Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Пухонська (1988) /
Рецензії
Софія Стасюк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Софія Стасюк
Пухонська О. Крізь вени Всесвіту: Поезія. – Тернопіль: Лібра Терра, 2008. – 100 с.
Оксана Пухонська – молода перспективна поетеса родом із Тернопільщини, нині студентка Національного університету “Острозька академія” спеціальності “Літературна творчість” радує читачів виходом у світ поетичної збірки “Крізь вени Всесвіту”. Ця книга – спроба поетеси по-своєму інтерпретувати світ, виразивши його у слові, яким вона досить вправно грається. Поезії Оксани далекі від нав’язливих патріотичних штампів (попри те, що патріотизм у віршах – невід’ємна і органічна деталь), сентиментальних банальностей і зайвих декларацій, це потужна інтимно-поетична стихія, яка крізь вени Всесвіту вливається у душу авторки.
Поетична книга наскрізь пронизана трагізмом. Досить звернути увагу на перші рядки поезій, як от “Стогне вітер століть, наче кров”, “Присутність сліз – відсутність порожнечі”, “То буває таке – коли друзі стають ворогами”, “Із крові росте трава”, “Церковним дзвоном плакала душа”, “Ходжу над безоднею”, “Тіло болить душею”, “Допиваю вино, як біль”. Проте не можна звинувачувати авторку в особистому трагічному світовідчуванні. Навпаки, Оксані притаманна внутрішня нежіноча сила, яка здатна змінювати все навколо. Не даремно ж поетеса стверджує:
Ми щасливі,
І хай нам грець!!!
Летимо до висот великих
Із уламків чужих сердець.
Саме цей поетичний політ, своєрідне філософське вивищення, ширяння над земною суєтою змушує Оксану Пухонську до сумної, навіть трагічної констатації дійсності:
Ми навчилися бути,
А жити таки не вмієм…
Не дорісши до болю, не станемо все ж людьми.
Поетеса не навмисно пише такі рядки, просто їй боляче споглядати світ, у якому “хотіли Христа, щоби мати кого розп’яти”. То ж тематика творів, хоч і трагічна, проте доволі реалістична. Поетеса піднімає філософські проблеми людського буття, призначення, вона спонукає свого читача зрозуміти:
Людство – це не найгірше, -
Це просто такі умовності,
Через них йдем у себе
Збирати космічний пил…
Її вірші просякнуті болем за людство, яке наосліп шукає істину і намагається збагнути закони Всесвіту. Проте лише Оксані відомо, що істина насправді лежить на поверхні:
Зрозуміти ті верби, що плачуть понад рікою, -
Означає колись зрозуміти на хвильку світ.
Поезію Оксан и Пухонської можна з певністю ідентифікувати як українську. Присутність Дніпра, Чумацького шляху, язичницьких українських богів – Дажбога, Перуна, “сивої Русі”, козацького духу, українського фольклору в образі мавок, русалок та відьом спостерігаємо майже у кожному вірші поетеси. Українські мотиви пронизують твори Оксани не лише безпосередньо тими реаліями, які є знаковими для України, але й вловлюються на інтуїтивному рівні, як от:
Вечірнє небо висить на яблуні…
Так батьківщинно отут мені.
Самотня річка тонкою шаблею
Тече, мов сльози по… по струні.
Здавалося б, жодних прямих натяків на приналежність до української землі у цих рядках немає. Проте якщо згадати Шевченків “Садок вишневий коло хати”, то перед нами постане аналогічна картина, але ні в кого не виникне сумнівів про “українськість” поезії.
Не менше вражає інтимна лірика Оксани Пухонської. Тут трагічна емоційна тональність продовжує домінувати. Поетеса кохає, проте і їй доводиться терпіти зневіру, зраду, розлуку. Можливо, саме тому вона ще не певна, де краще себе зреалізувати – у слові чи у коханні:
Ми з тобою пройшли якийсь крок,
Якусь мить до болю,
І мені вже не страшно у Слово іти самій.
Запиши ти мене на скрижалі своєї долі,
А тоді відпусти
І не будь ні на йоту
Мій.
Справи сердечні ще не зовсім спізнані поетесою, якщо їх взагалі можна колись до кінця спізнати. Проте власні сумніви “Це ж буває така любов… Чи любов все-таки буває?” поетеса впевнено сама ж розвіює: “А буває таки любов, Хай на мить, але все ж буває”.
Свою поетичну майстерність Оксана Пухонська демонструє не лише на змістовому та образному рівні вірша, вона пробує свої сили й на тонкому звуковому рівні. Зокрема, привертає увагу поезія “Пісня”. Тут авторка робить акцент на такий стилістичний прийом, як алітерація (кожне слово поезії починається з літери “П”). Окрім цього ніби то формального чинника, вірш вражає глибиною думки та несподіваним поворотом образів (“поетично первородніє північ”, “почерк призабутих почуттів”, “пожовклий пілігрим пам’яті”, “палітра північних проблисків”, “погасле полум’я правди” і т. д.).
Не можна обійти увагою справжні “перли” Оксаниної творчості – неологізми. Здавалося б, вони стали для поетеси настільки органічними, як звичайні слова. Майже у кожному вірші можна виокремити влучні авторські новотвори, як от “першоостанні”, “відкрилатіли”, “батьківщинно”, “ойорданено”, “каїнно” та ін.
Загалом, книга “Крізь вени Всесвіту” захоплює своєю цілісністю, глибиною і ще раз доводить читачам, що Оксана Пухонська не “пересічний писака” в сучасній українській літературі, а справжній талант від Бога.
Софія Стасюк
Оксана Пухонська – молода перспективна поетеса родом із Тернопільщини, нині студентка Національного університету “Острозька академія” спеціальності “Літературна творчість” радує читачів виходом у світ поетичної збірки “Крізь вени Всесвіту”. Ця книга – спроба поетеси по-своєму інтерпретувати світ, виразивши його у слові, яким вона досить вправно грається. Поезії Оксани далекі від нав’язливих патріотичних штампів (попри те, що патріотизм у віршах – невід’ємна і органічна деталь), сентиментальних банальностей і зайвих декларацій, це потужна інтимно-поетична стихія, яка крізь вени Всесвіту вливається у душу авторки.
Поетична книга наскрізь пронизана трагізмом. Досить звернути увагу на перші рядки поезій, як от “Стогне вітер століть, наче кров”, “Присутність сліз – відсутність порожнечі”, “То буває таке – коли друзі стають ворогами”, “Із крові росте трава”, “Церковним дзвоном плакала душа”, “Ходжу над безоднею”, “Тіло болить душею”, “Допиваю вино, як біль”. Проте не можна звинувачувати авторку в особистому трагічному світовідчуванні. Навпаки, Оксані притаманна внутрішня нежіноча сила, яка здатна змінювати все навколо. Не даремно ж поетеса стверджує:
Ми щасливі,
І хай нам грець!!!
Летимо до висот великих
Із уламків чужих сердець.
Саме цей поетичний політ, своєрідне філософське вивищення, ширяння над земною суєтою змушує Оксану Пухонську до сумної, навіть трагічної констатації дійсності:
Ми навчилися бути,
А жити таки не вмієм…
Не дорісши до болю, не станемо все ж людьми.
Поетеса не навмисно пише такі рядки, просто їй боляче споглядати світ, у якому “хотіли Христа, щоби мати кого розп’яти”. То ж тематика творів, хоч і трагічна, проте доволі реалістична. Поетеса піднімає філософські проблеми людського буття, призначення, вона спонукає свого читача зрозуміти:
Людство – це не найгірше, -
Це просто такі умовності,
Через них йдем у себе
Збирати космічний пил…
Її вірші просякнуті болем за людство, яке наосліп шукає істину і намагається збагнути закони Всесвіту. Проте лише Оксані відомо, що істина насправді лежить на поверхні:
Зрозуміти ті верби, що плачуть понад рікою, -
Означає колись зрозуміти на хвильку світ.
Поезію Оксан и Пухонської можна з певністю ідентифікувати як українську. Присутність Дніпра, Чумацького шляху, язичницьких українських богів – Дажбога, Перуна, “сивої Русі”, козацького духу, українського фольклору в образі мавок, русалок та відьом спостерігаємо майже у кожному вірші поетеси. Українські мотиви пронизують твори Оксани не лише безпосередньо тими реаліями, які є знаковими для України, але й вловлюються на інтуїтивному рівні, як от:
Вечірнє небо висить на яблуні…
Так батьківщинно отут мені.
Самотня річка тонкою шаблею
Тече, мов сльози по… по струні.
Здавалося б, жодних прямих натяків на приналежність до української землі у цих рядках немає. Проте якщо згадати Шевченків “Садок вишневий коло хати”, то перед нами постане аналогічна картина, але ні в кого не виникне сумнівів про “українськість” поезії.
Не менше вражає інтимна лірика Оксани Пухонської. Тут трагічна емоційна тональність продовжує домінувати. Поетеса кохає, проте і їй доводиться терпіти зневіру, зраду, розлуку. Можливо, саме тому вона ще не певна, де краще себе зреалізувати – у слові чи у коханні:
Ми з тобою пройшли якийсь крок,
Якусь мить до болю,
І мені вже не страшно у Слово іти самій.
Запиши ти мене на скрижалі своєї долі,
А тоді відпусти
І не будь ні на йоту
Мій.
Справи сердечні ще не зовсім спізнані поетесою, якщо їх взагалі можна колись до кінця спізнати. Проте власні сумніви “Це ж буває така любов… Чи любов все-таки буває?” поетеса впевнено сама ж розвіює: “А буває таки любов, Хай на мить, але все ж буває”.
Свою поетичну майстерність Оксана Пухонська демонструє не лише на змістовому та образному рівні вірша, вона пробує свої сили й на тонкому звуковому рівні. Зокрема, привертає увагу поезія “Пісня”. Тут авторка робить акцент на такий стилістичний прийом, як алітерація (кожне слово поезії починається з літери “П”). Окрім цього ніби то формального чинника, вірш вражає глибиною думки та несподіваним поворотом образів (“поетично первородніє північ”, “почерк призабутих почуттів”, “пожовклий пілігрим пам’яті”, “палітра північних проблисків”, “погасле полум’я правди” і т. д.).
Не можна обійти увагою справжні “перли” Оксаниної творчості – неологізми. Здавалося б, вони стали для поетеси настільки органічними, як звичайні слова. Майже у кожному вірші можна виокремити влучні авторські новотвори, як от “першоостанні”, “відкрилатіли”, “батьківщинно”, “ойорданено”, “каїнно” та ін.
Загалом, книга “Крізь вени Всесвіту” захоплює своєю цілісністю, глибиною і ще раз доводить читачам, що Оксана Пухонська не “пересічний писака” в сучасній українській літературі, а справжній талант від Бога.
Софія Стасюк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
