ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.08 21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається

Іван Потьомкін
2025.07.08 21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники

Ярослав Чорногуз
2025.07.08 20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.

До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...

Віктор Кучерук
2025.07.08 05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.

Борис Костиря
2025.07.07 21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо

Олександр Сушко
2025.07.07 13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!

І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,

Віктор Кучерук
2025.07.07 08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Кузан (1963) / Критика | Аналітика

 ПОЕЗІЯ СТАРИХ СЛІВ, АБО ВІАГРА ДЛЯ ПОЕТА

Ознаки старіння у більшості людей однакові. Але не хотілось би говорити про зморшки на обличчі, важкість у ногах, склероз чи поганий сон - тобто про фізичні ознаки. Набагато цікавішим, як на мене, є інше: консервативне світосприйняття, нарікання на молодь, ностальгія за минулим, постійне скиглення і накладання власного досвіду на умови, що змінилися.

Петро Мідянка старіє не так, як усі. І навіть не так, як поети. Старість повернулася до нього спиною, і не те щоб підходила до нього все ближче і ближче, - вона тягне його за собою, занурює у минуле і робить не так старим, як древнім, не так мудрим, як глибинним, не так далекозорим, як уважним, щедрим на спілкування і скупим на слово, багатим духовно, великим у любові й небезпечним у злості.

Там, у глибокому минулому, Петро визбирує крихти дорогоцінних слів, ліпить їх одне до одного, намагаючись відновити філігранний ювелірний ланцюжок мови тисячоліть. А може, він по спіралі історії опускається вниз у шахту самоусвідомлення, туди, де попіл подій, прах предків, обгорілі шматки бувальщини, клаптики застиглих почуттів, ділових стосунків, платонічних чи патетичних відносин, висушені чи законсервовані часом файка, фійовка, фінджа, фодри, храбуст і хампик. Там, на дні, він прагне знайти те, чого не вистачає тут, у реальному житті. Через риштування мадяризмів, діалектизмів і часто єврейських прізвищ яскраво проглядає нестримне бажання автора знову зануритися у відчуття щасливого дитинства, солодкого присмаку материнського молока чи навіть повної, теплої і вологої захищеності первісної утроби. Цілковите поглинання Петра минулим, абсолютне розчинення його у тогочассі, чи тих часів і тієї атмосфери розміреності й спокою -
* * *


На відміну від скиглення і жалісливих егоїстичних плачів багатьох сучасних поетів, Мідянка, як та мудра змія, не плаче і не скиглить. Але і не закликає до бунту, не збурює, не протестує. У його словах примирення і приреченість.
…Бо позносить шебеші текучі,
Позливають води дождьові.
Сточить шашка креденси блискучі,
У сріблах не будемо живі.
Хоч стоять будинки молитовні,
Хоч багацька жертва - на приют.
Агнець-одноліток при жаровні,
Тільки задоволення, що п'ють.


Ця цитата із "Дижми" - нової книжки Петра Мідянки, що побачила світ у столичній "Критиці".

Дижма - податок, оброк. Петро не хоче бути боржником. Він сплачує дижму життю своєю власною валютою - мідяками творів, банкнотами сторінок, червінцями душевних ран… А може, Петро помиляється, і те, що він вважає чесно відданим податком, є не чим іншим, як хабарем, платою за розуміння. Адже зрозуміти його не так уже й просто навіть при наявності бажання. Надмірна філологізація, перевантаженість топонімами, іменами та малозрозумілими словами ніби споруджують довкола самої суті творів своєрідний високий тин, пліт без жодної шпаринки, високий і зубчастий зверху, із дощок, пофарбованих у холодний синій колір. Саме таку ілюстрацію Влада Кауфмана використано при оформленні обкладинки "Дижми". Спробуй - зазирни.

Але жоден автор не прагне, щоб його не розуміли. Навпаки. Петро Мідянка не те що прагне - він вимагає розуміння, обурюється, протестує. Його внутрішнє "я" виривається, виламується із-за штучної "тинової" оболонки. Воно кулаками і ліктями розчищає собі дорогу до людських сердець, до виморених умів. Але воно, те внутрішнє "я", - це прагнення прорватися, проявляється тільки в післямові автора, а в творах ліричний герой залишається вірним власній приреченості та умиротвореному всеохоплюючому споглядальному песимізму. Можливо, саме це і є тим стимулом, що змушує Петра братися за перо й отримувати вдоволення від процесу споглядання.
Так важливо - протоптати стежку
До стодоли, стайні, до води.
До тієї хижки на бережку -
Видно тільки заячі сліди.

Так можуть писати тільки люди, правицею яких водить сила столітньої мудрості та нестерпної важкості буття. Буття, просякнутого сивиною старості та соками, що виливаються із переповненої чаші почуттів, на яку тільки споглядають, а п'ють з іншої.

Й інші…
* * *


Та якщо подивитися на вищесказане з іншого боку, тобто з того боку тину, то можна розглядати його, цей тин, як засіб самозахисту, як своєрідну "берлінську стіну", яка дає ілюзорну можливість зберегти віртуальне майно душі від зазіхань та спотворень.

Але ж спотворене спотворенню не підлягає. Трансформовані у віршах уявлення автора про світ у конкретних його проявах, формах та асоціаціях не позбавляють читача права на власне трактування і розуміння. Навпаки - вони мають будити уяву, викликати почуття, видіння, образи, спогади. Плутаючи мюнхенський "скляний палац" із київською Бесарабкою чи так званими "теплицями" на Майдані Незалежності, ні кандидати наук, ні читачі без учених звань не зобов'язані просити вибачення за це в автора. Адже багатобарвність світу проявляється не так у безлічі предметів та явищ, що нас оточують, як у стократ більшій кількості наших уявлень про ці предмети і явища.

Але повернімося до того, із чого почали. Тобто до того, чим зазвичай завершують, - до процесу старіння. До процесу, який супроводжується хворобами, ліками, лікарнями.

З висоти поважного віку, як з висоти п'ятого поверху геронтологічного чи кардіологічного відділення, все, що відбувається внизу, здається дріб'язковим і не вартим уваги. Зверхній погляд ковзає по комедіях і драмах буденності, по кулькоподібних проблемах, роздутих до передвибухових розмірів, по конфліктах на порожньому місці, по війнах сімейного масштабу, по неприродних і зайвих почуттях заздрості, ревності, ненависті…

Висота поважного старечого віку ніби вершина гори. Вона піднімає людину у світ інших вимірів, світ, у якому немає жодних напрямків руху, крім двох: уверх, до зірок, і вниз, у прірву.

В такому, ніби підвішеному, стані на висоті вершини чи поверху, чи віку, відчуваються з особливою гостротою безпомічність, безсилість, драглистість, вразливість, крихкість плоті. Тоді найбільшою цінністю стає і власне сама можливість думати, відчувати і споглядати.
І всі черстві, і старші, і тупіші,
Та і не дивно, що в епоху цю
Ти п'єш настойку тільки з ялівцю,
Переглядаєш комсомольські вірші.
Прикольно й класно. Наші дітваки.
Їм все якось не так пішло з руки,
І їх лоби, як викошене поле.
Наш тьмяний зір. Стає драглиста плоть.
Недоторканний у серцях Господь
І м'ятні запахи. І хоспис, і уколи.
* * *


Відчути повноту і радість життя нам допомагають маленькі відкриття, які ми робимо щомісяця, щотижня, щодня… Петро Мідянка спонукає нас до відкриттів, підштовхує до них, веде, зваблює прихованими таємницями, загадками. І якщо не брати до уваги всі єврейські й русинські прізвища, географічні назви, якими рясніють сторінки книжки, не прагнути зрозуміти кожне стародавнє чи екзотичне слово і сприймати твори як щось природно цілісне й органічне, то можна відкрити для себе глибокий яскравий

і своєрідний світ неповторної закарпатської природи, русинської душі, соковитої мови, глибинних і гострих відчуттів, мудрих роздумів, світ справжньої поезії, поезії чистої, світлої, незаанґажованої.

А якщо ще відкинути злу і непотрібну післямову, яку автор назвав "Стовпом у центрі Європи", хоча варто було назвати її "Стіною в кінці книжки", то від думок про старість Петра Мі-дянки не залишиться і крихти. Адже справжня поезія не старіє ніколи.

2006




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-02-08 12:02:34
Переглядів сторінки твору 5523
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.000 / 5.5  (5.134 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 4.946 / 5.5  (5.225 / 5.7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.761
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО ПОЕЗІЮ
Автор востаннє на сайті 2019.03.01 19:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-02-09 12:07:24 ]
Гарна стаття, окрім усього іншого, додає більшої глибини розумінню явища мистецьких шкіл Закарпаття.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2010-02-09 14:18:47 ]
Подобається сам підхід автора статті. Але чи не забагато тих "якщо не брати до уваги", "не прагнути зрозуміти", "якщо ще відкинути" для того, щоб справді насолодитися поезію П. Мідянки? Адже розглядаючи, скажімо, ієрогліфи, можна теж отримати певну насолоду від гармонії ліній, ані трохи не розуміючи гармонію поєднання змісту і форми. Питання в тому, чи достатньо цього?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2010-02-09 22:10:21 ]
Мідянка надто складний, щоб його можна було зрозуміти повністю і одразу. Тому я пропоную тут розглянути його творчість через призму старих слів. Але на його вірші можна дивитися і з точки зору філософії, і з позицій психології... Я використав лише один із методів дослідження творчості, а їх є ще ой як багато...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Кримська (Л.П./Л.П.) [ 2010-02-23 15:44:48 ]
пішла читати Петра Мідянка