Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Росія чи Моксель?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Росія чи Моксель?
У Москві видано двотомну працю Володимира Білинського, яка розповідає про приховані факти утворення Російської імперії. Сучасна російська історіографія, виплекана імператрицею Катериною другою, і досі намагається напустити туману, і в етнічне походження жителів російських земель, і в їх суспільний уклад життя, і в правлячу династію російських ханів, і в роль церкви, яка обслуговувала фіно-татарські улуси, які нині об’єднані в Російську державу. Приховують навіть факт того, що уперше Росія почала так називатися тільки 1698 року згідно з указом Петра Першого. До цієї дати в усіх історичних документах фігурує Московське князівство. Приховують і той факт, що останню данину Московське царство сплатило аж 1700 року, у той час коли Київ перестав платити данину 1320 року. Але про це згодом.
Особливість російського менталітету не дозволяє допустити думки, що етнічною основою російського народу є не слов’янські племена полян, сіверян, деревлян, уличів, тиверців, а фінські – мордва, чудь, меря, весь, моксель. Рух слов’янських племен у 13-му столітті з берегів Дніпра та Дністра - обжитих, з розвиненою торгівлею, у дикі північно-східні ліси – виявився міфом, якщо точніше – черговою порцією брехні, якою густо годують російські історики світову спільноту. Князі-невдахи зі своїми нечисленними дружинами бігали, а от жителі – ні. По-перше, не було потреби. По-друге, їх ніхто б не відпустив, по-третє, місця вже були заселеними фінськими племенами, з якими б довелося воювати. Здійснювали їх виключно Рюриковичі, які були нащадками скандинавів.
Але про все по порядку. Молодший син київського князя Володимира, не отримавши жодного клаптика землі для збирання данини, з нечисленною дружиною таких самих безземельних друзів рушив до Володимира на Клязьмі. Взявши у союзники нижчі стани суспільства місцевої спільноти - здійснив військовий переворот і взяв владу до своїх рук. Його син – Юрій Долгорукий – народився від шлюбу з місцевою жителькою, яка мала фінське коріння.
Юрко, зростаючи серед фінської молоді, звичайно ж, мав друзів виключно з місцевих жителів. Згодом, як і батько, теж одружився із красунею фінського походження. А як помер батько – прогнав всю його стару дружину геть зі своїх земель. Зрозуміло, що цей новоявлений ватажок був неписьменним, бо виріс у лісі, мав люту вдачу незадоволеного напівкровки. Підле зруйнування Києва і два босяцьких походи на Новгород цим відщепенцем російські історики називають видатними діяннями. Авжеж, „видатними”! Після другого походу 400 новгородців розбили семитисячну ватагу Юрка, половину війська захопили у полон, і продали у рабство на міському торжищі за ціною: один баран – три бранці.
Саме з цієї відокремленої духовно і етнічно від Русі спільноти і почалася переможна кривава хода майбутніх володарів Російської імперії. А хто і як служив упродовж п’яти віків монгольським і татарським ханам – це вже окрема стаття.
Особливість російського менталітету не дозволяє допустити думки, що етнічною основою російського народу є не слов’янські племена полян, сіверян, деревлян, уличів, тиверців, а фінські – мордва, чудь, меря, весь, моксель. Рух слов’янських племен у 13-му столітті з берегів Дніпра та Дністра - обжитих, з розвиненою торгівлею, у дикі північно-східні ліси – виявився міфом, якщо точніше – черговою порцією брехні, якою густо годують російські історики світову спільноту. Князі-невдахи зі своїми нечисленними дружинами бігали, а от жителі – ні. По-перше, не було потреби. По-друге, їх ніхто б не відпустив, по-третє, місця вже були заселеними фінськими племенами, з якими б довелося воювати. Здійснювали їх виключно Рюриковичі, які були нащадками скандинавів.
Але про все по порядку. Молодший син київського князя Володимира, не отримавши жодного клаптика землі для збирання данини, з нечисленною дружиною таких самих безземельних друзів рушив до Володимира на Клязьмі. Взявши у союзники нижчі стани суспільства місцевої спільноти - здійснив військовий переворот і взяв владу до своїх рук. Його син – Юрій Долгорукий – народився від шлюбу з місцевою жителькою, яка мала фінське коріння.
Юрко, зростаючи серед фінської молоді, звичайно ж, мав друзів виключно з місцевих жителів. Згодом, як і батько, теж одружився із красунею фінського походження. А як помер батько – прогнав всю його стару дружину геть зі своїх земель. Зрозуміло, що цей новоявлений ватажок був неписьменним, бо виріс у лісі, мав люту вдачу незадоволеного напівкровки. Підле зруйнування Києва і два босяцьких походи на Новгород цим відщепенцем російські історики називають видатними діяннями. Авжеж, „видатними”! Після другого походу 400 новгородців розбили семитисячну ватагу Юрка, половину війська захопили у полон, і продали у рабство на міському торжищі за ціною: один баран – три бранці.
Саме з цієї відокремленої духовно і етнічно від Русі спільноти і почалася переможна кривава хода майбутніх володарів Російської імперії. А хто і як служив упродовж п’яти віків монгольським і татарським ханам – це вже окрема стаття.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
