Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
23:23
Старий розповідав казки
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
2026.10.06
07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Перше причастя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перше причастя
«Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого» - проказували напам’ять, як шкільний вірш, діти у білих льолях із вишитими комірцями…
….заморений аїр на камінній долівці пріло смердів смертю.
Його ритуально порозкидали по всьому храму – Зелені свята на Галичині – то тобі не забавки…
Пригоріле татариння під ногами…і ніг тих була добрих півтисячі – кожному хтілося глянути на оцю ініціацію…
Діти стояли вже понад годину – рівненькими стовпчиками, як солдати й солдатки на плацу, готові до пожертви во ім»я…
Добрі греко-католички – в основному жінки – матері, бабусі, тітки, хресні, сусідки і родички – оточили свіжу кров їхнього приходу тугим спітнілим кільцем – і годі було вирватися…..
Я спочатку дивилася на отців. Один правив – його я не бачила, він був одалік, і його заступала хмара білих хусток. Зате просто перед очі сидів другий, що приймав сповідь. Мені чомусь стало його невимовно жаль… Він був опасистий, кремезний, у дорогому вишитому фелоні. Спочатку я вивчала узори на його одязі – а узори ті були голубі, у тон рушничкам, якими були по самісінькі брови вкутані святі і блаженні на численних образах. Тоді погляд перестрибнув на обличчя cвященика. Роса поту на м’ясистих щоках, червоні ниточки жилок на носі - йому було жарко. А ще було помітно, що отець не виспався – бо немилосердно позіхав, коли чергова прихожанка оповідала йому свої прощенні й непрощенні гріхи…. І не було тому ні кінця ні краю… він то не бачив, бідолаха, що черга бажаючих очистити душі – оново зміїлася углиб церкви – і щиро сподівався, що оця от дівка чи ота от бабка – вже остання, і вони нарешті відпустять його, як він відпускає їхні гріхи.
Та де там…
…дітям у білих льолях видали білі свічки. Моєму малому свічки не дали – бо то, виявляється, тре було наперед замовити, разом із льольою та відеозаписом… отож, усі діти як діти – полюдські галицькі діти білі ангели зі свічками – а моє – як не люде… я ловлю його погляд. Зовсім не дитячий погляд. Страх-приреченість-чекання. Він питає мене – довго ще? Я звожу плечима: а я знаю?
Минає півтори години служби… спека залазить у мозок… натовп зачинає нервуватися… кадило монотонно витляє перед очима… блимають вогники відеокамер…навиліт стріляють затвори фотоапаратів.
дим і ладан. Татар-зілля і свічки. Ангели і галичанки…
і тут діти зачинають мліти…
одне за одним, як підкошені, падають на мармурову долівку…
…вчителька катехизації витягає свічку з руки хлопчуря, який умлів – і простягає моєму синові….
…так чи приблизно так живі брали прапори із рук мертвих на кривавому бойовищі во ім’я….
…мене огортає дивне отупіння…час набуває плинності….я відчуваю, що ще трохи, і я теж… мене виводить з такого стану голос малої – вона невідь-звідки взялася серед оцього натовпу…
- Софія?! Ти як сюди дійшла? Навіщо?!
- Мене бабця з дому відіслала, аби я теж причастилася…
Мене зачинає дрібно трусити, щойно уявлю, через яке стовковище вона пробивалася і що з нею могло трапитися….
…а діти у білому падають, а ревні християнки – матері й бабці – кроплять їх святою водою, б’ють по писках, і ставлять назад у шеренги…
…найбільше це нагадувало мобілізацію у Дитячий Хрестовий Похід….
І це було страшно…
…
….
…..
Напевно, я нікчемна християнка. Я жахаюся фанатиків. Я не розумію, навіщо боятися Господа, який є – Любов Одвічна. Я не вірю, що Отцю моєму потрібне оце збіговисько з відеокамерами, ота шалена юрба, яка після двогодинної Служби (слово правильне у даному контексті. Служіння, служка…ревний садомазохізм) залюбки когось би спалила чи каменувала (жаль, інквізиція нині не у фарворі…бо ж вона – свята! – як ніяка інша інституція - задовольняла бажання та інстинкти натовпу - збудженого від спеки і смороду, щирого у своїй – зрозумілій – вірі.
….заморений аїр на камінній долівці пріло смердів смертю.
Його ритуально порозкидали по всьому храму – Зелені свята на Галичині – то тобі не забавки…
Пригоріле татариння під ногами…і ніг тих була добрих півтисячі – кожному хтілося глянути на оцю ініціацію…
Діти стояли вже понад годину – рівненькими стовпчиками, як солдати й солдатки на плацу, готові до пожертви во ім»я…
Добрі греко-католички – в основному жінки – матері, бабусі, тітки, хресні, сусідки і родички – оточили свіжу кров їхнього приходу тугим спітнілим кільцем – і годі було вирватися…..
Я спочатку дивилася на отців. Один правив – його я не бачила, він був одалік, і його заступала хмара білих хусток. Зате просто перед очі сидів другий, що приймав сповідь. Мені чомусь стало його невимовно жаль… Він був опасистий, кремезний, у дорогому вишитому фелоні. Спочатку я вивчала узори на його одязі – а узори ті були голубі, у тон рушничкам, якими були по самісінькі брови вкутані святі і блаженні на численних образах. Тоді погляд перестрибнув на обличчя cвященика. Роса поту на м’ясистих щоках, червоні ниточки жилок на носі - йому було жарко. А ще було помітно, що отець не виспався – бо немилосердно позіхав, коли чергова прихожанка оповідала йому свої прощенні й непрощенні гріхи…. І не було тому ні кінця ні краю… він то не бачив, бідолаха, що черга бажаючих очистити душі – оново зміїлася углиб церкви – і щиро сподівався, що оця от дівка чи ота от бабка – вже остання, і вони нарешті відпустять його, як він відпускає їхні гріхи.
Та де там…
…дітям у білих льолях видали білі свічки. Моєму малому свічки не дали – бо то, виявляється, тре було наперед замовити, разом із льольою та відеозаписом… отож, усі діти як діти – полюдські галицькі діти білі ангели зі свічками – а моє – як не люде… я ловлю його погляд. Зовсім не дитячий погляд. Страх-приреченість-чекання. Він питає мене – довго ще? Я звожу плечима: а я знаю?
Минає півтори години служби… спека залазить у мозок… натовп зачинає нервуватися… кадило монотонно витляє перед очима… блимають вогники відеокамер…навиліт стріляють затвори фотоапаратів.
дим і ладан. Татар-зілля і свічки. Ангели і галичанки…
і тут діти зачинають мліти…
одне за одним, як підкошені, падають на мармурову долівку…
…вчителька катехизації витягає свічку з руки хлопчуря, який умлів – і простягає моєму синові….
…так чи приблизно так живі брали прапори із рук мертвих на кривавому бойовищі во ім’я….
…мене огортає дивне отупіння…час набуває плинності….я відчуваю, що ще трохи, і я теж… мене виводить з такого стану голос малої – вона невідь-звідки взялася серед оцього натовпу…
- Софія?! Ти як сюди дійшла? Навіщо?!
- Мене бабця з дому відіслала, аби я теж причастилася…
Мене зачинає дрібно трусити, щойно уявлю, через яке стовковище вона пробивалася і що з нею могло трапитися….
…а діти у білому падають, а ревні християнки – матері й бабці – кроплять їх святою водою, б’ють по писках, і ставлять назад у шеренги…
…найбільше це нагадувало мобілізацію у Дитячий Хрестовий Похід….
І це було страшно…
…
….
…..
Напевно, я нікчемна християнка. Я жахаюся фанатиків. Я не розумію, навіщо боятися Господа, який є – Любов Одвічна. Я не вірю, що Отцю моєму потрібне оце збіговисько з відеокамерами, ота шалена юрба, яка після двогодинної Служби (слово правильне у даному контексті. Служіння, служка…ревний садомазохізм) залюбки когось би спалила чи каменувала (жаль, інквізиція нині не у фарворі…бо ж вона – свята! – як ніяка інша інституція - задовольняла бажання та інстинкти натовпу - збудженого від спеки і смороду, щирого у своїй – зрозумілій – вірі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
