“Погляньте на братів, котрі вбивають один одного! Я хочу говорити про сум...” Ця сентенція Еклезіаста схилила до роздумів про драми братів наших менших, що відбуваються щороку на автомобільних шляхах від Полтави до Великих Сорочинців. Йдеться про смерть дикої живності під колесами авто, які майже цілодобово мчать на ярмарок.
Сорочинський ярмарок (відомий ще з другої половини XVII сторіччя) за останні надцять років став притягувати, як магнітом, неймовірну кількість людей і машин. Безкрайнє поле поблизу ярмарку вже не спроможне вмістити тисячі автомобілів. Очевидно, завдячуючи рекламі, завчасно відремонтованим дорогам та розважальному, концертно-театральному дійству наплив-наїзд гостей на ярмарок надалі буде лише збільшуватись.
Найкоротший шлях (понад 90 км) до Великих Сорочинців пролягає лісами, долинами і полями через Рудку, Балясне, Нелюбівку та інші села. На прямих ділянках шосе іномарки з потужними двигунами легко розганяються до 180 км за годину, або 50 метрів за одну секунду!!! Ну яка тварина зможе так швидко зреагувати та в одну мить утекти від авто?
То скільки ж братів наших менших умирає, вкачується у асфальт або калічиться? Цього року, їдучи з Полтави повз Сорочинці, мені вдалося підрахувати: дві лисиці, один підсвинок вепра, три зайці і черепаха. А їжаків, вужів, ящірок і горобців так багато, що ліку їм немає. Вони просто приречені на смерть через свої відносно повільні рухи...
У давнину, коли торги у Великих Сорочинцях відбувались п’ять разів на рік, мій прадід знаходив найкрасивішу збрую, запрягав коня і їхав 18 км, щоб продати якесь збіжжя та купити реманент. Це було свято. Дівчата вплітали кольорові стрічки у гриву коня, а маленький дзвіночок на різьбленій мережкою дузі, що з’єднувала голоблі, наспівував веселу мелодію. І копита коня ніколи нікого не давили і не втоптували...
А що нині? Бачаться жахливі, приголомшливі картини: у балці, що перед Веселівкою, великий яструб злітає з асфальту, вхопивши кігтями те, що лишилося від зайця. Тельбухи волочаться, залишаючи кривавий слід. А вже за три кілометри перед Сорочинцями у красивому лісі, серед височенних сосен, узбіччям дороги повзе, загрібаючи передніми лапами, лисичка. У неї, напевно, був зламаний круп, бо задні ноги, буцімто ковзани, сунулись по піску.
Зупинився, вмикнув у авто аварійну сигналізацію, боязко підійшов. Звір повернув голову, мовчки оскалив зуби і якось страшно подивився мені у вічі, від чого стало зовсім моторошно. А далі лисиця, зупиняючись, приречено поповзла у напрямку молоденьких, яскраво-зелених ялинок, щоб умерти...

2010