Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Максимчук (1963) /
Публіцистика
ДО РІДНОГО КРАЮ ДУШЕЮ ЛЕЧУ…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДО РІДНОГО КРАЮ ДУШЕЮ ЛЕЧУ…
ВІКТОР МАКСИМЧУК
ДО РІДНОГО КРАЮ ДУШЕЮ ЛЕЧУ…
Виростають діти, виростають…
Й, наче птахи, відлітають вдаль…
Ці слова вирвались з моєї душі неспроста. Дякуючи долі, дякуючи директору Вижницької художньої школи Володимиру Ворончаку, відбулася зустріч із Галиною Олександрівною Литвиненко, матір’ю Вікторії Абу Кадум (Бричкової), у приміщенні художньої школи м. Вижниця, де і почалася розмова про доньку.
Галина Олександрівна Литвиненко, яка мешкає в селищі Кути Косівського району Івано-Франківської області, розповіла, що Вікторія народилася 28 травня 1982 року в місті Чернівці. Але так склалася доля, що їм судилося переїхати проживати в селище Кути Косівського району. Там у доньки Вікторії і почалося юне життя, навчання у Кутській ЗОШ, потім у Вижницькій гімназії, тоді у ліцеї № 3 м. Чернівці. Поруч з тим Вікторія закінчила Вижницьку художню школу в 1997 році. 1999 року вступила на навчання до Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
Та те, що плануємо ми, у дійсності не завжди збігається з тим, що пророкує нам доля…
А доля напророкувала Вікторії інше життя. Вона зустріла половинку свого серця і закохалася… І не просто закохалася, а побралася у шлюбі зі своїм обраним долею чоловіком Ібрагімом. Тож у 2002 році Вікторія виїхала в місто Амман (столиця Йорданії) разом з чоловіком, де і мешкає сьогодні.
Галина Олександрівна на запитання Василя Васильовича Данилюка, керівника апарату Вижницької райдержадміністрації, який був присутнім при нашій зустрічі, «Ви раді за свою доньку, чи ні?», – просто відповіла: – «Господь Бог дає батькам таких дітей, на яких вони заслуговують!»
Мабуть, зайві інші слова...
Висновок простий: те, що вкладаєш у своїх нащадків, те і отримуєш від них...
Вікторія почала писати вірші ще в шкільні роки. Її зачарувало поетичне слово, любов до родини, до рідного краю, до Батьківщини. І тому, проживаючи далеко за межами рідної землі, її серце рветься на рідну землю, а слово летить до нас, до рідної неньки-України.
Хай щастить тобі, Вікторіє, у житті…
Пиши, бо твоє слово цілюще, воно торкає струни душі, наче скрипка Страдіварі…
ВІКТОРІЯ АБУ КАДУМ
(БРИЧКОВА)
***
Підхоплений подихом вітру осіннього,
Вальсує пожовклий кленовий листок.
А над рікою, сивий від інею,
Гойдається рідний старенький місток.
Останні краплини журливої осені
Збігають струмком по холодному склу.
А літні світанки сріблястими росами
Втекли у вечірню осінню імлу.
По небу страшні, наче сірі примари,
Повільно похмурі пливуть кораблі,
А попід важкими свинцевими хмарами
Надривно курличуть сумні журавлі.
І кожен з них серце своє залишає
На рідній пожовклій колючій стерні,
Й зимою суворою в снах прилітає
У все ж незабутні батьківські краї.
І віриться серцю, що ранку погожого
Повернуться птахи у рідні міста.
І дивлячись в небо, важке і знеможене,
Я вірити буду, що прийде весна.
***
Хоча у нас однакові надії,
Ми в рік новий
Ввійдемо різними стежками.
В цю ніч чарівну
Про одне лиш мрію –
Я дуже хочу бути
Поруч з Вами.
І хоч між нами
Відстані неблизькі,
Хай в час цей зоряний
Збуваються бажання,
Щоб у серцях
Не було місця суму,
А було місце
Щастю і коханню…
***
Тут – вітер навіє бархани піщані,
Там – тихо вербу вітерець колихне.
Земля тут пропечена сонцем нещадним,
Там – сонячний промінь обніме мене.
Тут – крапля води за ціною перлини,
Там – небо проллється травневим дощем.
Тут – жадібні сіро-зелені рослини,
Природа там дихає кожним кущем.
Тут – гори, каміння віками дрімають,
А там – вікові смерекові ліси,
І предків забутих там тіні блукають
Поміж вікової гірської краси.
І серцем, і думкою, спогадом лину
В місця, які пам’ять завжди береже.
І рідну державу – мою Україну,
Я певна, забути не зможу уже.
***
Не долетять сюди вкраїнські ластів’ята
І не затьохкають тут рідні солов’ї.
Хоч різних див у світі є багато –
Нема дивніше рідної землі.
Тебе завжди чекає вдома мати.
І хліб, такий духмяний, на столі.
Хоч гарних місць у світі є багато,
Нема рідніше рідної землі…
***
Присвячую матусі
Серце птахом швидкокрилим
Лине в ту місцину,
Що колись мене зростила
Для чужих країв,
Де стоїть проста вкраїнська
Білена хатина,
Де цвітуть пахучі вишні
В зелені садів.
Оксамитові троянди,
Що мати ростила,
Все навколо наповнюють
Запахом п’янким.
А на стінах у світлиці –
Розпростерті крила
Вишиваних, і до болю
Рідних рушників.
Вечорами, кожну зиму,
Плелись візерунки
Кольоровими нитками
В твоєму шитті.
А для мене все ж найкращим
Було подарунком,
Коли трішки спочивали
Руки золоті.
Я в дитинство повертаюсь
У снах кольорових,
І цілую твоє ніжно
Втомлене чоло.
На подвір’ї знов звисають
Виноградні грона,
Та живе уже без мене
Мамине село.
ДО РІДНОГО КРАЮ ДУШЕЮ ЛЕЧУ…
Виростають діти, виростають…
Й, наче птахи, відлітають вдаль…
Ці слова вирвались з моєї душі неспроста. Дякуючи долі, дякуючи директору Вижницької художньої школи Володимиру Ворончаку, відбулася зустріч із Галиною Олександрівною Литвиненко, матір’ю Вікторії Абу Кадум (Бричкової), у приміщенні художньої школи м. Вижниця, де і почалася розмова про доньку.
Галина Олександрівна Литвиненко, яка мешкає в селищі Кути Косівського району Івано-Франківської області, розповіла, що Вікторія народилася 28 травня 1982 року в місті Чернівці. Але так склалася доля, що їм судилося переїхати проживати в селище Кути Косівського району. Там у доньки Вікторії і почалося юне життя, навчання у Кутській ЗОШ, потім у Вижницькій гімназії, тоді у ліцеї № 3 м. Чернівці. Поруч з тим Вікторія закінчила Вижницьку художню школу в 1997 році. 1999 року вступила на навчання до Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
Та те, що плануємо ми, у дійсності не завжди збігається з тим, що пророкує нам доля…
А доля напророкувала Вікторії інше життя. Вона зустріла половинку свого серця і закохалася… І не просто закохалася, а побралася у шлюбі зі своїм обраним долею чоловіком Ібрагімом. Тож у 2002 році Вікторія виїхала в місто Амман (столиця Йорданії) разом з чоловіком, де і мешкає сьогодні.
Галина Олександрівна на запитання Василя Васильовича Данилюка, керівника апарату Вижницької райдержадміністрації, який був присутнім при нашій зустрічі, «Ви раді за свою доньку, чи ні?», – просто відповіла: – «Господь Бог дає батькам таких дітей, на яких вони заслуговують!»
Мабуть, зайві інші слова...
Висновок простий: те, що вкладаєш у своїх нащадків, те і отримуєш від них...
Вікторія почала писати вірші ще в шкільні роки. Її зачарувало поетичне слово, любов до родини, до рідного краю, до Батьківщини. І тому, проживаючи далеко за межами рідної землі, її серце рветься на рідну землю, а слово летить до нас, до рідної неньки-України.
Хай щастить тобі, Вікторіє, у житті…
Пиши, бо твоє слово цілюще, воно торкає струни душі, наче скрипка Страдіварі…
ВІКТОРІЯ АБУ КАДУМ
(БРИЧКОВА)
***
Підхоплений подихом вітру осіннього,
Вальсує пожовклий кленовий листок.
А над рікою, сивий від інею,
Гойдається рідний старенький місток.
Останні краплини журливої осені
Збігають струмком по холодному склу.
А літні світанки сріблястими росами
Втекли у вечірню осінню імлу.
По небу страшні, наче сірі примари,
Повільно похмурі пливуть кораблі,
А попід важкими свинцевими хмарами
Надривно курличуть сумні журавлі.
І кожен з них серце своє залишає
На рідній пожовклій колючій стерні,
Й зимою суворою в снах прилітає
У все ж незабутні батьківські краї.
І віриться серцю, що ранку погожого
Повернуться птахи у рідні міста.
І дивлячись в небо, важке і знеможене,
Я вірити буду, що прийде весна.
***
Хоча у нас однакові надії,
Ми в рік новий
Ввійдемо різними стежками.
В цю ніч чарівну
Про одне лиш мрію –
Я дуже хочу бути
Поруч з Вами.
І хоч між нами
Відстані неблизькі,
Хай в час цей зоряний
Збуваються бажання,
Щоб у серцях
Не було місця суму,
А було місце
Щастю і коханню…
***
Тут – вітер навіє бархани піщані,
Там – тихо вербу вітерець колихне.
Земля тут пропечена сонцем нещадним,
Там – сонячний промінь обніме мене.
Тут – крапля води за ціною перлини,
Там – небо проллється травневим дощем.
Тут – жадібні сіро-зелені рослини,
Природа там дихає кожним кущем.
Тут – гори, каміння віками дрімають,
А там – вікові смерекові ліси,
І предків забутих там тіні блукають
Поміж вікової гірської краси.
І серцем, і думкою, спогадом лину
В місця, які пам’ять завжди береже.
І рідну державу – мою Україну,
Я певна, забути не зможу уже.
***
Не долетять сюди вкраїнські ластів’ята
І не затьохкають тут рідні солов’ї.
Хоч різних див у світі є багато –
Нема дивніше рідної землі.
Тебе завжди чекає вдома мати.
І хліб, такий духмяний, на столі.
Хоч гарних місць у світі є багато,
Нема рідніше рідної землі…
***
Присвячую матусі
Серце птахом швидкокрилим
Лине в ту місцину,
Що колись мене зростила
Для чужих країв,
Де стоїть проста вкраїнська
Білена хатина,
Де цвітуть пахучі вишні
В зелені садів.
Оксамитові троянди,
Що мати ростила,
Все навколо наповнюють
Запахом п’янким.
А на стінах у світлиці –
Розпростерті крила
Вишиваних, і до болю
Рідних рушників.
Вечорами, кожну зиму,
Плелись візерунки
Кольоровими нитками
В твоєму шитті.
А для мене все ж найкращим
Було подарунком,
Коли трішки спочивали
Руки золоті.
Я в дитинство повертаюсь
У снах кольорових,
І цілую твоє ніжно
Втомлене чоло.
На подвір’ї знов звисають
Виноградні грона,
Та живе уже без мене
Мамине село.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
