ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.12.03
17:10
Єднаймося дорогою у прірву,
в яку ота сволота нас веде,
бо нове мінісерство – нову вирву,
пробачте міну нову, підкладе…*
Єднаймося мерщій, аби спаситися,
а радше – врятувати хоч дітей!
Усе ж допоки будемо трястися,
в яку ота сволота нас веде,
бо нове мінісерство – нову вирву,
пробачте міну нову, підкладе…*
Єднаймося мерщій, аби спаситися,
а радше – врятувати хоч дітей!
Усе ж допоки будемо трястися,
2024.12.03
09:52
Це не просто звичайний художник, а стріт-артист, який перетворив вулиці рідного Харкова на цілу галерею графічних робіт - справді філософських, навіть поетичних.
Сьогодні він творить своє унікальне мистецтво під обстрілами у деокупованих містах. Його нап
Сьогодні він творить своє унікальне мистецтво під обстрілами у деокупованих містах. Його нап
2024.12.03
06:19
Чому в далекій юності дівчата
Усмішки дарували не мені, –
Чому донині болісно гадати:
Чому холодні квіти весняні?
Чому комусь блакитним цвітом рясту
Вкриває доля обрані шляхи,
А я лиш терну прорості голчасті
Підошвами вчуваю навкруги?
Усмішки дарували не мені, –
Чому донині болісно гадати:
Чому холодні квіти весняні?
Чому комусь блакитним цвітом рясту
Вкриває доля обрані шляхи,
А я лиш терну прорості голчасті
Підошвами вчуваю навкруги?
2024.12.03
05:55
Чи марні сни були ті, чи примарні?
Шукає вітер правди на землі.
Сирі підвали. Втеча з буцегарні.
Далекі, недосяжні кораблі…
Нехай пороги розіб’ють на друзки
ворожий флот і полчища орди.
Не стане московит ніколи руським,
в улус до хана йдуть його сл
Шукає вітер правди на землі.
Сирі підвали. Втеча з буцегарні.
Далекі, недосяжні кораблі…
Нехай пороги розіб’ють на друзки
ворожий флот і полчища орди.
Не стане московит ніколи руським,
в улус до хана йдуть його сл
2024.12.03
01:33
Портрет намальований зорями
Прочанина, що приходить щоночі
На горище, де сплять кажани
До весни – дзьобатої сірої птахи,
І шукає пошерхлі слова
Зітлілої книги старої поезії,
Яку можна лише шепотіти,
Ковтаючи звуки еламські
Прочанина, що приходить щоночі
На горище, де сплять кажани
До весни – дзьобатої сірої птахи,
І шукає пошерхлі слова
Зітлілої книги старої поезії,
Яку можна лише шепотіти,
Ковтаючи звуки еламські
2024.12.02
22:40
Їй би в матріархаті народитися годилось,-
Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
А то лиш я один та ще онук й сини...
Немає простору у повноті розправить крила.
Отож, як на останню приступку життя зійду,
Відкіль в інші світи вже мерех
Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
А то лиш я один та ще онук й сини...
Немає простору у повноті розправить крила.
Отож, як на останню приступку життя зійду,
Відкіль в інші світи вже мерех
2024.12.02
19:48
Крига скувала вулиці
у свої залізні лещата.
Замерзлі думки
висять бурульками
на деревах.
Почуття ледь визирають
з-під заледенілих калюж.
Крижаніє свідомість,
у свої залізні лещата.
Замерзлі думки
висять бурульками
на деревах.
Почуття ледь визирають
з-під заледенілих калюж.
Крижаніє свідомість,
2024.12.02
19:34
Іноді вірш скидається на неприступну фортецю,
І його ні мечем, ні облогою — ніяк не здужати,
Слова атакують інші слова на серці,
Чорніє земля, а фортеця тримається мужньо.
На схили театру війни приходять союзники
Тримають герби, що в девізах минулих
І його ні мечем, ні облогою — ніяк не здужати,
Слова атакують інші слова на серці,
Чорніє земля, а фортеця тримається мужньо.
На схили театру війни приходять союзники
Тримають герби, що в девізах минулих
2024.12.02
15:17
В коментарях бажано залишати суто дворядкові композиції
___________________________________________________________
Гекзаметр, або Гексаметр (грец. hexmetros — шестимірник) — метричний (квантитативний) вірш шестистопного дактиля (—UU), де в кожній ст
2024.12.02
11:21
Ця осінь повела мене з собою,
Бо я ж таки Поезії солдат,
І восени я став лауреат,
Забивши на тривоги та відбої.
Пегаса осідлавши у політ,
Ця осінь повела мене з собою.
Домінувала в небі наді мною,
Бо я ж таки Поезії солдат,
І восени я став лауреат,
Забивши на тривоги та відбої.
Пегаса осідлавши у політ,
Ця осінь повела мене з собою.
Домінувала в небі наді мною,
2024.12.02
09:08
На порядку денному тривоги
І якого біса, звідкіля?..
Тільки відштовхнешся від порога
Згадуєш потвору-москаля
І сердешно шлеш йому прокляття
По-іменно ен-но сотні раз…
Хлопці — дорогесінькії браття —
Зупиніть маскви звіринний сказ
І якого біса, звідкіля?..
Тільки відштовхнешся від порога
Згадуєш потвору-москаля
І сердешно шлеш йому прокляття
По-іменно ен-но сотні раз…
Хлопці — дорогесінькії браття —
Зупиніть маскви звіринний сказ
2024.12.02
05:40
Є в пам’яті миттєвості війни,
Що блискавками чиркають до смерті
І освітляють вибухами вперто
Ослаблені бідою й страхом сни.
Є в пам’яті миттєвості війни, –
Вони повз мене не проходять мимо,
А щодоби стоять перед очима,
Пояснюючи з’яву сивини.
Що блискавками чиркають до смерті
І освітляють вибухами вперто
Ослаблені бідою й страхом сни.
Є в пам’яті миттєвості війни, –
Вони повз мене не проходять мимо,
А щодоби стоять перед очима,
Пояснюючи з’яву сивини.
2024.12.02
04:26
Освічує густу пітьму
це золотаве сяйво жовтня,
де неба зоряна безодня
в якій з тобою потону.
Давай пограєм у мовчанку
і будь-що-буде, аж до ранку,
хай заблукають у диму
ще сонні, мов коти, трамваї,
це золотаве сяйво жовтня,
де неба зоряна безодня
в якій з тобою потону.
Давай пограєм у мовчанку
і будь-що-буде, аж до ранку,
хай заблукають у диму
ще сонні, мов коти, трамваї,
2024.12.01
22:40
чи суттєво — позбутись ніг
адже люди завжди порядні
і навіщо ж тобі перейматися
як заходять сюди з полювання
закинути в себе пиріг
чи суттєво — втратити зір
славна праця є для осліплих
адже люди завжди порядні
і навіщо ж тобі перейматися
як заходять сюди з полювання
закинути в себе пиріг
чи суттєво — втратити зір
славна праця є для осліплих
2024.12.01
21:28
Я думав, Десно, не тутешня ти,
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов”янський слід,
А повернутися
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов”янський слід,
А повернутися
2024.12.01
19:51
Я ходжу в ліс
і шукаю там минулий рік.
Я хочу подолати
розрив часів.
Він повинен пролягати
отут, на цьому пеньку,
ніби по краю серця.
Крижана бурулька стікає,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і шукаю там минулий рік.
Я хочу подолати
розрив часів.
Він повинен пролягати
отут, на цьому пеньку,
ніби по краю серця.
Крижана бурулька стікає,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.12.03
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
Диптих 2008 року
Контекст : Офіційна сторінка О.Забужко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Диптих 2008 року
І
Ти казав їх любити, Господи, -
це червоне світло, що б’є крізь повіки,
цю юрбу босхівських пик, що шпурляють у Тебе каміння,
вивергаючи з дна пересохлих на жужіль душ
найчорніші під небом прокльони:
«Роз-пни! Роз-пни!» - рветься рев із пітьми горлянок,
гоготить, як в метро, по підземнім тунелю віків
(стук “вагонзаків” по стиках рейок!) –
і відлунює з другого боку: «Зі∂ - хайль! Зі∂ - хайль!».
Засклені очі,
викинуті руки,
стиснуті кулаки.
Се люди Твоя, Господи.
Бачиш: вони не змінились:
амфітеатри Колізеїв,
стокмовиська бестіаріїв,
дух горілого людського м’яса на площах Мадріда –
це вони несуть оберемки хмизу на автодафе,
всапують хтивими ніздрями хруст єретицьких кісток
(кат опускає червоний каптур на обличчя,
слідчий спрямовує в вічі сліпучий прожектор лампи,
центуріон поправляє бляху на ремені…).
А це - мій народ, Господи:
видибає із “вагонзаків”, похитуючись на нетвердих ногах,
валиться долі, упившись першим ковтком свободи,
тремтячи підводиться, збивається в купи,
мутним зором обводить довкілля в пошуках пастуха –
інквізитора, кесаря, центуріона, -
того, хто скаже: «Прийдіть, вклоніться мені –
і визволитесь oд себе!», -
і вже наливаються, тверднуть м’язи,
випружуються руки, намацуючи каміння,
і засклівають очі, і радо гупає кров,
виносячи клекотом з тьми набряклих горлянок
той самий, правічний ритм
двотисячлітнього крику…
Се люди Твоя, Господи.
Пошли їм іще раз Сина свого.
Приходь, Господи:
вони готові.
II
8.08.2008
Історіє, суко,
ти знову хапаєш мене за горло,
ти знову витрушуєш з мене душу,
ти знов заганяєш мої думки
в чорний тунель нутряного крику:
«No passaran! Вони не пройдуть!» –
засипаючи решту овиду
сірим щебенем ранкових новин,
інтернет-курявою, як по бомбьожці,
знов закрашуєш світ у всього дві барви зі спектра:
офірною кров’ю – червоне,
і коричневе - брудом підлот…
І знов мене косять безсонні ночі,
як площу, по котрій проходить армія,
і знов я влізаю в танк,
простукую панцир, підрихтовую коліщатка,
підкручую слова петицій і апелів, щоб жодне не затнулось:
No passaran! Вони не пройдуть!..
Історіє, суко, будь ти проклята –
вони ж проходять, вони ж завжди проходять:
по трупах наших надій,
по золі згорілих ілюзій -
не так, то інак, не прямо, то боком, раком,
маневром, обходом захоплюють території
одну по одній, сунуть з розколин, щілин,
з увімкненого й вимкненого, з отворів і розеток,
обертаючи все на загладу, вкриту лузгою
зжованих життів
і схаркнутих вір…
Так чому ж я мушу
стояти на цім п’ятачкові - вузенькім окрайчику -
в повному бойовому виряді, з протигазом включно,
і волати, як оглашенна: «Вони не пройдуть!» -
невже лиш на те, щоб подати знак
(променем ліхтарика по безкрайній мапі)
що у цій-от точці – принаймні в цій, -
допоки її закрито
шістдесятьма каге мого живого тіла,
вони й справді -
не пройдуть?
Ти казав їх любити, Господи, -
це червоне світло, що б’є крізь повіки,
цю юрбу босхівських пик, що шпурляють у Тебе каміння,
вивергаючи з дна пересохлих на жужіль душ
найчорніші під небом прокльони:
«Роз-пни! Роз-пни!» - рветься рев із пітьми горлянок,
гоготить, як в метро, по підземнім тунелю віків
(стук “вагонзаків” по стиках рейок!) –
і відлунює з другого боку: «Зі∂ - хайль! Зі∂ - хайль!».
Засклені очі,
викинуті руки,
стиснуті кулаки.
Се люди Твоя, Господи.
Бачиш: вони не змінились:
амфітеатри Колізеїв,
стокмовиська бестіаріїв,
дух горілого людського м’яса на площах Мадріда –
це вони несуть оберемки хмизу на автодафе,
всапують хтивими ніздрями хруст єретицьких кісток
(кат опускає червоний каптур на обличчя,
слідчий спрямовує в вічі сліпучий прожектор лампи,
центуріон поправляє бляху на ремені…).
А це - мій народ, Господи:
видибає із “вагонзаків”, похитуючись на нетвердих ногах,
валиться долі, упившись першим ковтком свободи,
тремтячи підводиться, збивається в купи,
мутним зором обводить довкілля в пошуках пастуха –
інквізитора, кесаря, центуріона, -
того, хто скаже: «Прийдіть, вклоніться мені –
і визволитесь oд себе!», -
і вже наливаються, тверднуть м’язи,
випружуються руки, намацуючи каміння,
і засклівають очі, і радо гупає кров,
виносячи клекотом з тьми набряклих горлянок
той самий, правічний ритм
двотисячлітнього крику…
Се люди Твоя, Господи.
Пошли їм іще раз Сина свого.
Приходь, Господи:
вони готові.
II
8.08.2008
Історіє, суко,
ти знову хапаєш мене за горло,
ти знову витрушуєш з мене душу,
ти знов заганяєш мої думки
в чорний тунель нутряного крику:
«No passaran! Вони не пройдуть!» –
засипаючи решту овиду
сірим щебенем ранкових новин,
інтернет-курявою, як по бомбьожці,
знов закрашуєш світ у всього дві барви зі спектра:
офірною кров’ю – червоне,
і коричневе - брудом підлот…
І знов мене косять безсонні ночі,
як площу, по котрій проходить армія,
і знов я влізаю в танк,
простукую панцир, підрихтовую коліщатка,
підкручую слова петицій і апелів, щоб жодне не затнулось:
No passaran! Вони не пройдуть!..
Історіє, суко, будь ти проклята –
вони ж проходять, вони ж завжди проходять:
по трупах наших надій,
по золі згорілих ілюзій -
не так, то інак, не прямо, то боком, раком,
маневром, обходом захоплюють території
одну по одній, сунуть з розколин, щілин,
з увімкненого й вимкненого, з отворів і розеток,
обертаючи все на загладу, вкриту лузгою
зжованих життів
і схаркнутих вір…
Так чому ж я мушу
стояти на цім п’ятачкові - вузенькім окрайчику -
в повному бойовому виряді, з протигазом включно,
і волати, як оглашенна: «Вони не пройдуть!» -
невже лиш на те, щоб подати знак
(променем ліхтарика по безкрайній мапі)
що у цій-от точці – принаймні в цій, -
допоки її закрито
шістдесятьма каге мого живого тіла,
вони й справді -
не пройдуть?
* «З нових поезій»: у новому, доповненому виданні «Другої спроби»
Джерело публікації: "Друга спроба: Вибране" – 2-ге вид., виправл. і доп.
– К.: Факт, 2009. – 432 с.
Контекст : Офіційна сторінка О.Забужко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію