
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.02
11:02
Із Д.Мінаєва
Ні, докторе, ти не приходь,
Наука тут не допоможе.
(Із старого романсу)
Жерці латинських прописів – таки
нам радять за дієтою дієту,
Ні, докторе, ти не приходь,
Наука тут не допоможе.
(Із старого романсу)
Жерці латинських прописів – таки
нам радять за дієтою дієту,
2023.06.02
09:55
День поволі згорає. Світло коситься на дахи
Жовтохолодним поглядом. З горизонту
Хмари, здаються повікою над заходом сонця
Птахи,
пролітають над оком плануючи вниз
Знаходячи контур
Карнизу
Домів.
Жовтохолодним поглядом. З горизонту
Хмари, здаються повікою над заходом сонця
Птахи,
пролітають над оком плануючи вниз
Знаходячи контур
Карнизу
Домів.
2023.06.02
08:21
Вночі над нами пролітають кажани
та ще ракети «made in russia»
і падають уламками війни
на все, що споконвіку наше.
Земля тремтить, здригається бетон –
сам сатана іде на полювання.
Дай Бог, недовго нечисті притон
радіти буде. Прийде ніч остання.
та ще ракети «made in russia»
і падають уламками війни
на все, що споконвіку наше.
Земля тремтить, здригається бетон –
сам сатана іде на полювання.
Дай Бог, недовго нечисті притон
радіти буде. Прийде ніч остання.
2023.06.02
05:46
Розорені пожежами двори,
Розорані ракетами городи, –
Зціляють охолодженням вітри
Впереміж із дощами при нагоді.
Від хворості поблякнула земля
І стишено чорніє, а не квітне
З тих пір, як повтікали звідсіля
Господарі від вбивець несусвітніх.
Розорані ракетами городи, –
Зціляють охолодженням вітри
Впереміж із дощами при нагоді.
Від хворості поблякнула земля
І стишено чорніє, а не квітне
З тих пір, як повтікали звідсіля
Господарі від вбивець несусвітніх.
2023.06.02
04:23
Віршика пишу про квіточки,
бо про смерть вкраїнців не гуманно.
Дітки гинуть? Це все балачки.
Головне фейсбук, щоб не забанив.
Цукенберг не бачить цю війну,
українці плачуть, він сміється.
Їх москаль жене на чужину,
б’є багнетом акурат під серце.
бо про смерть вкраїнців не гуманно.
Дітки гинуть? Це все балачки.
Головне фейсбук, щоб не забанив.
Цукенберг не бачить цю війну,
українці плачуть, він сміється.
Їх москаль жене на чужину,
б’є багнетом акурат під серце.
2023.06.02
01:00
Ну здрастуй, літо, здрастуй, літо! -
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.
Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.
Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії
2023.06.02
00:51
На кам’яних островах самотності
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порож
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порож
2023.06.01
23:41
Міняю стильний хмарочос
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.
Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.
Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —
2023.06.01
23:31
Ідеш і бачиш сон ліричний,
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;
Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;
Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
2023.06.01
21:19
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
слова твої ясніли кольором
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
слова твої ясніли кольором
2023.06.01
17:29
В тісному бомбосховищі , в задусі,
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із в
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із в
2023.06.01
08:58
Жасміново-трояндово
у травні вечоріє,
а уночі акації
солодкий подих віє
натомлений турботами
легенький вітерець,
і сни квітково-ягідні
в кімнату навпростець
у травні вечоріє,
а уночі акації
солодкий подих віє
натомлений турботами
легенький вітерець,
і сни квітково-ягідні
в кімнату навпростець
2023.06.01
06:42
Лягай, поспи, поки ракета
ще не поцілила у дім,
забулася у сні планета,
із вікон не клубиться дим.
Але наразі це недовго
вже палець тисне кнопку – «Пуск» –
вищить повітряна тривога,
ще не поцілила у дім,
забулася у сні планета,
із вікон не клубиться дим.
Але наразі це недовго
вже палець тисне кнопку – «Пуск» –
вищить повітряна тривога,
2023.06.01
04:32
Обчухрали нахаби тутешні
З гілочок скороспілі плоди, –
Ягідки соковиті черешні
Залишили лиш тільки сліди
Кісточок на газоні зеленім,
А на вітті – одних черешків, –
Поживилася вдосталь шалена
Зграя вічно голодних шпаків.
З гілочок скороспілі плоди, –
Ягідки соковиті черешні
Залишили лиш тільки сліди
Кісточок на газоні зеленім,
А на вітті – одних черешків, –
Поживилася вдосталь шалена
Зграя вічно голодних шпаків.
2023.05.31
21:57
Не знаю чи зміг би тебе забути.
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя
2023.05.31
19:26
Вже колобродять перші хитрі сни,
І хрестить ніч зірками путь на щастя.
Сторожить місяць синіх нив лани,
І древній сад святить плодів багаття.
Це неба синьо - жовте вишиття.
Холодне від журби. Ясне з любові.
В зірках читає кожен шлях життя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І хрестить ніч зірками путь на щастя.
Сторожить місяць синіх нив лани,
І древній сад святить плодів багаття.
Це неба синьо - жовте вишиття.
Холодне від журби. Ясне з любові.
В зірках читає кожен шлях життя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.06.01
2023.05.30
2023.05.29
2023.05.29
2023.05.28
2023.05.26
2023.05.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
Диптих 2008 року
Контекст : Офіційна сторінка О.Забужко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Диптих 2008 року
І
Ти казав їх любити, Господи, -
це червоне світло, що б’є крізь повіки,
цю юрбу босхівських пик, що шпурляють у Тебе каміння,
вивергаючи з дна пересохлих на жужіль душ
найчорніші під небом прокльони:
«Роз-пни! Роз-пни!» - рветься рев із пітьми горлянок,
гоготить, як в метро, по підземнім тунелю віків
(стук “вагонзаків” по стиках рейок!) –
і відлунює з другого боку: «Зі∂ - хайль! Зі∂ - хайль!».
Засклені очі,
викинуті руки,
стиснуті кулаки.
Се люди Твоя, Господи.
Бачиш: вони не змінились:
амфітеатри Колізеїв,
стокмовиська бестіаріїв,
дух горілого людського м’яса на площах Мадріда –
це вони несуть оберемки хмизу на автодафе,
всапують хтивими ніздрями хруст єретицьких кісток
(кат опускає червоний каптур на обличчя,
слідчий спрямовує в вічі сліпучий прожектор лампи,
центуріон поправляє бляху на ремені…).
А це - мій народ, Господи:
видибає із “вагонзаків”, похитуючись на нетвердих ногах,
валиться долі, упившись першим ковтком свободи,
тремтячи підводиться, збивається в купи,
мутним зором обводить довкілля в пошуках пастуха –
інквізитора, кесаря, центуріона, -
того, хто скаже: «Прийдіть, вклоніться мені –
і визволитесь oд себе!», -
і вже наливаються, тверднуть м’язи,
випружуються руки, намацуючи каміння,
і засклівають очі, і радо гупає кров,
виносячи клекотом з тьми набряклих горлянок
той самий, правічний ритм
двотисячлітнього крику…
Се люди Твоя, Господи.
Пошли їм іще раз Сина свого.
Приходь, Господи:
вони готові.
II
8.08.2008
Історіє, суко,
ти знову хапаєш мене за горло,
ти знову витрушуєш з мене душу,
ти знов заганяєш мої думки
в чорний тунель нутряного крику:
«No passaran! Вони не пройдуть!» –
засипаючи решту овиду
сірим щебенем ранкових новин,
інтернет-курявою, як по бомбьожці,
знов закрашуєш світ у всього дві барви зі спектра:
офірною кров’ю – червоне,
і коричневе - брудом підлот…
І знов мене косять безсонні ночі,
як площу, по котрій проходить армія,
і знов я влізаю в танк,
простукую панцир, підрихтовую коліщатка,
підкручую слова петицій і апелів, щоб жодне не затнулось:
No passaran! Вони не пройдуть!..
Історіє, суко, будь ти проклята –
вони ж проходять, вони ж завжди проходять:
по трупах наших надій,
по золі згорілих ілюзій -
не так, то інак, не прямо, то боком, раком,
маневром, обходом захоплюють території
одну по одній, сунуть з розколин, щілин,
з увімкненого й вимкненого, з отворів і розеток,
обертаючи все на загладу, вкриту лузгою
зжованих життів
і схаркнутих вір…
Так чому ж я мушу
стояти на цім п’ятачкові - вузенькім окрайчику -
в повному бойовому виряді, з протигазом включно,
і волати, як оглашенна: «Вони не пройдуть!» -
невже лиш на те, щоб подати знак
(променем ліхтарика по безкрайній мапі)
що у цій-от точці – принаймні в цій, -
допоки її закрито
шістдесятьма каге мого живого тіла,
вони й справді -
не пройдуть?
Ти казав їх любити, Господи, -
це червоне світло, що б’є крізь повіки,
цю юрбу босхівських пик, що шпурляють у Тебе каміння,
вивергаючи з дна пересохлих на жужіль душ
найчорніші під небом прокльони:
«Роз-пни! Роз-пни!» - рветься рев із пітьми горлянок,
гоготить, як в метро, по підземнім тунелю віків
(стук “вагонзаків” по стиках рейок!) –
і відлунює з другого боку: «Зі∂ - хайль! Зі∂ - хайль!».
Засклені очі,
викинуті руки,
стиснуті кулаки.
Се люди Твоя, Господи.
Бачиш: вони не змінились:
амфітеатри Колізеїв,
стокмовиська бестіаріїв,
дух горілого людського м’яса на площах Мадріда –
це вони несуть оберемки хмизу на автодафе,
всапують хтивими ніздрями хруст єретицьких кісток
(кат опускає червоний каптур на обличчя,
слідчий спрямовує в вічі сліпучий прожектор лампи,
центуріон поправляє бляху на ремені…).
А це - мій народ, Господи:
видибає із “вагонзаків”, похитуючись на нетвердих ногах,
валиться долі, упившись першим ковтком свободи,
тремтячи підводиться, збивається в купи,
мутним зором обводить довкілля в пошуках пастуха –
інквізитора, кесаря, центуріона, -
того, хто скаже: «Прийдіть, вклоніться мені –
і визволитесь oд себе!», -
і вже наливаються, тверднуть м’язи,
випружуються руки, намацуючи каміння,
і засклівають очі, і радо гупає кров,
виносячи клекотом з тьми набряклих горлянок
той самий, правічний ритм
двотисячлітнього крику…
Се люди Твоя, Господи.
Пошли їм іще раз Сина свого.
Приходь, Господи:
вони готові.
II
8.08.2008
Історіє, суко,
ти знову хапаєш мене за горло,
ти знову витрушуєш з мене душу,
ти знов заганяєш мої думки
в чорний тунель нутряного крику:
«No passaran! Вони не пройдуть!» –
засипаючи решту овиду
сірим щебенем ранкових новин,
інтернет-курявою, як по бомбьожці,
знов закрашуєш світ у всього дві барви зі спектра:
офірною кров’ю – червоне,
і коричневе - брудом підлот…
І знов мене косять безсонні ночі,
як площу, по котрій проходить армія,
і знов я влізаю в танк,
простукую панцир, підрихтовую коліщатка,
підкручую слова петицій і апелів, щоб жодне не затнулось:
No passaran! Вони не пройдуть!..
Історіє, суко, будь ти проклята –
вони ж проходять, вони ж завжди проходять:
по трупах наших надій,
по золі згорілих ілюзій -
не так, то інак, не прямо, то боком, раком,
маневром, обходом захоплюють території
одну по одній, сунуть з розколин, щілин,
з увімкненого й вимкненого, з отворів і розеток,
обертаючи все на загладу, вкриту лузгою
зжованих життів
і схаркнутих вір…
Так чому ж я мушу
стояти на цім п’ятачкові - вузенькім окрайчику -
в повному бойовому виряді, з протигазом включно,
і волати, як оглашенна: «Вони не пройдуть!» -
невже лиш на те, щоб подати знак
(променем ліхтарика по безкрайній мапі)
що у цій-от точці – принаймні в цій, -
допоки її закрито
шістдесятьма каге мого живого тіла,
вони й справді -
не пройдуть?
* «З нових поезій»: у новому, доповненому виданні «Другої спроби»
Джерело публікації: "Друга спроба: Вибране" – 2-ге вид., виправл. і доп.
– К.: Факт, 2009. – 432 с.
Контекст : Офіційна сторінка О.Забужко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію