Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія БережкоКамінська (1982) /
Публіцистика
ФІЛЬМ З-ПІД ЛІЖКА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ФІЛЬМ З-ПІД ЛІЖКА
Його було наказано змити сріблом із плівок.
Його вдалося викупити за декілька пляшок кон`яку.
Він 20 років пролежав під ліжком шевченківського лауреата.
Сьогодні його було показано відвідувачам Ворзельського центру культури «Уваровський дім» .
Це перша версія документального фільму «Ваш Леонід Первомайський».
«Мені за нього не соромно», - зізнався сценарист цієї стрічки – Леонід Васильович Череватенко.
Уже вдруге ЦК «Уваровський дім» (за творчої підтримки Ірпінського культурологічному товариства ім. Д.Паламарчука) приймає такого поважного гостя, як відомого кіносценариста, мистецтвознавця, письменника, лауреата державної премії ім. Т.Шевченка - Леоніда Череватенка. Місцеві жителі, а також гості з Ірпеня та Києва, відпочиваючі у ворзельських здравницях живо відреагували на запрошення переглянути фільм і поспілкуватися із Леонідом Васильовичем - зала була заповнена.
Інтерес викликав як сам гість центру, так і герой кінострічки. Адже відомо, що 20 років (з 1953-1973 рік) Леонід Первомайський (Ілля Гуревич) проживав в Ірпені по вулиці Комінтерна. Минулого року виповнилося сто років від дня народження письменника. Його прізвище на слуху у багатьох пересічних громадян, однак знання його творчості та життєвих шляхів бракує. Як пишуть літературознавці, без постаті Леоніда Первомайського важко собі уявити українську літературу, її пошуки та звершення протягом цілого півстоліття – від середини 20-х років до початку 70-х. В українській поезії його ім`я стоїть поруч із іменами її найвидатніших творців. Поет, прозаїк, перекладач, літературно-художній критик, драматург, журналіст… В українську літературу увійшов стрімко і залишив у ній чимало талановитих творів.
Знімалась ця коротка (20-хвилинна) кінострічка непросто – цілих два роки. На її кадрах дуже цінні інтерв’ю – із нині покійними відомими письменниками Веніаміном Каверіним, Савою Голованіським, Олександром Борщагівським, Маргаритою Алігер та ін. Планувалося, що серед них будуть й інші письменники, яким є що сказати про Первомайського: М.Бажан, Л.Костенко. Проте з невідомих причин останні відмовилися від участі у зйомках, про що, наприклад, Ліна Костенко з часом зізналася, що шкодує.
Фільм не нагадував оду Первомайському. Його постать була досить неоднозначна: у житті письменника існували такі періоди, які по-різному можна сприймати і оцінювати. Можливо тому, що сценарист намагався бути чесним і не лукавив, публіка це відчувала і дивилися фільм з інтересом, жваво розпитуючи Л.Череватенка опісля перегляду і про наявність в Ірпені музею Первомайського, про те, де він похований, чи лишилися у нього родичі у наших краях, і про те, чи перевидаються сьогодні його книжки.
Однак самим лише переглядом і обговоренням «Вашого Леоніда Первомайського» зустріч не завершилася: коли з`ясувалося, що у кіносценариста є із собою диск зі зйомками його поїздки на сумнозвісні Соловки, знайшлися бажаючі проглянути і це.
Не дивлячись на те, що творчий вечір затягнувся, з колишнього графського дому ще довго не розходилися: спілкувалися, обмінювалися враженнями і номерами телефонів, фотографувалися.
Зустріч із Леонідом Череватенком – уже друга за час існування Ворзельського центру культури «Уваровський дісм». Минулого разу (у вересні 2008-го) відвідувачам був продемонстрований документальний фільм «Іван Драч». Леонід Васильович пообіцяв і втретє невдовзі тут побувати вже із документально-публіцистичною кінотрилогією про Олега Ольжича «Я камінь з Божої пращі», саме з тією, за яку йому і присудили 2002 року Шевченківську премію.
P.S. Інформація для роздумів: Ще 18 років тому (у 1990-му) було прийняте рішення Ірпінського виконкому про встановлення меморіальної дошки на будинку, де колись проживав видатний письменник. Однак і досі воно залишається лише на паперах…
Юлія Бережко-Камінська.
* * *
Помирають міністри і полководці,
Не бракує покосу війні і чумі,
А земля не спиняється – сонце підводиться
Для солдата на марші й для в’язня в тюрмі.
Не лишається місця для себелюбства,
Коли дивишся довго на драму стару…
Помирають убивці й спасителі людства.
Я поет. Не хвилюйтеся. Я не помру.
Л.Первомайський
http://ikt.at.ua/publ/8
Його вдалося викупити за декілька пляшок кон`яку.
Він 20 років пролежав під ліжком шевченківського лауреата.
Сьогодні його було показано відвідувачам Ворзельського центру культури «Уваровський дім» .
Це перша версія документального фільму «Ваш Леонід Первомайський».
«Мені за нього не соромно», - зізнався сценарист цієї стрічки – Леонід Васильович Череватенко.
Уже вдруге ЦК «Уваровський дім» (за творчої підтримки Ірпінського культурологічному товариства ім. Д.Паламарчука) приймає такого поважного гостя, як відомого кіносценариста, мистецтвознавця, письменника, лауреата державної премії ім. Т.Шевченка - Леоніда Череватенка. Місцеві жителі, а також гості з Ірпеня та Києва, відпочиваючі у ворзельських здравницях живо відреагували на запрошення переглянути фільм і поспілкуватися із Леонідом Васильовичем - зала була заповнена.
Інтерес викликав як сам гість центру, так і герой кінострічки. Адже відомо, що 20 років (з 1953-1973 рік) Леонід Первомайський (Ілля Гуревич) проживав в Ірпені по вулиці Комінтерна. Минулого року виповнилося сто років від дня народження письменника. Його прізвище на слуху у багатьох пересічних громадян, однак знання його творчості та життєвих шляхів бракує. Як пишуть літературознавці, без постаті Леоніда Первомайського важко собі уявити українську літературу, її пошуки та звершення протягом цілого півстоліття – від середини 20-х років до початку 70-х. В українській поезії його ім`я стоїть поруч із іменами її найвидатніших творців. Поет, прозаїк, перекладач, літературно-художній критик, драматург, журналіст… В українську літературу увійшов стрімко і залишив у ній чимало талановитих творів.
Знімалась ця коротка (20-хвилинна) кінострічка непросто – цілих два роки. На її кадрах дуже цінні інтерв’ю – із нині покійними відомими письменниками Веніаміном Каверіним, Савою Голованіським, Олександром Борщагівським, Маргаритою Алігер та ін. Планувалося, що серед них будуть й інші письменники, яким є що сказати про Первомайського: М.Бажан, Л.Костенко. Проте з невідомих причин останні відмовилися від участі у зйомках, про що, наприклад, Ліна Костенко з часом зізналася, що шкодує.
Фільм не нагадував оду Первомайському. Його постать була досить неоднозначна: у житті письменника існували такі періоди, які по-різному можна сприймати і оцінювати. Можливо тому, що сценарист намагався бути чесним і не лукавив, публіка це відчувала і дивилися фільм з інтересом, жваво розпитуючи Л.Череватенка опісля перегляду і про наявність в Ірпені музею Первомайського, про те, де він похований, чи лишилися у нього родичі у наших краях, і про те, чи перевидаються сьогодні його книжки.
Однак самим лише переглядом і обговоренням «Вашого Леоніда Первомайського» зустріч не завершилася: коли з`ясувалося, що у кіносценариста є із собою диск зі зйомками його поїздки на сумнозвісні Соловки, знайшлися бажаючі проглянути і це.
Не дивлячись на те, що творчий вечір затягнувся, з колишнього графського дому ще довго не розходилися: спілкувалися, обмінювалися враженнями і номерами телефонів, фотографувалися.
Зустріч із Леонідом Череватенком – уже друга за час існування Ворзельського центру культури «Уваровський дісм». Минулого разу (у вересні 2008-го) відвідувачам був продемонстрований документальний фільм «Іван Драч». Леонід Васильович пообіцяв і втретє невдовзі тут побувати вже із документально-публіцистичною кінотрилогією про Олега Ольжича «Я камінь з Божої пращі», саме з тією, за яку йому і присудили 2002 року Шевченківську премію.
P.S. Інформація для роздумів: Ще 18 років тому (у 1990-му) було прийняте рішення Ірпінського виконкому про встановлення меморіальної дошки на будинку, де колись проживав видатний письменник. Однак і досі воно залишається лише на паперах…
Юлія Бережко-Камінська.
* * *
Помирають міністри і полководці,
Не бракує покосу війні і чумі,
А земля не спиняється – сонце підводиться
Для солдата на марші й для в’язня в тюрмі.
Не лишається місця для себелюбства,
Коли дивишся довго на драму стару…
Помирають убивці й спасителі людства.
Я поет. Не хвилюйтеся. Я не помру.
Л.Первомайський
http://ikt.at.ua/publ/8
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
