятачок, - «Майже як Вінні з дерева».
Але не долетівши землі, Карлсон знову ввімкнув свій пропелер і завис у повітрі перед очима спантеличених друзів.
- Дозвольте відрекомендуватись! Карлсон, який живе на даху.
- Вибачте, а на чиєму даху? – поцікавився П’ятачок.
- Ну, я так не граю, - образився Карлсон, - Ви тут що – зовсім вже? Ви нічого не чули про найвідомішого в світі Карлсона?
- А-а-а… Ви, напевне, із сусіднього лісу..
- Ну, я так не граю. Якісь ви тут дивні всі. І що це за чудовисько у вашому лісі живе? Таке здорове, у пір’ї, із здоровенними очиськами! Я ось щойно з ним зіткнувся, коли над лісом пролітав. Ще й досі мотор чмихає.
«Так… Ось тільки чудовиська у нашому лісі ще не вистачало», - тільки-но подумав Пух, як раптом щось затріщало в кущах.
- Ось воно! Ось! Я його бачу! – вигукнув Карлсон.
Але тікати було пізно…
«Ну ось – хотів підкріпитись, а будуть зараз підкріплятися мною», - подумав Вінні. П’ятачок нічого не встиг подумати – він вмить зарився в купу листя, і зверху тирчав лише його хвіст крючком.
Затріщало гілля…
- Ді, ду яґ вам дзе бодобаєдьзя! – сказала Сова, виходячи на галявину з кущів. – Леділа я зобі леділа, аж рабтом… ЧХИ! – тут у Сови трішки прочистилось у носі, і вона продовжила трішки ясніше, - Летіла я собі, летіла, аж раБтом вилітає такий у штанях та з венДиляДором, і прямо на мене. Мало того, що залеДів на мою авіалінію, тॠще й обідрав мені ГвіЗт, і синця під око поставив… Мені терміново поДрібен П’ятачок – під око підклаЗти…
Пух трішки отямився.
- Е, як там тебе… Марксон… Це чудовисько тебе налякало? – тихенько він запитав у Карлсона, який заховався за широкою ведмежою спиною. – Так ти не бійся. Вона тебе не пізнає. Вона трішки підсліпувата. Та й глуха до того ж…
- Агов! У нас гості! – звернувся Вінні вже до Сови.
Але Сова не звернула уваги, а продовжувала свій монолог:
- Це просто неможливо! Якщо всі почнуть літати, то в повітрі й місця не залишиться. І що ж ви мені тоді порадите? Бігати? Так я ж не страус. Плавати? Ви гадаєте, що я мокра курка? Добре ще, що люди не літають. Ні, я говорю, добре, що люди не літають, як птахи. А то уявіть собі – вийшов би на край кручі, розкинув би руки і полетів… А мені куди подітися?
Карлсон зрозумів, що боятись немає чого, але раптом якось засумував:
- Якось у вас тут не цікаво. Мені додому треба добиратися. А то у Малюка скоро знову день народження. Знову буде пиріг. Щоправда, вони його готувати не вміють. Чомусь щороку встромляють у пиріг більше свічок. А потрібно ж випікати щороку більше пирогів! Ні, мені вже час. А то без мене там пиріг всихає…
Коли Вінні почув, що десь може засохнути пиріг, то він серйозно захвилювався.
«Як же ж це? Я тут, а пиріг там. Пиріг там, а я тут. Я всихаю тут без пирога там, а пиріг там всихає без мене тут. Так неможна!»
- Карлсоне, я лечу із тобою! А що ж подарувати Малюку на день народження? Ех, знову зайві витрати.
Тут він помітив якийсь гачечок, що стирчав з купи листя.
- Ось! Я подарую йому цей чудовий і корисний гачечок, - сказав Вінні і зібрався вже потягнути, але купа листя заворушилась, і з-під неї вилізло Поросятко.
- Цікаво, Вінні, а куди це ти зібрався летіти? Та ще й без мене?
- Та я так… Тут… Недалечко… На прогулянку…
- А як ти збираєшся летіти? – поцікавився Карлсон.
- Як це – «як»? Та на тобі!
- А я ж тебе не потягну… Скільки тобі років?
- Скільки мені років? Гм… скільки мені років… Дійсно, П’ятачку, ти не знаєш, скільки мені років?
- Ні, не знаю. Може, Сова знає?
- Сово! Агов, Сово!
- Ну що в тебе за звичка така – завжди перебивати! Ну чого тобі?
- Ти, часом, не знаєш, скільки мені років?
- Зараз полічу… Оди-и-и-ин… Два-а-а-а… Три-и-и-и…
- Сово, а ти довго лічитимеш?
- Зачекай, Пуше! Не заважай. Ну ось, доведеться з початку. Оди-и-и-н.. Два-аа-а-а… Трии-и-и-и…. Чоти-и-ири… П’я-а-а-ать… Слухай, Вінні, п’ять років тебе влаштує? Бо далі я не вмію. А куди це ви зібралися летіти? Я чула, що на іменини… І що – без мене? А хто ж буде промовляти поздоровлення? Все – я лечу разом з вами.
- Ось і чудово – візьмеш із собою П’ятачка.
Не встигла Сова моргнути здоровим оком, як Вінні верхи на неї посадив Поросятка та міцно його пристебнув.
І вони полетіли…
«Ну ось, скоро знову буде осінь. І знову буде сумно» - подумав Віслючок Іа, побачивши перелітних чи то птахів, чи то тварин, чи взагалі хто зна кого, які тихо летіли на південь.
І він посунув в гості до П’ятачка.
- П’ятачку-у! П’ятачку-у-ууу! – гукнув Вінні, - Як ти щодо того, щоб підкріпитися?
- Із задоволенням. А чим?
- А в тебе хіба нічого не залишилось?
- Ну, ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував Віслючку, а крім кульок у мене нічого й не було.
- Тоді гайда куди-небудь!
- А куди?
- Світ зá очі!
- Чиї очі? – вирішив про всяк випадок впевнитись П’ятачок.
«Гм… П’ятачку точно вже давно час підкріпитись», - подумав Вінні Пух, і вони пішли разом, попри те, про «світ зá очі» у кожного з них було своє уявлення. На порожній шлунок Ведмежатку ніяк не вдавалось вигадати чергову «пихтілку», тому він мугикав під ніс слова однієї пісеньки, які ще більш розпалювали апетит:
«На столі були курчата, сало, м’ясо і качата,
І ковбаси, і гусята, ще й смажені поросята»
Останнє слово Вінні проспівав якось невпевнено і дуже тихо…
Раптом щось задзижчало-загуло… або заворкотало… десь поблизу.
- Ой, Вінні, що це?
- Це, напевне, у мене в животі воркоче. Від голоду.
- Та, ні, зумкотить десь угорі.
- Ну, тоді це бджоли на дереві. Але я все одно не полізу, - чомусь із сумом сказав Вінні, - бо це неправильні бджоли, і вони роблять неправильний мед.
- Вінні, але ж поблизу дерев немає.
Тут Вінні Пух помітив, що дійсно, вони вийшли на величезну галявину, і до найближчого дерева було далеченько.
«Дійсно – дерев немає», - подумав Вінні, - «Тоді нічого не повинно дзижчати. Наче б то так. А може у мене щось зі слухом? Можливо, мені ведмідь на вухо наступив? Гм… а хто у нашому лісі ведмідь?»
- П’ятачку, а хто у нашому лісі ведмідь?
- Та ти ж, Вінні!
«А, дійсно… А чи міг я собі наступити на вухо? Не міг. Отже, зі слухом у мене все добре. Наче б то так. Отже, щось таки дзижчить. Отже, десь поряд є бджоли. А де? Ну як же ж де – на найближчому дереві… А..», - і тут Вінні пригадав, що поблизу ж немає дерев. – «Лишенько! Я зовсім заплутався!»
І тільки-но він хотів поділитись цим відкриттям із Поросятком, як раптом почув над головою:
- Дозвольте приземлитися!
- А… Е…. О…. иии…
- Ти що – глухонімий?
- Так! – чомусь відповів Вінні.
- Посадку давай! – і Карлсон (а як ви вже здогадались, це був він) збирався вже приземлитись, бо очікував почути звичну фразу «Сідайте, будь ласка!», але в цей час Вінні запитав:
- П’ятачку, у тебе є посадка?
- Ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував…
- Ясно, у тебе немає. І у мене немає. Агов! А у нас немає цієї… як її там… - посадки. Ви там зачекайте, а ми зганяємо до Іа. Можливо, що у нього є. Останнім часом йому дуже щастить на всілякі знахідки. То кульку придбав, то глечик. То хвіст знайшов. Може він і вашу посадку знаходив. Хоча навряд…
- Ви що? Ви думаєте, я тут до вечора триматись буду? У мене паливо на нулі!
І з цими словами він почав падати донизу.
«Красиво як падає», - подумав П’ятачок, - «Майже як Вінні з дерева».
Але не долетівши землі, Карлсон знову ввімкнув свій пропелер і завис у повітрі перед очима спантеличених друзів.
- Дозвольте відрекомендуватись! Карлсон, який живе на даху.
- Вибачте, а на чиєму даху? – поцікавився П’ятачок.
- Ну, я так не граю, - образився Карлсон, - Ви тут що – зовсім вже? Ви нічого не чули про найвідомішого в світі Карлсона?
- А-а-а… Ви, напевне, із сусіднього лісу..
- Ну, я так не граю. Якісь ви тут дивні всі. І що це за чудовисько у вашому лісі живе? Таке здорове, у пір’ї, із здоровенними очиськами! Я ось щойно з ним зіткнувся, коли над лісом пролітав. Ще й досі мотор чмихає.
«Так… Ось тільки чудовиська у нашому лісі ще не вистачало», - тільки-но подумав Пух, як раптом щось затріщало в кущах.
- Ось воно! Ось! Я його бачу! – вигукнув Карлсон.
Але тікати було пізно…
«Ну ось – хотів підкріпитись, а будуть зараз підкріплятися мною», - подумав Вінні. П’ятачок нічого не встиг подумати – він вмить зарився в купу листя, і зверху тирчав лише його хвіст крючком.
Затріщало гілля…
- Ді, ду яґ вам дзе бодобаєдьзя! – сказала Сова, виходячи на галявину з кущів. – Леділа я зобі леділа, аж рабтом… ЧХИ! – тут у Сови трішки прочистилось у носі, і вона продовжила трішки ясніше, - Летіла я собі, летіла, аж раБтом вилітає такий у штанях та з венДиляДором, і прямо на мене. Мало того, що залеДів на мою авіалінію, тॠще й обідрав мені ГвіЗт, і синця під око поставив… Мені терміново поДрібен П’ятачок – під око підклаЗти…
Пух трішки отямився.
- Е, як там тебе… Марксон… Це чудовисько тебе налякало? – тихенько він запитав у Карлсона, який заховався за широкою ведмежою спиною. – Так ти не бійся. Вона тебе не пізнає. Вона трішки підсліпувата. Та й глуха до того ж…
- Агов! У нас гості! – звернувся Вінні вже до Сови.
Але Сова не звернула уваги, а продовжувала свій монолог:
- Це просто неможливо! Якщо всі почнуть літати, то в повітрі й місця не залишиться. І що ж ви мені тоді порадите? Бігати? Так я ж не страус. Плавати? Ви гадаєте, що я мокра курка? Добре ще, що люди не літають. Ні, я говорю, добре, що люди не літають, як птахи. А то уявіть собі – вийшов би на край кручі, розкинув би руки і полетів… А мені куди подітися?
Карлсон зрозумів, що боятись немає чого, але раптом якось засумував:
- Якось у вас тут не цікаво. Мені додому треба добиратися. А то у Малюка скоро знову день народження. Знову буде пиріг. Щоправда, вони його готувати не вміють. Чомусь щороку встромляють у пиріг більше свічок. А потрібно ж випікати щороку більше пирогів! Ні, мені вже час. А то без мене там пиріг всихає…
Коли Вінні почув, що десь може засохнути пиріг, то він серйозно захвилювався.
«Як же ж це? Я тут, а пиріг там. Пиріг там, а я тут. Я всихаю тут без пирога там, а пиріг там всихає без мене тут. Так неможна!»
- Карлсоне, я лечу із тобою! А що ж подарувати Малюку на день народження? Ех, знову зайві витрати.
Тут він помітив якийсь гачечок, що стирчав з купи листя.
- Ось! Я подарую йому цей чудовий і корисний гачечок, - сказав Вінні і зібрався вже потягнути, але купа листя заворушилась, і з-під неї вилізло Поросятко.
- Цікаво, Вінні, а куди це ти зібрався летіти? Та ще й без мене?
- Та я так… Тут… Недалечко… На прогулянку…
- А як ти збираєшся летіти? – поцікавився Карлсон.
- Як це – «як»? Та на тобі!
- А я ж тебе не потягну… Скільки тобі років?
- Скільки мені років? Гм… скільки мені років… Дійсно, П’ятачку, ти не знаєш, скільки мені років?
- Ні, не знаю. Може, Сова знає?
- Сово! Агов, Сово!
- Ну що в тебе за звичка така – завжди перебивати! Ну чого тобі?
- Ти, часом, не знаєш, скільки мені років?
- Зараз полічу… Оди-и-и-ин… Два-а-а-а… Три-и-и-и…
- Сово, а ти довго лічитимеш?
- Зачекай, Пуше! Не заважай. Ну ось, доведеться з початку. Оди-и-и-н.. Два-аа-а-а… Трии-и-и-и…. Чоти-и-ири… П’я-а-а-ать… Слухай, Вінні, п’ять років тебе влаштує? Бо далі я не вмію. А куди це ви зібралися летіти? Я чула, що на іменини… І що – без мене? А хто ж буде промовляти поздоровлення? Все – я лечу разом з вами.
- Ось і чудово – візьмеш із собою П’ятачка.
Не встигла Сова моргнути здоровим оком, як Вінні верхи на неї посадив Поросятка та міцно його пристебнув.
І вони полетіли…
«Ну ось, скоро знову буде осінь. І знову буде сумно» - подумав Віслючок Іа, побачивши перелітних чи то птахів, чи то тварин, чи взагалі хто зна кого, які тихо летіли на південь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію