Сьогодні сьоме. Так, сьомого числа усі мої мрії стають реальністю. А сьогодні сьоме. Та й взагалі сьогодні був чудовий день. Прийшовши на екзамен, я зрозуміла, що не знаю й половини вказаних запитань. Але не розгубилась, зробила розумний вираз обличчя і обирала варіанти відповіді за принципом “обирай сьоме”. Написала усі завдання і чомусь вірю у те, що правильно. Щаслива крокувала вулицею, бо сьогодні сьоме.

Побачила під церквою двох циганів. Спочатку не помітила, а потім підійшла і дала декілька купюр. Зрадливі очі єхидно зареготали, передчуваючи смак дешевого самогону. Знала, що виміняють гроші на пляшку, але нехай...Радійте, сьогодні сьоме!

Вечір . Звісно ж , минає він у мережі. Навіть там пишу “СЬОГОДНІ СЬОМЕ”. Кохання усього мого життя читає цей напис і запитує:

-А що сьомого?
-Сьомого мої мрії здійснюються.
-Ааа.
-Так. Давай завтра зустрінемось.
-Давай.
-До завтра.

А через годину те диво пише, що помилилось у мені. Сіла й заплакала. Давно ці очі вже не сльозились. Написала кілька рядків, що хапають за душу. Перечитала і видалила. Нехай більше той біль не вертається. А потім з пам”яті написала ще раз, витерла сльози і усміхнулась собі : “Дурненька, сьогодні ж сьоме!”.

Вирішила більше ніколи не ламати Йому крил — у нас різні шляхи. Вирішила не сьогодні, а вже давно. І не чіпала його довгий час, але сьогодні він перший написав. Напевно, тому що сьогодні сьоме.

Заплющила очі і згадую, як Він, дорослий чоловік, з”їжджав із ковзанки взимку. Я тоді з нього сміялась, а насправді ж хвилювалась, щоб часом не впав та не зламав руку. Тепер бачу цю теплу картинку крізь призму часу. Чи, може, крізь призму змін, які із нами відбулись. Не сумую, радію, що все у нас так склалось. Сьогодні ж сьоме.

Сьомого, такого ж як і сьогодні, але кілька місяців тому, коли цвіла весна, ми вирішили більше не спілкуватись. Відпустити — також подвиг. Відпустила, бо знала, що так йому буде краще. То ж було сьоме...

Колись ми спробуємо один одному зателефонувати, щоб зустрітись і розповісти про те, як живемо. Наберемо рідні номери і зрозуміємо, що вони давно вже не дійсні. Та й, можливо, один із нас не доживе до того часу, а інший втече подалі. Прийдемо до Міста Зустрічей за спогадами, нехай дасть кожному по маленькому мішечку. А Місто нам всміхнеться і повідомить, що усі спогади вже роздані і для нас нічого не залишилось. Колись ми попросимо у Господа, щоб той допоміг пригадати обличчя один одного. І Бог допоможе. Бо то буде сьоме....


07.06.2010р.