
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрій Лазірко /
Рецензії
І сходить зірка...
І сходить зірка...
До першої збірки поети йдуть по-різному – хтось легко і випадково, хтось довго і важко збирає краплі болю та гіркого життєвого досвіду дорогами рідного і чужого краю, виливає їх у віршах, а час, справедливий і невблаганний, висушує зайве, випаровує випадкове, конденсує посутнє, перетворюючи слово на густу бурштинову краплину. Бо лише вона має право називатися “Краплею Всесвіту”.
Поезія Юрія Лазірка прилетіла до нас на журавлиному крилі нерозривності зв’язку душі поета з рідною землею, усвідомлення себе та ваги свого слова у Всесвіті, ствердження права на спробу перелити стук серця у віршовані рядки.
Автор веде читача тими дорогами, якими водила його доля, нічого не приховуючи і не намагаючись видатись кращим, аніж є насправді. Наша щедра мати Україна густо засіяла своїми зернятами-дітьми неозорість світу. У долі та слові Юрія Лазірка, мов у краплині всесвітнього болю, відбилися очі всіх матерів, що чекають, всіх дітей, що виглядають, всіх коханих, що навіки втратили... Його слово – скупе, концентроване, чоловіче, пронизливо-гостре бачення свого шляху. Він уміє затиснути в жменю і серце, і біль, і сум, і поетичний рядок, і перон, политий сльозою прощання.
Продзеленькала кроком кишеня,
Оббивала валіза боки.
Як перон затиснувся у жменю,
Так припало вікно до щоки.
Скільки всього у поетовій валізі! Тут і спогади про рідний Львів, що «очима сірих стін веде до брами», і непереборність усвідомлення себе українцем – «десь на споді нажитого лантуха вишиванка, що в хрестик, лягла», і замальовки з натури довколишнього Нового Світу – «Наркотик», “Безпритульний”, «Пияк» - «А дійду-не-дійду - знають лиш калабані. Як трясеться рука - віда чарка і хміль”, і скупа, але така знайома багатьом картинка знемоги після важкого трудового дня – “розлізлий черевик будовою прокиснув”.
Але фаза зупинки серця читача (особливо жінки) настає у розділі інтимної лірики: “Ми такі, що вогонь з долонь” – і запалюється уява навіть найкрижанішої з королев:
"Камасутри" експертиза
витіка по синім склі.
Глибина почуттів і вроджена повага до образу жінки не дозволяє авторові схибити, і навіть у полоні найполум’янішої пристрасті він залишається словом у високому вимірі поезії:
Ховалася від тіні
Запамороч двох тіл,
Скотившись по коліну
В розквітлий переділ.
Пошуки істини чи бодай ключа від істини ведуть шляхом заглиблення у сутність речей, і шлях то підносить його до неба, то водить підземними лабіринтами, то змушує замислитися над породженням та походженням гріха:
Коли світ у гріхах
І лиш крапля надії...
І нанизує страх
На мовчання події.
“Мені не байдуже, коли мій друг в потребі”, - заявляє автор, і йому віриш, бо саме цим бажанням обігріти світ перейнята уся філософія слова Юрія Лазірка:
“За все єство, котре вбира Вселенську Душу,
Мені не байдуже - бо я її люблю».
Роздуми над своїм місцем у світі, над шляхом душі до вічності приводять до таких рядків:
Окреслено межу... обіцяне безсмертя знає,
Де важіль перекинуто на бік від тіла та гріха.
І каторжно, не в крок, дорога в рай без крил витає –
Де босоніжжя душ вогонь очищення вдиха.
Чимдалі – тим густішим стає слово, тим різнобарвнішим образний ряд, тим багатшою палітра метафор. Обшир думки розбиває ланцюги усталених рамок. Пошуки нового слова кличуть на межу мов, і англійська, якою автор володіє бездоганно, подекуди підказує шлях до створення прикметника, прислівника чи мовного звороту, українській непритаманного, але органічного, не чужого, бо схибити не дозволяє нерозривність зв’язку із рідним словом.
Хтось може закинути авторові надмірне ускладнення образного ряду, зависоку густину метафоричності, від якої рядок перестає дихати, і в поезії «раціо» починає переважати «емоціо». Заважкі розміри, які доводиться пережовувати, ледь ковтаючи зайві склади. Іноді прагнення дослідити суть явища виводить у площину суто технічного стеження за процессом, і тоді Юрій Лазірко переміщує читача у безповітряний простір технології творення, позбавляючи його отієї легкості, невагомого лету небом поезії, насолоди образами, якою повні його ранні твори, і починаєш сумувати за отим Лазірком, який умів пронизати душу стрілою простого до геніальності:
Яка ж то чайка, що за морем не кигиче?
Яке ж то море, що не чує чайки плач?
Експерименти зі словом, до яких вдається поет, іноді заводить його на неходжені стежки, не завжди барвисті, не щоразу вдалий його маршрут, але в тім і сенс творення, у тім шлях митця до його власної істини, до його власної картини Всесвіту.
Шлях поета до всесвітнього, розуміння себе у контексті загальнолюдського пролягає через пізнання іншомовного тексту і корекцію власного рядка критерієм сучасності. Найдосконаліший із перекладів не спроможний передати глибини й особливості іншої мови, тим паче такої місткої та влучної, як англійська, лише розуміння її сутності, опанування на рівні законів словотворення дозволяє вийти на інший рівень, у вимір наповнення українським змістом всесвітнього стандарту форми. Це важка праця, це – шлях через біль і кров душі, але автор цей шлях долає. Долає, даруючи нам краплини всесвітньої любові своїх віршів.
Леся Романчук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І сходить зірка...

До першої збірки поети йдуть по-різному – хтось легко і випадково, хтось довго і важко збирає краплі болю та гіркого життєвого досвіду дорогами рідного і чужого краю, виливає їх у віршах, а час, справедливий і невблаганний, висушує зайве, випаровує випадкове, конденсує посутнє, перетворюючи слово на густу бурштинову краплину. Бо лише вона має право називатися “Краплею Всесвіту”.
Поезія Юрія Лазірка прилетіла до нас на журавлиному крилі нерозривності зв’язку душі поета з рідною землею, усвідомлення себе та ваги свого слова у Всесвіті, ствердження права на спробу перелити стук серця у віршовані рядки.
Автор веде читача тими дорогами, якими водила його доля, нічого не приховуючи і не намагаючись видатись кращим, аніж є насправді. Наша щедра мати Україна густо засіяла своїми зернятами-дітьми неозорість світу. У долі та слові Юрія Лазірка, мов у краплині всесвітнього болю, відбилися очі всіх матерів, що чекають, всіх дітей, що виглядають, всіх коханих, що навіки втратили... Його слово – скупе, концентроване, чоловіче, пронизливо-гостре бачення свого шляху. Він уміє затиснути в жменю і серце, і біль, і сум, і поетичний рядок, і перон, политий сльозою прощання.
Продзеленькала кроком кишеня,
Оббивала валіза боки.
Як перон затиснувся у жменю,
Так припало вікно до щоки.
Скільки всього у поетовій валізі! Тут і спогади про рідний Львів, що «очима сірих стін веде до брами», і непереборність усвідомлення себе українцем – «десь на споді нажитого лантуха вишиванка, що в хрестик, лягла», і замальовки з натури довколишнього Нового Світу – «Наркотик», “Безпритульний”, «Пияк» - «А дійду-не-дійду - знають лиш калабані. Як трясеться рука - віда чарка і хміль”, і скупа, але така знайома багатьом картинка знемоги після важкого трудового дня – “розлізлий черевик будовою прокиснув”.
Але фаза зупинки серця читача (особливо жінки) настає у розділі інтимної лірики: “Ми такі, що вогонь з долонь” – і запалюється уява навіть найкрижанішої з королев:
"Камасутри" експертиза
витіка по синім склі.
Глибина почуттів і вроджена повага до образу жінки не дозволяє авторові схибити, і навіть у полоні найполум’янішої пристрасті він залишається словом у високому вимірі поезії:
Ховалася від тіні
Запамороч двох тіл,
Скотившись по коліну
В розквітлий переділ.
Пошуки істини чи бодай ключа від істини ведуть шляхом заглиблення у сутність речей, і шлях то підносить його до неба, то водить підземними лабіринтами, то змушує замислитися над породженням та походженням гріха:
Коли світ у гріхах
І лиш крапля надії...
І нанизує страх
На мовчання події.
“Мені не байдуже, коли мій друг в потребі”, - заявляє автор, і йому віриш, бо саме цим бажанням обігріти світ перейнята уся філософія слова Юрія Лазірка:
“За все єство, котре вбира Вселенську Душу,
Мені не байдуже - бо я її люблю».
Роздуми над своїм місцем у світі, над шляхом душі до вічності приводять до таких рядків:
Окреслено межу... обіцяне безсмертя знає,
Де важіль перекинуто на бік від тіла та гріха.
І каторжно, не в крок, дорога в рай без крил витає –
Де босоніжжя душ вогонь очищення вдиха.
Чимдалі – тим густішим стає слово, тим різнобарвнішим образний ряд, тим багатшою палітра метафор. Обшир думки розбиває ланцюги усталених рамок. Пошуки нового слова кличуть на межу мов, і англійська, якою автор володіє бездоганно, подекуди підказує шлях до створення прикметника, прислівника чи мовного звороту, українській непритаманного, але органічного, не чужого, бо схибити не дозволяє нерозривність зв’язку із рідним словом.
Хтось може закинути авторові надмірне ускладнення образного ряду, зависоку густину метафоричності, від якої рядок перестає дихати, і в поезії «раціо» починає переважати «емоціо». Заважкі розміри, які доводиться пережовувати, ледь ковтаючи зайві склади. Іноді прагнення дослідити суть явища виводить у площину суто технічного стеження за процессом, і тоді Юрій Лазірко переміщує читача у безповітряний простір технології творення, позбавляючи його отієї легкості, невагомого лету небом поезії, насолоди образами, якою повні його ранні твори, і починаєш сумувати за отим Лазірком, який умів пронизати душу стрілою простого до геніальності:
Яка ж то чайка, що за морем не кигиче?
Яке ж то море, що не чує чайки плач?
Експерименти зі словом, до яких вдається поет, іноді заводить його на неходжені стежки, не завжди барвисті, не щоразу вдалий його маршрут, але в тім і сенс творення, у тім шлях митця до його власної істини, до його власної картини Всесвіту.
Шлях поета до всесвітнього, розуміння себе у контексті загальнолюдського пролягає через пізнання іншомовного тексту і корекцію власного рядка критерієм сучасності. Найдосконаліший із перекладів не спроможний передати глибини й особливості іншої мови, тим паче такої місткої та влучної, як англійська, лише розуміння її сутності, опанування на рівні законів словотворення дозволяє вийти на інший рівень, у вимір наповнення українським змістом всесвітнього стандарту форми. Це важка праця, це – шлях через біль і кров душі, але автор цей шлях долає. Долає, даруючи нам краплини всесвітньої любові своїх віршів.
Леся Романчук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію