Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Думанський (1950 - 1996) /
Проза
ЯКЩО ТОБІ ВАЖКО
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЯКЩО ТОБІ ВАЖКО
"Якщо тобі важко, знайди того, кому важче"... - радить давня мудрість нещасному, аби він утішився хоч тим, що йому не зовсім зле, що йому більше за когось поталанило.
1.
Давно колись я опинився далеко за селом. Уже починало сутеніти, а на версту кругом — ні душі. Тільки купка верб на дні широкої долини. Закутали ноги в туман і стоять під щербатим місяцем. Це ж не одну ніч вони самують у цьому безгомонні! До них ні дороги, ні стежини, тільки влітку, навпростець, забреде людська худоба. Взимку ж, як опаде листя, там лише морози, лише хуги й замети по шию, в яких можна втопиться, не докликавшись порятунку. Проте верби ростуть, як і ті, що в сільському затишку, вітами-пальцями до зірок тягнуться!
Совісно мені стало скаржитись на свою самоту, адже я можу вибирати собі місце. Відтоді, лиш почне здаватися, що вже нікого живого не знайду, здичавію в безлюді й спотворюся від незгод, — із пам'яті являються ті тихі верби. І тоді десь беруться сили, і я видряпуюся з лиха на берег, і випростаюся під тягарями, і живу далі, хоча ноша важка й невесела. Зате мені любо почуватися нерозтрощеним!
2.
А ще була ніч у селі й не було вогника в жодному вікні. Темні дерева, ніби сторожа, понахилялися на тини, аби бачилося, що у хвіртку — зась! Я й не рипався куди-небудь, бо ще трохи мав сили, тому думав, що світло десь попереду не згасло, що тільки чомусь заступилося. Саме ця сподіванка тримала і вела у темряві.
Аж раптом — заводить собака.
Наче з-під землі вирвався стогін усіх придушених. Чого бракує собачій душі — хліба?., води?.. Відповів брязкіт ланцюга: «Во-о-лі!». Пес був прикутий до своєї туги і міг її передати лише голосом.
Мені ж було легше: моя туга була прикута до мене, я міг носити її з собою, розвіваючи по життєвих теренах.
3.
...А верби стояли мовчки у своїх стихіях, позаяк не могли ні озватися, ні поступитися. Може, тому й не озивалися гуком, що уміли мовчати під щербатим місяцем. Може, тому й не поступалися з місця, що уміли стояти, закутавши ноги в туман?
Напевно, саме у цьому і мужність, і стійкість, і сила!
1.
Давно колись я опинився далеко за селом. Уже починало сутеніти, а на версту кругом — ні душі. Тільки купка верб на дні широкої долини. Закутали ноги в туман і стоять під щербатим місяцем. Це ж не одну ніч вони самують у цьому безгомонні! До них ні дороги, ні стежини, тільки влітку, навпростець, забреде людська худоба. Взимку ж, як опаде листя, там лише морози, лише хуги й замети по шию, в яких можна втопиться, не докликавшись порятунку. Проте верби ростуть, як і ті, що в сільському затишку, вітами-пальцями до зірок тягнуться!
Совісно мені стало скаржитись на свою самоту, адже я можу вибирати собі місце. Відтоді, лиш почне здаватися, що вже нікого живого не знайду, здичавію в безлюді й спотворюся від незгод, — із пам'яті являються ті тихі верби. І тоді десь беруться сили, і я видряпуюся з лиха на берег, і випростаюся під тягарями, і живу далі, хоча ноша важка й невесела. Зате мені любо почуватися нерозтрощеним!
2.
А ще була ніч у селі й не було вогника в жодному вікні. Темні дерева, ніби сторожа, понахилялися на тини, аби бачилося, що у хвіртку — зась! Я й не рипався куди-небудь, бо ще трохи мав сили, тому думав, що світло десь попереду не згасло, що тільки чомусь заступилося. Саме ця сподіванка тримала і вела у темряві.
Аж раптом — заводить собака.
Наче з-під землі вирвався стогін усіх придушених. Чого бракує собачій душі — хліба?., води?.. Відповів брязкіт ланцюга: «Во-о-лі!». Пес був прикутий до своєї туги і міг її передати лише голосом.
Мені ж було легше: моя туга була прикута до мене, я міг носити її з собою, розвіваючи по життєвих теренах.
3.
...А верби стояли мовчки у своїх стихіях, позаяк не могли ні озватися, ні поступитися. Може, тому й не озивалися гуком, що уміли мовчати під щербатим місяцем. Може, тому й не поступалися з місця, що уміли стояти, закутавши ноги в туман?
Напевно, саме у цьому і мужність, і стійкість, і сила!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
