I

Серед засніженого лісу,
Від міста десь неподалік,
Красива, як зимова пісня,
Під свій четвертий Новий Рік,
Пухнаста, юна, невелика,
В сріблястій шубі сніговій,
Гарненька, як дитя, ялинка –
Дивилась весело з під вій.

II

Місцеві ЗМІ – спецкор Сорока –
Носили лісом новину,
Що перед самим Новим Роком
І їхній ліс не оминуть
Знавці, цінителі, естети,
Змагання, кастинги, відбір:
Найкращим – виграшні білети
І ... Прощавай Зелений Бір:

Прикраси, оплески, софіти,
Визнання, подіум, престиж...
Хіба можливо не хотіти,
Коли роками ти стоїш
В гущавині посеред лісу –
Ніким не бачена краса,
Не в змозі вийти з-за куліси...
Зіркам пасують небеса.

III

Вона молилася до Бога –
До тата – щоби допоміг...
Автівка з’їхала з дороги
І заскрипів від болю сніг.
Міцні, кремезні чолов’яги –
Сокири щирились в руках:
Потужні, вивірені змахи
І – ледве чутні зойки: ”Ах!..”

І їй сяйнуло лезо хижо –
Біль пронизав, неначе струм:
З обрубка краплі крові свіжі
Стікали до м’язистих рук.
За спину закотилось небо,
Стіною підійнявся сніг:
Як німфа Аполона-Феба,
Упала варвару до ніг.

IV

Тремтіли, дивлячись на зброю
Ще юні сестри мовчазні:
Безвинні, зраджені Красою –
Найкращі гинуть у війні.

Їх волокли за довгі коси,
Жбурляли, як дрова, в „КАМАЗ.”
Лише лісник дивився косо –
Здригалось серце від образ.

V

А потім – кастинг на базарі,
Чи то наложниць, чи рабинь:
Хрипіла під „шансон” гітара,
Смішки летіли із юрби,
Хапали, лапали, крутили,
Вмовляли знизити ціну,
Нахабно роздивлялись тіло...

Пірнути б у обійми сну,
Забутись, втратити свідомість,
Втекти кудись без вороття,
Від горя, сорому і втоми,
Зректись огидного життя...

VI

Та ось чиїсь дитячі руки
Торкнулись: ”Мамо, глянь яка!”
Невинні, наче з неба звуки
І щира радості ріка
Дала малесеньку надію:
„Хіба у тім моя вина,
Що продають, немов повію?
Можливо, це ще не фінал?”

VII

Її поставили в оселі,
У найсвітлішій із кімнат:
Юрмились дітлахи веселі
І тепло, наче б то весна.
За тим, неначе нареченій,
Несли прикраси звідусіль,
Свічки, цукерок повні жмені...
Лише забули хліб та сіль.

Вдягли намисто і корону,
Стрічки, сережки, ліхтарі,
Причепурили м’яту крону
І світло вимкнули вгорі.
Вона – небачено-казкова, –
Забувши всю свою печаль,
Себе питала знову й знову:
„ Це я – з провінції дівча?!”

VIII

Зібралися числені гості,
А вслід за ними на поріг
Ступив у супроводі тостів
Малюк на ймення Новий Рік.
Не по одній ковтнувши склянці,
Гудів будинок, а вона
Стояла в дивному убранстві,
Чарівна, як сама Весна.

IX

Та щастя не триває вічно:
Святкові відцвіли вогні
І дні буденні, сірі, звичні
Вже майоріли в далині.

Передчуття жили в квартирі,
Думки невтішні, мов круки
Збігали холодком по „шкірі” ,
Страх наїжачував „голки”:
Знесилені, сухі і кволі
Вже зеленіть не мали сил –
Найслабші сипались додолу,
Як спогад юної краси.

X

За тиждень, змучену і голу –
ЇЇ до нитки роздягли –
Цинічно винесли на холод
І з виразом сердито-злим
Жбурнули на велику купу.
Бо доля юних, як вона:
Хто – в крематорій, тобто, грубу,
А хто – на їжу для слона*.

XI

Нікому не поталанило:
Найкращі з кращих – навіть ті
Свою кар’єру завершили
У „братській” купі – на смітті.
Сумні, знесилені каліки –
Криві обрубки замість ніг –
Сухі, обшарпані, безликі –
Непотріб, кинутий у сніг,
Лежали, вже напівсвідомі,
Чекали на останню мить,
Коли у мороці потоне
Бажань розчавлена блакить.

XII

Похила, трохи кривувата
І крона зовсім не густа.
Красунею її назвати
Не розкриваються вуста.
Уже давно росла у місті,
Тягнулась з під кремезних віт
До неба крізь кленове листя,
Що тінню закривали світ.

XIII

Їй так боліло рік за роком,
Як ці красуні молоді
Із нею поряд – кілька кроків –
Безвинно гинули в біді.
Вони для неї, наче діти –
Коріння рвала підійти,
Та що могла вона зробити?
Можливо, чим
Зарадиш ти?
24.12.10р

*У Харківському зоопарку останніми роками слона підгодовують новорічними ялинками.