Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.19
21:02
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.06.19
20:56
За спогадом летять думки
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
2026.06.19
19:13
Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґ
2026.06.19
16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
2026.06.19
15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують той механізм,
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
2026.06.19
06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
2026.06.19
06:18
Коли облітала акація біла
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
2026.06.18
22:09
Танець у піску на морі ]
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Росія чи Моксель?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Росія чи Моксель?
У Москві видано двотомну працю Володимира Білинського, яка розповідає про приховані факти утворення Російської імперії. Сучасна російська історіографія, виплекана імператрицею Катериною другою, і досі намагається напустити туману, і в етнічне походження жителів російських земель, і в їх суспільний уклад життя, і в правлячу династію російських ханів, і в роль церкви, яка обслуговувала фіно-татарські улуси, які нині об’єднані в Російську державу. Приховують навіть факт того, що уперше Росія почала так називатися тільки 1698 року згідно з указом Петра Першого. До цієї дати в усіх історичних документах фігурує Московське князівство. Приховують і той факт, що останню данину Московське царство сплатило аж 1700 року, у той час коли Київ перестав платити данину 1320 року. Але про це згодом.
Особливість російського менталітету не дозволяє допустити думки, що етнічною основою російського народу є не слов’янські племена полян, сіверян, деревлян, уличів, тиверців, а фінські – мордва, чудь, меря, весь, моксель. Рух слов’янських племен у 13-му столітті з берегів Дніпра та Дністра - обжитих, з розвиненою торгівлею, у дикі північно-східні ліси – виявився міфом, якщо точніше – черговою порцією брехні, якою густо годують російські історики світову спільноту. Князі-невдахи зі своїми нечисленними дружинами бігали, а от жителі – ні. По-перше, не було потреби. По-друге, їх ніхто б не відпустив, по-третє, місця вже були заселеними фінськими племенами, з якими б довелося воювати. Здійснювали їх виключно Рюриковичі, які були нащадками скандинавів.
Але про все по порядку. Молодший син київського князя Володимира, не отримавши жодного клаптика землі для збирання данини, з нечисленною дружиною таких самих безземельних друзів рушив до Володимира на Клязьмі. Взявши у союзники нижчі стани суспільства місцевої спільноти - здійснив військовий переворот і взяв владу до своїх рук. Його син – Юрій Долгорукий – народився від шлюбу з місцевою жителькою, яка мала фінське коріння.
Юрко, зростаючи серед фінської молоді, звичайно ж, мав друзів виключно з місцевих жителів. Згодом, як і батько, теж одружився із красунею фінського походження. А як помер батько – прогнав всю його стару дружину геть зі своїх земель. Зрозуміло, що цей новоявлений ватажок був неписьменним, бо виріс у лісі, мав люту вдачу незадоволеного напівкровки. Підле зруйнування Києва і два босяцьких походи на Новгород цим відщепенцем російські історики називають видатними діяннями. Авжеж, „видатними”! Після другого походу 400 новгородців розбили семитисячну ватагу Юрка, половину війська захопили у полон, і продали у рабство на міському торжищі за ціною: один баран – три бранці.
Саме з цієї відокремленої духовно і етнічно від Русі спільноти і почалася переможна кривава хода майбутніх володарів Російської імперії. А хто і як служив упродовж п’яти віків монгольським і татарським ханам – це вже окрема стаття.
Особливість російського менталітету не дозволяє допустити думки, що етнічною основою російського народу є не слов’янські племена полян, сіверян, деревлян, уличів, тиверців, а фінські – мордва, чудь, меря, весь, моксель. Рух слов’янських племен у 13-му столітті з берегів Дніпра та Дністра - обжитих, з розвиненою торгівлею, у дикі північно-східні ліси – виявився міфом, якщо точніше – черговою порцією брехні, якою густо годують російські історики світову спільноту. Князі-невдахи зі своїми нечисленними дружинами бігали, а от жителі – ні. По-перше, не було потреби. По-друге, їх ніхто б не відпустив, по-третє, місця вже були заселеними фінськими племенами, з якими б довелося воювати. Здійснювали їх виключно Рюриковичі, які були нащадками скандинавів.
Але про все по порядку. Молодший син київського князя Володимира, не отримавши жодного клаптика землі для збирання данини, з нечисленною дружиною таких самих безземельних друзів рушив до Володимира на Клязьмі. Взявши у союзники нижчі стани суспільства місцевої спільноти - здійснив військовий переворот і взяв владу до своїх рук. Його син – Юрій Долгорукий – народився від шлюбу з місцевою жителькою, яка мала фінське коріння.
Юрко, зростаючи серед фінської молоді, звичайно ж, мав друзів виключно з місцевих жителів. Згодом, як і батько, теж одружився із красунею фінського походження. А як помер батько – прогнав всю його стару дружину геть зі своїх земель. Зрозуміло, що цей новоявлений ватажок був неписьменним, бо виріс у лісі, мав люту вдачу незадоволеного напівкровки. Підле зруйнування Києва і два босяцьких походи на Новгород цим відщепенцем російські історики називають видатними діяннями. Авжеж, „видатними”! Після другого походу 400 новгородців розбили семитисячну ватагу Юрка, половину війська захопили у полон, і продали у рабство на міському торжищі за ціною: один баран – три бранці.
Саме з цієї відокремленої духовно і етнічно від Русі спільноти і почалася переможна кривава хода майбутніх володарів Російської імперії. А хто і як служив упродовж п’яти віків монгольським і татарським ханам – це вже окрема стаття.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
