Все, що людська свідомість може усвідомити,
вона може досягнути.

Клімент С.

Л .О. М. - 1, 2, 3, чи ЛОМ - 123

Все, що людська свідомість
може усвідомити, вона може
досягнути.
Клімент С.

Якщо задати питання поетові сучасної
української літератури : « - Чи є в тебе вірші без
розділових знаків?»,більша половина відповість :
« - Звичайно є!». З чим це пов’язано і чому?
Давайте розберемось, що таке розділові
знаки і яке їх значення. Отже розділові зна-
ки — сукупність графічних знаків, що не нале-
жать до абетки даної мови, а слугують засобом
відображення тих ознак (чинників) писемної
мови, які не можуть бути передані літерами та
іншими писемними позначеннями. Розділові зна-
ки це - відповідники в письмі ритмо - інтонаційних
елементів живої мови. Ритм - це поділ мови на
шматки, більші, чи менші . Коли головна роль рит-
му розчленовувати мову на частки, то інтонації –
визначати їх деякі внутрішні прикмети, тобто зна-
чення. Як відноситься до питання про потрібність
розділових знаків Юрій Романович Завадський. У
статті Наталії Чорної. На запитання
« — Чи є в тебе вірші без ком та рим, а є з
розділовими знаками. І кожному з тих розділових
знаків ти надаєш якесь особливе ситуаційне зна-
чення...». Відповідь поета
«— Не тільки. Знаки є значимими на рівні
літер. Кожна літера для мене — це вже певний
образ. Хай він близький до нуля, але він є. ….»
«Вільне життя плюс», №38. Поет має рацію про
рівність знаків та літер. Приведемо приклад. Якщо
написати
Л. О. М. - 1, 2, 3., з розділовими знаками, то
ми прочитаємо окремо Л [Л ], О[О] , М [М] і значне
окремо 1(один), 2(два), 3(три). Напишемо без кра-
пок і ком ЛОМ – 123, тепер в нас з’явилось слово
ЛОМ [ЛОМ] і трьох значне число 123( сто двад-
цять три ). Або згадаємо простий приклад з казки
«Дванадцять місяців», речення принцеси «Каз-
нить или помиловать» від постановки розділового
знаку буде залежати життя людини і речення на-
буде зовсім іншого змісту (вирішувати вам).
Розділовий знак може використовуватись,
для інтонаційного вираження певного слова,
чи словосполучення, на що поет хоче звернути
увагу, зупинившись на певній деталі твору. Адже
інтонаційно, коли ми читаємо вірш, то там де по-
ставлена кома, ми робимо меншу паузу, де крапка,
чи тире - більшу. Вага витриманої й послідовної
пунктуації в тім, що вона дає можливість читачеві
точніше зрозуміти думку того, хто пише. Багато
молодих поетів на запитання: « - Чому ти пишеш
без розділових знаків?», відповідають:
« - Це якось модерно…Можна виділитись
від інших авторів». В сучасній українській
літературі з’явилось настільки багато віршів без
знаків пунктуації, що тепер виділяються тільки ті
вірші де використовують : крапку, кому, тире, знак
питання, знак оклику і таке інше.
Якщо подивитись в історію літератури, пер-
шим хто зовсім відмовився від пунктуації, як засо-
бу регулювання ритму вірша, був Гійом Аполлінер
у поетичній збірці «Алкоголі. Вірші 1898—1913
років» (1913). З чим це пов’язано? Поет вва-
жав, що читач має сам відчути ритм, емоційну
виразність вірша й створити його синтаксичний та
інтонаційний малюнок. Не погодитись з цим важко,
навіщо ставити знак і примушувати читати читача
по одній схемі, вже заздалегідь продуманою ав-
тором, коли читач сам може регулювати ритміку
вірша, кожного разу по іншому. Якщо врахувати,
що нашій планеті 4, 5 мільярда років, а знайденій
найдавнішій пам’ятці писемності — близько 8
тис. років,не враховуючи кіпу, то розділові зна-
ки з’явились зовсім недавно. Звідки ж узялися
розділові знаки на письмі у нашій мові? Раніше
у старослов’янській мові проміжків між словами
не було. З розділових знаків уживалися крап-
ка; три крапки, проставлені трикутником; чотири
крапки, розмішені ромбиком. Вони по¬значали
лише членування тексту, зумовлене потребою
перепо¬чинку того, хто писав. Взагалі крапка в
нашій мові має дуже давню історію, відома ще в
період написання перших книг, проте не завжди
вона означала кінець речення. У давньоруських
писемних пам’ятках, яким не було властиве чле-
нування текстів на слова, крапка вживалася для
відокремлення слів і відрізків тексту один від од-
ного. Очевидно, цей знак уже тоді означав паузу, і
русичі розрізняли паузу довгу й коротку. Іноді крап-
ка могла означати зупинку в переписуванні тексту,
і тоді вона могла стояти будь-де, навіть у середині
слова. У XVI ст. вживання крапки було вже на-
ближеним до сучасного, і в граматиці Лаврентія
Зизанія (1596) крапка позначає, як і в сучасному
письмі, кінець речення.
Три крапки, якими сьогодні позначають
незакінченість або перерваність висловлю-
вання, пропуски в тексті, вперше з’явилися ще
в пам’ятках Київської Русі, проте їх роль тоді
зводилася до відокремлення слів чи більших
відрізків тексту. Тільки починаючи від «Енеїди»
І.Котляревського (1798), поступово закріплюється
вживання трьох крапок у значенні, близькому до
сучасного. Сьогодні ними позначають, як правило,
перерваність або незакінченість висловлювання: /
раптом... Та годі про це! Іноді три крапки означають
паузу в середині речення перед повідомленням
несподіваного: / він назвав... Оксану. Цим зна-
ком позначається і пауза при схвильованому
емоційному мовленні: Я... я... не знаю...
Кома (з грец. — чеканка, карбування) —
знак, відомий ще староукраїнському письму XIV—
XV ст. Функції коми тоді майже не відрізнялися від
крапки, і лише поступово, у граматиках Лаврентія
Зизанія (1596), Мелетія Смотрицького (1619),
художніх творах XVIII ст. кома починає трактува-
тися як знак, що виконує інші, багатогранніші, ніж
крапка, розділювальні функції в текстах.
Тире (від фр. tirer — тягнути) — розділовий
знак у вигляді горизонтальної риски — вживається
у значенні, близькому до сучасного, від часів
«Енеїди» І.Котляревського. І багато інших знаків,
що з’являлись і змінювали своє значення, аж до
XIX століття. Якщо мова багато століть могла об-
ходитись без розділових знаків, то вірші поетів
можуть теж, тільки потрібно врахувати , що знаки
пунктуації роблять текст багатшим, і цим нехтува-
ти не можна.
Надзвичайно складно визначити хто
має рацію, але кожний живе і пише так, там де
почувається комфортно.

Боденчук Богдан