
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Гнєушев (1952) /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Я не люблю, коли «круті» автівки
З калюж на мене хлюпають водою.
Терпів і гірше – постріли з гвинтівки,
Але ж в чалмі був снайпер, з бородою,
І я не гніваюсь на нього, він правий:
Я без запрошення прийшов, ще й з автоматом…
А тут – я вдома, опонент тепер новий:
Сумнівний бізнес, дружба з депутатом,
Престижний позашляховик,
Коханки, вілли… – він відбувся!...
А сором – непомітно якось зник,
А потім так і не вернувся:
Пропав, пішов, як кажуть, прахом…
Мораль читати – лиш смішити!
Єдине – замінити сором страхом,
І страхом цю «мажорність» заглушити.
«Ой, не гуманно, авторитаризм!…» –
А ти бур’ян виполюєш гуманно?
Щоб він чеснот не втратив і харизм,
Ще й усміхався широкоекранно?
Не так! Під корінь ти його січеш,
Чи гербіцидом атакуєш зілля!
Інакше що посіяв – не пожнеш,
Бо згине прорість від твого безсилля!
Рік-два – і зникне твій город,
Предмет пишання й годувальник!
Фаст-фудівський бігмак чи бутерброд –
Останній і не кращий рятувальник…
А що бур’ян? Розквітне, проросте,
У кожну грудку пустить метастази,
Йти з ним на компроміс, повір – пусте,
Домовленості – це порожні фрази.
«Бур’ян-Мажорів» зупиняє страх,
Хотів сказати, що перед Законом,
Та не скажу, бо Зваричі в судах
Живуть за «посівальницьким» каноном:
Їм возять збіжжя в кейсах, в портмоне
І рясно засівають кабінети.
Хто був щедріший – того вирок обмине,
Хто ж недодав банкноти чи монети –
Той начувається, відчує, що закон –
Це річ «сувора, але справедлива!»
Такий він, «посівальницький канон»,
І суть його нечесна і зрадлива…
…Старію, видно. Збився на повчання,
Зухвало критикую всіх підряд,
Але ж, по суті, моя хата – крайня,
Не комуніст я і не демократ,
Розчарувався в кольорах партійних,
Не вірю жодному з керманичів-месій,
Які, не знаючи азів хрестоматійних,
У владу пнуться, де у шані та красі,
Нас запевняють, що вони дорогу знають,
Яка веде прямісінько у рай…
У «Ламборджині» й «Бентлі» посідають
А нам гукнуть: «Народе, доганяй!»
…Так, знову я тужу й моралізую.
Пора завершувати цей душевний щем,
Бо, може статись, так нафантазую,
Що й не згадаємо ми разом з читачем,
З чого розпочали оцю розмову:
Думки – як півзабуті грамплатівки,
Що на подряпинах повторюються знову…
А я не хочу ще раз про автівки,
Які, забрьохавши усіх, гарцюють браво…
…Вгамовуюсь. Про кулю із гвинтівки
Лиш Юра Кравченко згадати має право…
Але це інший вірш, якого ще нема,
Афганська муза – не за викликом дівчисько,
Чи буде вірш – гадати тут дарма:
В Луганську ж Юрій, а я в Рівному – неблизько…
2009
З калюж на мене хлюпають водою.
Терпів і гірше – постріли з гвинтівки,
Але ж в чалмі був снайпер, з бородою,
І я не гніваюсь на нього, він правий:
Я без запрошення прийшов, ще й з автоматом…
А тут – я вдома, опонент тепер новий:
Сумнівний бізнес, дружба з депутатом,
Престижний позашляховик,
Коханки, вілли… – він відбувся!...
А сором – непомітно якось зник,
А потім так і не вернувся:
Пропав, пішов, як кажуть, прахом…
Мораль читати – лиш смішити!
Єдине – замінити сором страхом,
І страхом цю «мажорність» заглушити.
«Ой, не гуманно, авторитаризм!…» –
А ти бур’ян виполюєш гуманно?
Щоб він чеснот не втратив і харизм,
Ще й усміхався широкоекранно?
Не так! Під корінь ти його січеш,
Чи гербіцидом атакуєш зілля!
Інакше що посіяв – не пожнеш,
Бо згине прорість від твого безсилля!
Рік-два – і зникне твій город,
Предмет пишання й годувальник!
Фаст-фудівський бігмак чи бутерброд –
Останній і не кращий рятувальник…
А що бур’ян? Розквітне, проросте,
У кожну грудку пустить метастази,
Йти з ним на компроміс, повір – пусте,
Домовленості – це порожні фрази.
«Бур’ян-Мажорів» зупиняє страх,
Хотів сказати, що перед Законом,
Та не скажу, бо Зваричі в судах
Живуть за «посівальницьким» каноном:
Їм возять збіжжя в кейсах, в портмоне
І рясно засівають кабінети.
Хто був щедріший – того вирок обмине,
Хто ж недодав банкноти чи монети –
Той начувається, відчує, що закон –
Це річ «сувора, але справедлива!»
Такий він, «посівальницький канон»,
І суть його нечесна і зрадлива…
…Старію, видно. Збився на повчання,
Зухвало критикую всіх підряд,
Але ж, по суті, моя хата – крайня,
Не комуніст я і не демократ,
Розчарувався в кольорах партійних,
Не вірю жодному з керманичів-месій,
Які, не знаючи азів хрестоматійних,
У владу пнуться, де у шані та красі,
Нас запевняють, що вони дорогу знають,
Яка веде прямісінько у рай…
У «Ламборджині» й «Бентлі» посідають
А нам гукнуть: «Народе, доганяй!»
…Так, знову я тужу й моралізую.
Пора завершувати цей душевний щем,
Бо, може статись, так нафантазую,
Що й не згадаємо ми разом з читачем,
З чого розпочали оцю розмову:
Думки – як півзабуті грамплатівки,
Що на подряпинах повторюються знову…
А я не хочу ще раз про автівки,
Які, забрьохавши усіх, гарцюють браво…
…Вгамовуюсь. Про кулю із гвинтівки
Лиш Юра Кравченко згадати має право…
Але це інший вірш, якого ще нема,
Афганська муза – не за викликом дівчисько,
Чи буде вірш – гадати тут дарма:
В Луганську ж Юрій, а я в Рівному – неблизько…
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію