![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Перше причастя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перше причастя
«Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого» - проказували напам’ять, як шкільний вірш, діти у білих льолях із вишитими комірцями…
….заморений аїр на камінній долівці пріло смердів смертю.
Його ритуально порозкидали по всьому храму – Зелені свята на Галичині – то тобі не забавки…
Пригоріле татариння під ногами…і ніг тих була добрих півтисячі – кожному хтілося глянути на оцю ініціацію…
Діти стояли вже понад годину – рівненькими стовпчиками, як солдати й солдатки на плацу, готові до пожертви во ім»я…
Добрі греко-католички – в основному жінки – матері, бабусі, тітки, хресні, сусідки і родички – оточили свіжу кров їхнього приходу тугим спітнілим кільцем – і годі було вирватися…..
Я спочатку дивилася на отців. Один правив – його я не бачила, він був одалік, і його заступала хмара білих хусток. Зате просто перед очі сидів другий, що приймав сповідь. Мені чомусь стало його невимовно жаль… Він був опасистий, кремезний, у дорогому вишитому фелоні. Спочатку я вивчала узори на його одязі – а узори ті були голубі, у тон рушничкам, якими були по самісінькі брови вкутані святі і блаженні на численних образах. Тоді погляд перестрибнув на обличчя cвященика. Роса поту на м’ясистих щоках, червоні ниточки жилок на носі - йому було жарко. А ще було помітно, що отець не виспався – бо немилосердно позіхав, коли чергова прихожанка оповідала йому свої прощенні й непрощенні гріхи…. І не було тому ні кінця ні краю… він то не бачив, бідолаха, що черга бажаючих очистити душі – оново зміїлася углиб церкви – і щиро сподівався, що оця от дівка чи ота от бабка – вже остання, і вони нарешті відпустять його, як він відпускає їхні гріхи.
Та де там…
…дітям у білих льолях видали білі свічки. Моєму малому свічки не дали – бо то, виявляється, тре було наперед замовити, разом із льольою та відеозаписом… отож, усі діти як діти – полюдські галицькі діти білі ангели зі свічками – а моє – як не люде… я ловлю його погляд. Зовсім не дитячий погляд. Страх-приреченість-чекання. Він питає мене – довго ще? Я звожу плечима: а я знаю?
Минає півтори години служби… спека залазить у мозок… натовп зачинає нервуватися… кадило монотонно витляє перед очима… блимають вогники відеокамер…навиліт стріляють затвори фотоапаратів.
дим і ладан. Татар-зілля і свічки. Ангели і галичанки…
і тут діти зачинають мліти…
одне за одним, як підкошені, падають на мармурову долівку…
…вчителька катехизації витягає свічку з руки хлопчуря, який умлів – і простягає моєму синові….
…так чи приблизно так живі брали прапори із рук мертвих на кривавому бойовищі во ім’я….
…мене огортає дивне отупіння…час набуває плинності….я відчуваю, що ще трохи, і я теж… мене виводить з такого стану голос малої – вона невідь-звідки взялася серед оцього натовпу…
- Софія?! Ти як сюди дійшла? Навіщо?!
- Мене бабця з дому відіслала, аби я теж причастилася…
Мене зачинає дрібно трусити, щойно уявлю, через яке стовковище вона пробивалася і що з нею могло трапитися….
…а діти у білому падають, а ревні християнки – матері й бабці – кроплять їх святою водою, б’ють по писках, і ставлять назад у шеренги…
…найбільше це нагадувало мобілізацію у Дитячий Хрестовий Похід….
І це було страшно…
…
….
…..
Напевно, я нікчемна християнка. Я жахаюся фанатиків. Я не розумію, навіщо боятися Господа, який є – Любов Одвічна. Я не вірю, що Отцю моєму потрібне оце збіговисько з відеокамерами, ота шалена юрба, яка після двогодинної Служби (слово правильне у даному контексті. Служіння, служка…ревний садомазохізм) залюбки когось би спалила чи каменувала (жаль, інквізиція нині не у фарворі…бо ж вона – свята! – як ніяка інша інституція - задовольняла бажання та інстинкти натовпу - збудженого від спеки і смороду, щирого у своїй – зрозумілій – вірі.
….заморений аїр на камінній долівці пріло смердів смертю.
Його ритуально порозкидали по всьому храму – Зелені свята на Галичині – то тобі не забавки…
Пригоріле татариння під ногами…і ніг тих була добрих півтисячі – кожному хтілося глянути на оцю ініціацію…
Діти стояли вже понад годину – рівненькими стовпчиками, як солдати й солдатки на плацу, готові до пожертви во ім»я…
Добрі греко-католички – в основному жінки – матері, бабусі, тітки, хресні, сусідки і родички – оточили свіжу кров їхнього приходу тугим спітнілим кільцем – і годі було вирватися…..
Я спочатку дивилася на отців. Один правив – його я не бачила, він був одалік, і його заступала хмара білих хусток. Зате просто перед очі сидів другий, що приймав сповідь. Мені чомусь стало його невимовно жаль… Він був опасистий, кремезний, у дорогому вишитому фелоні. Спочатку я вивчала узори на його одязі – а узори ті були голубі, у тон рушничкам, якими були по самісінькі брови вкутані святі і блаженні на численних образах. Тоді погляд перестрибнув на обличчя cвященика. Роса поту на м’ясистих щоках, червоні ниточки жилок на носі - йому було жарко. А ще було помітно, що отець не виспався – бо немилосердно позіхав, коли чергова прихожанка оповідала йому свої прощенні й непрощенні гріхи…. І не було тому ні кінця ні краю… він то не бачив, бідолаха, що черга бажаючих очистити душі – оново зміїлася углиб церкви – і щиро сподівався, що оця от дівка чи ота от бабка – вже остання, і вони нарешті відпустять його, як він відпускає їхні гріхи.
Та де там…
…дітям у білих льолях видали білі свічки. Моєму малому свічки не дали – бо то, виявляється, тре було наперед замовити, разом із льольою та відеозаписом… отож, усі діти як діти – полюдські галицькі діти білі ангели зі свічками – а моє – як не люде… я ловлю його погляд. Зовсім не дитячий погляд. Страх-приреченість-чекання. Він питає мене – довго ще? Я звожу плечима: а я знаю?
Минає півтори години служби… спека залазить у мозок… натовп зачинає нервуватися… кадило монотонно витляє перед очима… блимають вогники відеокамер…навиліт стріляють затвори фотоапаратів.
дим і ладан. Татар-зілля і свічки. Ангели і галичанки…
і тут діти зачинають мліти…
одне за одним, як підкошені, падають на мармурову долівку…
…вчителька катехизації витягає свічку з руки хлопчуря, який умлів – і простягає моєму синові….
…так чи приблизно так живі брали прапори із рук мертвих на кривавому бойовищі во ім’я….
…мене огортає дивне отупіння…час набуває плинності….я відчуваю, що ще трохи, і я теж… мене виводить з такого стану голос малої – вона невідь-звідки взялася серед оцього натовпу…
- Софія?! Ти як сюди дійшла? Навіщо?!
- Мене бабця з дому відіслала, аби я теж причастилася…
Мене зачинає дрібно трусити, щойно уявлю, через яке стовковище вона пробивалася і що з нею могло трапитися….
…а діти у білому падають, а ревні християнки – матері й бабці – кроплять їх святою водою, б’ють по писках, і ставлять назад у шеренги…
…найбільше це нагадувало мобілізацію у Дитячий Хрестовий Похід….
І це було страшно…
…
….
…..
Напевно, я нікчемна християнка. Я жахаюся фанатиків. Я не розумію, навіщо боятися Господа, який є – Любов Одвічна. Я не вірю, що Отцю моєму потрібне оце збіговисько з відеокамерами, ота шалена юрба, яка після двогодинної Служби (слово правильне у даному контексті. Служіння, служка…ревний садомазохізм) залюбки когось би спалила чи каменувала (жаль, інквізиція нині не у фарворі…бо ж вона – свята! – як ніяка інша інституція - задовольняла бажання та інстинкти натовпу - збудженого від спеки і смороду, щирого у своїй – зрозумілій – вірі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію