Наша мрія здійснилась. Летимо ми нарешті у небо.
Всі страхи і сум’яття – відхили, і відкинь, і забудь.
Нам останнє причастя і сповідь сьогодні – не треба.
Помолились до образу, посмішка, знімок – і в путь.

Ми в скафандрах. Спокійно. Давно відступила тривога.
Відлік часу на миті уже оператор завів.
Ми хотіли дізнатись одну таємницю у Бога.
Тільки Бог відкривати своїх таємниць не схотів.

Ви не плачте за нами, всі рідні, і діти-небоги.
Не терзайтеся, любі колеги, за хибний ваш труд.
Ми у небо зібрались, неначе у ближню дорогу.
Та дорогу у вічність проклали за кілька секунд.

Ми із Хаосу в Космос хотіли віконце відкрити.
Тільки Космос наш хаос у душах в порядок привів.
Ми розумні, здавалось. Для Бога однак – наче діти.
Нам віконце закрилось назавжди як віка гробів.

Ми вже знаємо все, що тоді ми побачить хотіли.
Ми відчули смак вічності. Вам ще дерзать і дерзать.
Ви моліться за нас, на очах сльози щоб не бриніли.
Ми ж поможемо вам вашу зірку із неба дістать.

Під уламками шаттла сховали ми плани насущні,
І всі мрії, й надії на щастя дітей і батьків.
Помоліться же щиро за наші немолені душі,
Щоб не мали ми більше непрощених в раю гріхів.

А всі квіти, і смуток, поезія вічна і музика
Хай очищенням будуть для ваших заболених душ.
Ми все бачимо й чуєм. Така тут у раю акустика…
Тільки шкода, що знову на землю нам – браму не руш.