Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть вірша,
Хоча про Ксерокса можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть вірша,
Хоча про Ксерокса можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Пухонська (1988) /
Рецензії
Софія Стасюк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Софія Стасюк
Пухонська О. Крізь вени Всесвіту: Поезія. – Тернопіль: Лібра Терра, 2008. – 100 с.
Оксана Пухонська – молода перспективна поетеса родом із Тернопільщини, нині студентка Національного університету “Острозька академія” спеціальності “Літературна творчість” радує читачів виходом у світ поетичної збірки “Крізь вени Всесвіту”. Ця книга – спроба поетеси по-своєму інтерпретувати світ, виразивши його у слові, яким вона досить вправно грається. Поезії Оксани далекі від нав’язливих патріотичних штампів (попри те, що патріотизм у віршах – невід’ємна і органічна деталь), сентиментальних банальностей і зайвих декларацій, це потужна інтимно-поетична стихія, яка крізь вени Всесвіту вливається у душу авторки.
Поетична книга наскрізь пронизана трагізмом. Досить звернути увагу на перші рядки поезій, як от “Стогне вітер століть, наче кров”, “Присутність сліз – відсутність порожнечі”, “То буває таке – коли друзі стають ворогами”, “Із крові росте трава”, “Церковним дзвоном плакала душа”, “Ходжу над безоднею”, “Тіло болить душею”, “Допиваю вино, як біль”. Проте не можна звинувачувати авторку в особистому трагічному світовідчуванні. Навпаки, Оксані притаманна внутрішня нежіноча сила, яка здатна змінювати все навколо. Не даремно ж поетеса стверджує:
Ми щасливі,
І хай нам грець!!!
Летимо до висот великих
Із уламків чужих сердець.
Саме цей поетичний політ, своєрідне філософське вивищення, ширяння над земною суєтою змушує Оксану Пухонську до сумної, навіть трагічної констатації дійсності:
Ми навчилися бути,
А жити таки не вмієм…
Не дорісши до болю, не станемо все ж людьми.
Поетеса не навмисно пише такі рядки, просто їй боляче споглядати світ, у якому “хотіли Христа, щоби мати кого розп’яти”. То ж тематика творів, хоч і трагічна, проте доволі реалістична. Поетеса піднімає філософські проблеми людського буття, призначення, вона спонукає свого читача зрозуміти:
Людство – це не найгірше, -
Це просто такі умовності,
Через них йдем у себе
Збирати космічний пил…
Її вірші просякнуті болем за людство, яке наосліп шукає істину і намагається збагнути закони Всесвіту. Проте лише Оксані відомо, що істина насправді лежить на поверхні:
Зрозуміти ті верби, що плачуть понад рікою, -
Означає колись зрозуміти на хвильку світ.
Поезію Оксан и Пухонської можна з певністю ідентифікувати як українську. Присутність Дніпра, Чумацького шляху, язичницьких українських богів – Дажбога, Перуна, “сивої Русі”, козацького духу, українського фольклору в образі мавок, русалок та відьом спостерігаємо майже у кожному вірші поетеси. Українські мотиви пронизують твори Оксани не лише безпосередньо тими реаліями, які є знаковими для України, але й вловлюються на інтуїтивному рівні, як от:
Вечірнє небо висить на яблуні…
Так батьківщинно отут мені.
Самотня річка тонкою шаблею
Тече, мов сльози по… по струні.
Здавалося б, жодних прямих натяків на приналежність до української землі у цих рядках немає. Проте якщо згадати Шевченків “Садок вишневий коло хати”, то перед нами постане аналогічна картина, але ні в кого не виникне сумнівів про “українськість” поезії.
Не менше вражає інтимна лірика Оксани Пухонської. Тут трагічна емоційна тональність продовжує домінувати. Поетеса кохає, проте і їй доводиться терпіти зневіру, зраду, розлуку. Можливо, саме тому вона ще не певна, де краще себе зреалізувати – у слові чи у коханні:
Ми з тобою пройшли якийсь крок,
Якусь мить до болю,
І мені вже не страшно у Слово іти самій.
Запиши ти мене на скрижалі своєї долі,
А тоді відпусти
І не будь ні на йоту
Мій.
Справи сердечні ще не зовсім спізнані поетесою, якщо їх взагалі можна колись до кінця спізнати. Проте власні сумніви “Це ж буває така любов… Чи любов все-таки буває?” поетеса впевнено сама ж розвіює: “А буває таки любов, Хай на мить, але все ж буває”.
Свою поетичну майстерність Оксана Пухонська демонструє не лише на змістовому та образному рівні вірша, вона пробує свої сили й на тонкому звуковому рівні. Зокрема, привертає увагу поезія “Пісня”. Тут авторка робить акцент на такий стилістичний прийом, як алітерація (кожне слово поезії починається з літери “П”). Окрім цього ніби то формального чинника, вірш вражає глибиною думки та несподіваним поворотом образів (“поетично первородніє північ”, “почерк призабутих почуттів”, “пожовклий пілігрим пам’яті”, “палітра північних проблисків”, “погасле полум’я правди” і т. д.).
Не можна обійти увагою справжні “перли” Оксаниної творчості – неологізми. Здавалося б, вони стали для поетеси настільки органічними, як звичайні слова. Майже у кожному вірші можна виокремити влучні авторські новотвори, як от “першоостанні”, “відкрилатіли”, “батьківщинно”, “ойорданено”, “каїнно” та ін.
Загалом, книга “Крізь вени Всесвіту” захоплює своєю цілісністю, глибиною і ще раз доводить читачам, що Оксана Пухонська не “пересічний писака” в сучасній українській літературі, а справжній талант від Бога.
Софія Стасюк
Оксана Пухонська – молода перспективна поетеса родом із Тернопільщини, нині студентка Національного університету “Острозька академія” спеціальності “Літературна творчість” радує читачів виходом у світ поетичної збірки “Крізь вени Всесвіту”. Ця книга – спроба поетеси по-своєму інтерпретувати світ, виразивши його у слові, яким вона досить вправно грається. Поезії Оксани далекі від нав’язливих патріотичних штампів (попри те, що патріотизм у віршах – невід’ємна і органічна деталь), сентиментальних банальностей і зайвих декларацій, це потужна інтимно-поетична стихія, яка крізь вени Всесвіту вливається у душу авторки.
Поетична книга наскрізь пронизана трагізмом. Досить звернути увагу на перші рядки поезій, як от “Стогне вітер століть, наче кров”, “Присутність сліз – відсутність порожнечі”, “То буває таке – коли друзі стають ворогами”, “Із крові росте трава”, “Церковним дзвоном плакала душа”, “Ходжу над безоднею”, “Тіло болить душею”, “Допиваю вино, як біль”. Проте не можна звинувачувати авторку в особистому трагічному світовідчуванні. Навпаки, Оксані притаманна внутрішня нежіноча сила, яка здатна змінювати все навколо. Не даремно ж поетеса стверджує:
Ми щасливі,
І хай нам грець!!!
Летимо до висот великих
Із уламків чужих сердець.
Саме цей поетичний політ, своєрідне філософське вивищення, ширяння над земною суєтою змушує Оксану Пухонську до сумної, навіть трагічної констатації дійсності:
Ми навчилися бути,
А жити таки не вмієм…
Не дорісши до болю, не станемо все ж людьми.
Поетеса не навмисно пише такі рядки, просто їй боляче споглядати світ, у якому “хотіли Христа, щоби мати кого розп’яти”. То ж тематика творів, хоч і трагічна, проте доволі реалістична. Поетеса піднімає філософські проблеми людського буття, призначення, вона спонукає свого читача зрозуміти:
Людство – це не найгірше, -
Це просто такі умовності,
Через них йдем у себе
Збирати космічний пил…
Її вірші просякнуті болем за людство, яке наосліп шукає істину і намагається збагнути закони Всесвіту. Проте лише Оксані відомо, що істина насправді лежить на поверхні:
Зрозуміти ті верби, що плачуть понад рікою, -
Означає колись зрозуміти на хвильку світ.
Поезію Оксан и Пухонської можна з певністю ідентифікувати як українську. Присутність Дніпра, Чумацького шляху, язичницьких українських богів – Дажбога, Перуна, “сивої Русі”, козацького духу, українського фольклору в образі мавок, русалок та відьом спостерігаємо майже у кожному вірші поетеси. Українські мотиви пронизують твори Оксани не лише безпосередньо тими реаліями, які є знаковими для України, але й вловлюються на інтуїтивному рівні, як от:
Вечірнє небо висить на яблуні…
Так батьківщинно отут мені.
Самотня річка тонкою шаблею
Тече, мов сльози по… по струні.
Здавалося б, жодних прямих натяків на приналежність до української землі у цих рядках немає. Проте якщо згадати Шевченків “Садок вишневий коло хати”, то перед нами постане аналогічна картина, але ні в кого не виникне сумнівів про “українськість” поезії.
Не менше вражає інтимна лірика Оксани Пухонської. Тут трагічна емоційна тональність продовжує домінувати. Поетеса кохає, проте і їй доводиться терпіти зневіру, зраду, розлуку. Можливо, саме тому вона ще не певна, де краще себе зреалізувати – у слові чи у коханні:
Ми з тобою пройшли якийсь крок,
Якусь мить до болю,
І мені вже не страшно у Слово іти самій.
Запиши ти мене на скрижалі своєї долі,
А тоді відпусти
І не будь ні на йоту
Мій.
Справи сердечні ще не зовсім спізнані поетесою, якщо їх взагалі можна колись до кінця спізнати. Проте власні сумніви “Це ж буває така любов… Чи любов все-таки буває?” поетеса впевнено сама ж розвіює: “А буває таки любов, Хай на мить, але все ж буває”.
Свою поетичну майстерність Оксана Пухонська демонструє не лише на змістовому та образному рівні вірша, вона пробує свої сили й на тонкому звуковому рівні. Зокрема, привертає увагу поезія “Пісня”. Тут авторка робить акцент на такий стилістичний прийом, як алітерація (кожне слово поезії починається з літери “П”). Окрім цього ніби то формального чинника, вірш вражає глибиною думки та несподіваним поворотом образів (“поетично первородніє північ”, “почерк призабутих почуттів”, “пожовклий пілігрим пам’яті”, “палітра північних проблисків”, “погасле полум’я правди” і т. д.).
Не можна обійти увагою справжні “перли” Оксаниної творчості – неологізми. Здавалося б, вони стали для поетеси настільки органічними, як звичайні слова. Майже у кожному вірші можна виокремити влучні авторські новотвори, як от “першоостанні”, “відкрилатіли”, “батьківщинно”, “ойорданено”, “каїнно” та ін.
Загалом, книга “Крізь вени Всесвіту” захоплює своєю цілісністю, глибиною і ще раз доводить читачам, що Оксана Пухонська не “пересічний писака” в сучасній українській літературі, а справжній талант від Бога.
Софія Стасюк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
