Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
2025.12.11
07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Гнєушев (1952) /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Я не люблю, коли «круті» автівки
З калюж на мене хлюпають водою.
Терпів і гірше – постріли з гвинтівки,
Але ж в чалмі був снайпер, з бородою,
І я не гніваюсь на нього, він правий:
Я без запрошення прийшов, ще й з автоматом…
А тут – я вдома, опонент тепер новий:
Сумнівний бізнес, дружба з депутатом,
Престижний позашляховик,
Коханки, вілли… – він відбувся!...
А сором – непомітно якось зник,
А потім так і не вернувся:
Пропав, пішов, як кажуть, прахом…
Мораль читати – лиш смішити!
Єдине – замінити сором страхом,
І страхом цю «мажорність» заглушити.
«Ой, не гуманно, авторитаризм!…» –
А ти бур’ян виполюєш гуманно?
Щоб він чеснот не втратив і харизм,
Ще й усміхався широкоекранно?
Не так! Під корінь ти його січеш,
Чи гербіцидом атакуєш зілля!
Інакше що посіяв – не пожнеш,
Бо згине прорість від твого безсилля!
Рік-два – і зникне твій город,
Предмет пишання й годувальник!
Фаст-фудівський бігмак чи бутерброд –
Останній і не кращий рятувальник…
А що бур’ян? Розквітне, проросте,
У кожну грудку пустить метастази,
Йти з ним на компроміс, повір – пусте,
Домовленості – це порожні фрази.
«Бур’ян-Мажорів» зупиняє страх,
Хотів сказати, що перед Законом,
Та не скажу, бо Зваричі в судах
Живуть за «посівальницьким» каноном:
Їм возять збіжжя в кейсах, в портмоне
І рясно засівають кабінети.
Хто був щедріший – того вирок обмине,
Хто ж недодав банкноти чи монети –
Той начувається, відчує, що закон –
Це річ «сувора, але справедлива!»
Такий він, «посівальницький канон»,
І суть його нечесна і зрадлива…
…Старію, видно. Збився на повчання,
Зухвало критикую всіх підряд,
Але ж, по суті, моя хата – крайня,
Не комуніст я і не демократ,
Розчарувався в кольорах партійних,
Не вірю жодному з керманичів-месій,
Які, не знаючи азів хрестоматійних,
У владу пнуться, де у шані та красі,
Нас запевняють, що вони дорогу знають,
Яка веде прямісінько у рай…
У «Ламборджині» й «Бентлі» посідають
А нам гукнуть: «Народе, доганяй!»
…Так, знову я тужу й моралізую.
Пора завершувати цей душевний щем,
Бо, може статись, так нафантазую,
Що й не згадаємо ми разом з читачем,
З чого розпочали оцю розмову:
Думки – як півзабуті грамплатівки,
Що на подряпинах повторюються знову…
А я не хочу ще раз про автівки,
Які, забрьохавши усіх, гарцюють браво…
…Вгамовуюсь. Про кулю із гвинтівки
Лиш Юра Кравченко згадати має право…
Але це інший вірш, якого ще нема,
Афганська муза – не за викликом дівчисько,
Чи буде вірш – гадати тут дарма:
В Луганську ж Юрій, а я в Рівному – неблизько…
2009
З калюж на мене хлюпають водою.
Терпів і гірше – постріли з гвинтівки,
Але ж в чалмі був снайпер, з бородою,
І я не гніваюсь на нього, він правий:
Я без запрошення прийшов, ще й з автоматом…
А тут – я вдома, опонент тепер новий:
Сумнівний бізнес, дружба з депутатом,
Престижний позашляховик,
Коханки, вілли… – він відбувся!...
А сором – непомітно якось зник,
А потім так і не вернувся:
Пропав, пішов, як кажуть, прахом…
Мораль читати – лиш смішити!
Єдине – замінити сором страхом,
І страхом цю «мажорність» заглушити.
«Ой, не гуманно, авторитаризм!…» –
А ти бур’ян виполюєш гуманно?
Щоб він чеснот не втратив і харизм,
Ще й усміхався широкоекранно?
Не так! Під корінь ти його січеш,
Чи гербіцидом атакуєш зілля!
Інакше що посіяв – не пожнеш,
Бо згине прорість від твого безсилля!
Рік-два – і зникне твій город,
Предмет пишання й годувальник!
Фаст-фудівський бігмак чи бутерброд –
Останній і не кращий рятувальник…
А що бур’ян? Розквітне, проросте,
У кожну грудку пустить метастази,
Йти з ним на компроміс, повір – пусте,
Домовленості – це порожні фрази.
«Бур’ян-Мажорів» зупиняє страх,
Хотів сказати, що перед Законом,
Та не скажу, бо Зваричі в судах
Живуть за «посівальницьким» каноном:
Їм возять збіжжя в кейсах, в портмоне
І рясно засівають кабінети.
Хто був щедріший – того вирок обмине,
Хто ж недодав банкноти чи монети –
Той начувається, відчує, що закон –
Це річ «сувора, але справедлива!»
Такий він, «посівальницький канон»,
І суть його нечесна і зрадлива…
…Старію, видно. Збився на повчання,
Зухвало критикую всіх підряд,
Але ж, по суті, моя хата – крайня,
Не комуніст я і не демократ,
Розчарувався в кольорах партійних,
Не вірю жодному з керманичів-месій,
Які, не знаючи азів хрестоматійних,
У владу пнуться, де у шані та красі,
Нас запевняють, що вони дорогу знають,
Яка веде прямісінько у рай…
У «Ламборджині» й «Бентлі» посідають
А нам гукнуть: «Народе, доганяй!»
…Так, знову я тужу й моралізую.
Пора завершувати цей душевний щем,
Бо, може статись, так нафантазую,
Що й не згадаємо ми разом з читачем,
З чого розпочали оцю розмову:
Думки – як півзабуті грамплатівки,
Що на подряпинах повторюються знову…
А я не хочу ще раз про автівки,
Які, забрьохавши усіх, гарцюють браво…
…Вгамовуюсь. Про кулю із гвинтівки
Лиш Юра Кравченко згадати має право…
Але це інший вірш, якого ще нема,
Афганська муза – не за викликом дівчисько,
Чи буде вірш – гадати тут дарма:
В Луганську ж Юрій, а я в Рівному – неблизько…
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
