ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дениско (1954) / Проза

 Коси землі
Образ твору На жаль, деякі складники патріархальної селянської культури руйнуються і вмирають. Так стверджують етнографи. Мені важко з ними не погодитись. Ця історія двадцятирічної давності – ще одне підтвердження змін світоглядної системи народно-традиційної культури.
Якось, у літню спеку, «спрямовуюча і організуюча сила» міського масштабу вирішила послати бригаду косарів на допомогу селу. Заводські керманичі провели збір похапцем, порушивши «святе» – підбір кадрів. П’ять дівчат мали перевертати сіно, а два десятки чоловіків – косити.
Публіка зібралась «різношерста». Більше половини чоловіків або ніколи не тримали косу в руках, або пробували косити в підлітковому віці кролям. Одним словом, готових до тривалих щоденних випробувань і навантажень в бригаді косарів було обмаль. Клепати косу вміли теж одиниці. Зате, як виявилося пізніше, в нашій компанії підібралась група схильних до зловживання «вогняною водою», норма витрат її замінника (спирту) у технології виробництва заводу була явно перевищеною. Дехто передбачливо прихопив декалітр спирту, щоб відтягнутися на природі сповна.
Були і дезертири. Одного навіть спіймали і через кілька днів привезли в кузові «пиріжка» на місце трудотерапії.
Особисто для мене поїздка видавалася майже святом. Назва села, куди ми їхали – Чернечий Яр, та ще якісь історичні легенди про тамтешні печери вабили своєю таємничістю. Не кажу вже про косовицю. Це заняття я полюбив з юності. Косити навчив мене тато, світла пам’ять його душі, за що я йому безмежно вдячний. І головне, чого він навчив, щоб ця найважча праця приносила радість і задоволення. Такого не опануєш самотужки.
Голова колгоспу був небагатослівний, але зустрів нас привітно: «Раз уже вас прислали, обіцяю вам гарні харчі і ще кращі луки». І він не підвів. Нас чекало безмежжя квітучих сіножатів з густою і високою травою, де стеблинки пирію і тонконігу діставали підборіддя, океан животворного повітря, ласкаве сонце і гармонія буття.
І з кожним помахом моїх рук, сніп трави з безліччю квіточок, як дівочі кісники, вплітався в уявлені коси землі! Такі образи могли народитися лише в цьому місці.
Інколи до нас на луки прилітали дві пари лелек. Вони поважно ходили по вже скошених валках трави – там легше було найти якусь поживу. Мені здавалося, що так буде завжди. Але, на жаль, через тиждень нас чомусь відкликали. Може тому, що почалися зливи.
В останній вечір ми вирішили сходити на сільську дискотеку. Гурт музик мав занадто потужну акустичну систему і дуже старався... Ударні так бахкали, що вискакувало у потилиці. На майданчику панувала гендерна рівність. Ніяких утисків. Дівчата і хлопці запрошували до танцю почергово. Преференцію мала одна особа: висока, вродлива і струнка з самовпевненим і холодним поглядом, яку місцеві чомусь називали «Прима». Супроводжували її два «приклеєних» сек’юріті, які демонстративно гордилися відведеній ролі.
Вночі, після танців, ми повернулися до гуртожитку і виявили, що коридор хтось заплутав міцними нитками. З’ясувалось, що дівчата таким чином висловили протест нашій віртуальній зраді. Все це нагадало мені шкільні роки, коли однокласниця, щоб я не їздив на чужі вечорниці, заплутала нитками муліне всю вуличку від тину до тину. Сердешна бабуся, ранком виганяючи корову, ніяк не могла второпати, чого це корова реве і стає дибки.
Старенький заводський автобус тяжко долав пагорби Чернечого Яру. Всередині його руховика щось хрипіло і булькало. А з вершини пагорба виднівся неблискучий доробок нашого розхристаного десанту. Частина скошених луків згори мала вигляд підкови, або надкушеного шматка хліба. «Надгризли і покинули», – думав я. Що буде з нашою травою? Хто її сушитиме і складатиме? В пам’яті промайнули слова Яворницького: «...Татари випалювали траву в степу, бо вони не вміли косити і сушити сіно...» Але ж ми не татари!
Незавершеність справи отруювала приємне враження від гармонійного єднання з казковими краєвидами рідкісної краси, від чистої води річки, ще не засміченої викидами великого міста, від дивовижних, хвилястих кіс землі…
Відомий український поет писав: «…І плакав наш лелека з косою на плечі».
… Велетенський трактор з колесами вище зросту людини тягне розквашеним полем комбайн «Джон Дір», залишаючи за собою страшну глибочезну колію – вирвані рани землі, які хтозна коли загояться. А я – про коси…

2008 рік




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-12-21 19:09:35
Переглядів сторінки твору 4334
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.956 / 5.5  (4.876 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.595 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.07.24 12:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2010-12-21 22:35:00 ]
Чорнобиль, гербіциди, пестициди та інші -иди, міндобрива - горами, глибока оранка, хімія всюди, висмоктані надра і прочая, прочая, прочая... Господи, а я - що я на цій згвалтованій Землі роблю?! Так хочеться подітися кудись - щоб висока гора, ліс, ручай, галявина - а на ній хата, і садочок, і городик... і навкруги на тисячу верст нікого... Ну, це я, мабуть, про рай мрію :)
Фотка - саме те... кращої і не придумаєш під цю тему. Сумно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2010-12-21 22:41:44 ]
Дякую, Гренуіль! Радий що так глибоко занурились у лейттему мого твору. А у дівчини (на фото) дійсно ніби опустились руки. Безвихідь і сум...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2010-12-21 22:46:30 ]
А де про тротил? А то я щось не бачу нічого такого в заголовках...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2010-12-21 22:49:03 ]
А де про тротил? А то я щось не бачу нічого такого в заголовках...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2010-12-22 09:36:26 ]
Вчора о 23 кудись пропав інтернет. Зануда. Ну міг же хоча б на 5 хв пізніше щезнути... Тому я не зміг Вам відповісти про тротил. То була всього навсього моя репліка на Ваш коментар до вірша Тетяни Роси "Нісенітниця". Дуже перепрошую, Гренуіль, що так вийшло.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2010-12-22 13:47:58 ]
Зайшла, прочитала - нє! Не згодна! Який виконавець, що ви?! Чоловіків і так мало, а тут ще вас посадять... Воно вам тре? Там же, на зоні, інтернету нема! А нам з пані Тетяною потім їздити, передачки возити... На вірші й часу не залишиться :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2010-12-22 14:30:52 ]
Ви, як завжди неперевершена і дотепна. Дякую. Розвеселили.