ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.10.28 15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)

Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,

Вячеслав Руденко
2026.10.28 13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.

В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,

Володимир Бойко
2026.10.28 11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших. Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ. Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки. Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями. «Де

Юрій Гундарів
2026.10.28 11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.

Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "

Віктор Кучерук
2026.10.28 07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.

хома дідим
2026.10.27 23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей

С М
2026.10.27 21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий

Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська

Світлана Пирогова
2026.10.27 21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.

Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св

Вячеслав Руденко
2026.10.27 17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.

Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,

Ігор Шоха
2026.10.27 15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,

Борис Костиря
2026.10.27 13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.

Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни

Віктор Кучерук
2026.10.27 06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.

Артур Сіренко
2026.10.26 23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником

Іван Потьомкін
2026.10.26 19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.

хома дідим
2026.10.26 19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів

Борис Костиря
2026.10.26 18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Микола Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17

Єгор Мельниченко
2026.10.12

Олег Гелолев
2026.10.08

Михайло Укран
2026.10.08

Ольга Береза
2026.09.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ніна Виноградська (1961) / Вірші

 До українців
Писав колись Павло Тичина
І це на серце всім лягло:
”Чуття єдиної родини”
У нас було. А чи було?

Чуття єдиної родини
Ледь не пішло у небуття.
Хай запитає батько сина
Чи є ж тепер оте чуття?

Нас розкидали по країнах:
В Сибір, Примор’я, Магадан,
В Австралію і Аргентину,
А потім ще й в Афганістан...

Нас розділяли президенти,
Кордони, митниць хабарі.
Реформи і експерименти,
Де ми – чужі в своїм дворі.

Тут олігархи розплодились,
Там обкрадають знов село.
Мораль на гроші замінили.
Те, що єднало нас, – пройшло.

Це схоже вже на божевілля!
Не знаєш, де й куди ідеш!
Від цих “нових” лише свавілля,
А ти ж надією живеш.

Чуття єдиної родини...
Чому ж його й тепер нема?
Бо стоголоса Україна
Вже не покірна , не німа!

Ще тільки зіп’ялась на ноги
(А як не втримають вони?!)
Страшніш за всі перестороги
Оці сусідські стусани.

Їй не втекти і ніде дітись,
Усе в собі переживать.
Не хочуть навіть рідні діти
Своєї мови визнавать!

І вже Шевченкові тополі
Стирає пам’ять в цій біді.
Під пальмами шукають долі
Дівчата – бранки молоді.

А як, скажіть, тим бідолахам,
Що розлетілись по світах?
Болить душа за рідним дахом,
А серденько – воно ж не птах…

Щемить! А діти і онуки
Вже яничарами ростуть.
Ну як не плакать від розпуки?
Як їх додому повернуть?

Залишиться лише руїна,
Як не з’єднаємось повік.
Збирай, матусю-Україно,
Дітей до гір своїх і рік.

Чуття єдиної родини
Можливо лиш в сім’ї пізнать.
Зробіть хоч щось для України,
Бо вам тут жить і помирать.
2004




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-02-06 21:26:33
Переглядів сторінки твору 3083
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.168 / 5.5  (5.089 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.262 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.11.22 10:22
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Єлизавета Горбачевська (М.К./Л.П.) [ 2010-02-06 21:36:21 ]
Наболіле... Такий і у мене відчай, Ніно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Чернець (Л.П./Л.П.) [ 2010-02-07 00:36:00 ]
Написано ще у 2004 році, а і надалі залишається актуальним. Трохи сумно. І так потрібно. Особливо "збирати дітей"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярина Тимош (Л.П./Л.П.) [ 2010-02-10 14:31:00 ]
Ніно, доброго дня Вам. Мені порадили прочитати Ваші вірші. Я це зробила з задоволенням. Відчувається біль українки за Україну, і талановитого поета, який бере на себе нелегкий тягар свого народу.

Але є у мене до Вас питання. Зупинюся на вірші «До українців».
Спочатку питання мовне. У цьому вірші є слова, які не відповідають сучасній українській граматиці: страшніш, переживать, визнавать, плакать, пізнать, жить, помирать. Всі ці слова закінчуються голосними літерами: страшніше, переживати, визнавати, плакати, пізнавати, жити, помирати. На мій погляд, все це легко виправляється без зміни змісту. Наприклад: «Страшніш за всі перестороги» – «Страшніше за перестороги», або ж опустити «за» і залишити «всі», яке більше відповідає українській мові.
Але головне питання це зміст. Так, він патріотичний без зайвого пафосу. Та немає конкретики, яка б вказувала на сучасність дійства.
Звичайно ж, це тільки моя особиста думка, яку нікому не нав’язую.
В своїх віршах я прагну до конкретики. Я покажу Вам приклад моєї думки, якби я писала цей вірш. Я б не притримувалась строгої послідовності чоловічої і жіночої рими: «переживать – визнавать», зменшила б дієслівне римування, загострювала б на конкретиці питання протистояння. Наприклад: «Від цих “нових” лише свавілля, А від старих – вже не живеш».
Якщо у Вас буде час і бажання розібрати один із моїх віршів, як це зробила я, буду дуже Вам вдячна. Свої вірші я друкую на «Майстерні» заради підвищення своєї майстерності. І все ж таки, цей вірш дуже гарний (прочитала ще раз). І якщо мені це дозволено, я ставлю оцінку 5,5. З повагою, Ярина Тимош.