У Москві видано двотомну працю Володимира Білинського, яка розповідає про приховані факти утворення Російської імперії. Сучасна російська історіографія, виплекана імператрицею Катериною другою, і досі намагається напустити туману, і в етнічне походження жителів російських земель, і в їх суспільний уклад життя, і в правлячу династію російських ханів, і в роль церкви, яка обслуговувала фіно-татарські улуси, які нині об’єднані в Російську державу. Приховують навіть факт того, що уперше Росія почала так називатися тільки 1698 року згідно з указом Петра Першого. До цієї дати в усіх історичних документах фігурує Московське князівство. Приховують і той факт, що останню данину Московське царство сплатило аж 1700 року, у той час коли Київ перестав платити данину 1320 року. Але про це згодом.
Особливість російського менталітету не дозволяє допустити думки, що етнічною основою російського народу є не слов’янські племена полян, сіверян, деревлян, уличів, тиверців, а фінські – мордва, чудь, меря, весь, моксель. Рух слов’янських племен у 13-му столітті з берегів Дніпра та Дністра - обжитих, з розвиненою торгівлею, у дикі північно-східні ліси – виявився міфом, якщо точніше – черговою порцією брехні, якою густо годують російські історики світову спільноту. Князі-невдахи зі своїми нечисленними дружинами бігали, а от жителі – ні. По-перше, не було потреби. По-друге, їх ніхто б не відпустив, по-третє, місця вже були заселеними фінськими племенами, з якими б довелося воювати. Здійснювали їх виключно Рюриковичі, які були нащадками скандинавів.
Але про все по порядку. Молодший син київського князя Володимира, не отримавши жодного клаптика землі для збирання данини, з нечисленною дружиною таких самих безземельних друзів рушив до Володимира на Клязьмі. Взявши у союзники нижчі стани суспільства місцевої спільноти - здійснив військовий переворот і взяв владу до своїх рук. Його син – Юрій Долгорукий – народився від шлюбу з місцевою жителькою, яка мала фінське коріння.
Юрко, зростаючи серед фінської молоді, звичайно ж, мав друзів виключно з місцевих жителів. Згодом, як і батько, теж одружився із красунею фінського походження. А як помер батько – прогнав всю його стару дружину геть зі своїх земель. Зрозуміло, що цей новоявлений ватажок був неписьменним, бо виріс у лісі, мав люту вдачу незадоволеного напівкровки. Підле зруйнування Києва і два босяцьких походи на Новгород цим відщепенцем російські історики називають видатними діяннями. Авжеж, „видатними”! Після другого походу 400 новгородців розбили семитисячну ватагу Юрка, половину війська захопили у полон, і продали у рабство на міському торжищі за ціною: один баран – три бранці.
Саме з цієї відокремленої духовно і етнічно від Русі спільноти і почалася переможна кривава хода майбутніх володарів Російської імперії. А хто і як служив упродовж п’яти віків монгольським і татарським ханам – це вже окрема стаття.