Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
2026.09.19
06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ
«Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш».
Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Росія чи Моксель?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Росія чи Моксель?
У Москві видано двотомну працю Володимира Білинського, яка розповідає про приховані факти утворення Російської імперії. Сучасна російська історіографія, виплекана імператрицею Катериною другою, і досі намагається напустити туману, і в етнічне походження жителів російських земель, і в їх суспільний уклад життя, і в правлячу династію російських ханів, і в роль церкви, яка обслуговувала фіно-татарські улуси, які нині об’єднані в Російську державу. Приховують навіть факт того, що уперше Росія почала так називатися тільки 1698 року згідно з указом Петра Першого. До цієї дати в усіх історичних документах фігурує Московське князівство. Приховують і той факт, що останню данину Московське царство сплатило аж 1700 року, у той час коли Київ перестав платити данину 1320 року. Але про це згодом.
Особливість російського менталітету не дозволяє допустити думки, що етнічною основою російського народу є не слов’янські племена полян, сіверян, деревлян, уличів, тиверців, а фінські – мордва, чудь, меря, весь, моксель. Рух слов’янських племен у 13-му столітті з берегів Дніпра та Дністра - обжитих, з розвиненою торгівлею, у дикі північно-східні ліси – виявився міфом, якщо точніше – черговою порцією брехні, якою густо годують російські історики світову спільноту. Князі-невдахи зі своїми нечисленними дружинами бігали, а от жителі – ні. По-перше, не було потреби. По-друге, їх ніхто б не відпустив, по-третє, місця вже були заселеними фінськими племенами, з якими б довелося воювати. Здійснювали їх виключно Рюриковичі, які були нащадками скандинавів.
Але про все по порядку. Молодший син київського князя Володимира, не отримавши жодного клаптика землі для збирання данини, з нечисленною дружиною таких самих безземельних друзів рушив до Володимира на Клязьмі. Взявши у союзники нижчі стани суспільства місцевої спільноти - здійснив військовий переворот і взяв владу до своїх рук. Його син – Юрій Долгорукий – народився від шлюбу з місцевою жителькою, яка мала фінське коріння.
Юрко, зростаючи серед фінської молоді, звичайно ж, мав друзів виключно з місцевих жителів. Згодом, як і батько, теж одружився із красунею фінського походження. А як помер батько – прогнав всю його стару дружину геть зі своїх земель. Зрозуміло, що цей новоявлений ватажок був неписьменним, бо виріс у лісі, мав люту вдачу незадоволеного напівкровки. Підле зруйнування Києва і два босяцьких походи на Новгород цим відщепенцем російські історики називають видатними діяннями. Авжеж, „видатними”! Після другого походу 400 новгородців розбили семитисячну ватагу Юрка, половину війська захопили у полон, і продали у рабство на міському торжищі за ціною: один баран – три бранці.
Саме з цієї відокремленої духовно і етнічно від Русі спільноти і почалася переможна кривава хода майбутніх володарів Російської імперії. А хто і як служив упродовж п’яти віків монгольським і татарським ханам – це вже окрема стаття.
Особливість російського менталітету не дозволяє допустити думки, що етнічною основою російського народу є не слов’янські племена полян, сіверян, деревлян, уличів, тиверців, а фінські – мордва, чудь, меря, весь, моксель. Рух слов’янських племен у 13-му столітті з берегів Дніпра та Дністра - обжитих, з розвиненою торгівлею, у дикі північно-східні ліси – виявився міфом, якщо точніше – черговою порцією брехні, якою густо годують російські історики світову спільноту. Князі-невдахи зі своїми нечисленними дружинами бігали, а от жителі – ні. По-перше, не було потреби. По-друге, їх ніхто б не відпустив, по-третє, місця вже були заселеними фінськими племенами, з якими б довелося воювати. Здійснювали їх виключно Рюриковичі, які були нащадками скандинавів.
Але про все по порядку. Молодший син київського князя Володимира, не отримавши жодного клаптика землі для збирання данини, з нечисленною дружиною таких самих безземельних друзів рушив до Володимира на Клязьмі. Взявши у союзники нижчі стани суспільства місцевої спільноти - здійснив військовий переворот і взяв владу до своїх рук. Його син – Юрій Долгорукий – народився від шлюбу з місцевою жителькою, яка мала фінське коріння.
Юрко, зростаючи серед фінської молоді, звичайно ж, мав друзів виключно з місцевих жителів. Згодом, як і батько, теж одружився із красунею фінського походження. А як помер батько – прогнав всю його стару дружину геть зі своїх земель. Зрозуміло, що цей новоявлений ватажок був неписьменним, бо виріс у лісі, мав люту вдачу незадоволеного напівкровки. Підле зруйнування Києва і два босяцьких походи на Новгород цим відщепенцем російські історики називають видатними діяннями. Авжеж, „видатними”! Після другого походу 400 новгородців розбили семитисячну ватагу Юрка, половину війська захопили у полон, і продали у рабство на міському торжищі за ціною: один баран – три бранці.
Саме з цієї відокремленої духовно і етнічно від Русі спільноти і почалася переможна кривава хода майбутніх володарів Російської імперії. А хто і як служив упродовж п’яти віків монгольським і татарським ханам – це вже окрема стаття.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
