Безумовно, шановні колеги, колегіанти і просто відвідувачі нашого чоловічого клубу, ми всі відчуваємо, що не так все й просто із виокремленням у природі загальнолюдських речей і явищ суто жіночого свята. І справа, можливо не лише в тому, що, як кажуть, сотворено людину чоловіком і жінкою, і відділяти одне від іншого окремими почестями і вшануваннями якось підозріло. Справа, можливо і в іншому.
Чи так вже добре ми знаємо жінку? Зрозуміло, що вони і самі про себе не так багато знають, але ж ми, як одвічні свідки їхніх діянь, можемо розглянути контраверсійні приклади, зауважити потаємні струни у звабному звучанні їх голосів, замислитися над природою, можливо нав'язаного нам опісля гріхопадіння, бачення прекрасного...
Словом, чи все так, як нам думається, коли жага почути, побачити, обійняти, владарювати охоплює нас?
Чи все так просто, панове?
І що є святом для них?

"Десь на морі є острів співучих сирен,
Де не ждуть мандрівця світосяйні оселі,
Де з води гостроверхі підносяться скелі,
Що моряк ще не дав їм і жодних імен..."
                                    Юрій Клен


О, звісно, далі Гомер ( в перекладі Б.Тена)

"З смутком на серці тоді до супутників знов я звернувся:
«Друзі, не я лиш один і не двоє те знати повинні,

155] Що провістила Кіркея мені, в богинях пресвітла.
Отже, я все розкажу вам, щоб знали, чи смерті нам ждати,
Чи від загибелі вдасться втекти і від Керн умкнути.
Передусім уникати вона нам наказує співу
Богоподібних сирен та їх лук, рясноцвітно квітучих.

160] Тільки мені їх послухати вільно. Але перед тим ви
Міцно до щогли мене прив'яжіть, щоб стояв біля неї
Я нерухомо, путами зв'язаний якнайтугіше.
А як благатиму я розв'язати й наказувать буду,
Линвами хай прив'яжуть до щогли мене ще міцніше».

165] Мовлячи так, докладно супутникам все розповів я.
А корабель наш доладний тим часом за вітром попутним
Швидко до острова, де ті сирени жили, наближався.
Згодом і вітер ущух, і раптом настала навколо
Тиша безвітряна, - бог тоді хвилю морську заспокоїв.

170] З місць повставали супутники всі і, згорнувши вітрила,
Склали на дно корабля їх, самі ж посідали рядами
До кочетів і веслами пінити хвилю взялися.
Взяв тоді воску я круг, подробив його гострою міддю
На невеликі шматочки й міцними став м'яти руками.

175] Швидко розм'як він, бо й сила на нього давила велика,
Й Гелія сяйво жарке, державця Гіперіоніда.
Товаришам я по черзі тоді позаліплював вуха,
Потім вони вже за руки і ноги мене прив'язали
Стійма до щогли міцної, ще й линвами туго скрутивши,

180] Веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.
А на таку вже наблизившись віддаль, що й поклики чути,
Наш корабель бистрохідний не міг від сирен заховатись,
Що почали йому навстріч виводити пісні дзвінкої.
«Гей, Одіссею преславний, ти гордість ахеїв велика!

185] Ну-бо, спини корабель, щоб послухати нашого співу.
Не пропливав тут ніхто на своїх кораблях чорнобоких,
Поки солодкої пісні із уст він не вислухав наших, -
Нею утішений, далі пливе він, дізнавшись багато.
Знаємо все-бо ми, що довелося у Трої просторій

190] З волі богів і аргеям, також як троянцям, зазнати.
Знаємо й те ми, що діється скрізь на землі многоплідній».
Так вони мовили співом чудовим. І прагнув всім серцем
Співу їх слухати я, і звелів я себе розв'язати,
Товаришам поморгавши, вони ж, все гнучись, веслували.

195] Встали лише Перімед з Еврілохом і, пут іще більше
Взявши та линв, ще міцніше до щогли мене прив'язали.
Тільки як вже проминули той острів і більше не чули
Ні голосів ми сирен, ані їх чарівливого співу,
Товариші мої вірні той віск повиймали, що вуха

200] Ним заліпив я їм, отже, й мене тоді з пут увільнили. .."

---

А далі, панове, може ви?