Їй 65 років і вона із радістю про це говорить. Спить вона по три години на добу – і почуває себе прекрасно. Пробігає 2000 кілометрів за 19 днів і не вважає це межею своїх можливостей. Її звати – Світлана Хісатмудінова. І Ворзель – за останні 10 років її яскравого життя - це 351-й населений пункт, в який вона, майстер спорту зі швидкісного бігу на ковзанах, кандидат педагогічних наук, завітала, аби поділитися своєю запальною енергією: «Життя – це радість! І ми творці того, що із нами відбувається!»

- Світлано, перш за все, дозвольте запитати: яким чином Ви опинилися у Ворзелі?
- Я приїхала в Україну (мешкаю в Росії, у Смоленську), аби провести низку творчих зустрічей з молоддю, дітьми і дорослими людьми про здоровий образ життя, мистецтво як спосіб самовираження та ті позитивні почуття, які має випромінювати людина. У Ворзель потрапила випадково (хоча нічого випадкового не буває!), приїхавши у Київ на Відкритий чемпіонат України із добового пробігу. Саме у Києві через знайомих почула, що є таке містечко Ворзель, а в ньому – Уваровський дім, в якому дуже насичене культурно-мистецьке життя. Тому, виступивши в одній зі столичних гімназій, відразу вирушила до вас. І дуже рада, що зустріч відбулася.
- Розкажіть про свою пристрасть: наскільки я розумію, Ви уже давно лишили ковзанярський спорт, але потім враз почали займатися бігом. Чого б це враз?
- Зі спорту я пішла у 36 років. І з того часу нажила чимало різних захворювань. Майже до 50-ти років намагалася прийти в норму. Мені пощастило: я зустрілася з Галиною Шаталовою і пройшла її Школу, стала вегетаріанкою. Проте навіть і уявити не могла, що колись подужаю такі непрості багатогодинні (і багатоденні!) пробіги. Змінило моє життя те, що дізналася про дивовижних людей, які перепливають Ла-Манш, бігають 3100 миль, підіймають неймовірні вантажі. Це мене надихнуло. Я зрозуміла, що людський організм таїть у собі безліч можливостей, які при бажанні і відповідних зусиллях здатні відкриватися.
- Про рекорди нашого тіла ми усі добре знаємо, проте далеко не кожен відважується їх повторювати…
- І для мене марафон був чимось недосяжним. Проте було на кого рівнятися. Я дізналася про Марафонську команду Шрі Чинмоя, про самого Шрі Чинмоя, який і у 73 роки підіймав величезні вантажі, і до того ж був не лише спортсменом, а й письменником, композитором, музикантом і художником. От я і вирішила у свої 50 років пробігти перший марафон. Це було дуже важко. Ледве витримала.
Потім, продовжуючи регулярно займатися, бігала по 10 км. Попереду була мета – марафон у 42 км. Відважилася – спробувала. Це був мій перший досвід, коли я наробила чимало помилок, проте без нього не було б наступних перемог.
- Коли мені вислали афішу, на якій Ви зображені, першою думкою було: «Які іскристі очі!» Ви прекрасно виглядаєте і неначе зсередини сяєте. До того ж на вечорі Ви сказали, що не відчуваєте наближення старості, а навпаки, з кожним роком відчуваєте себе краще: енергійніше, бадьоріше. Невже це все завдяки бігу?
- Ні, не лише. Біг – це як зовнішня форма. Усе, що з людиною відбувається – відображає її внутрішнє життя. Адже я не просто механічно пробігаю по 100 км за день 19 діб поспіль. Є також «внутрішній» біг, який супроводжує «зовнішній». Відколи я пішла з інституту і їжджу по усьому колишньому Радянському Союзу і проводжу зустрічі у школах та інститутах, говорю людям будь-якого віку про те, що потрібно жити в одвічному устремлінні, пригод, новизни, без страхів і сумнівів, у захваті від підйомів і досягнень. І ось та радість, яку ми отримуємо, долаючи самого себе, дає колосальний заряд. Медиками доведено, що радість – надзвичайно сильні ліки. Вона руйнує чимало хвороб, навіть рак! Жити у при піднятому оптимістичному настрою, вірити у краще і лишати за собою світлий слід, не засуджувати і не витрачати свої сили на невдоволення – найкраща вакцина від багатьох хвороб. Енергія звільнюється від невдоволення і злоби і тому її у нас стає більше.
- Як організм реагує на 19-денні навантаження під час бігу?
- Як не дивно, не дивлячись на ці навантаження, я навіть у вазі не втрачаю. Хоча і харчуюсь дуже мало, на ходу усе.
- За рахунок чого вам вдається випереджати співучасників марафонів?
- Я дуже мало сплю: у три заходи по одній годині. Тому біжу і вдень і вночі. І – обов’язково – перебуваю у радості, думаю про прекрасне, пишу, бігаючи, вірші.
- Що ви робите, коли втомлюєтеся і далі вже не можете бігти? Або тоді, коли необхідно нарощувати швидкість, а ви вже дуже втомилися?
- Маю свою маленьку хитрість – кидаю на дорогу м’ячик і він скаче поперед мене, а я - біжу за ним.
- А як ви харчуєтеся?
- Основа мого раціону – каші на воді, овочі і фрукти. Я відмовилася від цукру, хліба, кави і міцного чаю, також від молочних продуктів.
- Що ви можете порадити нашим читачам, аби вони також не відчували наближення старості?
- Головний фактор здоров`я – це духовність і внутрішнє налаштування. Потім – правильне харчування. А на третьому – рухливість і фізична активність.

Із часів свого першого марафону Світлана Хісатмудінова пробігла вже не одну тисячу кілометрів. Із кожним роком її результати стають усе кращими і кращими. Марафонські 42,2 км вона пробігла за 4,5 години. Потім взяла участь у 12-годинному пробігу у Москві, подолавши дистанцію майже у 99 км. Наступні змагання – добовий пробіг у закритому приміщенні, протягом якого спортсменка зробила лише дві 5-хвилинні (!) перерви на сон. Потім Світлану запросили на ультрамарафон у 1300 миль (2340 км!) Весь маршрут Світлана не пробігла (1040 миль подужала), проте все одно стала переможцем. Дивовижно, але за усі 19 діб вона зробила лише 3 (по одній годині) перерви на сон!
На сьогодні Світлана Хісатмудінова – 4-разовий переможець 24-годинного забігу у Базелі, срібний призер 1000-мильного пробігу у Нью-Йорці, двічі – переможець 1300-мильного пробігу (Нью-Йорк).
Наступного дня після зустрічі із ворзельцями у ЦК «Уваровський дім», Світлана взяла участь у Відкритому чемпіонаті України із добового пробігу (у ньому брали участь близько 50 учасників), де посіла третє місце.
Юлія Бережко-Камінська