
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.02
09:37
Дівчата мене любили завжди. Був гурточок шанувальниць у дитячому садочку, хлопчаки дражнилися, але здалеку, бо чубивися з ними залюбки, розквашував носи, копав лежачих ногами, торсав за вуха. Шибеником був ще тим.
У школі саме дівчата обирали мене ком
У школі саме дівчата обирали мене ком
2023.02.02
05:35
Химероводять снігопади,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
2023.02.02
04:46
Коли у гаю за рікою
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.
2023.02.01
23:02
Ну що ж, прощай! Ідеш від мене… Осінь.
Де ти ступала – інеєм лежить
Моя самотність. Зглянься ж хоч на мить!
А я кричав колись, що з мене досить
Твого повітря, вижовклих листків,
Дощів, туману... Час вже пролетів
І ти
Де ти ступала – інеєм лежить
Моя самотність. Зглянься ж хоч на мить!
А я кричав колись, що з мене досить
Твого повітря, вижовклих листків,
Дощів, туману... Час вже пролетів
І ти
2023.02.01
22:00
Це маячня, мій любий, тільки сон,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..
То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..
То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,
2023.02.01
21:33
Сперечались якось троє про життя вар’яти.
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба
2023.02.01
20:12
Сон рябої кобили
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.
2023.02.01
19:37
Чи Громомовиця, чи Громниця,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є
Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є
Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,
2023.02.01
19:32
Актор із тебе нікудишній,
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…
2023.02.01
18:47
ІНастає глобальне потепління,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
2023.02.01
17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
2023.02.01
17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
2023.02.01
17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
2023.02.01
16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
2023.02.01
12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
2023.02.01
10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Борис Мозолевський (1936 - 1993) /
Критика | Аналітика
Ігор ПАВЛЮК. ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ БОРИСА МОЗОЛЕВСЬКОГО
Скільки б не говорили ми високих та широких слів про поета за його життя чи після його фізичної смерті, перша оцінка серця все одно зводиться до інтуїтивного: ВІРЮ-НЕ ВІРЮ.
Автору «знахідки століття» – Золотої Пекторалі – Борисові Мозолевському, який жив у степу, – ВІРЮ.
У нас багато поетів-політиків, поетів-художників, поетів... Поетів.
А от поет-археолог, чи археолог-поет наразі Один.
Його вірші пахнуть космічно-степовим вітром, кураєм і полином.
Його доля унікальна.
Його вертикаль глибока, як небо України.
Про нього вже почали складати легенди не лише археологи, але й літературознавці...
...«Це виявилося зовсім незачеплене поховання молодої скіфської цариці, усе поховальне убранство якої було оздоблене великими й малими золотими бляшками. На її шиї лежала важка золота гривня. В маленькому саркофагу біля тіла цариці лежала її дитина, яка вмерла пізніше. Це був перший науковий тріумф Мозолевського. Головна ж знахідка чекала на нього за кілька метрів. Мозолевський повів розкопки по «грабіжницькому» ходу, який тягнувся до поховальної камери самого царя. У його склепі скрізь було видно сліди грабіжників — купа керамічних уламків, розкиданих кісток вождя, рештки поховальних предметів. Серед глини і багнюки він знайшов Її...
З легкої руки археолога Євгена Черненка за цим казково красивим знаком необмеженої царської влади закріпилася її нинішня назва — «пектораль». Це не просто 1150-грамовий шматок чистого золота, а вишукана прикраса філігранної грецької роботи. В її чаклунській принадності схований світ, відгороджений від нас завісою понад двох тисячоліть. А для самого Бориса Мозолевського це був порятунок від тюрми. Певне, якби не пектораль — «загримів» би він туди, куди потрапили Василь Стус і багато його соратників, «неофіційних» інтелектуалів. Лише після пекторалі його взяли на роботу в Інститут археології. Він сам казав: «Якби навіть там нічого не було, за мої муки, за те, що хотів знайти, з цієї глини могла зробитися пектораль...»
Легендою археологічного світу стали його драматичні пригоди, коли він, не розраховуючи, кому б він міг передати свою знахідку, віз її у Київ під засмальцьованою тілогрійкою, надягнувши на шию, як і годиться чинити зі знаком вищої царської гідності. Можна тільки дивуватися — дві третини скіфського золота, яке зберігається зараз у Музеї історичних коштовностей України, — це його знахідки. Не випадково Бориса Мозолевського називають «українським Шліманом», якого мрія привела до Трої, до скарбів Пріама. Однак у середовищі археологів таке порівняння вважають недоречним — адже Шліман нічого спільного не мав із наукою. Він шукав золото заради самого золота. А Борис Мозолевський жив скіфами. Вони були його сучасниками, його однодумцями...», – читаємо у статті Андрія Шестакова «Чуття пекторалі» («Як археолога Бориса Мозолевського «знайшов» найбільший скіфський скарб»)(http://www.umoloda.kiev.ua/number/448/169/16184/).
Очевидно, окремі матеріали про Поета-Археолога, Археолога-Поета ще з’являтимуться на сайті http://maysterni.com/, а наразі ми вирішили почати з публікації Його статті «Від автора» до публікації власної «Поеми у витворах скіфського золотарства» «Ирій».
Закликаємо читачів до активної участі у пошуках матеріалів, пов’язаних із життям і творчістю Бориса Мозолевського.
Ігор ПАВЛЮК, 2008 рік.
Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ
ВІД АВТОРА
З часом, за скіфськими переказами, з’явилась у них народжена землею діва… Зевс, злігшись із нею, призвів сина на ймення Скіф, який, перевершивши славою своїх попередників, назвав народ за своїм іменем скіфами. Серед нащадків цього царя були два брати, що відзначалися доблестю. Одного із них звали Пал, а другого Нап. Коли вони здійснили славні подвиги і розділили між собою царство, за іменем кожного з них назвались народи: один — палами, а другий — напами.
Діодор Сіцілійський
Там напеї, як свідчать, були знищені палеями…
Пліній Старший
Могили, могили, могили — глибинний світ далекої і неповторної Скіфії… Місячної ночі і погідної днини, у зливи і заметілі стоять вони гордими пам’ятниками тим, що спорудили їх, а потім і самі поснули під ними. За матеріалами дослідження скіфських старожитностей, вченими відтворено соціально-економічні відносини, ідеологічні уявлення, політичну історію Скіфії. Але ж усі ті, кого ми розкопуємо, були колись не просто одиницями суспільства, а ще й живими людьми, що орали цю землю, пасли худобу, воювали, щось любили і когось ненавиділи.
Про що мріяли вони? Що вело їх крізь нетрі століть? І якщо всі вони пішли в землю, залишивши по собі тільки ці мовчазні могили, в чому ж тоді полягає сенс людського буття?
Коли при свічечці у глибокому підземеллі ножем і щіточкою воскрешаєш до нового життя — життя вже у науці — те, що зовсім недавно ще, з історичного огляду, було чиєюсь живою долею, не можеш не пройматися такими питаннями і не шукати відповіді на них. І тоді починаєш бачити, що, крім історичної інформації, всі ті рештки несуть ще якесь незбагненне світло людського духу, яке і тебе спонукає бути трішечки чистішим і добрішим, трішечки уважніше придивлятися до всього, що діється навкруг. І як мені, людині, що останньою вже бачить це світло, залишитися байдужим і не зробили спроби перекласти його на людську мову? Так під час розкопок і народилася ця поема. Сюжет її умовно пов’язаний із боротьбою легендарних царів Пала і Напа, але оскільки вона складалася із розрізне них витворів золотарства, що належали різним людям, ба навіть різним епохам, імена героїв рідко називають ся в тексті — адже на місці кожного з них могла опини тися зовсім інша конкретна людина. Міг би опинитися і сам автор, коли 6 народився на дві з половиною тисячі літ раніше. Ось чому в поемі і так багато ліричних відступів. Вони — як живе відлуння у серці сучасника того, що діялося в сиву давнину, і вічне нагадування людині про її людський обов’язок на землі.
Звичайно, моє розуміння того далекого світу може видатися надто суб’єктивним. Але чи може бути по-іншому? Адже я — така сама людина, як і всі ті, що йшли на смерть із священною вірою у потойбічне життя, отже, так само, як і вони, можу помилятися. Але не помиляється тільки той, хто не шукає. Власне, вся історія людства — то тільки образна ілюстрація до діалектичного закону заперечення заперечення. Проте саме завдяки цьому закону і проявляється сутність людського буття...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ігор ПАВЛЮК. ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ БОРИСА МОЗОЛЕВСЬКОГО

Автору «знахідки століття» – Золотої Пекторалі – Борисові Мозолевському, який жив у степу, – ВІРЮ.
У нас багато поетів-політиків, поетів-художників, поетів... Поетів.
А от поет-археолог, чи археолог-поет наразі Один.
Його вірші пахнуть космічно-степовим вітром, кураєм і полином.
Його доля унікальна.
Його вертикаль глибока, як небо України.
Про нього вже почали складати легенди не лише археологи, але й літературознавці...
...«Це виявилося зовсім незачеплене поховання молодої скіфської цариці, усе поховальне убранство якої було оздоблене великими й малими золотими бляшками. На її шиї лежала важка золота гривня. В маленькому саркофагу біля тіла цариці лежала її дитина, яка вмерла пізніше. Це був перший науковий тріумф Мозолевського. Головна ж знахідка чекала на нього за кілька метрів. Мозолевський повів розкопки по «грабіжницькому» ходу, який тягнувся до поховальної камери самого царя. У його склепі скрізь було видно сліди грабіжників — купа керамічних уламків, розкиданих кісток вождя, рештки поховальних предметів. Серед глини і багнюки він знайшов Її...
З легкої руки археолога Євгена Черненка за цим казково красивим знаком необмеженої царської влади закріпилася її нинішня назва — «пектораль». Це не просто 1150-грамовий шматок чистого золота, а вишукана прикраса філігранної грецької роботи. В її чаклунській принадності схований світ, відгороджений від нас завісою понад двох тисячоліть. А для самого Бориса Мозолевського це був порятунок від тюрми. Певне, якби не пектораль — «загримів» би він туди, куди потрапили Василь Стус і багато його соратників, «неофіційних» інтелектуалів. Лише після пекторалі його взяли на роботу в Інститут археології. Він сам казав: «Якби навіть там нічого не було, за мої муки, за те, що хотів знайти, з цієї глини могла зробитися пектораль...»
Легендою археологічного світу стали його драматичні пригоди, коли він, не розраховуючи, кому б він міг передати свою знахідку, віз її у Київ під засмальцьованою тілогрійкою, надягнувши на шию, як і годиться чинити зі знаком вищої царської гідності. Можна тільки дивуватися — дві третини скіфського золота, яке зберігається зараз у Музеї історичних коштовностей України, — це його знахідки. Не випадково Бориса Мозолевського називають «українським Шліманом», якого мрія привела до Трої, до скарбів Пріама. Однак у середовищі археологів таке порівняння вважають недоречним — адже Шліман нічого спільного не мав із наукою. Він шукав золото заради самого золота. А Борис Мозолевський жив скіфами. Вони були його сучасниками, його однодумцями...», – читаємо у статті Андрія Шестакова «Чуття пекторалі» («Як археолога Бориса Мозолевського «знайшов» найбільший скіфський скарб»)(http://www.umoloda.kiev.ua/number/448/169/16184/).
Очевидно, окремі матеріали про Поета-Археолога, Археолога-Поета ще з’являтимуться на сайті http://maysterni.com/, а наразі ми вирішили почати з публікації Його статті «Від автора» до публікації власної «Поеми у витворах скіфського золотарства» «Ирій».
Закликаємо читачів до активної участі у пошуках матеріалів, пов’язаних із життям і творчістю Бориса Мозолевського.
Ігор ПАВЛЮК, 2008 рік.
Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ
ВІД АВТОРА
З часом, за скіфськими переказами, з’явилась у них народжена землею діва… Зевс, злігшись із нею, призвів сина на ймення Скіф, який, перевершивши славою своїх попередників, назвав народ за своїм іменем скіфами. Серед нащадків цього царя були два брати, що відзначалися доблестю. Одного із них звали Пал, а другого Нап. Коли вони здійснили славні подвиги і розділили між собою царство, за іменем кожного з них назвались народи: один — палами, а другий — напами.
Діодор Сіцілійський
Там напеї, як свідчать, були знищені палеями…
Пліній Старший
Могили, могили, могили — глибинний світ далекої і неповторної Скіфії… Місячної ночі і погідної днини, у зливи і заметілі стоять вони гордими пам’ятниками тим, що спорудили їх, а потім і самі поснули під ними. За матеріалами дослідження скіфських старожитностей, вченими відтворено соціально-економічні відносини, ідеологічні уявлення, політичну історію Скіфії. Але ж усі ті, кого ми розкопуємо, були колись не просто одиницями суспільства, а ще й живими людьми, що орали цю землю, пасли худобу, воювали, щось любили і когось ненавиділи.
Про що мріяли вони? Що вело їх крізь нетрі століть? І якщо всі вони пішли в землю, залишивши по собі тільки ці мовчазні могили, в чому ж тоді полягає сенс людського буття?
Коли при свічечці у глибокому підземеллі ножем і щіточкою воскрешаєш до нового життя — життя вже у науці — те, що зовсім недавно ще, з історичного огляду, було чиєюсь живою долею, не можеш не пройматися такими питаннями і не шукати відповіді на них. І тоді починаєш бачити, що, крім історичної інформації, всі ті рештки несуть ще якесь незбагненне світло людського духу, яке і тебе спонукає бути трішечки чистішим і добрішим, трішечки уважніше придивлятися до всього, що діється навкруг. І як мені, людині, що останньою вже бачить це світло, залишитися байдужим і не зробили спроби перекласти його на людську мову? Так під час розкопок і народилася ця поема. Сюжет її умовно пов’язаний із боротьбою легендарних царів Пала і Напа, але оскільки вона складалася із розрізне них витворів золотарства, що належали різним людям, ба навіть різним епохам, імена героїв рідко називають ся в тексті — адже на місці кожного з них могла опини тися зовсім інша конкретна людина. Міг би опинитися і сам автор, коли 6 народився на дві з половиною тисячі літ раніше. Ось чому в поемі і так багато ліричних відступів. Вони — як живе відлуння у серці сучасника того, що діялося в сиву давнину, і вічне нагадування людині про її людський обов’язок на землі.
Звичайно, моє розуміння того далекого світу може видатися надто суб’єктивним. Але чи може бути по-іншому? Адже я — така сама людина, як і всі ті, що йшли на смерть із священною вірою у потойбічне життя, отже, так само, як і вони, можу помилятися. Але не помиляється тільки той, хто не шукає. Власне, вся історія людства — то тільки образна ілюстрація до діалектичного закону заперечення заперечення. Проте саме завдяки цьому закону і проявляється сутність людського буття...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію