Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія БережкоКамінська (1982) /
Публіцистика
«Я живу між видихом і вдихом…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Я живу між видихом і вдихом…»
Днями у ворзельському Культурному центрі відбувся поетично-музичний вечір композитора Олексія Кисельова і поетеси Юлії Бережко–Камінської «Між снами» . До сих пір ми могли бачити Юлію в якості ведучої поетичних вечорів, організованих нею ж, оскільки вона є художнім керівником Центру. Цього разу звучали вже її вірші із третьої поетичної збірки «Контрасти», з нагоди виходу якої і була організована зустріч (двома днями раніше подібний вечір пройшов і у столичному Будинку вчених).
Ворзельське проживання Юлії збіглося зі становленням Культурного центру, як одного із духовних осередків Приірпіння. І в тому, чим є зараз цей дім - великою мірою і її заслуга. Знайшла нішу, у якій сповна змогла виразитись як організатор, як творча особистість. Вечори, організовані нею, як правило, насичені, тонкі, «елегантні». Юлія розуміє, яким важливим для поета є слухач. Поети - особливі люди. Вони живуть тим життям, коли, за висловом одного із найбільших українських інтелектуалів Сергія Кримського «ваша думка переходить в настрій». (Він, як виявилося недавно, часто відпочиває у Будинку творчості композиторів. Запросити цю унікальну у своїй обізнаності людину, було б великою подією і честю для Культурного центру. На жаль, досі його перебування у ворзельському БТК «не розсекречувалось» тими, які по роду своєї діяльності повинні були б це зробити з ентузіазмом).
Вірші Юлії особливі. Вони запрошують пережити разом цей дар відкриття, коли тебе наповнює торжество життя, у якому – радість і неповторність буття, висока напруга любові, пошуки внутрішньої гармонії, переживання недосконалості себе і світу, потяг до краси, діти, коханий чоловік, якому так вдячна за розуміння і підтримку. У її поезії є місце здивуванню від особливого заломлення світла, від тої тиші, яка говорить. Ти тільки «слухай і мовчи. Вона багата на таємні смисли… Тут навіть вітер, слухаючи, стих. Зітхнувши, камінь щось своє подумав». Або :
Я живу між видихом і вдихом
Там, де груди терпнуть від краси
Де настільки урочисто тихо
Що шепочеш: «Господи, єси!»
Де незриме набирає форми,
Де первинну повертає суть:
Радістю найтоншою обгорне
Тою, яку хочеться збагнуть.
Де усе настільки чисте – чисте,
Що лишаєш вимите взуття.
Йти куди – між тисячею істин
До благої істини – життя.
Де усе, що визріло у слові,
Наливає незбагненним вірш.
Де душі так добре від любові,
Що тамуєш подих і мовчиш…
Важко уявити повноту цього вечора без виступу піаніста Олексія Кисельова. Його імпровізації під час читання поезій були вражаюче гармонійними і співзвучними. Не вірилося, що ця музика створена саме тут, саме в цей час. Музикант, імпровізуючи, замість нот «читав» вірш, який лежав перед ним. Упевнена, що багато хто із присутніх відчув своєрідний катарсис після цього двоголосся – поета і музиканта.
Своєрідним дарунком для Юлії був виступ ворзельського фольклорно-етнографічного ансамблю «Перевесло», який натхненно, щиро, на високій ноті виконав віночок українських народних пісень, ще раз підтвердивши думку, що народні пісні непідвладні ні моді, ні часу. Вони вічні.
І на закінчення - декілька штрихів із біографії Олексія Кисельова та Юлії Бережко- Камінської. Олексій Петрович – киянин; на початку 80-х закінчив Київську державну консерваторію (на сьогодні – Національну музичну академію ім.П.Чайковського). Працює концертмейстером, педагогом у столичній дитячій школі мистецтв №6 ім. Г.Жуковського. Як імпровізатор співпрацював із хореографічним гуртом «Малюма такете». Юлія – ворзелянка із трирічним «стажем». Раніше жила у Києві, навчаючись в Інституті журналістики, аспіранткою якого є зараз. Приїхала у столицю з Херсонщини, де народилася, закінчила школу. Має музичну освіту – клас фортепіано і скрипки. А ще Юлія - родичка Тараса Шевченка. У сьомому коліні. ЇЇ мама родом із Моринців.
Ворзель по праву може пишатися тим, що має у своєму іміджевому арсеналі є ось такий поетично-музичний салон, господинею якого є небайдужа, енергійна, витончена і дуже талановита особистість – Юлія Бережко-Камінська.
День – на іншому боці штори:
Відкривай сміливіше!
Всі річки стікають у море
А слова - у вірші… 27/10/09 Данута Костура
Ворзельське проживання Юлії збіглося зі становленням Культурного центру, як одного із духовних осередків Приірпіння. І в тому, чим є зараз цей дім - великою мірою і її заслуга. Знайшла нішу, у якій сповна змогла виразитись як організатор, як творча особистість. Вечори, організовані нею, як правило, насичені, тонкі, «елегантні». Юлія розуміє, яким важливим для поета є слухач. Поети - особливі люди. Вони живуть тим життям, коли, за висловом одного із найбільших українських інтелектуалів Сергія Кримського «ваша думка переходить в настрій». (Він, як виявилося недавно, часто відпочиває у Будинку творчості композиторів. Запросити цю унікальну у своїй обізнаності людину, було б великою подією і честю для Культурного центру. На жаль, досі його перебування у ворзельському БТК «не розсекречувалось» тими, які по роду своєї діяльності повинні були б це зробити з ентузіазмом).
Вірші Юлії особливі. Вони запрошують пережити разом цей дар відкриття, коли тебе наповнює торжество життя, у якому – радість і неповторність буття, висока напруга любові, пошуки внутрішньої гармонії, переживання недосконалості себе і світу, потяг до краси, діти, коханий чоловік, якому так вдячна за розуміння і підтримку. У її поезії є місце здивуванню від особливого заломлення світла, від тої тиші, яка говорить. Ти тільки «слухай і мовчи. Вона багата на таємні смисли… Тут навіть вітер, слухаючи, стих. Зітхнувши, камінь щось своє подумав». Або :
Я живу між видихом і вдихом
Там, де груди терпнуть від краси
Де настільки урочисто тихо
Що шепочеш: «Господи, єси!»
Де незриме набирає форми,
Де первинну повертає суть:
Радістю найтоншою обгорне
Тою, яку хочеться збагнуть.
Де усе настільки чисте – чисте,
Що лишаєш вимите взуття.
Йти куди – між тисячею істин
До благої істини – життя.
Де усе, що визріло у слові,
Наливає незбагненним вірш.
Де душі так добре від любові,
Що тамуєш подих і мовчиш…
Важко уявити повноту цього вечора без виступу піаніста Олексія Кисельова. Його імпровізації під час читання поезій були вражаюче гармонійними і співзвучними. Не вірилося, що ця музика створена саме тут, саме в цей час. Музикант, імпровізуючи, замість нот «читав» вірш, який лежав перед ним. Упевнена, що багато хто із присутніх відчув своєрідний катарсис після цього двоголосся – поета і музиканта.
Своєрідним дарунком для Юлії був виступ ворзельського фольклорно-етнографічного ансамблю «Перевесло», який натхненно, щиро, на високій ноті виконав віночок українських народних пісень, ще раз підтвердивши думку, що народні пісні непідвладні ні моді, ні часу. Вони вічні.
І на закінчення - декілька штрихів із біографії Олексія Кисельова та Юлії Бережко- Камінської. Олексій Петрович – киянин; на початку 80-х закінчив Київську державну консерваторію (на сьогодні – Національну музичну академію ім.П.Чайковського). Працює концертмейстером, педагогом у столичній дитячій школі мистецтв №6 ім. Г.Жуковського. Як імпровізатор співпрацював із хореографічним гуртом «Малюма такете». Юлія – ворзелянка із трирічним «стажем». Раніше жила у Києві, навчаючись в Інституті журналістики, аспіранткою якого є зараз. Приїхала у столицю з Херсонщини, де народилася, закінчила школу. Має музичну освіту – клас фортепіано і скрипки. А ще Юлія - родичка Тараса Шевченка. У сьомому коліні. ЇЇ мама родом із Моринців.
Ворзель по праву може пишатися тим, що має у своєму іміджевому арсеналі є ось такий поетично-музичний салон, господинею якого є небайдужа, енергійна, витончена і дуже талановита особистість – Юлія Бережко-Камінська.
День – на іншому боці штори:
Відкривай сміливіше!
Всі річки стікають у море
А слова - у вірші… 27/10/09 Данута Костура
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
