Шановний Гаррі!
В Вашій присутності не наважуюся назвати своє творіння пародією(а публічний дозвіл отримано від Вас на написання саме пародії). А на літературне перекручення нема Тому знову в роздумах – публікувати чи ні? Це все дуже серйозно, то вже зовсім інша стаття… Жартую, Метре! Прошу сприйняти все написане з гумором.
Особливо наголошую, що всі Літературні Герої, включаючи близьких родичів, ЖОДНОГО відношення до автора оригінальної поезії (і,на щастя, пародії теж) НЕ МАЮТЬ.
P.S. Якщо Вас випадково зацікавить, чому “габарити” пародії,даруйте, перекручення, значно перевищують відповідні параметри оригіналу, то я в додатковому коменті зміг би це більш детально пояснити. Правда, тоді вже не обійтися без хоча би поверхевого аналізу оригіналу.
Як забажаєте чи будете вважати за потрібне. До Ваших послуг

Іване, ну ти смалиш :) в сенсі жжош))))

Юлечко, ну хіба спочинеш за Максимом?

Якщо бодай хоч кого-небудь непокоїть відсутність мого коментаря, то сповіщаю, що приводу для цього немає. Я не в стані глибокого нокауту, а просякаю віршем у намаганні розгрібтись з деякими проявами казуїстики у її медичному значенні + технічна строна питання. Деякі проблемки існують :))

Смілива Ви людина, Іване.
Схоже, з тих, про яких співав В.Висоцький,
" Настоящих буйных мало,
Вот и нету вожаков."
По доброму заздрю Вашій рышучості у відстоюванні власної точки зору.
З іншого боку - щиро співчуваю Гаррібальду Сідорову. Не хотів би я бути на його місці.
Тим більше, що він - людина хороша, тактовна, як то кажуть, "мухи не образить".Бійка - це не його стихія. Він людина мирна, інтелігентна. А тут - такі "розборки".
У життя є всього два методи впливу на людину : пряник і кнут. Стосовно відгуків на поезію - це похвала і критика. Для зростання людини чи поета необхідні обидва ці методи. І хоч пряники люблять всі, а кнути лише одиниці, без критики, як методу покарання - не обійтись.
Ваші пародії, чи перекручування часом досить болючий кнут. Не всі здатні його сприйняти з користю для себе.
Однак, що зроблено - те зроблено.
Дам кілька порад, що до стилю виконання:
1.Для благозвучності замінити:"Їх вже" на "Уже"
2.Знак оклику:"Та він ще не знає – пишу тріолет!"
3.Зайве "й" - "Я довідку маю – не даун, не сп’яну!"
4.Важко звучить рядок: "Та як поєднати лозу й творчий злет?" До того ж трохи не в тему запитання. Бо ЛГ - майстер і знає, як це зробити. Мій варіант:
"Рядок до рядочка єднаю в куплет"
5.Зайве "й" : "А ні – постраждають рондель, тріолет."
6.РозкОлю - наголос. Можливо так:
"Науку долаю і цю непросту".
7.Слабенька кінцівка:" Піду доплету."
Можливо так:
"Лоза проростає…Комусь на біду."

Невже мій тріолет посприяв такому витоку навіювання?
Якихсь вісім рядків, потім інформація про побудову і дата створення...
А такий резонанс... Хоча це гарно. Твір знайшов свого читача.
Тепер по суті справи.
Це нормально, коли твір пишеться-створюється від імені першої особи, бо іронізуючи наче над собою, а насправді - над літературним героєм, ти можеш відкрити всі секрети. Бо ти знаєш, про якого вовка промовка. Хоча існує елемент ризику, обумовлений наявністю читача, який цього не розуміє.
Езопівська мова Вашого твору, шановний Іване, на висоті.
Багато у кого з нас є по коморі тих верейок – у одних аж до стелі, у других – невисокий стовпчик, у третіх - в означеній кількості невеличких комор чи стокових складів.
ЛГ ділиться досвідом з сином. Нормально. Так і повинно бути.
Я не зрозумів, до чого тут липовий мед і хвороба.
Хотілось би увидіти щось інше. Хоча можу передбачити, якими можуть бути наслідки.
Бо тільки почни змінювати – і пішло-поїхало. Зате щось може вийти – краще чи гірше.
З’явилась додаткова інформація про третю особу – тата літературного героя.
І нічого більше я сказати не можу. Просто побутова історія.
Лібрето таке:
- тато розкриває синові деякі технологічні секрети виробничої діяльності, принагідно поділившись сумнівами стосовно своїх розумових здібностей;
- жаліється на недуги;
- у розмові з сином діда останнього називає татом;
- переймається питанням поєднання двох різних речей;
- жаліється сину, що відхопить від свого тата (діда по відношенню до сина);
- співчуває, бо діду зле без дурману. Звик той, мабуть;
- ділиться фольклором („якщо у голові олії нема, то в сільмазі не купиш”);
- і нарешті – геппі-енд.
Складною є обрана Вами стезя.
Ворогів на ній бути не повинно, бо Ви не зачепили і не образили. Все, що було Вашому вірші, розподілено між усіма: батьком-батьком, батьком-дідусем, онуком-сином.
Складною стезя була тому, що мій тріолет сам по собі є іронічно-гумористичним. То як подвоїти ці якості? Це хіба можливо?
Технічних вад тріолет не мав, то зупинитись на якій-небудь з них неможливо.
На деякі моменти звернув увагу Олександр Христенко. Мені нічого додати.
А цей даун насправді був сиротою. Про це я писав у коментарях.
Але це не відчувалось у тріолеті. Тому фантазувати можна скільки завгодно.
Мене тішить думка, що за мотивами творів, створених мною, виникають нові.
Причім, далеко-далеко як не пародії.
То чому не радіти?

З повагою,
Г.С.

Дякую, Олександре! Взагалі, я і хотів пародію почати словами Висоцького, пам’ятаєте - "День зачатья я помню неточно". Потім, в силу різних причин, передумав.Розумію Вашу тактовність, але в даній ситуації не йдеться про кнут(для автора оригіналу), це швидше всього виконання його побажання, так би мовити законного волевиявлення.
Гірше було би (набагато!) для мене, якби не було вчорашньої домовленості. Щодо Ваших зауважень - три перших і п’яте зауваження приймаються беззастережно, згоден повністю.(Писалося нашвидкоруч - не хотів заставляти шанованого автора оригіналу томитися в
очікуванні).Це згодом виправлю.Стосовно четвертого - не можу погодитись - малось на увазі, що ЛГ майстер по плетінню. А в тріолетах тільки вчиться. Шкода, значить не вдалося це донести.По шостому - якраз наголос там і є, просто не проставлений, думалось, що інакше там і прочитати не можна.Взагалі дуже туди"просилося"слово "Освою", але оригінал вимагав "данини".На рахунок слабенької кінцівки - теж маю відмінну трохи думку. Користуючись коментами автора оригіналу, я вияснив, що лоза, з якої плетуть верейки, інколи проростає, якщо довго запхана в землю. Задумувалось так - за той час, поки ЛГ майстерно створював тріолет, проросла лоза.Ну, і він вирішив, щоб не пропадав матеріал... Напевно і це не вдалося донести, або Ви не дивились на це під таким кутом зору.
Надзвичайно Вам вдячний

Шановний Гаррі! Мушу Вас трошки розчарувати: детально виписане Вами лібрето не відповілає дійсності. Стезя не є такою складною.Дід до доблесної когорти Літературних Героїв (по задуму
пародиста) не вводився.Певно все-таки потрібно було перших два рядки взяти в лапки - то пряма мова батька ЛГ. Далі йдеться тільки про самого ЛГ
(без батька й ,поготів, без діда).Ці лапки - то,можливо, моє упущення Складною стезя була по іншій причині - я вперше зустрівся з ситуацією, коли для розуміння оригінального твору потрібно прочитати всі(!) без вийнятку, коментарі до нього.
І, оскільки Ви прихильник парітетних начал, і вже оцінили моє творіння (хоча би частково), то дозвольте висказатись і мені на рахунок вищеозначеного тріолету. Насамперед, повинен признатися чесно, що прочитавши оригінал і всі коментарі до нього, я, як не дивно, не впав в стан загальної радості і ейфорії. Більш того, якщо бути до кінця відвертим, то з значною частиною відгуків не згоден принципово, так як вважаю оцінку в них невиправдано завищеною.
Технічних вад тріолет дійсно немає, з глибинною думкою, як на мене, значно гірше. Зрозумійте пародиста - ну не можу я посилатися на оригінал і на всі коменти до нього, бо без них зміст оригіналу незрозумілий. Це, до речі, відмічено теж кількома коментаторами.Можливо, це результат
надмірної роботи над лаконічністю твору (пробачте - тут потрібна думка справжніх професіоналів цього дивного жанру). Я ж розмірковую з позицій пересічного споживача Вашого поетичного слова -якщо для того, щоб зрозуміти зміст, потрібно прочитати Ваш коментар, то щось тут явно "не грає..." Не виключаю, що тонким знавцям жанру, (одиницям!),можливо достатньо і цього, а ще небожителям (Богам з Олімпу чи ще звідкись), я
ж веду мову про простий земний люд, і механізаторів в тому числі.
І ,ледь не забув, маючи певне відношення до медицини можу стверджувати, що мед надзвичайно корисний при тих хворобах, симптоми яких Ви описали. Навіть в якості заспокійливого.Повірте на слово, це не для рими.
Творчих удач Вам і успіхів в самовдосконаленні.
Якнайщирішо

Дякую, Ніку. Якраз такою і прагнув її написати.

О, бачу, причин є для радощів досить -
Майстерно ж верейки Поети плетуть,
У кожному слові шукаючи суть,
Вкладаючи рими в ажурні покоси.
Проникнути прагнуть в святая святих,
В колодязь пірнають з водою пізнАння,
Щоб, може, одного липневого рання
Ми приклад хотіли би взяти із них!
Оливи, як бачимо, їм не бракує,
Дотепності мають по вінця і ще.
Аби їх завзяття не змило дощем -
Хай з Музою гарно щоночі воркують!...

Пане Іване, можна поцікавитись вашим щоденним меню? Невже щось одне і те ж?
Можливо ви й нам запропонуєте певну розмаїтість?
Пародія, навіть ідеальна, тільки маленька частинка поетичного Всесвіту. Що ще?
Ви ж так цікаво відповідаєте у віршованій формі у вигляді коментарів, - дозвольте собі відійти від пародій, вони ж бо, швидше, створюють певний творчий комплекс, невже це все?

Усе ж не зовсім, шановний пане Іване, для мене є зрозумілими ваші творчі погляди.
Пародія, що би там не говорилося, таки продукт вторинний, і, напевно, у переважній більшості випадків не додає добротності, добра, гармонії нашому світу - у кращому випадку натякає авторові і читачеві на певні недоліки у пародійованих творах, чи не так?

Я ось розумію, писав би пародист свої сатирично-іронічні тексти проти гнилої влади, проблем у суспільстві, громаді, в т.ч. і поетичній, церкві, у творчості особливо відомих сьогоднішніх авторів, а так, як на мене, йде "полювання" не за тими об'єктами.
Моє враження таке, що більшість опублікованих вами пародій, торкається авторів, які тільки навчаються віршуванню, і справжніми поетами ще не є. Якщо це так, то сенс у пародіюванні таких авторів далеко не очевидний.

Щодо портретистів і пейзажистів у малярстві, то й справді, дорогий Іване, не знаю жодного справжнього художника, який би малював лише портрети чи пейзажі, і не вмів так само, якісно, працювати з різноманітною тематикою. Але ж у нашому випадку ми повинні говорити про сатиричний, іронічний портрет, чи пейзаж, чи не так?

Чому я висловлюю ці, суто свої думки? Лише в контексті перспектив творчого зростання - це ж те, що нас поєднує.
Хоча багато авторів на ПМ цілком свідомо постулюють незацікавленість у будь-якому подальшому зростанні, бо їх цікавить лише приємне проведення часу тут. Що ж, це теж нормально. У кожного своє мистецтво - це не обов'язково поезія.
Особисто я вас, пане Іване, завжди сприймав особою, зацікавленою у поетичному розвиткові. Тому було б цікаво за ним спостерігати.
Як на мою скромну думку, поетичний розвиток, опісля досягнення певного рівня, цілковито залежить від надзавдань, які ставить перед собою автор, тому ось і намагаюся говорити про потребу урізноманітнення творчих проявів.