Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
2026.03.31
16:16
мене огудять
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
2026.03.31
16:02
Багато хто із мешканців Європи її, стареньку, не люблять. І, мабуть, не варто дивуватися новочасним мігрантам, які відчувають пекучу тугу за звичним середовищем і час від часу пориваються запровадити рідні мусульманські, індуїстські чи інші традиції за м
2026.03.31
12:46
Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.
Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.
Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
2026.03.31
11:43
Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.
Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.
Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
2026.03.31
11:24
Моя мама Світлана Вікторівна Єрмакова родом із Північного Кавказу - з лермонтовського Пятигорська. З дитинства маючи гарний голос (у своєму розквіті він нагадував тембр Монсеррат Кабальє), вона співала завжди і всюди - у школі, на конкурсах, у госпіталях
2026.03.31
06:12
Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
2026.03.31
02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
2026.03.31
01:19
Шукаючи себе випадково знайшов логіку.
Носієві традиційних цінностей знесло дах.
Корисні ідіоти користалися зі свого статусу небезкорисливо.
Чужа історія – як випадкова коханка. Історію, як і дружину, треба мати свою.
Найлегше у підвищенні тис
2026.03.30
14:11
І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
2026.03.30
13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
2026.03.30
11:52
Вірш представляє собою приклад дещо розбалансованої лірики, де щирість вічного людського почуття поєднується з рисами сучасності – від модерної зачіски Wolf Cut до класичної коси зі стрічкою. Це поєднання створює настрій суму й затишку з відтінком загад
2026.03.30
06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
2026.03.29
21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
2026.03.29
20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
2026.03.29
18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Гнєушев (1952) /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Я не люблю, коли «круті» автівки
З калюж на мене хлюпають водою.
Терпів і гірше – постріли з гвинтівки,
Але ж в чалмі був снайпер, з бородою,
І я не гніваюсь на нього, він правий:
Я без запрошення прийшов, ще й з автоматом…
А тут – я вдома, опонент тепер новий:
Сумнівний бізнес, дружба з депутатом,
Престижний позашляховик,
Коханки, вілли… – він відбувся!...
А сором – непомітно якось зник,
А потім так і не вернувся:
Пропав, пішов, як кажуть, прахом…
Мораль читати – лиш смішити!
Єдине – замінити сором страхом,
І страхом цю «мажорність» заглушити.
«Ой, не гуманно, авторитаризм!…» –
А ти бур’ян виполюєш гуманно?
Щоб він чеснот не втратив і харизм,
Ще й усміхався широкоекранно?
Не так! Під корінь ти його січеш,
Чи гербіцидом атакуєш зілля!
Інакше що посіяв – не пожнеш,
Бо згине прорість від твого безсилля!
Рік-два – і зникне твій город,
Предмет пишання й годувальник!
Фаст-фудівський бігмак чи бутерброд –
Останній і не кращий рятувальник…
А що бур’ян? Розквітне, проросте,
У кожну грудку пустить метастази,
Йти з ним на компроміс, повір – пусте,
Домовленості – це порожні фрази.
«Бур’ян-Мажорів» зупиняє страх,
Хотів сказати, що перед Законом,
Та не скажу, бо Зваричі в судах
Живуть за «посівальницьким» каноном:
Їм возять збіжжя в кейсах, в портмоне
І рясно засівають кабінети.
Хто був щедріший – того вирок обмине,
Хто ж недодав банкноти чи монети –
Той начувається, відчує, що закон –
Це річ «сувора, але справедлива!»
Такий він, «посівальницький канон»,
І суть його нечесна і зрадлива…
…Старію, видно. Збився на повчання,
Зухвало критикую всіх підряд,
Але ж, по суті, моя хата – крайня,
Не комуніст я і не демократ,
Розчарувався в кольорах партійних,
Не вірю жодному з керманичів-месій,
Які, не знаючи азів хрестоматійних,
У владу пнуться, де у шані та красі,
Нас запевняють, що вони дорогу знають,
Яка веде прямісінько у рай…
У «Ламборджині» й «Бентлі» посідають
А нам гукнуть: «Народе, доганяй!»
…Так, знову я тужу й моралізую.
Пора завершувати цей душевний щем,
Бо, може статись, так нафантазую,
Що й не згадаємо ми разом з читачем,
З чого розпочали оцю розмову:
Думки – як півзабуті грамплатівки,
Що на подряпинах повторюються знову…
А я не хочу ще раз про автівки,
Які, забрьохавши усіх, гарцюють браво…
…Вгамовуюсь. Про кулю із гвинтівки
Лиш Юра Кравченко згадати має право…
Але це інший вірш, якого ще нема,
Афганська муза – не за викликом дівчисько,
Чи буде вірш – гадати тут дарма:
В Луганську ж Юрій, а я в Рівному – неблизько…
2009
З калюж на мене хлюпають водою.
Терпів і гірше – постріли з гвинтівки,
Але ж в чалмі був снайпер, з бородою,
І я не гніваюсь на нього, він правий:
Я без запрошення прийшов, ще й з автоматом…
А тут – я вдома, опонент тепер новий:
Сумнівний бізнес, дружба з депутатом,
Престижний позашляховик,
Коханки, вілли… – він відбувся!...
А сором – непомітно якось зник,
А потім так і не вернувся:
Пропав, пішов, як кажуть, прахом…
Мораль читати – лиш смішити!
Єдине – замінити сором страхом,
І страхом цю «мажорність» заглушити.
«Ой, не гуманно, авторитаризм!…» –
А ти бур’ян виполюєш гуманно?
Щоб він чеснот не втратив і харизм,
Ще й усміхався широкоекранно?
Не так! Під корінь ти його січеш,
Чи гербіцидом атакуєш зілля!
Інакше що посіяв – не пожнеш,
Бо згине прорість від твого безсилля!
Рік-два – і зникне твій город,
Предмет пишання й годувальник!
Фаст-фудівський бігмак чи бутерброд –
Останній і не кращий рятувальник…
А що бур’ян? Розквітне, проросте,
У кожну грудку пустить метастази,
Йти з ним на компроміс, повір – пусте,
Домовленості – це порожні фрази.
«Бур’ян-Мажорів» зупиняє страх,
Хотів сказати, що перед Законом,
Та не скажу, бо Зваричі в судах
Живуть за «посівальницьким» каноном:
Їм возять збіжжя в кейсах, в портмоне
І рясно засівають кабінети.
Хто був щедріший – того вирок обмине,
Хто ж недодав банкноти чи монети –
Той начувається, відчує, що закон –
Це річ «сувора, але справедлива!»
Такий він, «посівальницький канон»,
І суть його нечесна і зрадлива…
…Старію, видно. Збився на повчання,
Зухвало критикую всіх підряд,
Але ж, по суті, моя хата – крайня,
Не комуніст я і не демократ,
Розчарувався в кольорах партійних,
Не вірю жодному з керманичів-месій,
Які, не знаючи азів хрестоматійних,
У владу пнуться, де у шані та красі,
Нас запевняють, що вони дорогу знають,
Яка веде прямісінько у рай…
У «Ламборджині» й «Бентлі» посідають
А нам гукнуть: «Народе, доганяй!»
…Так, знову я тужу й моралізую.
Пора завершувати цей душевний щем,
Бо, може статись, так нафантазую,
Що й не згадаємо ми разом з читачем,
З чого розпочали оцю розмову:
Думки – як півзабуті грамплатівки,
Що на подряпинах повторюються знову…
А я не хочу ще раз про автівки,
Які, забрьохавши усіх, гарцюють браво…
…Вгамовуюсь. Про кулю із гвинтівки
Лиш Юра Кравченко згадати має право…
Але це інший вірш, якого ще нема,
Афганська муза – не за викликом дівчисько,
Чи буде вірш – гадати тут дарма:
В Луганську ж Юрій, а я в Рівному – неблизько…
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
