ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віктор Максимчук (1963) / Публіцистика

 ДО РІДНОГО КРАЮ ДУШЕЮ ЛЕЧУ…
ВІКТОР МАКСИМЧУК
ДО РІДНОГО КРАЮ ДУШЕЮ ЛЕЧУ…

Виростають діти, виростають…
Й, наче птахи, відлітають вдаль…
Ці слова вирвались з моєї душі неспроста. Дякуючи долі, дякуючи директору Вижницької художньої школи Володимиру Ворончаку, відбулася зустріч із Галиною Олександрівною Литвиненко, матір’ю Вікторії Абу Кадум (Бричкової), у приміщенні художньої школи м. Вижниця, де і почалася розмова про доньку.
Галина Олександрівна Литвиненко, яка мешкає в селищі Кути Косівського району Івано-Франківської області, розповіла, що Вікторія народилася 28 травня 1982 року в місті Чернівці. Але так склалася доля, що їм судилося переїхати проживати в селище Кути Косівського району. Там у доньки Вікторії і почалося юне життя, навчання у Кутській ЗОШ, потім у Вижницькій гімназії, тоді у ліцеї № 3 м. Чернівці. Поруч з тим Вікторія закінчила Вижницьку художню школу в 1997 році. 1999 року вступила на навчання до Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
Та те, що плануємо ми, у дійсності не завжди збігається з тим, що пророкує нам доля…
А доля напророкувала Вікторії інше життя. Вона зустріла половинку свого серця і закохалася… І не просто закохалася, а побралася у шлюбі зі своїм обраним долею чоловіком Ібрагімом. Тож у 2002 році Вікторія виїхала в місто Амман (столиця Йорданії) разом з чоловіком, де і мешкає сьогодні.
Галина Олександрівна на запитання Василя Васильовича Данилюка, керівника апарату Вижницької райдержадміністрації, який був присутнім при нашій зустрічі, «Ви раді за свою доньку, чи ні?», – просто відповіла: – «Господь Бог дає батькам таких дітей, на яких вони заслуговують!»
Мабуть, зайві інші слова...
Висновок простий: те, що вкладаєш у своїх нащадків, те і отримуєш від них...
Вікторія почала писати вірші ще в шкільні роки. Її зачарувало поетичне слово, любов до родини, до рідного краю, до Батьківщини. І тому, проживаючи далеко за межами рідної землі, її серце рветься на рідну землю, а слово летить до нас, до рідної неньки-України.
Хай щастить тобі, Вікторіє, у житті…
Пиши, бо твоє слово цілюще, воно торкає струни душі, наче скрипка Страдіварі…

ВІКТОРІЯ АБУ КАДУМ
(БРИЧКОВА)

***
Підхоплений подихом вітру осіннього,
Вальсує пожовклий кленовий листок.
А над рікою, сивий від інею,
Гойдається рідний старенький місток.
Останні краплини журливої осені
Збігають струмком по холодному склу.
А літні світанки сріблястими росами
Втекли у вечірню осінню імлу.
По небу страшні, наче сірі примари,
Повільно похмурі пливуть кораблі,
А попід важкими свинцевими хмарами
Надривно курличуть сумні журавлі.
І кожен з них серце своє залишає
На рідній пожовклій колючій стерні,
Й зимою суворою в снах прилітає
У все ж незабутні батьківські краї.
І віриться серцю, що ранку погожого
Повернуться птахи у рідні міста.
І дивлячись в небо, важке і знеможене,
Я вірити буду, що прийде весна.


***
Хоча у нас однакові надії,
Ми в рік новий
Ввійдемо різними стежками.
В цю ніч чарівну
Про одне лиш мрію –
Я дуже хочу бути
Поруч з Вами.
І хоч між нами
Відстані неблизькі,
Хай в час цей зоряний
Збуваються бажання,
Щоб у серцях
Не було місця суму,
А було місце
Щастю і коханню…


***
Тут – вітер навіє бархани піщані,
Там – тихо вербу вітерець колихне.
Земля тут пропечена сонцем нещадним,
Там – сонячний промінь обніме мене.
Тут – крапля води за ціною перлини,
Там – небо проллється травневим дощем.
Тут – жадібні сіро-зелені рослини,
Природа там дихає кожним кущем.
Тут – гори, каміння віками дрімають,
А там – вікові смерекові ліси,
І предків забутих там тіні блукають
Поміж вікової гірської краси.
І серцем, і думкою, спогадом лину
В місця, які пам’ять завжди береже.
І рідну державу – мою Україну,
Я певна, забути не зможу уже.


***
Не долетять сюди вкраїнські ластів’ята
І не затьохкають тут рідні солов’ї.
Хоч різних див у світі є багато –
Нема дивніше рідної землі.

Тебе завжди чекає вдома мати.
І хліб, такий духмяний, на столі.
Хоч гарних місць у світі є багато,
Нема рідніше рідної землі…


***
Присвячую матусі

Серце птахом швидкокрилим
Лине в ту місцину,
Що колись мене зростила
Для чужих країв,
Де стоїть проста вкраїнська
Білена хатина,
Де цвітуть пахучі вишні
В зелені садів.
Оксамитові троянди,
Що мати ростила,
Все навколо наповнюють
Запахом п’янким.
А на стінах у світлиці –
Розпростерті крила
Вишиваних, і до болю
Рідних рушників.
Вечорами, кожну зиму,
Плелись візерунки
Кольоровими нитками
В твоєму шитті.
А для мене все ж найкращим
Було подарунком,
Коли трішки спочивали
Руки золоті.
Я в дитинство повертаюсь
У снах кольорових,
І цілую твоє ніжно
Втомлене чоло.
На подвір’ї знов звисають
Виноградні грона,
Та живе уже без мене
Мамине село.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-09-30 10:00:15
Переглядів сторінки твору 1680
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.732 / 5.29)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.619 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2016.02.20 13:07
Автор у цю хвилину відсутній