Оце ми недавно були в Західній Україні на гуцульському весіллі. А зі мною їздив мій товариш - такой спортсмен, чисто с распальцовкой. Йому там було дуже цікаво. Ще як ми туди їхали, він у потязі питає: „Так это... как они называются? Тунгусы?" Кажу: „Ні, тунгуси в Сибіру." „ А шо, эти... зулусы?" - „ Ні, зулуси в Африці." „Ну, эти шото тоже типа тех". Ні, це гуцули, кажу, західні українці." „Ааа... Молодцы, гуцулы - далеко живут, вааще..."

Ми вийшли з потяга, пересіли в автобус. Гірська дорога, а на обочині мужик з козою. Голосує. Наш чувак каже: „Опа! Это шо - он её провожает или она его?" Але ми не вгадали - автобус став, гуцул з козою зайшов, сів, взяв козу на руки і каже: „Прошу передати на квиток, їден пенсійний, а їден дитєчий." А тоді до нас: „Очевидячки видкося, шо ви тож їдете десьто на весілє?" Братан каже: „Реально едем, сто пудов." - „А я хочу презентувати молодєтам козичку, пуда два, бішє не потєгне." - „ Да, пуда два, сто пудов." -„Нє, десь триціть кільо живого мнєса і шє скура." - „Да, сто пудов..."

Поки вони так мило спілкувалися, ми приїхали на саме гуцульське весілля. А там усі вуйки повдягали кресані і коло балгана водять аркана, а матуші співають:

Ми співали коломийки, співали, співали...

Друг питає: „Шо делали? Возле чего? Пили возле мойки? Шо негде было выпить, только возле мойки?" -„Ні, коломийки - це пісні такі."

–„ Ааа... Молодцы, зулусы." Тоді жіночки ще заспівали:

Єк зачую коломийку, зачую, зачую -
Через тоту коломийку дома не ночую.
Ой чорнєвая Марічко, а на личку біла,
Йди, Марічка, цибни, в річку,
Бо вже надоїла.


Братан підтанцьовує: „Ништяк, это чисто гуцульский шансон." А коровайниці знову співають:

Нивко моя хорошая,
Дрібним дощем сполощена,
Струсьовим пірцем зволочена...

„Шо говорит? Струсьовим пірцем? Это шото типа с перцем в трусах?" Кажу: „Ні, то страусячим пір'ям." -„Во дают, тунгусы!" А тоді до якоїсь баби: „Слышь, бабка, а де у вас в селе пробили страусячьи пёрья?" А бабка йому, через мене-перекладача, каже: „А то мені вуйко з Австральщини вислав." -„ Опа ,круто..."

І тут чути крик: „ Молодєта з храму йдут, беріте стрільби!" Дядьки хапають дробовики. „Шо это, хотят мочить молодоженов?" Мужики стріляють в небо. Пацан в шоці: „Это шо, наезд, рэкет, разборки???" Один дідок каже: „То даєм салюта молодєтам. Бо то є весілє, треба стрілити." „Во как... прозреваю. Молодцы, индусы."

А тоді цей дідок, типу тамада, каже: „А зараз для наших молодєт заспіває баба Петька." Мій дружбан після пісні з такими очима до неї: „ Слышь, бабка, дашь свой паспорт позырить?" А потім мені розказує: „Я себе даже записал: баба Петька - это Петрунеля Кшиштофівна Трандафірська. Вотакая бабка! У них тут вааще такие крутые имена. Жених на зоне сидел наверно - его зовут Арест. А вот у нас по-отчеству типа по батюшке, а у них типа даже по матушке: Іван Мар'янович Пупець’’.

А ще цікавіше було, коли сказали, що простий гуцульський хлопець Орест одружується з простою дівчиною з Чукотки, з якою познайомився на заробітках в Росії. Його батьки - тітка Стефа і дядько Юзик - нагнали горілки, поставили шалаші, накололи кабанів, напекли ягнєт і козичок, наробили бриндзі.

А тут приїхали свати, її родичі: „Где живут оленеводы и рыбачат рыбаки..." В унтах і кожухах, з маленькими рюкзачками: „Прівець, однако, как дєля?" І люльки курять. Тітка Стефа каже до свата - старого чукчі: „ Свате, ми стіко коштів доклали. Аби ви си знали, же весілє робим пополам." А він: „Дя-дя, па палям. Па лесам, па палям..." Гуцульські свати боком дивляться на чукотських, а мій дружбан каже: „ Оба, чисто чукотский мафиозный клан кинул на бабки гуцульскую группировку. Ништяк тема."

Але почався перепій. Чукчі розв'язують свої рюкзачки, дістають соболів, песці, норки, починають роздавати - молодим, сватам, гостям, перехожим, циганам, алкоголікам, бомжам і т. д. Тітка Стефа кричить: „ Свате, свате, ша! Бильдиркин Тилімпекович, зав'єзуйте свою торебку, бо вже на дев'ядесять тисіч долярів чортікому роздали." А сват чукотський: „ Папалям, даже больше, чем папалям..."

Ну, багато було ще цікавого. Новорусский крутік мало не побився з вуйком, до якого нас перед ранком понесли ночувати. Вуйко каже: „ На ось тобі коц, накрийси." - „Это кто поц?! Это я поц?! Да я тебе..." А вуйко: „ Но прошу си не гнівати, бо коц - то є по-москальськи... як його? Одєяло, во!"

Гуляли ми там три дні, ще й нам перепили по пижиковій шапці. А мій наблатиканий корефан навчився шпрехати по-гуцульськи і тепер, коли хто їде за Карпати, дає поради: „ Ты если буш заценивать чёто по базару, не спрашивай „скоко стоит?" или „скільки коштує?" - не продадут. Ты говори: „Прошу, кулько то вартує?" - и будешь в доску свой гуцульский чувак. Я в курсах, я там три дня гудел на гуцульському весілє."

А в компанії він тепер співає коломийки:

Ой чорнєвая Марічко,
А на личку біла,
Нахолєру полюбила
Лисого дебіла?