ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Пухонська (1988) / Рецензії

  Богдан Залізняк -- На роздоріжжі серця (Роздуми з приводу)

Я – екскурсовод. Іду Чумацьким шляхом Оксани Пухонської , од якого (од Шляху), метафізично „зосталась сумна дорога”. На Шляху – 84 репери, себто Вірші.
... А було так. Ігор Павлюк, поет-учений-мандрівник, Шлях якого: Львів – Острог – Київ – Львів..., показав мені поетичну збірку Оксани Пухонської „Крізь вени Всесвіту”, Оксани, яка студіює в НУ „Острозька Академія” „Літературну творчість”. Розкривши книгу на одній із сторінок (для того, щоб оцінити – з усією повнотою суб’єктивності, звичайно – рівень написаного, досить прочитати одного вірша), я зупинився на двох рядках:
Треба трошки вина,
А ще совісті трошки треба.
То ж, відштовхуючись від вина і совісті ліричної героїні, таки взявся пройти Чумацький Шлях молодої тернополянки. Повторюю: як екскурсовод для вас, шановні читачі. Одразу ж зазначу: спеціально не читав „Передмови” до збірки руки (пера) Ігоря Павлюка, бо що ж тоді був би з мене за екскурсовод? Тим паче, що „Передмова” ця „тягне” на рекорд „Книги рекордів України” (здається, така вже функціонує) – її обсяг одинадцять сторінок. Ця згадка – як введення в роздуми.
Лірична героїня, якій „козацько... до болю”, бо ж має свій „погляд в гірку історію” нашу, якій „небо... пахне Україною”, в якої „душа така висока, аж до неба”, справді своїми венами, матеріальними і метафізичними, обплутала Всесвіт і тримає його у своїх руках і несе його в своїх долонях, як „високосну журбу глибоку”.
Вона розуміє, що „життя – як життя – / То сумне, то смішне, то добре”, що „ми – щось більше, ніж люди”, тож „мені вже не страшно у Слові іти самій”. І нехай собі „на дротах електричних повісився світ”, вона прагне час від часу „побути самій”, „щоб очистити душу від вірусів, / Інтернетно-планетного бруду вселенських зайд”, бо варто „повірити в пісню, / Коли ні у що не віриться”. Добре, що є ще шабля – наша національна метафора:
Вином заповню вени і вину,
Від краю шаблі і до серця краю
Відчую пісню, як таїну.
Тим паче, що
А ми – хрестили світ, як Русь свою лелечу,
То слізьми, то словами, то людьми, –
В нас не було ще власного Предтечі,
А біль свій був...
І хрест свій був.
До речі, про хрести. Їх зустрічаємо чимало на Шляху ліричної героїні. Похвально, що розставлені вони не будь-як, а з розумінням, що „ми за зорі свої заплатили солодким вирієм”. Їй боляче, що
Продались журавлі у гареми останнім ханам,
Що в Європах шукають незайманих Україн.
Це – наше горе, наша біда. Українська. Але, на жаль, чомусь – не чиновницька, не державного люду.
Глибоководнішаю,
Як вмію...
За законом життя йду у світ,
Як до зір чумак, –
признається цілком щиро лірична героїня. Але що нашим владцям – по всій вертикалі – до законів українського життя, а тим паче – до зір чи до чумаків?!
Шукають свій рай між зірок молоді тополі,
Лелеки у душах приносять сумних синів...
П’є чарку із вітром
Остання сльозина Долі,
Що виросла вчора з крилатих чумацьких снів, –
прагне достукатися до високочолих державних (?) мужів лірична героїня. Але ж ті мужі не мають часу, побачити, як
У мудрих очах посивілого з болю неба
Шукають себе
Древньоруських церков хрести...
Вони, мабуть, і не здогадуються, що нам, нині сущим в Україні, належить
Шукати у винах
То істину,
То вину,
Аж поки у душах
Синів принесуть лелеки,
Що світ цей за нашу неспіваність
Прокленуть.
То ж пора нашу співаність вже й починати. Поетка показує приклад „співаності” на ліричному путівцеві чи стежині.
Ми у когось крадем себе
І даруєм собі ж, як пісню...
Рветься серце углиб небес,
Бо у грудях... у грудях тісно...
Бо ж
Нам болить полинова кров
Недопитим теплом і чаєм...
А буває таки любов,
Хай на мить, але все ж буває
У прикінцевому вірші (майже – поемі) „Полинові голоси” поетка підсумовує:
Я ж любила цей сніг до кінця, до кінця, до смерті...
І шукала у ньому свій справжній житейський сенс...
Ні, я зовсім не правильна, я просто трошки вперта,
Просто вмію мовчати, глибоко мовчать про все.
Дозволю собі не у всьому погодиться з ліричною героїнею збірки, оскільки вона, навіть якщо й мовчить, то говорить – між рядками. До речі, у збірці багато міста. Або прямо, або натяками, або протиставленням:
Я до початку тягнуся – до Слова...
Пегас мій трави вічності пасе.
І в жилах –
Полиновий голос крові
Дніпро,
Як пісню,
У собі несе.
Згадую про місто (чи й - Місто), оскільки вмотивовано пише Роман Кісь у новій своїй книзі „Осторонь Азіопи”, що Україна не стане українською, доки не завоює місто, тобто доки не одягнеться в урбаністичні шати, передусім – на Сході України. Хоча українськість, ідентичність розмивається вже і в Галичині – Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі, Коломиї...
Поетка, бачу по її Шляху, пильно і глибоко вдивляється „душею в сьоме небо”, оскільки
Те небо мені пахне Україною
Так безголосо,
Вогко,
Мов сльоза.
А Шлях Чумацький теплою стежиною
Вертається в історію
Назад.
І яка б погода (кліматична чи політична) не „стояла” надворі, Оксана Пухонська впевнена:
Півсвіту об’їду, пройду крізь вогонь і воду,
Надивлюсь на все повне грації і краси...
Хай людство хворіє на себе комфортно і модно,
А я лікуватиму душу дощем простим.
Може вилікуємося разом з поеткою? Яку хочеться привітати з доброю поезією у доброму серці, котра переживає, що новітній Герострат
На роздоріжжі долі
Руйнує храм своїх розхитаних основ.
. . . . . . .
А я тепер стою на роздоріжжі серця,
Руйную храм душі вогнем нещадних слів.
Розхристана печаль із обрієм у серці
Велично повстає з небесних берегів.
Переконаний: з небесних берегів постає як печаль, так і завзяття ту печаль перемогти дією: і вчинком, і Словом. У тому числі – і Словом Оксани Пухонської.









    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-03-21 11:11:25
Переглядів сторінки твору 2285
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.920 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.900 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2015.02.11 01:04
Автор у цю хвилину відсутній