Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Гринчук /
Публіцистика
Блукаючи підземеллями костелу...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Блукаючи підземеллями костелу...
- Ви мене не бійтеся. Те, що я дух безтілесний, який шугає поміж вологих та холодних стін підземелля, зовсім не повинно вас лякати. Колись я мала ім’я, та за стільки сторіч воно стерлося з пам’яті навіть у мене).
Підземелля, про яке я маю намір розповісти, є підземними укріпленнями костелу святих Петра і Павла (унікальної історико-архітектурної пам’ятки XVII ст.). Про них існує безліч легенд. Окрім цього, і донині подейкують, що старий Луцьк підземними ходами був зв’язаний із Шепельським і Жидичинським городищами, Олицьким замком та іншими укріпленнями навколо нього. У ті часи (XV – початок XVII ст.), у період найбільшого розквіту Луцька, перш ніж спорудити будинок, церкву, монастир, зводили одно-двоповерхові підвали з метою укріплення та захисту.
Між іншим, наріжний камінь костелу святих Петра та Павла, який є початком всіх підземних ходів, був закладений у 1616 році. Це сьогодні можна побачити лише сліди великого церковно-в’язничного комплексу, існував під ним і колегіумом єзуїтів (тепер - вище професійно-технічне училище № 6).
Я плавала нічним підземеллям. Тут ніколи не було спокою. Постійні набіги та руйнування. Що вже казати про застілля в підземній вітальні та славоспіви підземного храму. А уявіть собі мученицькі крики в’язнів, яких замикали у ті страшні «кам’яні мішки». Вражає те, що вони розміщені біля самої криниці. А в’язням не давали й краплини напитися. Бідолахи…
Сама криниця має таку глибину, що я, будучи духом, усе ще боюся туди спускатися.
Поруч зі мною в цьому підземеллі (яке має 2 поверхи вглиб) було поховано тіла знаменитих людей того часу. Та, на жаль, усі склепи зруйновано, останки лежать звалищем, а домовини з червоної міді ще у 50-х роках ХХ століття були здані на металобрухт. Окрім одного – Магдалени Тализіної. За життя вона була дружиною першого коменданта Луцька і померла молодою у 1795 році (їй було лише 19 років).
Час так швидко минає і змінює все навкруги. От і підвали під старим містом втратили первинне призначення і перетворилися на складські приміщення. Чим тут тільки не пахло за останні десятиріччя: і рибою, і помідорами з капустою...
У 70-х роках приміщеннями костелу зацікавилися науковці. І вже у 1980-му році було відкрито обласний музей атеїзму. Не залишилася без уваги і підземна частина.
Особливий інтерес до неї почали виявляти у середині 80-х. Велася мова про те, що приміщення потрібно впорядкувати і використовувати. Тут працювала палеокомісія Товариства охорони пам’яток історії та культури. Було виготовлено план підвалів для того, щоб реконструювати їх, і розмістити експозицію музею історії релігії. Але...
Після досліджень, за якими я уважно стежила, було виявлено, що тільки декілька приміщень були захаращені різним мотлохом, що легко прибирався, а вся інша частина приміщень забита землею мало не під саме склепіння.
І от, у 1987 році, через стільки років занедбання, у підземелля спустилася група добровольців, що називалася клубом «Ентузіаст» на чолі з Олегом Виноградовим. Мені лишалося тільки дивуватися, як їм було під силу винести з підземелля стільки тонн землі. А це були і пенсіонери, і школярі.
Зате зараз я можу вільно літати коридорами двох ярусів підземних приміщень (ну і туристи, звісно, теж ходять тут). А ще подейкують, що підземних ярусів колись було три. Там знаходилась середньовічна катівня. З її стелі звисала диба з ланцюгами, яка закінчувалась наручниками. Під нею було вогнище й інші знаряддя тортур. Хотілося б подивитися, але коли приміщення готували під склади «Риббази» в ХХ сторіччі, ходи замурували старою цеглою.
Щодо туристів, тут уже побували туристи з Канади, Австралії, Німеччини, а про Польщу і говорити нічого.
У 1987 році у підземеллі працювали польські спеціалісти, їх керівник, професор Гірничо-металургійної академії у Кракові Збігнев Стшелец, після завершення огляду сказав: “Те, що мають волиняни - унікальне в Європі”.
Тепер костел належить до католицької церкви. У підземеллі, як і раніше, порядку пан Виноградов з групою поплічників, а я свічуся блакитним вогником у вашій уяві.
Отак і живемо… тобто, спостерігаємо за плином історії. Заходьте до нас.
Підземелля, про яке я маю намір розповісти, є підземними укріпленнями костелу святих Петра і Павла (унікальної історико-архітектурної пам’ятки XVII ст.). Про них існує безліч легенд. Окрім цього, і донині подейкують, що старий Луцьк підземними ходами був зв’язаний із Шепельським і Жидичинським городищами, Олицьким замком та іншими укріпленнями навколо нього. У ті часи (XV – початок XVII ст.), у період найбільшого розквіту Луцька, перш ніж спорудити будинок, церкву, монастир, зводили одно-двоповерхові підвали з метою укріплення та захисту.
Між іншим, наріжний камінь костелу святих Петра та Павла, який є початком всіх підземних ходів, був закладений у 1616 році. Це сьогодні можна побачити лише сліди великого церковно-в’язничного комплексу, існував під ним і колегіумом єзуїтів (тепер - вище професійно-технічне училище № 6).
Я плавала нічним підземеллям. Тут ніколи не було спокою. Постійні набіги та руйнування. Що вже казати про застілля в підземній вітальні та славоспіви підземного храму. А уявіть собі мученицькі крики в’язнів, яких замикали у ті страшні «кам’яні мішки». Вражає те, що вони розміщені біля самої криниці. А в’язням не давали й краплини напитися. Бідолахи…
Сама криниця має таку глибину, що я, будучи духом, усе ще боюся туди спускатися.
Поруч зі мною в цьому підземеллі (яке має 2 поверхи вглиб) було поховано тіла знаменитих людей того часу. Та, на жаль, усі склепи зруйновано, останки лежать звалищем, а домовини з червоної міді ще у 50-х роках ХХ століття були здані на металобрухт. Окрім одного – Магдалени Тализіної. За життя вона була дружиною першого коменданта Луцька і померла молодою у 1795 році (їй було лише 19 років).
Час так швидко минає і змінює все навкруги. От і підвали під старим містом втратили первинне призначення і перетворилися на складські приміщення. Чим тут тільки не пахло за останні десятиріччя: і рибою, і помідорами з капустою...
У 70-х роках приміщеннями костелу зацікавилися науковці. І вже у 1980-му році було відкрито обласний музей атеїзму. Не залишилася без уваги і підземна частина.
Особливий інтерес до неї почали виявляти у середині 80-х. Велася мова про те, що приміщення потрібно впорядкувати і використовувати. Тут працювала палеокомісія Товариства охорони пам’яток історії та культури. Було виготовлено план підвалів для того, щоб реконструювати їх, і розмістити експозицію музею історії релігії. Але...
Після досліджень, за якими я уважно стежила, було виявлено, що тільки декілька приміщень були захаращені різним мотлохом, що легко прибирався, а вся інша частина приміщень забита землею мало не під саме склепіння.
І от, у 1987 році, через стільки років занедбання, у підземелля спустилася група добровольців, що називалася клубом «Ентузіаст» на чолі з Олегом Виноградовим. Мені лишалося тільки дивуватися, як їм було під силу винести з підземелля стільки тонн землі. А це були і пенсіонери, і школярі.
Зате зараз я можу вільно літати коридорами двох ярусів підземних приміщень (ну і туристи, звісно, теж ходять тут). А ще подейкують, що підземних ярусів колись було три. Там знаходилась середньовічна катівня. З її стелі звисала диба з ланцюгами, яка закінчувалась наручниками. Під нею було вогнище й інші знаряддя тортур. Хотілося б подивитися, але коли приміщення готували під склади «Риббази» в ХХ сторіччі, ходи замурували старою цеглою.
Щодо туристів, тут уже побували туристи з Канади, Австралії, Німеччини, а про Польщу і говорити нічого.
У 1987 році у підземеллі працювали польські спеціалісти, їх керівник, професор Гірничо-металургійної академії у Кракові Збігнев Стшелец, після завершення огляду сказав: “Те, що мають волиняни - унікальне в Європі”.
Тепер костел належить до католицької церкви. У підземеллі, як і раніше, порядку пан Виноградов з групою поплічників, а я свічуся блакитним вогником у вашій уяві.
Отак і живемо… тобто, спостерігаємо за плином історії. Заходьте до нас.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
