Ось нарешті і ти помітив:
Наша осінь не йде – вповзає
Саламандрою в хижі сіті
Інтернетних лихих мозаїк.

Осінь чатиться листопадом,
Не словами кружляє – цвітом
Із багряно-достиглим садом –
Відставним приходським піїтом,

Одяг палить, на шкіру схожий,
І горлає, як Стєнька Разін,
Про князівен, що в душі вхожі,
І про іншу хмільну заразу.

Човен-листя гойдає снами,
І зникають князівни в тіні,
Тільки скринька живе листами
В нескінченній журбі осінній.

ОРИГИНАЛ

Это ж надо — и ты подметил:
Осень к нам не идёт — вползает
Саламандрой в тугие сети
Интернетных лихих мозаик.

Осень чатится листопадом:
Не словами — круженьем цвета
С заигравшим багрянцем садом —
Отставным приходским поэтом,

Бросив в пламя одежду-кожу,
Всё горланит, как Стенька Разин,
О княжнах, в наши души вхожих,
И о прочей хмельной заразе.

И качаются лодки-листья,
И уходят княжны в забвенье,
Присылая на ящик письма
С неуёмной тоской осенней.