Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.10
06:20
Мляво позначається на ранок
Навкруги притихлої соші, -
Звуки кроків никнуть у тумані
І гучніші порухи душі.
Наодинці з власними думками
Сіпаюсь, шалію і мовчу, -
Тиша вперше впала поміж нами,
Бо всього траплялось досхочу.
Навкруги притихлої соші, -
Звуки кроків никнуть у тумані
І гучніші порухи душі.
Наодинці з власними думками
Сіпаюсь, шалію і мовчу, -
Тиша вперше впала поміж нами,
Бо всього траплялось досхочу.
2026.06.09
19:17
Щойно я отримав від колеги Бориса Костирі таке повідомлення:
«Пане Юрію, мені без жодних зауважень і пояснень відключили публікування. Всі звернення до редакції ігноруються. Що це означає?».
На мій погляд, це означає ось що.
Гадаю, справжній поет нар
2026.06.09
19:11
Запорошило всі мости,
Запорошило всі дороги
В краю мирської суєти,
В краю надії і тривоги.
Запорошило де-не-де
Самотні острівці свободи.
Так лютий деспотизм гряде,
Запорошило всі дороги
В краю мирської суєти,
В краю надії і тривоги.
Запорошило де-не-де
Самотні острівці свободи.
Так лютий деспотизм гряде,
2026.06.09
13:34
Михайло Свєтлов (1903-1964; народився й провів молодість в Україні)
Каховка, Каховка, гвинтівка-болтовка,
лети, вірна куле, як слід!
Іркутськ та Варшава, Орел та Каховка –
це віхи, де був наш похід.
Гриміла атака, дзвеніли шрапнелі,
Каховка, Каховка, гвинтівка-болтовка,
лети, вірна куле, як слід!
Іркутськ та Варшава, Орел та Каховка –
це віхи, де був наш похід.
Гриміла атака, дзвеніли шрапнелі,
2026.06.09
11:33
Надміру сяють кігті ніг,
Але між іншим-
Не бійтесь стримати свій сміх
Над днем найліпшим,
Над невагомим кришталем
Між аберацій ,
Де в нитях променю висить
Крихкий Горацій.
Але між іншим-
Не бійтесь стримати свій сміх
Над днем найліпшим,
Над невагомим кришталем
Між аберацій ,
Де в нитях променю висить
Крихкий Горацій.
2026.06.09
09:53
Плач сирен. Смартфон цвірінькнув.
Наповзають дронів хвилі.
На Лук’янівському ринку
вже палає дім торгівлі.
Я лежу, спішити – зайве:
не для всіх безпечний бункер,
до метро – півночі займе,
а підвал – нехлюйства маркер.
Наповзають дронів хвилі.
На Лук’янівському ринку
вже палає дім торгівлі.
Я лежу, спішити – зайве:
не для всіх безпечний бункер,
до метро – півночі займе,
а підвал – нехлюйства маркер.
2026.06.09
08:20
Смарагдові очі, волосся руде,
усмішка Джоконди така таємнича.
— Напевно, собі і ціни не складе,
тому жоден парубок заміж не кличе! —
Пліткують про діву, якій сорок два,
в якої на цвинтарі батько та мати.
Тікають літа, мов крізь пальці вода —
відра
усмішка Джоконди така таємнича.
— Напевно, собі і ціни не складе,
тому жоден парубок заміж не кличе! —
Пліткують про діву, якій сорок два,
в якої на цвинтарі батько та мати.
Тікають літа, мов крізь пальці вода —
відра
2026.06.09
07:21
Ягідками чорними ожина,
Мов очима, блискає з-за тину
Так манливо, що ковтаю слину
І думками в те подвір'я лину,
Де колючі гілочки ожини,
Через хаотичну плутанину, -
Болю завдавали безпричинно
В ягоди залюбленій людині.
Мов очима, блискає з-за тину
Так манливо, що ковтаю слину
І думками в те подвір'я лину,
Де колючі гілочки ожини,
Через хаотичну плутанину, -
Болю завдавали безпричинно
В ягоди залюбленій людині.
2026.06.09
06:16
Я красу якось пострічав
Коси у помаранчевих стрічках
Мовби не звідсіль – тут і раптом – ні
Та кохав я, усе одно
Ще ішли дощі в наших вікнах
Приймач у нас був добитий
Були розмови і
Шукання слів
Коси у помаранчевих стрічках
Мовби не звідсіль – тут і раптом – ні
Та кохав я, усе одно
Ще ішли дощі в наших вікнах
Приймач у нас був добитий
Були розмови і
Шукання слів
2026.06.09
01:42
бо кожен тримає дорогу свою
і помилки робить на власний розсуд
я з ким не буває багато п'ю
вона тупо трощить посуд
і так воно все день за днем трива
і котиться повагом далі й далі
і тільки байдужість, немов трава
і помилки робить на власний розсуд
я з ким не буває багато п'ю
вона тупо трощить посуд
і так воно все день за днем трива
і котиться повагом далі й далі
і тільки байдужість, немов трава
2026.06.09
00:50
Між королівством лютої зими
Та царством перекресленого літа
Я намертво оточений людьми -
Нема на кому погляд зупинити.
Навколо - безпросвітна каламуть...
Однакові, безбарвні силуети
Всі в мене, як в опудало плюють,
Та царством перекресленого літа
Я намертво оточений людьми -
Нема на кому погляд зупинити.
Навколо - безпросвітна каламуть...
Однакові, безбарвні силуети
Всі в мене, як в опудало плюють,
2026.06.08
22:41
я до межі натягнена струна
я до кінця мого життя – війна
мені болітиме вночі весняний грім…
і де тепер моя душа?.. і де мій дім?
там де воронками розтерзана земля?
де марно друзів виглядаю звіддаля?
де увірвалася провалиною путь?
де прапор
я до кінця мого життя – війна
мені болітиме вночі весняний грім…
і де тепер моя душа?.. і де мій дім?
там де воронками розтерзана земля?
де марно друзів виглядаю звіддаля?
де увірвалася провалиною путь?
де прапор
2026.06.08
21:04
маршують у чоті своїй
усе звитяжні та успішні
їм невідоме слово стій
а хто із грішми
той не грішник
чого іще ти не купив
чого ще не придбав
сердего
усе звитяжні та успішні
їм невідоме слово стій
а хто із грішми
той не грішник
чого іще ти не купив
чого ще не придбав
сердего
2026.06.08
12:51
Як добре, що не треба поспішати
Кудись уранці, що є вільний день.
Читати ці складні Упанішади
Із вільних і замучених пісень.
Кохати, ображатись і прощати
Когось далекого, немовби трель.
Як добре, що заглибитися можна
Кудись уранці, що є вільний день.
Читати ці складні Упанішади
Із вільних і замучених пісень.
Кохати, ображатись і прощати
Когось далекого, немовби трель.
Як добре, що заглибитися можна
2026.06.08
11:31
Будь ласка!-довгий сквош
Нам подарунком долі
В борні за майбуття,
Яке не оминуть,
Можливо донесуть
Ракетки проти волі
Раптове – Схаменись!
Дитяче – не забудь!
Нам подарунком долі
В борні за майбуття,
Яке не оминуть,
Можливо донесуть
Ракетки проти волі
Раптове – Схаменись!
Дитяче – не забудь!
2026.06.08
08:02
Випасали телят Баскервілі,
Та на вигляд вони підозрілі.
І стоїть гавкотня.
Тож ні ночі, ні дня
Недоспали оті Баскервілі.
Хто б до Адамсів би не приїхав,
Для Пилипа нечувана втіха.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та на вигляд вони підозрілі.
І стоїть гавкотня.
Тож ні ночі, ні дня
Недоспали оті Баскервілі.
Хто б до Адамсів би не приїхав,
Для Пилипа нечувана втіха.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Рецензії
І сходить зірка...
І сходить зірка...
До першої збірки поети йдуть по-різному – хтось легко і випадково, хтось довго і важко збирає краплі болю та гіркого життєвого досвіду дорогами рідного і чужого краю, виливає їх у віршах, а час, справедливий і невблаганний, висушує зайве, випаровує випадкове, конденсує посутнє, перетворюючи слово на густу бурштинову краплину. Бо лише вона має право називатися “Краплею Всесвіту”.
Поезія Юрія Лазірка прилетіла до нас на журавлиному крилі нерозривності зв’язку душі поета з рідною землею, усвідомлення себе та ваги свого слова у Всесвіті, ствердження права на спробу перелити стук серця у віршовані рядки.
Автор веде читача тими дорогами, якими водила його доля, нічого не приховуючи і не намагаючись видатись кращим, аніж є насправді. Наша щедра мати Україна густо засіяла своїми зернятами-дітьми неозорість світу. У долі та слові Юрія Лазірка, мов у краплині всесвітнього болю, відбилися очі всіх матерів, що чекають, всіх дітей, що виглядають, всіх коханих, що навіки втратили... Його слово – скупе, концентроване, чоловіче, пронизливо-гостре бачення свого шляху. Він уміє затиснути в жменю і серце, і біль, і сум, і поетичний рядок, і перон, политий сльозою прощання.
Продзеленькала кроком кишеня,
Оббивала валіза боки.
Як перон затиснувся у жменю,
Так припало вікно до щоки.
Скільки всього у поетовій валізі! Тут і спогади про рідний Львів, що «очима сірих стін веде до брами», і непереборність усвідомлення себе українцем – «десь на споді нажитого лантуха вишиванка, що в хрестик, лягла», і замальовки з натури довколишнього Нового Світу – «Наркотик», “Безпритульний”, «Пияк» - «А дійду-не-дійду - знають лиш калабані. Як трясеться рука - віда чарка і хміль”, і скупа, але така знайома багатьом картинка знемоги після важкого трудового дня – “розлізлий черевик будовою прокиснув”.
Але фаза зупинки серця читача (особливо жінки) настає у розділі інтимної лірики: “Ми такі, що вогонь з долонь” – і запалюється уява навіть найкрижанішої з королев:
"Камасутри" експертиза
витіка по синім склі.
Глибина почуттів і вроджена повага до образу жінки не дозволяє авторові схибити, і навіть у полоні найполум’янішої пристрасті він залишається словом у високому вимірі поезії:
Ховалася від тіні
Запамороч двох тіл,
Скотившись по коліну
В розквітлий переділ.
Пошуки істини чи бодай ключа від істини ведуть шляхом заглиблення у сутність речей, і шлях то підносить його до неба, то водить підземними лабіринтами, то змушує замислитися над породженням та походженням гріха:
Коли світ у гріхах
І лиш крапля надії...
І нанизує страх
На мовчання події.
“Мені не байдуже, коли мій друг в потребі”, - заявляє автор, і йому віриш, бо саме цим бажанням обігріти світ перейнята уся філософія слова Юрія Лазірка:
“За все єство, котре вбира Вселенську Душу,
Мені не байдуже - бо я її люблю».
Роздуми над своїм місцем у світі, над шляхом душі до вічності приводять до таких рядків:
Окреслено межу... обіцяне безсмертя знає,
Де важіль перекинуто на бік від тіла та гріха.
І каторжно, не в крок, дорога в рай без крил витає –
Де босоніжжя душ вогонь очищення вдиха.
Чимдалі – тим густішим стає слово, тим різнобарвнішим образний ряд, тим багатшою палітра метафор. Обшир думки розбиває ланцюги усталених рамок. Пошуки нового слова кличуть на межу мов, і англійська, якою автор володіє бездоганно, подекуди підказує шлях до створення прикметника, прислівника чи мовного звороту, українській непритаманного, але органічного, не чужого, бо схибити не дозволяє нерозривність зв’язку із рідним словом.
Хтось може закинути авторові надмірне ускладнення образного ряду, зависоку густину метафоричності, від якої рядок перестає дихати, і в поезії «раціо» починає переважати «емоціо». Заважкі розміри, які доводиться пережовувати, ледь ковтаючи зайві склади. Іноді прагнення дослідити суть явища виводить у площину суто технічного стеження за процессом, і тоді Юрій Лазірко переміщує читача у безповітряний простір технології творення, позбавляючи його отієї легкості, невагомого лету небом поезії, насолоди образами, якою повні його ранні твори, і починаєш сумувати за отим Лазірком, який умів пронизати душу стрілою простого до геніальності:
Яка ж то чайка, що за морем не кигиче?
Яке ж то море, що не чує чайки плач?
Експерименти зі словом, до яких вдається поет, іноді заводить його на неходжені стежки, не завжди барвисті, не щоразу вдалий його маршрут, але в тім і сенс творення, у тім шлях митця до його власної істини, до його власної картини Всесвіту.
Шлях поета до всесвітнього, розуміння себе у контексті загальнолюдського пролягає через пізнання іншомовного тексту і корекцію власного рядка критерієм сучасності. Найдосконаліший із перекладів не спроможний передати глибини й особливості іншої мови, тим паче такої місткої та влучної, як англійська, лише розуміння її сутності, опанування на рівні законів словотворення дозволяє вийти на інший рівень, у вимір наповнення українським змістом всесвітнього стандарту форми. Це важка праця, це – шлях через біль і кров душі, але автор цей шлях долає. Долає, даруючи нам краплини всесвітньої любові своїх віршів.
Леся Романчук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І сходить зірка...
І сходить зірка...До першої збірки поети йдуть по-різному – хтось легко і випадково, хтось довго і важко збирає краплі болю та гіркого життєвого досвіду дорогами рідного і чужого краю, виливає їх у віршах, а час, справедливий і невблаганний, висушує зайве, випаровує випадкове, конденсує посутнє, перетворюючи слово на густу бурштинову краплину. Бо лише вона має право називатися “Краплею Всесвіту”.
Поезія Юрія Лазірка прилетіла до нас на журавлиному крилі нерозривності зв’язку душі поета з рідною землею, усвідомлення себе та ваги свого слова у Всесвіті, ствердження права на спробу перелити стук серця у віршовані рядки.
Автор веде читача тими дорогами, якими водила його доля, нічого не приховуючи і не намагаючись видатись кращим, аніж є насправді. Наша щедра мати Україна густо засіяла своїми зернятами-дітьми неозорість світу. У долі та слові Юрія Лазірка, мов у краплині всесвітнього болю, відбилися очі всіх матерів, що чекають, всіх дітей, що виглядають, всіх коханих, що навіки втратили... Його слово – скупе, концентроване, чоловіче, пронизливо-гостре бачення свого шляху. Він уміє затиснути в жменю і серце, і біль, і сум, і поетичний рядок, і перон, политий сльозою прощання.
Продзеленькала кроком кишеня,
Оббивала валіза боки.
Як перон затиснувся у жменю,
Так припало вікно до щоки.
Скільки всього у поетовій валізі! Тут і спогади про рідний Львів, що «очима сірих стін веде до брами», і непереборність усвідомлення себе українцем – «десь на споді нажитого лантуха вишиванка, що в хрестик, лягла», і замальовки з натури довколишнього Нового Світу – «Наркотик», “Безпритульний”, «Пияк» - «А дійду-не-дійду - знають лиш калабані. Як трясеться рука - віда чарка і хміль”, і скупа, але така знайома багатьом картинка знемоги після важкого трудового дня – “розлізлий черевик будовою прокиснув”.
Але фаза зупинки серця читача (особливо жінки) настає у розділі інтимної лірики: “Ми такі, що вогонь з долонь” – і запалюється уява навіть найкрижанішої з королев:
"Камасутри" експертиза
витіка по синім склі.
Глибина почуттів і вроджена повага до образу жінки не дозволяє авторові схибити, і навіть у полоні найполум’янішої пристрасті він залишається словом у високому вимірі поезії:
Ховалася від тіні
Запамороч двох тіл,
Скотившись по коліну
В розквітлий переділ.
Пошуки істини чи бодай ключа від істини ведуть шляхом заглиблення у сутність речей, і шлях то підносить його до неба, то водить підземними лабіринтами, то змушує замислитися над породженням та походженням гріха:
Коли світ у гріхах
І лиш крапля надії...
І нанизує страх
На мовчання події.
“Мені не байдуже, коли мій друг в потребі”, - заявляє автор, і йому віриш, бо саме цим бажанням обігріти світ перейнята уся філософія слова Юрія Лазірка:
“За все єство, котре вбира Вселенську Душу,
Мені не байдуже - бо я її люблю».
Роздуми над своїм місцем у світі, над шляхом душі до вічності приводять до таких рядків:
Окреслено межу... обіцяне безсмертя знає,
Де важіль перекинуто на бік від тіла та гріха.
І каторжно, не в крок, дорога в рай без крил витає –
Де босоніжжя душ вогонь очищення вдиха.
Чимдалі – тим густішим стає слово, тим різнобарвнішим образний ряд, тим багатшою палітра метафор. Обшир думки розбиває ланцюги усталених рамок. Пошуки нового слова кличуть на межу мов, і англійська, якою автор володіє бездоганно, подекуди підказує шлях до створення прикметника, прислівника чи мовного звороту, українській непритаманного, але органічного, не чужого, бо схибити не дозволяє нерозривність зв’язку із рідним словом.
Хтось може закинути авторові надмірне ускладнення образного ряду, зависоку густину метафоричності, від якої рядок перестає дихати, і в поезії «раціо» починає переважати «емоціо». Заважкі розміри, які доводиться пережовувати, ледь ковтаючи зайві склади. Іноді прагнення дослідити суть явища виводить у площину суто технічного стеження за процессом, і тоді Юрій Лазірко переміщує читача у безповітряний простір технології творення, позбавляючи його отієї легкості, невагомого лету небом поезії, насолоди образами, якою повні його ранні твори, і починаєш сумувати за отим Лазірком, який умів пронизати душу стрілою простого до геніальності:
Яка ж то чайка, що за морем не кигиче?
Яке ж то море, що не чує чайки плач?
Експерименти зі словом, до яких вдається поет, іноді заводить його на неходжені стежки, не завжди барвисті, не щоразу вдалий його маршрут, але в тім і сенс творення, у тім шлях митця до його власної істини, до його власної картини Всесвіту.
Шлях поета до всесвітнього, розуміння себе у контексті загальнолюдського пролягає через пізнання іншомовного тексту і корекцію власного рядка критерієм сучасності. Найдосконаліший із перекладів не спроможний передати глибини й особливості іншої мови, тим паче такої місткої та влучної, як англійська, лише розуміння її сутності, опанування на рівні законів словотворення дозволяє вийти на інший рівень, у вимір наповнення українським змістом всесвітнього стандарту форми. Це важка праця, це – шлях через біль і кров душі, але автор цей шлях долає. Долає, даруючи нам краплини всесвітньої любові своїх віршів.
Леся Романчук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
