
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Перше причастя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перше причастя
«Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого» - проказували напам’ять, як шкільний вірш, діти у білих льолях із вишитими комірцями…
….заморений аїр на камінній долівці пріло смердів смертю.
Його ритуально порозкидали по всьому храму – Зелені свята на Галичині – то тобі не забавки…
Пригоріле татариння під ногами…і ніг тих була добрих півтисячі – кожному хтілося глянути на оцю ініціацію…
Діти стояли вже понад годину – рівненькими стовпчиками, як солдати й солдатки на плацу, готові до пожертви во ім»я…
Добрі греко-католички – в основному жінки – матері, бабусі, тітки, хресні, сусідки і родички – оточили свіжу кров їхнього приходу тугим спітнілим кільцем – і годі було вирватися…..
Я спочатку дивилася на отців. Один правив – його я не бачила, він був одалік, і його заступала хмара білих хусток. Зате просто перед очі сидів другий, що приймав сповідь. Мені чомусь стало його невимовно жаль… Він був опасистий, кремезний, у дорогому вишитому фелоні. Спочатку я вивчала узори на його одязі – а узори ті були голубі, у тон рушничкам, якими були по самісінькі брови вкутані святі і блаженні на численних образах. Тоді погляд перестрибнув на обличчя cвященика. Роса поту на м’ясистих щоках, червоні ниточки жилок на носі - йому було жарко. А ще було помітно, що отець не виспався – бо немилосердно позіхав, коли чергова прихожанка оповідала йому свої прощенні й непрощенні гріхи…. І не було тому ні кінця ні краю… він то не бачив, бідолаха, що черга бажаючих очистити душі – оново зміїлася углиб церкви – і щиро сподівався, що оця от дівка чи ота от бабка – вже остання, і вони нарешті відпустять його, як він відпускає їхні гріхи.
Та де там…
…дітям у білих льолях видали білі свічки. Моєму малому свічки не дали – бо то, виявляється, тре було наперед замовити, разом із льольою та відеозаписом… отож, усі діти як діти – полюдські галицькі діти білі ангели зі свічками – а моє – як не люде… я ловлю його погляд. Зовсім не дитячий погляд. Страх-приреченість-чекання. Він питає мене – довго ще? Я звожу плечима: а я знаю?
Минає півтори години служби… спека залазить у мозок… натовп зачинає нервуватися… кадило монотонно витляє перед очима… блимають вогники відеокамер…навиліт стріляють затвори фотоапаратів.
дим і ладан. Татар-зілля і свічки. Ангели і галичанки…
і тут діти зачинають мліти…
одне за одним, як підкошені, падають на мармурову долівку…
…вчителька катехизації витягає свічку з руки хлопчуря, який умлів – і простягає моєму синові….
…так чи приблизно так живі брали прапори із рук мертвих на кривавому бойовищі во ім’я….
…мене огортає дивне отупіння…час набуває плинності….я відчуваю, що ще трохи, і я теж… мене виводить з такого стану голос малої – вона невідь-звідки взялася серед оцього натовпу…
- Софія?! Ти як сюди дійшла? Навіщо?!
- Мене бабця з дому відіслала, аби я теж причастилася…
Мене зачинає дрібно трусити, щойно уявлю, через яке стовковище вона пробивалася і що з нею могло трапитися….
…а діти у білому падають, а ревні християнки – матері й бабці – кроплять їх святою водою, б’ють по писках, і ставлять назад у шеренги…
…найбільше це нагадувало мобілізацію у Дитячий Хрестовий Похід….
І це було страшно…
…
….
…..
Напевно, я нікчемна християнка. Я жахаюся фанатиків. Я не розумію, навіщо боятися Господа, який є – Любов Одвічна. Я не вірю, що Отцю моєму потрібне оце збіговисько з відеокамерами, ота шалена юрба, яка після двогодинної Служби (слово правильне у даному контексті. Служіння, служка…ревний садомазохізм) залюбки когось би спалила чи каменувала (жаль, інквізиція нині не у фарворі…бо ж вона – свята! – як ніяка інша інституція - задовольняла бажання та інстинкти натовпу - збудженого від спеки і смороду, щирого у своїй – зрозумілій – вірі.
….заморений аїр на камінній долівці пріло смердів смертю.
Його ритуально порозкидали по всьому храму – Зелені свята на Галичині – то тобі не забавки…
Пригоріле татариння під ногами…і ніг тих була добрих півтисячі – кожному хтілося глянути на оцю ініціацію…
Діти стояли вже понад годину – рівненькими стовпчиками, як солдати й солдатки на плацу, готові до пожертви во ім»я…
Добрі греко-католички – в основному жінки – матері, бабусі, тітки, хресні, сусідки і родички – оточили свіжу кров їхнього приходу тугим спітнілим кільцем – і годі було вирватися…..
Я спочатку дивилася на отців. Один правив – його я не бачила, він був одалік, і його заступала хмара білих хусток. Зате просто перед очі сидів другий, що приймав сповідь. Мені чомусь стало його невимовно жаль… Він був опасистий, кремезний, у дорогому вишитому фелоні. Спочатку я вивчала узори на його одязі – а узори ті були голубі, у тон рушничкам, якими були по самісінькі брови вкутані святі і блаженні на численних образах. Тоді погляд перестрибнув на обличчя cвященика. Роса поту на м’ясистих щоках, червоні ниточки жилок на носі - йому було жарко. А ще було помітно, що отець не виспався – бо немилосердно позіхав, коли чергова прихожанка оповідала йому свої прощенні й непрощенні гріхи…. І не було тому ні кінця ні краю… він то не бачив, бідолаха, що черга бажаючих очистити душі – оново зміїлася углиб церкви – і щиро сподівався, що оця от дівка чи ота от бабка – вже остання, і вони нарешті відпустять його, як він відпускає їхні гріхи.
Та де там…
…дітям у білих льолях видали білі свічки. Моєму малому свічки не дали – бо то, виявляється, тре було наперед замовити, разом із льольою та відеозаписом… отож, усі діти як діти – полюдські галицькі діти білі ангели зі свічками – а моє – як не люде… я ловлю його погляд. Зовсім не дитячий погляд. Страх-приреченість-чекання. Він питає мене – довго ще? Я звожу плечима: а я знаю?
Минає півтори години служби… спека залазить у мозок… натовп зачинає нервуватися… кадило монотонно витляє перед очима… блимають вогники відеокамер…навиліт стріляють затвори фотоапаратів.
дим і ладан. Татар-зілля і свічки. Ангели і галичанки…
і тут діти зачинають мліти…
одне за одним, як підкошені, падають на мармурову долівку…
…вчителька катехизації витягає свічку з руки хлопчуря, який умлів – і простягає моєму синові….
…так чи приблизно так живі брали прапори із рук мертвих на кривавому бойовищі во ім’я….
…мене огортає дивне отупіння…час набуває плинності….я відчуваю, що ще трохи, і я теж… мене виводить з такого стану голос малої – вона невідь-звідки взялася серед оцього натовпу…
- Софія?! Ти як сюди дійшла? Навіщо?!
- Мене бабця з дому відіслала, аби я теж причастилася…
Мене зачинає дрібно трусити, щойно уявлю, через яке стовковище вона пробивалася і що з нею могло трапитися….
…а діти у білому падають, а ревні християнки – матері й бабці – кроплять їх святою водою, б’ють по писках, і ставлять назад у шеренги…
…найбільше це нагадувало мобілізацію у Дитячий Хрестовий Похід….
І це було страшно…
…
….
…..
Напевно, я нікчемна християнка. Я жахаюся фанатиків. Я не розумію, навіщо боятися Господа, який є – Любов Одвічна. Я не вірю, що Отцю моєму потрібне оце збіговисько з відеокамерами, ота шалена юрба, яка після двогодинної Служби (слово правильне у даному контексті. Служіння, служка…ревний садомазохізм) залюбки когось би спалила чи каменувала (жаль, інквізиція нині не у фарворі…бо ж вона – свята! – як ніяка інша інституція - задовольняла бажання та інстинкти натовпу - збудженого від спеки і смороду, щирого у своїй – зрозумілій – вірі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію