Пухонська О. Крізь вени Всесвіту: Поезія. – Тернопіль: Лібра Терра, 2008. – 100 с.

Оксана Пухонська – молода перспективна поетеса родом із Тернопільщини, нині студентка Національного університету “Острозька академія” спеціальності “Літературна творчість” радує читачів виходом у світ поетичної збірки “Крізь вени Всесвіту”. Ця книга – спроба поетеси по-своєму інтерпретувати світ, виразивши його у слові, яким вона досить вправно грається. Поезії Оксани далекі від нав’язливих патріотичних штампів (попри те, що патріотизм у віршах – невід’ємна і органічна деталь), сентиментальних банальностей і зайвих декларацій, це потужна інтимно-поетична стихія, яка крізь вени Всесвіту вливається у душу авторки.
Поетична книга наскрізь пронизана трагізмом. Досить звернути увагу на перші рядки поезій, як от “Стогне вітер століть, наче кров”, “Присутність сліз – відсутність порожнечі”, “То буває таке – коли друзі стають ворогами”, “Із крові росте трава”, “Церковним дзвоном плакала душа”, “Ходжу над безоднею”, “Тіло болить душею”, “Допиваю вино, як біль”. Проте не можна звинувачувати авторку в особистому трагічному світовідчуванні. Навпаки, Оксані притаманна внутрішня нежіноча сила, яка здатна змінювати все навколо. Не даремно ж поетеса стверджує:
Ми щасливі,
І хай нам грець!!!
Летимо до висот великих
Із уламків чужих сердець.
Саме цей поетичний політ, своєрідне філософське вивищення, ширяння над земною суєтою змушує Оксану Пухонську до сумної, навіть трагічної констатації дійсності:
Ми навчилися бути,
А жити таки не вмієм…
Не дорісши до болю, не станемо все ж людьми.
Поетеса не навмисно пише такі рядки, просто їй боляче споглядати світ, у якому “хотіли Христа, щоби мати кого розп’яти”. То ж тематика творів, хоч і трагічна, проте доволі реалістична. Поетеса піднімає філософські проблеми людського буття, призначення, вона спонукає свого читача зрозуміти:
Людство – це не найгірше, -
Це просто такі умовності,
Через них йдем у себе
Збирати космічний пил…
Її вірші просякнуті болем за людство, яке наосліп шукає істину і намагається збагнути закони Всесвіту. Проте лише Оксані відомо, що істина насправді лежить на поверхні:
Зрозуміти ті верби, що плачуть понад рікою, -
Означає колись зрозуміти на хвильку світ.
Поезію Оксан и Пухонської можна з певністю ідентифікувати як українську. Присутність Дніпра, Чумацького шляху, язичницьких українських богів – Дажбога, Перуна, “сивої Русі”, козацького духу, українського фольклору в образі мавок, русалок та відьом спостерігаємо майже у кожному вірші поетеси. Українські мотиви пронизують твори Оксани не лише безпосередньо тими реаліями, які є знаковими для України, але й вловлюються на інтуїтивному рівні, як от:
Вечірнє небо висить на яблуні…
Так батьківщинно отут мені.
Самотня річка тонкою шаблею
Тече, мов сльози по… по струні.
Здавалося б, жодних прямих натяків на приналежність до української землі у цих рядках немає. Проте якщо згадати Шевченків “Садок вишневий коло хати”, то перед нами постане аналогічна картина, але ні в кого не виникне сумнівів про “українськість” поезії.
Не менше вражає інтимна лірика Оксани Пухонської. Тут трагічна емоційна тональність продовжує домінувати. Поетеса кохає, проте і їй доводиться терпіти зневіру, зраду, розлуку. Можливо, саме тому вона ще не певна, де краще себе зреалізувати – у слові чи у коханні:
Ми з тобою пройшли якийсь крок,
Якусь мить до болю,
І мені вже не страшно у Слово іти самій.
Запиши ти мене на скрижалі своєї долі,
А тоді відпусти
І не будь ні на йоту
Мій.
Справи сердечні ще не зовсім спізнані поетесою, якщо їх взагалі можна колись до кінця спізнати. Проте власні сумніви “Це ж буває така любов… Чи любов все-таки буває?” поетеса впевнено сама ж розвіює: “А буває таки любов, Хай на мить, але все ж буває”.
Свою поетичну майстерність Оксана Пухонська демонструє не лише на змістовому та образному рівні вірша, вона пробує свої сили й на тонкому звуковому рівні. Зокрема, привертає увагу поезія “Пісня”. Тут авторка робить акцент на такий стилістичний прийом, як алітерація (кожне слово поезії починається з літери “П”). Окрім цього ніби то формального чинника, вірш вражає глибиною думки та несподіваним поворотом образів (“поетично первородніє північ”, “почерк призабутих почуттів”, “пожовклий пілігрим пам’яті”, “палітра північних проблисків”, “погасле полум’я правди” і т. д.).
Не можна обійти увагою справжні “перли” Оксаниної творчості – неологізми. Здавалося б, вони стали для поетеси настільки органічними, як звичайні слова. Майже у кожному вірші можна виокремити влучні авторські новотвори, як от “першоостанні”, “відкрилатіли”, “батьківщинно”, “ойорданено”, “каїнно” та ін.
Загалом, книга “Крізь вени Всесвіту” захоплює своєю цілісністю, глибиною і ще раз доводить читачам, що Оксана Пухонська не “пересічний писака” в сучасній українській літературі, а справжній талант від Бога.
Софія Стасюк