Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Важким камінням падають години,
А я все йду. Хоча би знав, куди!
Мене чекають осяйні світи,
В яких любов'ю грівся я щоднини.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Важким камінням падають години,
А я все йду. Хоча би знав, куди!
Мене чекають осяйні світи,
В яких любов'ю грівся я щоднини.
Буває, зігрівають холоди
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Висоцький (1938 - 1980) /
Вірші
1966-1
Песня-сказка
о старом доме на Новом Арбате
Стоял тот дом, всем жителям знакомый, -
Его еще Наполеон застал, -
Но вот его назначили для слома,
Жильцы давно уехали из дома,
Но дом пока стоял...
Холодно, холодно, холодно в доме.
Парадное давно не открывалось,
Мальчишки окна выбили уже,
И штукатурка всюду осыпалась, -
Но что-то в этом доме оставалось
На третьем этаже...
Ахало, охало, ухало в доме.
И дети часто жаловались маме
И обходили дом тот стороной, -
Объединясь с соседними дворами,
Вооружась лопатами, ломами,
Вошли туда гурьбой
Дворники, дворники, дворники тихо.
Они стоят и недоумевают,
Назад спешат, боязни не тая:
Вдруг там Наполеонов дух витает!
А может, это просто слуховая
Галлюцинация?..
Боязно, боязно, боязно дворникам.
Но наконец приказ о доме вышел,
И вот рабочий - тот, что дом ломал, -
Ударил с маху гирею по крыше,
А после клялся, будто бы услышал,
Как кто-то застонал
Жалобно, жалобно, жалобно в доме.
...От страха дети больше не трясутся:
Нет дома, что два века простоял,
И скоро здесь по плану реконструкций
Ввысь этажей десятки вознесутся -
Бетон, стекло, металл...
Весело, здорово, красочно будет...
1966
Песня
о конькобежце на короткие дистанции,
которого заставили бежать на длинную
Десять тысяч - и всего один забег
остался.
В это время наш Бескудников Олег
зазнался:
Я, говорит, болен, бюллетеню, нету сил -
и сгинул.
Вот наш тренер мне тогда и предложил:
беги, мол.
Я ж на длинной на дистанции помру -
не охну, -
Пробегу, быть может, только первый круг -
и сдохну!
Но сурово эдак тренер мне: мол, на-
до, Федя, -
Главно дело - чтоб воля, говорит, была
к победе.
Воля волей, если сил невпроворот, -
а я увлекся:
Я на десять тыщ рванул, как на пятьсот -
и спекся!
Подвела меня - ведь я предупреждал! -
дыхалка:
Пробежал всего два круга - и упал, -
а жалко!
И наш тренер, экс- и вице-чемпион
ОРУДа,
Не пускать меня велел на стадион -
иуда!
Ведь вчера еще мы брали с ним с тоски
по банке -
А сегодня он кричит: "Меняй коньки
На санки!"
Жалко тренера - он тренер неплохой, -
ну и бог с ним!
Я ведь нынче занимаюся борьбой
и боксом, -
Не имею больше я на счет на свой
сомнений:
Все вдруг стали очень вежливы со мной,
и - тренер...
1966
x x x
Бродят
По свету люди
разные,
Грезят они о чуде -
Будет или не будет!
Стук - и в этот вечер
Вдруг тебя замечу!
Вот это чудо.
Да!
Скачет
По небу всадник -
облако,
Плачет дождем и градом, -
Значит, на землю надо.
Здесь чудес немало
Есть - звезда упала.
Вот и чудо.
Да.
Знаешь!
Я с чудесами -
запросто...
Хочешь, моргни глазами -
Тотчас под небесами!
Я заклятье знаю,
Ну скажи: "Желаю!"
Вот и чудо.
Да!
1966
x x x
Вот и настал этот час опять,
И я опять в надежде,
Но... можешь ты - как знать! -
Не прийти совсем или опоздать!
Но поторопись, постарайся прийти и прийти без опозданья,
Мы с тобой сегодня обсудим лишь самую главную тему из тем.
Ведь пойми: ты пропустишь не только час свиданья -
Можешь ты забыть, не прийти, не прийти, опоздать насовсем.
Мне остается лишь наблюдать
За посторонним счастьем,
Но... продолжаю ждать -
Мне уж почти нечего терять.
Ладно! Опоздай! Буду ждать! Приходи! Я как будто не замечу.
И не беспокойся - сегодня стихами тебе не надоем!
Ведь пойми: ты пропустишь не только эту встречу -
Можешь ты забыть, не прийти, не прийти, опоздать насовсем.
Диктор давно уж устал желать
Людям спокойной ночи.
Парк надо закрывать,
Диктор хочет спать, а я буду ждать.
Ничего, что поздно, я жду. Приходи, я как будто не замечу,
Потому что точность, наверное, - свойство одних лишь королей,
Ведь пойми: ты пропустишь не просто эту встречу!..
Так поторопись, я ведь жду, это нужно, как можно скорей!
1966
x x x
Экспресс Москва - Варшава, тринадцатое место, -
В приметы я не верю - приметы ни при чем:
Ведь я всего до Минска, майор - всего до Бреста, -
Толкуем мы с майором, и каждый - о своем.
Я ему про свои неполадки,
Но ему незнакома печаль:
Материально - он в полном порядке,
А морально... Плевать на мораль!
Майор неразговорчив - кончал войну солдатом, -
Но я ему от сердца - и потеплел майор.
Но через час мы оба пошли ругаться матом,
И получился очень конкретный разговор.
Майор чуть-чуть не плакал, что снова уезжает,
Что снова под Берлином еще на целый год:
Ему без этих немцев своих забот хватает, -
Хотя бы воевали, а то - наоборот...
Майор сентиментален - не выдержали нервы:
Жена ведь провожала, - я с нею говорил.
Майор сказал мне после: "Сейчас не сорок первый,
А я - поверишь, парень! - как снова пережил".
1966
x x x
При всякой погоде -
Раз надо, так надо -
Мы в море уходим
Не на день, не на два.
А на суше - ромашка и клевер,
А на суше - поля залило, -
Но и птицы летят на Север,
Если им надоест тепло.
Не заходим мы в порты -
Раз надо, так надо, -
Не увидишь Босфор ты,
Не увидишь Канады.
Море бурное режет наш сейнер,
И подчас без земли тяжело, -
Но и птицы летят на Север,
Если им надоест тепло.
По дому скучаешь -
Не надо, не надо, -
Зачем уплываешь
Не на день, не на два!
Ведь на суше - ромашка и клевер,
Ведь на суше - поля залило...
Но и птицы летят на Север,
Если им надоест тепло.
1966
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
1966-1
Песня-сказкао старом доме на Новом Арбате
Стоял тот дом, всем жителям знакомый, -
Его еще Наполеон застал, -
Но вот его назначили для слома,
Жильцы давно уехали из дома,
Но дом пока стоял...
Холодно, холодно, холодно в доме.
Парадное давно не открывалось,
Мальчишки окна выбили уже,
И штукатурка всюду осыпалась, -
Но что-то в этом доме оставалось
На третьем этаже...
Ахало, охало, ухало в доме.
И дети часто жаловались маме
И обходили дом тот стороной, -
Объединясь с соседними дворами,
Вооружась лопатами, ломами,
Вошли туда гурьбой
Дворники, дворники, дворники тихо.
Они стоят и недоумевают,
Назад спешат, боязни не тая:
Вдруг там Наполеонов дух витает!
А может, это просто слуховая
Галлюцинация?..
Боязно, боязно, боязно дворникам.
Но наконец приказ о доме вышел,
И вот рабочий - тот, что дом ломал, -
Ударил с маху гирею по крыше,
А после клялся, будто бы услышал,
Как кто-то застонал
Жалобно, жалобно, жалобно в доме.
...От страха дети больше не трясутся:
Нет дома, что два века простоял,
И скоро здесь по плану реконструкций
Ввысь этажей десятки вознесутся -
Бетон, стекло, металл...
Весело, здорово, красочно будет...
1966
Песня
о конькобежце на короткие дистанции,
которого заставили бежать на длинную
Десять тысяч - и всего один забег
остался.
В это время наш Бескудников Олег
зазнался:
Я, говорит, болен, бюллетеню, нету сил -
и сгинул.
Вот наш тренер мне тогда и предложил:
беги, мол.
Я ж на длинной на дистанции помру -
не охну, -
Пробегу, быть может, только первый круг -
и сдохну!
Но сурово эдак тренер мне: мол, на-
до, Федя, -
Главно дело - чтоб воля, говорит, была
к победе.
Воля волей, если сил невпроворот, -
а я увлекся:
Я на десять тыщ рванул, как на пятьсот -
и спекся!
Подвела меня - ведь я предупреждал! -
дыхалка:
Пробежал всего два круга - и упал, -
а жалко!
И наш тренер, экс- и вице-чемпион
ОРУДа,
Не пускать меня велел на стадион -
иуда!
Ведь вчера еще мы брали с ним с тоски
по банке -
А сегодня он кричит: "Меняй коньки
На санки!"
Жалко тренера - он тренер неплохой, -
ну и бог с ним!
Я ведь нынче занимаюся борьбой
и боксом, -
Не имею больше я на счет на свой
сомнений:
Все вдруг стали очень вежливы со мной,
и - тренер...
1966
x x x
Бродят
По свету люди
разные,
Грезят они о чуде -
Будет или не будет!
Стук - и в этот вечер
Вдруг тебя замечу!
Вот это чудо.
Да!
Скачет
По небу всадник -
облако,
Плачет дождем и градом, -
Значит, на землю надо.
Здесь чудес немало
Есть - звезда упала.
Вот и чудо.
Да.
Знаешь!
Я с чудесами -
запросто...
Хочешь, моргни глазами -
Тотчас под небесами!
Я заклятье знаю,
Ну скажи: "Желаю!"
Вот и чудо.
Да!
1966
x x x
Вот и настал этот час опять,
И я опять в надежде,
Но... можешь ты - как знать! -
Не прийти совсем или опоздать!
Но поторопись, постарайся прийти и прийти без опозданья,
Мы с тобой сегодня обсудим лишь самую главную тему из тем.
Ведь пойми: ты пропустишь не только час свиданья -
Можешь ты забыть, не прийти, не прийти, опоздать насовсем.
Мне остается лишь наблюдать
За посторонним счастьем,
Но... продолжаю ждать -
Мне уж почти нечего терять.
Ладно! Опоздай! Буду ждать! Приходи! Я как будто не замечу.
И не беспокойся - сегодня стихами тебе не надоем!
Ведь пойми: ты пропустишь не только эту встречу -
Можешь ты забыть, не прийти, не прийти, опоздать насовсем.
Диктор давно уж устал желать
Людям спокойной ночи.
Парк надо закрывать,
Диктор хочет спать, а я буду ждать.
Ничего, что поздно, я жду. Приходи, я как будто не замечу,
Потому что точность, наверное, - свойство одних лишь королей,
Ведь пойми: ты пропустишь не просто эту встречу!..
Так поторопись, я ведь жду, это нужно, как можно скорей!
1966
x x x
Экспресс Москва - Варшава, тринадцатое место, -
В приметы я не верю - приметы ни при чем:
Ведь я всего до Минска, майор - всего до Бреста, -
Толкуем мы с майором, и каждый - о своем.
Я ему про свои неполадки,
Но ему незнакома печаль:
Материально - он в полном порядке,
А морально... Плевать на мораль!
Майор неразговорчив - кончал войну солдатом, -
Но я ему от сердца - и потеплел майор.
Но через час мы оба пошли ругаться матом,
И получился очень конкретный разговор.
Майор чуть-чуть не плакал, что снова уезжает,
Что снова под Берлином еще на целый год:
Ему без этих немцев своих забот хватает, -
Хотя бы воевали, а то - наоборот...
Майор сентиментален - не выдержали нервы:
Жена ведь провожала, - я с нею говорил.
Майор сказал мне после: "Сейчас не сорок первый,
А я - поверишь, парень! - как снова пережил".
1966
x x x
При всякой погоде -
Раз надо, так надо -
Мы в море уходим
Не на день, не на два.
А на суше - ромашка и клевер,
А на суше - поля залило, -
Но и птицы летят на Север,
Если им надоест тепло.
Не заходим мы в порты -
Раз надо, так надо, -
Не увидишь Босфор ты,
Не увидишь Канады.
Море бурное режет наш сейнер,
И подчас без земли тяжело, -
Но и птицы летят на Север,
Если им надоест тепло.
По дому скучаешь -
Не надо, не надо, -
Зачем уплываешь
Не на день, не на два!
Ведь на суше - ромашка и клевер,
Ведь на суше - поля залило...
Но и птицы летят на Север,
Если им надоест тепло.
1966
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
