Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.30
07:22
Очі ковзають повсюди,
Погляд нишпорить кругом, -
Надихають на етюди
Краєвиди за селом.
Нива, росами умита,
Золотиться, як вогонь, -
Вітер котить хвилі жита
У западини долонь.
Погляд нишпорить кругом, -
Надихають на етюди
Краєвиди за селом.
Нива, росами умита,
Золотиться, як вогонь, -
Вітер котить хвилі жита
У западини долонь.
2026.08.30
05:25
«МОНОЛОГ МОВЧАЗНОГО СФІНКСА»
(Глибокі сині сутінки пустелі. Вдалині ледь помітні гострі силуети пірамід. У центрі – величне, нерухоме обличчя Сфінкса, висічене зі скелі. Звучить низький гул вітру, що переходить у ритмічний шепіт, наче шурхіт мільярдів
(Глибокі сині сутінки пустелі. Вдалині ледь помітні гострі силуети пірамід. У центрі – величне, нерухоме обличчя Сфінкса, висічене зі скелі. Звучить низький гул вітру, що переходить у ритмічний шепіт, наче шурхіт мільярдів
2026.08.29
18:06
Був на лови вийшов кіт,
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
2026.08.29
17:57
Пам’ятаєш, був тоді
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
2026.08.29
08:07
некрикливо та помірно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
2026.08.29
07:34
ЗОЛОТА МАСКА ТУТАНХАМОНА
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
2026.08.29
07:24
Мене війна стійким зробила
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Градиський (1970) /
Проза
Невідома історія про Вінні Пуха
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Невідома історія про Вінні Пуха
«А чи не час мені підкріпитися?» - запитав сам себе Вінні Пух і сам же ж себе переконав: «Час!»
І він посунув в гості до П’ятачка.
- П’ятачку-у! П’ятачку-у-ууу! – гукнув Вінні, - Як ти щодо того, щоб підкріпитися?
- Із задоволенням. А чим?
- А в тебе хіба нічого не залишилось?
- Ну, ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував Віслючку, а крім кульок у мене нічого й не було.
- Тоді гайда куди-небудь!
- А куди?
- Світ зá очі!
- Чиї очі? – вирішив про всяк випадок впевнитись П’ятачок.
«Гм… П’ятачку точно вже давно час підкріпитись», - подумав Вінні Пух, і вони пішли разом, попри те, про «світ зá очі» у кожного з них було своє уявлення. На порожній шлунок Ведмежатку ніяк не вдавалось вигадати чергову «пихтілку», тому він мугикав під ніс слова однієї пісеньки, які ще більш розпалювали апетит:
«На столі були курчата, сало, м’ясо і качата,
І ковбаси, і гусята, ще й смажені поросята»
Останнє слово Вінні проспівав якось невпевнено і дуже тихо…
Раптом щось задзижчало-загуло… або заворкотало… десь поблизу.
- Ой, Вінні, що це?
- Це, напевне, у мене в животі воркоче. Від голоду.
- Та, ні, зумкотить десь угорі.
- Ну, тоді це бджоли на дереві. Але я все одно не полізу, - чомусь із сумом сказав Вінні, - бо це неправильні бджоли, і вони роблять неправильний мед.
- Вінні, але ж поблизу дерев немає.
Тут Вінні Пух помітив, що дійсно, вони вийшли на величезну галявину, і до найближчого дерева було далеченько.
«Дійсно – дерев немає», - подумав Вінні, - «Тоді нічого не повинно дзижчати. Наче б то так. А може у мене щось зі слухом? Можливо, мені ведмідь на вухо наступив? Гм… а хто у нашому лісі ведмідь?»
- П’ятачку, а хто у нашому лісі ведмідь?
- Та ти ж, Вінні!
«А, дійсно… А чи міг я собі наступити на вухо? Не міг. Отже, зі слухом у мене все добре. Наче б то так. Отже, щось таки дзижчить. Отже, десь поряд є бджоли. А де? Ну як же ж де – на найближчому дереві… А..», - і тут Вінні пригадав, що поблизу ж немає дерев. – «Лишенько! Я зовсім заплутався!»
І тільки-но він хотів поділитись цим відкриттям із Поросятком, як раптом почув над головою:
- Дозвольте приземлитися!
- А… Е…. О…. иии…
- Ти що – глухонімий?
- Так! – чомусь відповів Вінні.
- Посадку давай! – і Карлсон (а як ви вже здогадались, це був він) збирався вже приземлитись, бо очікував почути звичну фразу «Сідайте, будь ласка!», але в цей час Вінні запитав:
- П’ятачку, у тебе є посадка?
- Ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував…
- Ясно, у тебе немає. І у мене немає. Агов! А у нас немає цієї… як її там… - посадки. Ви там зачекайте, а ми зганяємо до Іа. Можливо, що у нього є. Останнім часом йому дуже щастить на всілякі знахідки. То кульку придбав, то глечик. То хвіст знайшов. Може він і вашу посадку знаходив. Хоча навряд…
- Ви що? Ви думаєте, я тут до вечора триматись буду? У мене паливо на нулі!
І з цими словами він почав падати донизу.
«Красиво як падає», - подумав П’ятачок, - «Майже як Вінні з дерева».
Але не долетівши землі, Карлсон знову ввімкнув свій пропелер і завис у повітрі перед очима спантеличених друзів.
- Дозвольте відрекомендуватись! Карлсон, який живе на даху.
- Вибачте, а на чиєму даху? – поцікавився П’ятачок.
- Ну, я так не граю, - образився Карлсон, - Ви тут що – зовсім вже? Ви нічого не чули про найвідомішого в світі Карлсона?
- А-а-а… Ви, напевне, із сусіднього лісу..
- Ну, я так не граю. Якісь ви тут дивні всі. І що це за чудовисько у вашому лісі живе? Таке здорове, у пір’ї, із здоровенними очиськами! Я ось щойно з ним зіткнувся, коли над лісом пролітав. Ще й досі мотор чмихає.
«Так… Ось тільки чудовиська у нашому лісі ще не вистачало», - тільки-но подумав Пух, як раптом щось затріщало в кущах.
- Ось воно! Ось! Я його бачу! – вигукнув Карлсон.
Але тікати було пізно…
«Ну ось – хотів підкріпитись, а будуть зараз підкріплятися мною», - подумав Вінні. П’ятачок нічого не встиг подумати – він вмить зарився в купу листя, і зверху тирчав лише його хвіст крючком.
Затріщало гілля…
- Ді, ду яґ вам дзе бодобаєдьзя! – сказала Сова, виходячи на галявину з кущів. – Леділа я зобі леділа, аж рабтом… ЧХИ! – тут у Сови трішки прочистилось у носі, і вона продовжила трішки ясніше, - Летіла я собі, летіла, аж раБтом вилітає такий у штанях та з венДиляДором, і прямо на мене. Мало того, що залеДів на мою авіалінію, тॠще й обідрав мені ГвіЗт, і синця під око поставив… Мені терміново поДрібен П’ятачок – під око підклаЗти…
Пух трішки отямився.
- Е, як там тебе… Марксон… Це чудовисько тебе налякало? – тихенько він запитав у Карлсона, який заховався за широкою ведмежою спиною. – Так ти не бійся. Вона тебе не пізнає. Вона трішки підсліпувата. Та й глуха до того ж…
- Агов! У нас гості! – звернувся Вінні вже до Сови.
Але Сова не звернула уваги, а продовжувала свій монолог:
- Це просто неможливо! Якщо всі почнуть літати, то в повітрі й місця не залишиться. І що ж ви мені тоді порадите? Бігати? Так я ж не страус. Плавати? Ви гадаєте, що я мокра курка? Добре ще, що люди не літають. Ні, я говорю, добре, що люди не літають, як птахи. А то уявіть собі – вийшов би на край кручі, розкинув би руки і полетів… А мені куди подітися?
Карлсон зрозумів, що боятись немає чого, але раптом якось засумував:
- Якось у вас тут не цікаво. Мені додому треба добиратися. А то у Малюка скоро знову день народження. Знову буде пиріг. Щоправда, вони його готувати не вміють. Чомусь щороку встромляють у пиріг більше свічок. А потрібно ж випікати щороку більше пирогів! Ні, мені вже час. А то без мене там пиріг всихає…
Коли Вінні почув, що десь може засохнути пиріг, то він серйозно захвилювався.
«Як же ж це? Я тут, а пиріг там. Пиріг там, а я тут. Я всихаю тут без пирога там, а пиріг там всихає без мене тут. Так неможна!»
- Карлсоне, я лечу із тобою! А що ж подарувати Малюку на день народження? Ех, знову зайві витрати.
Тут він помітив якийсь гачечок, що стирчав з купи листя.
- Ось! Я подарую йому цей чудовий і корисний гачечок, - сказав Вінні і зібрався вже потягнути, але купа листя заворушилась, і з-під неї вилізло Поросятко.
- Цікаво, Вінні, а куди це ти зібрався летіти? Та ще й без мене?
- Та я так… Тут… Недалечко… На прогулянку…
- А як ти збираєшся летіти? – поцікавився Карлсон.
- Як це – «як»? Та на тобі!
- А я ж тебе не потягну… Скільки тобі років?
- Скільки мені років? Гм… скільки мені років… Дійсно, П’ятачку, ти не знаєш, скільки мені років?
- Ні, не знаю. Може, Сова знає?
- Сово! Агов, Сово!
- Ну що в тебе за звичка така – завжди перебивати! Ну чого тобі?
- Ти, часом, не знаєш, скільки мені років?
- Зараз полічу… Оди-и-и-ин… Два-а-а-а… Три-и-и-и…
- Сово, а ти довго лічитимеш?
- Зачекай, Пуше! Не заважай. Ну ось, доведеться з початку. Оди-и-и-н.. Два-аа-а-а… Трии-и-и-и…. Чоти-и-ири… П’я-а-а-ать… Слухай, Вінні, п’ять років тебе влаштує? Бо далі я не вмію. А куди це ви зібралися летіти? Я чула, що на іменини… І що – без мене? А хто ж буде промовляти поздоровлення? Все – я лечу разом з вами.
- Ось і чудово – візьмеш із собою П’ятачка.
Не встигла Сова моргнути здоровим оком, як Вінні верхи на неї посадив Поросятка та міцно його пристебнув.
І вони полетіли…
«Ну ось, скоро знову буде осінь. І знову буде сумно» - подумав Віслючок Іа, побачивши перелітних чи то птахів, чи то тварин, чи взагалі хто зна кого, які тихо летіли на південь.
І він посунув в гості до П’ятачка.
- П’ятачку-у! П’ятачку-у-ууу! – гукнув Вінні, - Як ти щодо того, щоб підкріпитися?
- Із задоволенням. А чим?
- А в тебе хіба нічого не залишилось?
- Ну, ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував Віслючку, а крім кульок у мене нічого й не було.
- Тоді гайда куди-небудь!
- А куди?
- Світ зá очі!
- Чиї очі? – вирішив про всяк випадок впевнитись П’ятачок.
«Гм… П’ятачку точно вже давно час підкріпитись», - подумав Вінні Пух, і вони пішли разом, попри те, про «світ зá очі» у кожного з них було своє уявлення. На порожній шлунок Ведмежатку ніяк не вдавалось вигадати чергову «пихтілку», тому він мугикав під ніс слова однієї пісеньки, які ще більш розпалювали апетит:
«На столі були курчата, сало, м’ясо і качата,
І ковбаси, і гусята, ще й смажені поросята»
Останнє слово Вінні проспівав якось невпевнено і дуже тихо…
Раптом щось задзижчало-загуло… або заворкотало… десь поблизу.
- Ой, Вінні, що це?
- Це, напевне, у мене в животі воркоче. Від голоду.
- Та, ні, зумкотить десь угорі.
- Ну, тоді це бджоли на дереві. Але я все одно не полізу, - чомусь із сумом сказав Вінні, - бо це неправильні бджоли, і вони роблять неправильний мед.
- Вінні, але ж поблизу дерев немає.
Тут Вінні Пух помітив, що дійсно, вони вийшли на величезну галявину, і до найближчого дерева було далеченько.
«Дійсно – дерев немає», - подумав Вінні, - «Тоді нічого не повинно дзижчати. Наче б то так. А може у мене щось зі слухом? Можливо, мені ведмідь на вухо наступив? Гм… а хто у нашому лісі ведмідь?»
- П’ятачку, а хто у нашому лісі ведмідь?
- Та ти ж, Вінні!
«А, дійсно… А чи міг я собі наступити на вухо? Не міг. Отже, зі слухом у мене все добре. Наче б то так. Отже, щось таки дзижчить. Отже, десь поряд є бджоли. А де? Ну як же ж де – на найближчому дереві… А..», - і тут Вінні пригадав, що поблизу ж немає дерев. – «Лишенько! Я зовсім заплутався!»
І тільки-но він хотів поділитись цим відкриттям із Поросятком, як раптом почув над головою:
- Дозвольте приземлитися!
- А… Е…. О…. иии…
- Ти що – глухонімий?
- Так! – чомусь відповів Вінні.
- Посадку давай! – і Карлсон (а як ви вже здогадались, це був він) збирався вже приземлитись, бо очікував почути звичну фразу «Сідайте, будь ласка!», але в цей час Вінні запитав:
- П’ятачку, у тебе є посадка?
- Ти ж пам’ятаєш, що останню кульку я подарував…
- Ясно, у тебе немає. І у мене немає. Агов! А у нас немає цієї… як її там… - посадки. Ви там зачекайте, а ми зганяємо до Іа. Можливо, що у нього є. Останнім часом йому дуже щастить на всілякі знахідки. То кульку придбав, то глечик. То хвіст знайшов. Може він і вашу посадку знаходив. Хоча навряд…
- Ви що? Ви думаєте, я тут до вечора триматись буду? У мене паливо на нулі!
І з цими словами він почав падати донизу.
«Красиво як падає», - подумав П’ятачок, - «Майже як Вінні з дерева».
Але не долетівши землі, Карлсон знову ввімкнув свій пропелер і завис у повітрі перед очима спантеличених друзів.
- Дозвольте відрекомендуватись! Карлсон, який живе на даху.
- Вибачте, а на чиєму даху? – поцікавився П’ятачок.
- Ну, я так не граю, - образився Карлсон, - Ви тут що – зовсім вже? Ви нічого не чули про найвідомішого в світі Карлсона?
- А-а-а… Ви, напевне, із сусіднього лісу..
- Ну, я так не граю. Якісь ви тут дивні всі. І що це за чудовисько у вашому лісі живе? Таке здорове, у пір’ї, із здоровенними очиськами! Я ось щойно з ним зіткнувся, коли над лісом пролітав. Ще й досі мотор чмихає.
«Так… Ось тільки чудовиська у нашому лісі ще не вистачало», - тільки-но подумав Пух, як раптом щось затріщало в кущах.
- Ось воно! Ось! Я його бачу! – вигукнув Карлсон.
Але тікати було пізно…
«Ну ось – хотів підкріпитись, а будуть зараз підкріплятися мною», - подумав Вінні. П’ятачок нічого не встиг подумати – він вмить зарився в купу листя, і зверху тирчав лише його хвіст крючком.
Затріщало гілля…
- Ді, ду яґ вам дзе бодобаєдьзя! – сказала Сова, виходячи на галявину з кущів. – Леділа я зобі леділа, аж рабтом… ЧХИ! – тут у Сови трішки прочистилось у носі, і вона продовжила трішки ясніше, - Летіла я собі, летіла, аж раБтом вилітає такий у штанях та з венДиляДором, і прямо на мене. Мало того, що залеДів на мою авіалінію, тॠще й обідрав мені ГвіЗт, і синця під око поставив… Мені терміново поДрібен П’ятачок – під око підклаЗти…
Пух трішки отямився.
- Е, як там тебе… Марксон… Це чудовисько тебе налякало? – тихенько він запитав у Карлсона, який заховався за широкою ведмежою спиною. – Так ти не бійся. Вона тебе не пізнає. Вона трішки підсліпувата. Та й глуха до того ж…
- Агов! У нас гості! – звернувся Вінні вже до Сови.
Але Сова не звернула уваги, а продовжувала свій монолог:
- Це просто неможливо! Якщо всі почнуть літати, то в повітрі й місця не залишиться. І що ж ви мені тоді порадите? Бігати? Так я ж не страус. Плавати? Ви гадаєте, що я мокра курка? Добре ще, що люди не літають. Ні, я говорю, добре, що люди не літають, як птахи. А то уявіть собі – вийшов би на край кручі, розкинув би руки і полетів… А мені куди подітися?
Карлсон зрозумів, що боятись немає чого, але раптом якось засумував:
- Якось у вас тут не цікаво. Мені додому треба добиратися. А то у Малюка скоро знову день народження. Знову буде пиріг. Щоправда, вони його готувати не вміють. Чомусь щороку встромляють у пиріг більше свічок. А потрібно ж випікати щороку більше пирогів! Ні, мені вже час. А то без мене там пиріг всихає…
Коли Вінні почув, що десь може засохнути пиріг, то він серйозно захвилювався.
«Як же ж це? Я тут, а пиріг там. Пиріг там, а я тут. Я всихаю тут без пирога там, а пиріг там всихає без мене тут. Так неможна!»
- Карлсоне, я лечу із тобою! А що ж подарувати Малюку на день народження? Ех, знову зайві витрати.
Тут він помітив якийсь гачечок, що стирчав з купи листя.
- Ось! Я подарую йому цей чудовий і корисний гачечок, - сказав Вінні і зібрався вже потягнути, але купа листя заворушилась, і з-під неї вилізло Поросятко.
- Цікаво, Вінні, а куди це ти зібрався летіти? Та ще й без мене?
- Та я так… Тут… Недалечко… На прогулянку…
- А як ти збираєшся летіти? – поцікавився Карлсон.
- Як це – «як»? Та на тобі!
- А я ж тебе не потягну… Скільки тобі років?
- Скільки мені років? Гм… скільки мені років… Дійсно, П’ятачку, ти не знаєш, скільки мені років?
- Ні, не знаю. Може, Сова знає?
- Сово! Агов, Сово!
- Ну що в тебе за звичка така – завжди перебивати! Ну чого тобі?
- Ти, часом, не знаєш, скільки мені років?
- Зараз полічу… Оди-и-и-ин… Два-а-а-а… Три-и-и-и…
- Сово, а ти довго лічитимеш?
- Зачекай, Пуше! Не заважай. Ну ось, доведеться з початку. Оди-и-и-н.. Два-аа-а-а… Трии-и-и-и…. Чоти-и-ири… П’я-а-а-ать… Слухай, Вінні, п’ять років тебе влаштує? Бо далі я не вмію. А куди це ви зібралися летіти? Я чула, що на іменини… І що – без мене? А хто ж буде промовляти поздоровлення? Все – я лечу разом з вами.
- Ось і чудово – візьмеш із собою П’ятачка.
Не встигла Сова моргнути здоровим оком, як Вінні верхи на неї посадив Поросятка та міцно його пристебнув.
І вони полетіли…
«Ну ось, скоро знову буде осінь. І знову буде сумно» - подумав Віслючок Іа, побачивши перелітних чи то птахів, чи то тварин, чи взагалі хто зна кого, які тихо летіли на південь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
