ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Телеграф, араб і Натуся
Овен – літній чоловік, народжений під знаком вогню. Його самотність – абсолютна нездара. Вона спроможна хіба що заплітати дим сигарет у посивіле волосся. Безсонними ночами шукав себе у продукуванні наративів. Така собі сублімація енергії...
Наполеон – начальник телеграфу. Вождь племені з джерелом, яке він ревно оберігав. Один знайомий дотепно змалював його портрет: “Короткі кривенькі ніжки підпирають непропорційно довгий тулуб із драглистим черевом. На вузькі плечі насаджено велику голову, неначе без використання шийних хребців. Гачкуватий ніс, такий, як із замальовок Леонардо да Вінчі, хижо насувався над губою, роблячи її тонкою та нерухомою”.
Бентежна Натуся – білявка з неймовірною рухливістю кінцівок та інших частин тіла. Приміром, її коліна могли легко вигинатися у протилежний бік усупереч усім законам фізики й анатомії людини. Її вулканічна вербальність шокувала і водночас манила. Натуся була закохана в Араба, яким снила і гибіла.
Ключниця Лизунка – член ВКП(б) у минулому, головна ябедниця. Заслужений пенсіонер партії. Незаміжня. У побуті її епізодичне спілкування з чоловіками зазвичай закінчувалось синцями під оком і темними окулярами, в яких вона приходила на роботу.
Здавалкін – сантехнік, типовий угро-фінський субстрат, закінчений алкоголік, раб Наполеона.
Арабський Шейх – багатий чоловік, залицяльник Натусі. Невойовничий шиїт. Міг напам’ять читати Коран у перекладі російською Крачковського. Послідовник Джафара ас-Садіка, який визнавав тимчасовий шлюб (мута). Волохатий, як усі східні чоловіки: чорне, смоляне волосся вкривало його тіло з голови до п’ят. Межа для бриття була відсутня.
Собакевич – секретар парткому комуністів мерії, об’єкт нерозділеного Лизунчиного кохання.
Спершу варто розповісти про те, що ж об’єднує більшість дійових осіб. А все просто. Крім Собакевича й Араба – всі інші герої працюють у стратегічній установі, що називається телеграфом. Будували його ще більшовики, але Наполеон вважав, що всі здобутки телеграфу стали лише за його керівництва. Ну який же Наполеон згадає “Ватерлоо” чи острів св. Олени? Ніколи!
А до чого тут Собакевич? Цьому чоловікові було недостатньо палких промов у мерії і на мітингах. Більшовицький максималізм штовхав його на більш радикальні дії. Собакевич вирішив іти на вулицю Розалії (Рози Люксембург) і взяти телеграф!
Телеграф охороняли п’ятеро собак (два кобелі, сучка, яку звали Луна, і двоє цуценят), ключниця Лизунка і неозброєний охоронець. Коли з’явиться Собакевич із групою однопартійців, то ключниця й охоронець особисто відкриють браму телеграфу за вказівкою згори. Та це буде пізніше, а спершу Лизунці надійшла команда від Наполеона поприв’язувати на ланцюги собак або закрити їх у столярці – бо, не дай боже, прокусять комусь червоні революційні шаровари.
– Де двірник? Чому територію не прибрано? Собакевич ось-ось прийде, а довкола собаче лайно! Негайно знайти двірника! – лунав крик згори. Ключниця дублювала його, безсистемно бігаючи велетенськими коридорами телеграфу, розмахуючи партквитком та хижо заглядаючи в усі кабінети.
Здавалкін нічим особливо не переймався, йому дошкуляв похмільний синдром. Нічого не відаючи про наміри Собакевича, дорогою до телеграфу він зайшов на ринок, випив свої законні вранішні 150 грамів вонючого самогону й зажував його масним коричневим пиріжком. Коли Здавалкін відчиняв двері столярки, сучка, яка до цього вила і страждала, не розуміючи, чому її закрили, радісно стрибнула просто на нього. Це було так несподівано, що Здавалкін упав. Може, він і встояв би, якби вчора вечором не “прийняв кілограм на грудь” і не “чуманів” у бойлерній. Пізніше Лизунка, угледівши, що собака знову бігає двором, несамовито верещала: “Хто випустив сучку? Хто випустив Луну?”. Нещасну тварину з криком вдруге зачинили у столярці. Перелякані цуценята зарилися в тирсу і сиділи тихо, наче жабки.
Брама відкрилася – і Собакевич взяв телеграф: без жодного пострілу, з серпом і молотом на знамені, з десятком древніх пенсіонерів (переважно жіночої статі). Собакевич говорив про свої заслуги, про пам’ятники та героїв і про те, що визначати, хто з них справжній, буде він із поплічниками. Собакевич не говорив лише про Розалію...
Бентежна Натуся не знала всього цього і загалом ніколи не переймалась “комуністичним болотом”. Її злегка мучив діагноз – “неправильний прикус”. А ще її розривали на шматки вулкани почуттів до симпатичного і гарячого Араба. З діагнозом Натуся сміливо боролася за допомогою вестибулярних металевих брекетів, виготовлених із дуже міцного сплаву нітинолу (на основі нікеля і титану), не відчувала ніякого дискомфорту і не комплексувала.
Ох ці брекети! Яких тортур і страждань вони завдали Арабу! Якось Натуся як завжди спонтанно й емоційно читала любовну лірику Фета для свого коханого. Він дуже уважно слухав, а після почутого рядка “Хочу быть дерзким, хочу быть смелым, хочу одежды с тебя срывать!” пристрасно напав на тремтливу Натусю. Так файно ще не було, думала вона, пожадливо цілуючи пухнасті груди чоловіка. Його кучеряве волоссячко геть заплуталось у брекеті. Від нестерпного болю Араб миттю забув російську і верещав, як рожевий кабанчик, щось незрозуміле. Відчуття було таке, ніби з нього живцем здирали шкіру. А Натуся, маючи звичку кохатися із закритими очима, думала, що це партнеру так славно і продовжувала припадати... Врешті, вирвавшись із обіймів, Араб утік, зник, щез, випарувався...
Згодом зарюмсана Натуся – вся, ніби відкрита рана – прийшла до сумного і невеселого друга-Овена з проханням написати щось про її муки і страждання або дати їй почитати твори про любов всяку і різну. Овен у цей час переживав суцільну депресію і був не готовий до її появи. Проте прохання, мовлене з інтонацією незайманої дівчини та погляд її очей, спрямований кудись у стелю, розчулили Овена. Він вирішив чимось негайно допомогти дівчині. Відкопав у столі копію оповідання письменниці Барбари Редінг і подарував його Натусі. Оповідання мало провокативний заголовок: “Ровер і мій кліторальний оргазм”. Це була занадто відверта жіноча проза, дуже весела і дотепна.
А далі події розвивались блискавично. Натуся граційно бігла коридором телеграфу повз оторопілу Лизунку, весело реготала і вигукувала: “Овен подарував мені вишуканий оргазм!” Ця хвиля її емоцій, ніби цунамі, притисла ключницю до стіни, розчавила, розтерла у порох усі її недолугі, потаємні спроби сподобатися Собакевичу. “А хіба ж буває і таке?! А що ж мені доповідати Наполеонові? – думала в агонії Лизунка. – Треба наздогнати нахабне дівчисько і хоча б зазирнути їй в обличчя. А може вона п’яна?” Та дарма. Доки залишки Лизунки відклеювалися від стіни, поки вона збирала зронені ключі на підлозі, оголена талія Натусі віддалялась, відтворюючи чуттєві рухи танцівниць східних гаремів.
Зателефонувавши знайомому, дівчина запитала: “У тебе є скутер чи ровер?” “У мене є обидва двоколісні агрегати, а що ти хочеш?” – відповів. “Сто оргазмів зразу!” – відрубала, не задумуючись Натуся.
Арабський Шейх сидів усередині власної нафтової свердловини, зализував рани і молився, шепотом промовляючи сури Святого Письма. Йому вкрай не вистачало парфумів “Анна”, якими користувалася кохана і до яких він дуже звик. А в цей час Натуся мчала до нього, осідлавши ровер. Близький Схід тому і близький, що до нього рукою подати. “Гоголь добирався до Святих місць кіньми, а в мене ж є ровер(!)”, – думала вона. Тримаючи на кермі мапу, дівчина енергійно тиснула на педалі. Ласкавий вітер вривався під блузку, що трималася на чесному слові, та надимав вітрило на її спині. Дуже короткі шорти та босоніжки, схожі на ті, що носили єгипетські фараони, збуджували зустрічних водіїв.
Її почуття, як розпечена вулканічна лава, стікали, падали на асфальт велетенськими краплями, раз за разом викликаючи неймовірні сейсмічні коливання. Земна кора передавала їх на сотні кілометрів, змушуючи резонувати трубу свердловини. Арабові здавалося, що це вже починається чергова війна і що ізраїльські ракети вже бомблять його батьківщину, а шум коліс ровера та чуттєвий стогін Натусі він сприймав як волання муедзина, що закликає мусульман до чергового намазу...
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Телеграф, араб і Натуся
На цвіт побачень – полум’я розлуки
Михайло Доленго
Дійові особи.Овен – літній чоловік, народжений під знаком вогню. Його самотність – абсолютна нездара. Вона спроможна хіба що заплітати дим сигарет у посивіле волосся. Безсонними ночами шукав себе у продукуванні наративів. Така собі сублімація енергії...
Наполеон – начальник телеграфу. Вождь племені з джерелом, яке він ревно оберігав. Один знайомий дотепно змалював його портрет: “Короткі кривенькі ніжки підпирають непропорційно довгий тулуб із драглистим черевом. На вузькі плечі насаджено велику голову, неначе без використання шийних хребців. Гачкуватий ніс, такий, як із замальовок Леонардо да Вінчі, хижо насувався над губою, роблячи її тонкою та нерухомою”.
Бентежна Натуся – білявка з неймовірною рухливістю кінцівок та інших частин тіла. Приміром, її коліна могли легко вигинатися у протилежний бік усупереч усім законам фізики й анатомії людини. Її вулканічна вербальність шокувала і водночас манила. Натуся була закохана в Араба, яким снила і гибіла.
Ключниця Лизунка – член ВКП(б) у минулому, головна ябедниця. Заслужений пенсіонер партії. Незаміжня. У побуті її епізодичне спілкування з чоловіками зазвичай закінчувалось синцями під оком і темними окулярами, в яких вона приходила на роботу.
Здавалкін – сантехнік, типовий угро-фінський субстрат, закінчений алкоголік, раб Наполеона.
Арабський Шейх – багатий чоловік, залицяльник Натусі. Невойовничий шиїт. Міг напам’ять читати Коран у перекладі російською Крачковського. Послідовник Джафара ас-Садіка, який визнавав тимчасовий шлюб (мута). Волохатий, як усі східні чоловіки: чорне, смоляне волосся вкривало його тіло з голови до п’ят. Межа для бриття була відсутня.
Собакевич – секретар парткому комуністів мерії, об’єкт нерозділеного Лизунчиного кохання.
Спершу варто розповісти про те, що ж об’єднує більшість дійових осіб. А все просто. Крім Собакевича й Араба – всі інші герої працюють у стратегічній установі, що називається телеграфом. Будували його ще більшовики, але Наполеон вважав, що всі здобутки телеграфу стали лише за його керівництва. Ну який же Наполеон згадає “Ватерлоо” чи острів св. Олени? Ніколи!
А до чого тут Собакевич? Цьому чоловікові було недостатньо палких промов у мерії і на мітингах. Більшовицький максималізм штовхав його на більш радикальні дії. Собакевич вирішив іти на вулицю Розалії (Рози Люксембург) і взяти телеграф!
Телеграф охороняли п’ятеро собак (два кобелі, сучка, яку звали Луна, і двоє цуценят), ключниця Лизунка і неозброєний охоронець. Коли з’явиться Собакевич із групою однопартійців, то ключниця й охоронець особисто відкриють браму телеграфу за вказівкою згори. Та це буде пізніше, а спершу Лизунці надійшла команда від Наполеона поприв’язувати на ланцюги собак або закрити їх у столярці – бо, не дай боже, прокусять комусь червоні революційні шаровари.
– Де двірник? Чому територію не прибрано? Собакевич ось-ось прийде, а довкола собаче лайно! Негайно знайти двірника! – лунав крик згори. Ключниця дублювала його, безсистемно бігаючи велетенськими коридорами телеграфу, розмахуючи партквитком та хижо заглядаючи в усі кабінети.
Здавалкін нічим особливо не переймався, йому дошкуляв похмільний синдром. Нічого не відаючи про наміри Собакевича, дорогою до телеграфу він зайшов на ринок, випив свої законні вранішні 150 грамів вонючого самогону й зажував його масним коричневим пиріжком. Коли Здавалкін відчиняв двері столярки, сучка, яка до цього вила і страждала, не розуміючи, чому її закрили, радісно стрибнула просто на нього. Це було так несподівано, що Здавалкін упав. Може, він і встояв би, якби вчора вечором не “прийняв кілограм на грудь” і не “чуманів” у бойлерній. Пізніше Лизунка, угледівши, що собака знову бігає двором, несамовито верещала: “Хто випустив сучку? Хто випустив Луну?”. Нещасну тварину з криком вдруге зачинили у столярці. Перелякані цуценята зарилися в тирсу і сиділи тихо, наче жабки.
Брама відкрилася – і Собакевич взяв телеграф: без жодного пострілу, з серпом і молотом на знамені, з десятком древніх пенсіонерів (переважно жіночої статі). Собакевич говорив про свої заслуги, про пам’ятники та героїв і про те, що визначати, хто з них справжній, буде він із поплічниками. Собакевич не говорив лише про Розалію...
Бентежна Натуся не знала всього цього і загалом ніколи не переймалась “комуністичним болотом”. Її злегка мучив діагноз – “неправильний прикус”. А ще її розривали на шматки вулкани почуттів до симпатичного і гарячого Араба. З діагнозом Натуся сміливо боролася за допомогою вестибулярних металевих брекетів, виготовлених із дуже міцного сплаву нітинолу (на основі нікеля і титану), не відчувала ніякого дискомфорту і не комплексувала.
Ох ці брекети! Яких тортур і страждань вони завдали Арабу! Якось Натуся як завжди спонтанно й емоційно читала любовну лірику Фета для свого коханого. Він дуже уважно слухав, а після почутого рядка “Хочу быть дерзким, хочу быть смелым, хочу одежды с тебя срывать!” пристрасно напав на тремтливу Натусю. Так файно ще не було, думала вона, пожадливо цілуючи пухнасті груди чоловіка. Його кучеряве волоссячко геть заплуталось у брекеті. Від нестерпного болю Араб миттю забув російську і верещав, як рожевий кабанчик, щось незрозуміле. Відчуття було таке, ніби з нього живцем здирали шкіру. А Натуся, маючи звичку кохатися із закритими очима, думала, що це партнеру так славно і продовжувала припадати... Врешті, вирвавшись із обіймів, Араб утік, зник, щез, випарувався...
Згодом зарюмсана Натуся – вся, ніби відкрита рана – прийшла до сумного і невеселого друга-Овена з проханням написати щось про її муки і страждання або дати їй почитати твори про любов всяку і різну. Овен у цей час переживав суцільну депресію і був не готовий до її появи. Проте прохання, мовлене з інтонацією незайманої дівчини та погляд її очей, спрямований кудись у стелю, розчулили Овена. Він вирішив чимось негайно допомогти дівчині. Відкопав у столі копію оповідання письменниці Барбари Редінг і подарував його Натусі. Оповідання мало провокативний заголовок: “Ровер і мій кліторальний оргазм”. Це була занадто відверта жіноча проза, дуже весела і дотепна.
А далі події розвивались блискавично. Натуся граційно бігла коридором телеграфу повз оторопілу Лизунку, весело реготала і вигукувала: “Овен подарував мені вишуканий оргазм!” Ця хвиля її емоцій, ніби цунамі, притисла ключницю до стіни, розчавила, розтерла у порох усі її недолугі, потаємні спроби сподобатися Собакевичу. “А хіба ж буває і таке?! А що ж мені доповідати Наполеонові? – думала в агонії Лизунка. – Треба наздогнати нахабне дівчисько і хоча б зазирнути їй в обличчя. А може вона п’яна?” Та дарма. Доки залишки Лизунки відклеювалися від стіни, поки вона збирала зронені ключі на підлозі, оголена талія Натусі віддалялась, відтворюючи чуттєві рухи танцівниць східних гаремів.
Зателефонувавши знайомому, дівчина запитала: “У тебе є скутер чи ровер?” “У мене є обидва двоколісні агрегати, а що ти хочеш?” – відповів. “Сто оргазмів зразу!” – відрубала, не задумуючись Натуся.
Арабський Шейх сидів усередині власної нафтової свердловини, зализував рани і молився, шепотом промовляючи сури Святого Письма. Йому вкрай не вистачало парфумів “Анна”, якими користувалася кохана і до яких він дуже звик. А в цей час Натуся мчала до нього, осідлавши ровер. Близький Схід тому і близький, що до нього рукою подати. “Гоголь добирався до Святих місць кіньми, а в мене ж є ровер(!)”, – думала вона. Тримаючи на кермі мапу, дівчина енергійно тиснула на педалі. Ласкавий вітер вривався під блузку, що трималася на чесному слові, та надимав вітрило на її спині. Дуже короткі шорти та босоніжки, схожі на ті, що носили єгипетські фараони, збуджували зустрічних водіїв.
Її почуття, як розпечена вулканічна лава, стікали, падали на асфальт велетенськими краплями, раз за разом викликаючи неймовірні сейсмічні коливання. Земна кора передавала їх на сотні кілометрів, змушуючи резонувати трубу свердловини. Арабові здавалося, що це вже починається чергова війна і що ізраїльські ракети вже бомблять його батьківщину, а шум коліс ровера та чуттєвий стогін Натусі він сприймав як волання муедзина, що закликає мусульман до чергового намазу...
2011
Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Гренуіль де Маре | 5.25 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію