ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.08.09 21:54
Тихо спадає листя,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,

Ярослав Чорногуз
2025.08.09 21:11
Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.

Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори

С М
2025.08.09 13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже

Іван Потьомкін
2025.08.09 13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло. Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими

Юрій Гундарєв
2025.08.09 11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував

Олена Побийголод
2025.08.09 10:52
Із Бориса Заходера

Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!

І ось наша доблесна Рижка

Борис Костиря
2025.08.08 22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,

Юрій Лазірко
2025.08.08 16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття

Світлана Пирогова
2025.08.08 14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.

Портулак обіймає землю,

С М
2025.08.08 11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі

Борис Костиря
2025.08.07 21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена

Тамара Ганенко
2025.08.07 19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині

Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно

Євген Федчук
2025.08.07 19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його

Олена Побийголод
2025.08.07 16:29
Із Бориса Заходера

– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)

Артур Курдіновський
2025.08.07 02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.

Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.

Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.

Борис Костиря
2025.08.06 22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Пухонська (1988) / Рецензії

  Богдан Залізняк -- На роздоріжжі серця (Роздуми з приводу)

Я – екскурсовод. Іду Чумацьким шляхом Оксани Пухонської , од якого (од Шляху), метафізично „зосталась сумна дорога”. На Шляху – 84 репери, себто Вірші.
... А було так. Ігор Павлюк, поет-учений-мандрівник, Шлях якого: Львів – Острог – Київ – Львів..., показав мені поетичну збірку Оксани Пухонської „Крізь вени Всесвіту”, Оксани, яка студіює в НУ „Острозька Академія” „Літературну творчість”. Розкривши книгу на одній із сторінок (для того, щоб оцінити – з усією повнотою суб’єктивності, звичайно – рівень написаного, досить прочитати одного вірша), я зупинився на двох рядках:
Треба трошки вина,
А ще совісті трошки треба.
То ж, відштовхуючись від вина і совісті ліричної героїні, таки взявся пройти Чумацький Шлях молодої тернополянки. Повторюю: як екскурсовод для вас, шановні читачі. Одразу ж зазначу: спеціально не читав „Передмови” до збірки руки (пера) Ігоря Павлюка, бо що ж тоді був би з мене за екскурсовод? Тим паче, що „Передмова” ця „тягне” на рекорд „Книги рекордів України” (здається, така вже функціонує) – її обсяг одинадцять сторінок. Ця згадка – як введення в роздуми.
Лірична героїня, якій „козацько... до болю”, бо ж має свій „погляд в гірку історію” нашу, якій „небо... пахне Україною”, в якої „душа така висока, аж до неба”, справді своїми венами, матеріальними і метафізичними, обплутала Всесвіт і тримає його у своїх руках і несе його в своїх долонях, як „високосну журбу глибоку”.
Вона розуміє, що „життя – як життя – / То сумне, то смішне, то добре”, що „ми – щось більше, ніж люди”, тож „мені вже не страшно у Слові іти самій”. І нехай собі „на дротах електричних повісився світ”, вона прагне час від часу „побути самій”, „щоб очистити душу від вірусів, / Інтернетно-планетного бруду вселенських зайд”, бо варто „повірити в пісню, / Коли ні у що не віриться”. Добре, що є ще шабля – наша національна метафора:
Вином заповню вени і вину,
Від краю шаблі і до серця краю
Відчую пісню, як таїну.
Тим паче, що
А ми – хрестили світ, як Русь свою лелечу,
То слізьми, то словами, то людьми, –
В нас не було ще власного Предтечі,
А біль свій був...
І хрест свій був.
До речі, про хрести. Їх зустрічаємо чимало на Шляху ліричної героїні. Похвально, що розставлені вони не будь-як, а з розумінням, що „ми за зорі свої заплатили солодким вирієм”. Їй боляче, що
Продались журавлі у гареми останнім ханам,
Що в Європах шукають незайманих Україн.
Це – наше горе, наша біда. Українська. Але, на жаль, чомусь – не чиновницька, не державного люду.
Глибоководнішаю,
Як вмію...
За законом життя йду у світ,
Як до зір чумак, –
признається цілком щиро лірична героїня. Але що нашим владцям – по всій вертикалі – до законів українського життя, а тим паче – до зір чи до чумаків?!
Шукають свій рай між зірок молоді тополі,
Лелеки у душах приносять сумних синів...
П’є чарку із вітром
Остання сльозина Долі,
Що виросла вчора з крилатих чумацьких снів, –
прагне достукатися до високочолих державних (?) мужів лірична героїня. Але ж ті мужі не мають часу, побачити, як
У мудрих очах посивілого з болю неба
Шукають себе
Древньоруських церков хрести...
Вони, мабуть, і не здогадуються, що нам, нині сущим в Україні, належить
Шукати у винах
То істину,
То вину,
Аж поки у душах
Синів принесуть лелеки,
Що світ цей за нашу неспіваність
Прокленуть.
То ж пора нашу співаність вже й починати. Поетка показує приклад „співаності” на ліричному путівцеві чи стежині.
Ми у когось крадем себе
І даруєм собі ж, як пісню...
Рветься серце углиб небес,
Бо у грудях... у грудях тісно...
Бо ж
Нам болить полинова кров
Недопитим теплом і чаєм...
А буває таки любов,
Хай на мить, але все ж буває
У прикінцевому вірші (майже – поемі) „Полинові голоси” поетка підсумовує:
Я ж любила цей сніг до кінця, до кінця, до смерті...
І шукала у ньому свій справжній житейський сенс...
Ні, я зовсім не правильна, я просто трошки вперта,
Просто вмію мовчати, глибоко мовчать про все.
Дозволю собі не у всьому погодиться з ліричною героїнею збірки, оскільки вона, навіть якщо й мовчить, то говорить – між рядками. До речі, у збірці багато міста. Або прямо, або натяками, або протиставленням:
Я до початку тягнуся – до Слова...
Пегас мій трави вічності пасе.
І в жилах –
Полиновий голос крові
Дніпро,
Як пісню,
У собі несе.
Згадую про місто (чи й - Місто), оскільки вмотивовано пише Роман Кісь у новій своїй книзі „Осторонь Азіопи”, що Україна не стане українською, доки не завоює місто, тобто доки не одягнеться в урбаністичні шати, передусім – на Сході України. Хоча українськість, ідентичність розмивається вже і в Галичині – Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі, Коломиї...
Поетка, бачу по її Шляху, пильно і глибоко вдивляється „душею в сьоме небо”, оскільки
Те небо мені пахне Україною
Так безголосо,
Вогко,
Мов сльоза.
А Шлях Чумацький теплою стежиною
Вертається в історію
Назад.
І яка б погода (кліматична чи політична) не „стояла” надворі, Оксана Пухонська впевнена:
Півсвіту об’їду, пройду крізь вогонь і воду,
Надивлюсь на все повне грації і краси...
Хай людство хворіє на себе комфортно і модно,
А я лікуватиму душу дощем простим.
Може вилікуємося разом з поеткою? Яку хочеться привітати з доброю поезією у доброму серці, котра переживає, що новітній Герострат
На роздоріжжі долі
Руйнує храм своїх розхитаних основ.
. . . . . . .
А я тепер стою на роздоріжжі серця,
Руйную храм душі вогнем нещадних слів.
Розхристана печаль із обрієм у серці
Велично повстає з небесних берегів.
Переконаний: з небесних берегів постає як печаль, так і завзяття ту печаль перемогти дією: і вчинком, і Словом. У тому числі – і Словом Оксани Пухонської.









      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-03-21 11:11:25
Переглядів сторінки твору 2172
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.920 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.900 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2015.02.11 01:04
Автор у цю хвилину відсутній