ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Гринчук /
Публіцистика
Блукаючи підземеллями костелу...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Блукаючи підземеллями костелу...
- Ви мене не бійтеся. Те, що я дух безтілесний, який шугає поміж вологих та холодних стін підземелля, зовсім не повинно вас лякати. Колись я мала ім’я, та за стільки сторіч воно стерлося з пам’яті навіть у мене).
Підземелля, про яке я маю намір розповісти, є підземними укріпленнями костелу святих Петра і Павла (унікальної історико-архітектурної пам’ятки XVII ст.). Про них існує безліч легенд. Окрім цього, і донині подейкують, що старий Луцьк підземними ходами був зв’язаний із Шепельським і Жидичинським городищами, Олицьким замком та іншими укріпленнями навколо нього. У ті часи (XV – початок XVII ст.), у період найбільшого розквіту Луцька, перш ніж спорудити будинок, церкву, монастир, зводили одно-двоповерхові підвали з метою укріплення та захисту.
Між іншим, наріжний камінь костелу святих Петра та Павла, який є початком всіх підземних ходів, був закладений у 1616 році. Це сьогодні можна побачити лише сліди великого церковно-в’язничного комплексу, існував під ним і колегіумом єзуїтів (тепер - вище професійно-технічне училище № 6).
Я плавала нічним підземеллям. Тут ніколи не було спокою. Постійні набіги та руйнування. Що вже казати про застілля в підземній вітальні та славоспіви підземного храму. А уявіть собі мученицькі крики в’язнів, яких замикали у ті страшні «кам’яні мішки». Вражає те, що вони розміщені біля самої криниці. А в’язням не давали й краплини напитися. Бідолахи…
Сама криниця має таку глибину, що я, будучи духом, усе ще боюся туди спускатися.
Поруч зі мною в цьому підземеллі (яке має 2 поверхи вглиб) було поховано тіла знаменитих людей того часу. Та, на жаль, усі склепи зруйновано, останки лежать звалищем, а домовини з червоної міді ще у 50-х роках ХХ століття були здані на металобрухт. Окрім одного – Магдалени Тализіної. За життя вона була дружиною першого коменданта Луцька і померла молодою у 1795 році (їй було лише 19 років).
Час так швидко минає і змінює все навкруги. От і підвали під старим містом втратили первинне призначення і перетворилися на складські приміщення. Чим тут тільки не пахло за останні десятиріччя: і рибою, і помідорами з капустою...
У 70-х роках приміщеннями костелу зацікавилися науковці. І вже у 1980-му році було відкрито обласний музей атеїзму. Не залишилася без уваги і підземна частина.
Особливий інтерес до неї почали виявляти у середині 80-х. Велася мова про те, що приміщення потрібно впорядкувати і використовувати. Тут працювала палеокомісія Товариства охорони пам’яток історії та культури. Було виготовлено план підвалів для того, щоб реконструювати їх, і розмістити експозицію музею історії релігії. Але...
Після досліджень, за якими я уважно стежила, було виявлено, що тільки декілька приміщень були захаращені різним мотлохом, що легко прибирався, а вся інша частина приміщень забита землею мало не під саме склепіння.
І от, у 1987 році, через стільки років занедбання, у підземелля спустилася група добровольців, що називалася клубом «Ентузіаст» на чолі з Олегом Виноградовим. Мені лишалося тільки дивуватися, як їм було під силу винести з підземелля стільки тонн землі. А це були і пенсіонери, і школярі.
Зате зараз я можу вільно літати коридорами двох ярусів підземних приміщень (ну і туристи, звісно, теж ходять тут). А ще подейкують, що підземних ярусів колись було три. Там знаходилась середньовічна катівня. З її стелі звисала диба з ланцюгами, яка закінчувалась наручниками. Під нею було вогнище й інші знаряддя тортур. Хотілося б подивитися, але коли приміщення готували під склади «Риббази» в ХХ сторіччі, ходи замурували старою цеглою.
Щодо туристів, тут уже побували туристи з Канади, Австралії, Німеччини, а про Польщу і говорити нічого.
У 1987 році у підземеллі працювали польські спеціалісти, їх керівник, професор Гірничо-металургійної академії у Кракові Збігнев Стшелец, після завершення огляду сказав: “Те, що мають волиняни - унікальне в Європі”.
Тепер костел належить до католицької церкви. У підземеллі, як і раніше, порядку пан Виноградов з групою поплічників, а я свічуся блакитним вогником у вашій уяві.
Отак і живемо… тобто, спостерігаємо за плином історії. Заходьте до нас.
Підземелля, про яке я маю намір розповісти, є підземними укріпленнями костелу святих Петра і Павла (унікальної історико-архітектурної пам’ятки XVII ст.). Про них існує безліч легенд. Окрім цього, і донині подейкують, що старий Луцьк підземними ходами був зв’язаний із Шепельським і Жидичинським городищами, Олицьким замком та іншими укріпленнями навколо нього. У ті часи (XV – початок XVII ст.), у період найбільшого розквіту Луцька, перш ніж спорудити будинок, церкву, монастир, зводили одно-двоповерхові підвали з метою укріплення та захисту.
Між іншим, наріжний камінь костелу святих Петра та Павла, який є початком всіх підземних ходів, був закладений у 1616 році. Це сьогодні можна побачити лише сліди великого церковно-в’язничного комплексу, існував під ним і колегіумом єзуїтів (тепер - вище професійно-технічне училище № 6).
Я плавала нічним підземеллям. Тут ніколи не було спокою. Постійні набіги та руйнування. Що вже казати про застілля в підземній вітальні та славоспіви підземного храму. А уявіть собі мученицькі крики в’язнів, яких замикали у ті страшні «кам’яні мішки». Вражає те, що вони розміщені біля самої криниці. А в’язням не давали й краплини напитися. Бідолахи…
Сама криниця має таку глибину, що я, будучи духом, усе ще боюся туди спускатися.
Поруч зі мною в цьому підземеллі (яке має 2 поверхи вглиб) було поховано тіла знаменитих людей того часу. Та, на жаль, усі склепи зруйновано, останки лежать звалищем, а домовини з червоної міді ще у 50-х роках ХХ століття були здані на металобрухт. Окрім одного – Магдалени Тализіної. За життя вона була дружиною першого коменданта Луцька і померла молодою у 1795 році (їй було лише 19 років).
Час так швидко минає і змінює все навкруги. От і підвали під старим містом втратили первинне призначення і перетворилися на складські приміщення. Чим тут тільки не пахло за останні десятиріччя: і рибою, і помідорами з капустою...
У 70-х роках приміщеннями костелу зацікавилися науковці. І вже у 1980-му році було відкрито обласний музей атеїзму. Не залишилася без уваги і підземна частина.
Особливий інтерес до неї почали виявляти у середині 80-х. Велася мова про те, що приміщення потрібно впорядкувати і використовувати. Тут працювала палеокомісія Товариства охорони пам’яток історії та культури. Було виготовлено план підвалів для того, щоб реконструювати їх, і розмістити експозицію музею історії релігії. Але...
Після досліджень, за якими я уважно стежила, було виявлено, що тільки декілька приміщень були захаращені різним мотлохом, що легко прибирався, а вся інша частина приміщень забита землею мало не під саме склепіння.
І от, у 1987 році, через стільки років занедбання, у підземелля спустилася група добровольців, що називалася клубом «Ентузіаст» на чолі з Олегом Виноградовим. Мені лишалося тільки дивуватися, як їм було під силу винести з підземелля стільки тонн землі. А це були і пенсіонери, і школярі.
Зате зараз я можу вільно літати коридорами двох ярусів підземних приміщень (ну і туристи, звісно, теж ходять тут). А ще подейкують, що підземних ярусів колись було три. Там знаходилась середньовічна катівня. З її стелі звисала диба з ланцюгами, яка закінчувалась наручниками. Під нею було вогнище й інші знаряддя тортур. Хотілося б подивитися, але коли приміщення готували під склади «Риббази» в ХХ сторіччі, ходи замурували старою цеглою.
Щодо туристів, тут уже побували туристи з Канади, Австралії, Німеччини, а про Польщу і говорити нічого.
У 1987 році у підземеллі працювали польські спеціалісти, їх керівник, професор Гірничо-металургійної академії у Кракові Збігнев Стшелец, після завершення огляду сказав: “Те, що мають волиняни - унікальне в Європі”.
Тепер костел належить до католицької церкви. У підземеллі, як і раніше, порядку пан Виноградов з групою поплічників, а я свічуся блакитним вогником у вашій уяві.
Отак і живемо… тобто, спостерігаємо за плином історії. Заходьте до нас.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію