ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Гриць Янківська
2023.02.01 16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.

Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,

Софія Цимбалиста
2023.02.01 12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути

Олександр Сушко
2023.02.01 10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.

Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!

Хельґі Йогансен
2023.02.01 00:14
Життя завмерло, хоч іще не осінь.
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.

Сумую, сам на себе я сердитий,

Володимир Каразуб
2023.01.31 21:29
Так густо, гучно
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,

Ольга Олеандра
2023.01.31 20:26
Дихає темрява вогкою довгою піснею.
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.

Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут

Нічия Муза
2023.01.31 17:10
Жили ми у союзі як брати,
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.

Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат

Ігор Деркач
2023.01.31 17:03
Усе, необхідне сьогодні – на часі,
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.

Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу

Сергій Губерначук
2023.01.31 15:35
Ми – нація. Нам слід добре пам’ятати все минуле. Нам слід читати себе без помилок. Людина, будь-яка, повинна жити з собою в майбутньому прогресі цілої нації і зараз з усієї глибини свого невеличкого людського серця – я повертаю до Вас усіх, мої лю

Володимир Бойко
2023.01.31 14:49
Прощай, убитая россия,
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.

Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу

Гриць Янківська
2023.01.31 11:48
Де дві дороги сходяться в одну,
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен

Іван Потьомкін
2023.01.31 11:36
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ. В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую. Стена

Олександр Сушко
2023.01.31 09:59
Помер мій учитель і наставник Дмитро Васильович Павличко і калейдоскоп спогадів про нього накрив мене з головою. Великий письменник постійно був присутнім у моєму житті і ця втрата сприймається так само гостро, як смерть брата, якого поховав минулого ро

Хельґі Йогансен
2023.01.31 09:44
Я бачив рай. Тримав твої долоні,
Все відчував, та рухатись не міг.
Гаряча кров пекла вогнем у скронях
І танув я, неначе мокрий сніг.

Здавалось так, що хором стоголосим
Кругом твоє лунало лиш ім’я.
Твої уста, каштанове волосся

Софія Цимбалиста
2023.01.31 07:23
Зневіра часто ходить поруч.
З'являється тоді,
коли бракує сил йти далі.
Вона спустошує усе.
Робить порожнім до того
сповнене натхненням серце.
Вона завжди близько.
Завжди там, де її не чекаєш.

Віктор Кучерук
2023.01.31 06:18
Безмовні хмари пурпурові
Тривожить душу на зорі, -
Відтінків полум'я і крові
Помалу більшає вгорі.
Зі сходу зводиться заграва
Та небом шириться скоріш, -
Чому ж так холодно і тьмаво,
І огортає смуток вірш?..
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Карасьов (1949) / Критика | Аналітика

 Генії та їх божевільні.
Відгук на роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого».

Роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» викликав чимало публікацій. Обминемо критику типу: «роман отмечен совершенно советским по духу неумением фильтровать базар» (Юрій Володарський); також випади деяких завзятих захисників мату: авторка, мовляв, не готова «к восприятию открытого информационного пространства» – звикли хлопці хлюпати помиї з корита, от тільки навіщо ж за стіл лізти?; обійдемо і породжених Бузиною «борців» з кумирами, котрі задля власного піару ладні облити брудом всякого, хто зажив собі слави.
Серед тих же, хто щиро захотів розібратися в романі, є виважені і розумні рецензії (наприклад, Олега Коцарева, який без зайвого пафосу аналізує психологію героя, висловлює слушні зауваження про особливості та мову твору). Однак, цього не скажеш про більшість критичних відгуків – вони, на мою думку, дуже поверхові і показують скоріше не огріхи чи здобутки роману, а нерозуміння предмету критики. Причому, це стосується і тих, хто гудить роман, і тих, хто його хвалить.
Які ж основні претензії критиків до роману? Ось вони: герой не програміст; герой мислить по жіночому; герой мислить не по своєму віку, а як шестидесятник; герой картонний, а не живий.
Бачимо – практично всі претензії стосуються зображення героя, на основі чого випливає твердження, буцімто цей роман не є художньою літературою. Так говорить Юрій Кучерявий, зазначивши, що «Записки…» – це літературний провал; схоже підходить до питання і Віктор Неборак: «Але ми ж не хочемо, щоб у нас література була підміною журналістики, памфлетів чи пропаганди. Невже в Україні можлива тільки така література?» – каже він.
Очевидно, слід погодитися з тим, що для художнього твору головним таки є харизматичний герой. Але критики не завважують, що «Записки…» Ліни Костенко – це дещо інша література. Вона існує, починаючи з Івана Вишенського, афонського монаха, і до сучасних творів, як то «Щоденний жезл» Євгена Пашковського. Назвемо її полемічною, чи ессеєм, чи ще якось – суть не зміниться. Герой для цього різновиду літератури не головне; героєм часто виступає сам автор; іноді, як це маємо в Ліни Костенко, автор – всередині свого героя. Головна особливість такої літератури – в емоційній авторській реакції на оточуючу дійсність. Тому критика «Записок…» як художньої літератури в традиційному розумінні видається не зовсім правильною. Тут треба говорити про викладену письменником суть речей, як глибоко він цю суть бачить і наскільки майстерно передає.

Ризикну вжити сумнівне порівняння, але роман Ліни Костенко, як і хороший напій, має свою процедуру вживання. Щоб відчути аромат божевілля в її творі, треба перед цим перечитати «Записки сумасшедшего» Гоголя. Ці два твори мають точки дотику не лише в назві. Ліна Костенко бере за межу відліку свого роману згадуваний у Гоголя як марення божевільного 2000-й рік. Щоб передати абсурдність розгону і арешту опозиції біля пам’ятника Шевченка, вона позначає цей день гоголівським «9 мартобря». Подекуди Гоголь присутній навіть в інтонаціях («Чи знаєте ви, що таке українські вибори? Ні, ви не знаєте, що таке українські вибори»).
Знакова обставина, яка водночас об’єднує і протиставляє ці твори – низький соціальний статус героя. «Отчего я титулярный советник и с какой стати я титулярный советник? Может быть, я какой-нибудь граф или генерал, а только так кажусь титулярным советником?», – розмірковує гоголівський Поприщін. «Я не належу до господарів життя»; «Я справді нуль, я зведений до нуля» – так каже про себе герой Ліни Костенко.
От тільки причини такого становища різні.
Поприщін, скільки б не прагнув, ніколи не стане генералом, тому що за рівнем розвитку, здібностями, оточенням, вихованням він приречений бути титулярним радником. Неможливість досягнути вищого, аніж тобі визначив Бог, це і є трагедія «руської душі», яку геніально вловив і так іронічно втілив у своєму творі Гоголь. Стати іспанським королем – єдиний для його героя шлях спасіння.
Ліна Костенко не чіпає підсвідомого. Її герой «зведений до нуля» не через свою природну недолугість, а навпаки: бо наділений біблейськими чеснотами – терплячістю, скромністю, чесністю, добротою і любов’ю. Такі риси, за здоровим глуздом, мали б цінуватися у суспільстві понад усе, а виходить якраз на протилежне. І коли гоголівський персонаж викликає сміх, бо вартий своєї участі, то у Ліни Костенко трагедія героя стає трагедією нації, суспільства, в якому панують божевільні моральні закони.
Чи є надія ці закони змінити? Тут доречно згадати віщу фразу письменниці: «Добре, що Господь увімкнув нам ближнє світло свідомості, бо якби дальнє, схибнутися можна». Спробуємо таки увімкнути «дальнє» світло, як не вперед, то хоча б назад.
І. Вишенський, 16 століття: «Хай прокляті будуть владики, архімандрити й ігумени, котрі монастирі привели в запустіння і починили собі із святих місць фільварки; на святих місцях лежачи, гроші збирають, із тих прибутків, що подані для Христових богомольців, дівкам своїм віна готують, синів одягають, жінок прикрашають, слуг множать, барвисті одежі справляють, приятелів збагачують, карети купують, заводять ситих і стрійно одягнених візників, – заживають розкіш поганську!»; «О земле запустіла й заросла терням безвір’я та безбожності!»; «О країно грішна, люди лютії, повні гріхів, плем’я лихеє, синове беззаконнії! …Чому далі вражаєтесь, прикладаючи беззаконня до беззаконня? Від голови і до ніг острупіли ви!»; «Чому такі нечутливі стали, одебеліли й окам’яніли серцем та помислом? Хіба не вірите, що помрете?»
М. Гоголь, 19 століття: «А вот эти все…, что юлят во все стороны и лезут ко двору и говорят, что они патриоты и то, и се: аренды, аренды хотят эти патриоты! Мать, отца, Бога продадут за деньги, честолюбцы, христопродавцы!»
Ліна Костенко, 21 століття: «Олігархи, нардепи, бізнесмени, очільники, кримінальні авторитети, VIP-персони і поп-зірки – ось він, золотий фонд суспільства, його неоціненний скарб. Всі інші – це маса, це посполите тло. …Їх охороняють від нас, а хто нас охоронить від них?».
То що ж попереду, якщо прислухатися до голосу історії? Безнадія: людство завжди було таким, а отже, таким і буде. І ця безнадія, якої всіма силами намагається уникнути Ліна Костенко, просочується між строчок роману. «Диктат приматів. Куди подітись людині?».
Куди подітись людині? – від цього божеволіють герої геніїв; самі ж генії шукають виходу, шукають точки опори, і знаходять – кожен свою.
З тенет безнадії рветься герой «Щоденного жезлу» Євгена Пашковського. Як і Ліна Костенко, Пашковський вміє заглянути в суть речей і пришпилити цю суть, як метелика в колекції, влучним словом до свідомості читача. Їх потік свідомості, як лава з вулкану, пливе і палить довколишнє. «Бог усе нам щось хоче сказати, а ми все не чуємо», пише Ліна Костенко. Так само намагається докричатися до людей і автор «Щоденного жезлу». Врешті Є. Пашковський знаходить для себе вихід із соціальної безнадії. З такою ж несамовитістю, з якою він бичував пороки людського суспільства, письменник починає насаджувати Бога в людські душі. Однак, це шлях для вибраних. Для героя Ліни Костенко він не може бути прийнятний. Герой її занадто інертний, такий собі український Манілов; можна було б його осудити за це, от тільки ловиш себе на думці: чи не моє зображення проступає зі сторінок роману? І Ліна Костенко, взявши в персонажі одного з нас, продовжує крутитися в безпросвітному вирі природних катаклізмів і соціальних маразмів.
Тематично роман зачіпає все, чим живе наше суспільство. Тут і про екологію («Бо що ж рефлектувати, що ми п’ємо, чи що ми їмо, яким повітрям дихаємо – все одно іншого в нас немає»); про молодь («П’яна компанія варнякає на балконі, порожні пляшки брязкають об асфальт», або «…ідуть зовсім ще діти, роти позатикані сигаретами, мат-перемат»); про літературу; про любов, яка холоне «в Льодовитому океані простирадл»; про бомжів – скрізь точна і пізнавана картинка для будь-якого місця України. Та це ж усім відомо! – вигукує не один критик. Як на мене, це перевага роману. Думки Ліни Костенко відображають думки і погляди цілого пласту населення, і то не найгіршого пласту. Так, як думає і відчуває авторка, думають сотні і тисячі. Іноді навіть тими ж словами. Тому справедливо буде сказати, що роман, до всього, є ще й правдивим зрізом психології покоління. А якщо визнати, що сила твору в тому, щоб увійти в резонанс з душами якомога більшої кількості людей, то треба визнати, що Ліна Костенка завдання це успішно виконала.
Та все описуване, позбавлене оптимістичного виходу («І ми, і мій батько, і всі оті борці за свободу , що життя своє віддали, – за таку Незалежність? За таку демократію?! Я відчуваю банкрутство своєї долі»), починає перетворюватися на в’язку масу, яка засмоктує, на коливання океану свідомості, яке нікуди не веде.
Все злішим стає її сарказм: «Вчора по телебаченню показали Феміду із зав’язаними очима. Все знали давні греки, і про нашу прокуратуру теж»; «Градус національного пафосу вказує на гарячку»; «Пошту й телеграф не треба захоплювати – телебачення захопило все»; «Справді, не дай, Боже, жити в епоху перемін. Дуже перемінюються люди. Дехто просто вивертається шерстю наверх». «До виборів 111 днів. Красива цифра – як три гвіздки» – а ти додумуєш: у гроб Україні ті гвіздки.
Десь посередині роману Ліна Костенко робить спробу прилаштувати свого неприкаяного героя хоч в якусь гавань. Після невдалого самогубства до нього повертається любов дружини. Невловимо змінюється атмосфера самого роману. Тепер і суспільні проблеми давлять не так трагічно: «У таку промерзлу провесінь, у такій гнітючій реальності, це наше пізнє чаювання, ця тиха розмова, цей перламутровий полиск чашок і терпкий аромат цейлонського чаю – може, це й маленьке щастя, але воно наше. Набираєшся тепла на цілий день». Може, це і є порятунок? З амбразури відбиватися легше, аніж оголеному серед поля.
Але Людина Соціальна – а саме таким постає перед нами герой «Записок…», – не може знайти притулку в особистому. «Просто у мене більше сигнальних лампочок у голові», – ставить собі діагноз герой. Все починається спочатку: «В Європі нечувані повені. В Китаї снігові бурі. …В Арктиці розколовся айсберг. Кіліманджаро тане. Співає якась пташка. Сподіваюся, це ще не соловей».
Вершина чорного від безвиході сарказму – цитування з булгаковського «Майстра і Маргарити» балу Сатани на кадри святкування річниці Незалежності – з головою Гонгадзе в якості основного реквізиту.
Це ще один геній зі своїми божевільними виходить на сцену.
Конфлікт героїв «Майстра та Маргарити» з суспільством теж торкається не лише формальних законів, але і всієї стадної, лицемірної, показово-пуританської моралі. Булгаков не приймає ні тупого натовпу, ні таких само тупих чиновників, які керують ним. Розуміючи безнадійність боротьби, письменник дає в покровителі своїм героям силу, хай навіть не зовсім чисту, але сильнішу за того ж таки чиновника. Якщо герої не подужають, то це легко і весело зробить Воланд. Шукаючи спасіння від «диктату приматів», письменник веде своїх героїв у божевілля як порятунок.
Вишенський тікає в монастир, Булгаков до Воланда.
Утекти з України Ліна Костенко не може. Тому мусить шукати іншого виходу. І цим виходом для героя стає пробудження нації, стає Майдан і Помаранчева революція.
Розум 2010-го року підказує, що завершити роман по справедливості слід було б так, як це зробив Гоголь – великою гулею під носом в алжирського дея. Але Ліна Костенко не залишає лінію оборони. Вона настільки талановито передає дух Майдану, що натомість повертається віра, повертається його великий смисл, розуміння того, що він був таки недаремно. Цей фінал – реабілітація Майдану для зневірених. «Все одно, – пише Л. Костенко, – за владу буде соромно, за будь-яку владу час від часу буває соромно. А от за Україну соромно вже не буде». І ще: «Може, чиїсь волохаті руки спробують видерти цю сторінку. …Сторінку можна видерти. Історію – ні».

Помаранчевою революцією закінчується роман. Все по канонах: розв’язка має бути і в житті, і в літературі. Але здається мені, що поза сюжетом Ліна Костенко дає нам значно вагоміше послання. Звернемося до одної з ключових фраз роману: «А їх уже там багато. І Стус. І Світличний. І Миколайчук. І Чорновіл. А ще далі у часі Алла Горська і Симоненко. …І я раптом розумію, що це ж не могили. Це окопи. Це ті мертві, що тримають лінію оборони».
Справді, життя іде собі далі, божевілля людства продовжується – досить включити телевізор, щоб поринути в ту ж атмосферу, в яку допіру занурювала тебе з головою письменниця. Однак і в цьому божевільному світі можна не втрачати людського в собі. Дуже просто, але далеко не кожному під силу. Я не люблю, коли возвеличують тих, хто в свій час славив Леніна-Сталіна і комуністичну партію, а сьогодні з таким само ентузіазмом і натхненням гудить минуле і восхваляє неньку-Україну. Не люблю письменника, який іде на зговір із українофобською владою, якими б патріотичними вивертами цей зговір не обставлявся. Такі «патріоти» гірші за ворога, бо вони віднімають надію. Але коли мені кажуть, що інакше не можна, що митець мусить шукати компромісу, аби мати можливість творити свої шедеври, я згадую Ліну Костенко і відповідаю: ІНАКШЕ МОЖНА.
Як добре, що лінію оборони таки тримають живі.

* * *




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-04-15 14:44:40
Переглядів сторінки твору 8517
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.070 / 5.5  (4.656 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 4.901 / 5.5  (4.518 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2018.04.18 07:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-04-15 15:09:00 ]
Нарешті. Дякую. І за роздуми з приводу, і за власну позицію :)

А щодо жанрового віднесення "Записок", то "Мертві душі" - "чомусь" поема :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-04-18 20:43:46 ]
:) див. нижче


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-04-15 16:40:08 ]
Напевно, пане Михайле, так все і є, як ви написали...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-04-18 20:44:23 ]
запрацювало :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Людвенко (М.К./М.К.) [ 2011-04-15 16:42:11 ]
Обіруч підтримую!!!
Дуже сподобався детальний огляд відгуків про роман.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-04-18 20:45:11 ]
:) див. нижче


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-04-15 18:51:31 ]
Дякую за ковток свіжого повітря, без усіляких там "запашків" і "штучних ароматів".
Прочитала... і полегшено зітхнула: нарешті все стало на свої місця.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-04-18 20:45:39 ]
:) див. нижче


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-04-15 21:55:00 ]
Виважено і переконливо! Такий відгук - таки "ковток свіжого повітря", згодна з Любою Бенедишин.
Щиро.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-04-18 20:46:36 ]
:) див. нижче


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-04-18 20:25:39 ]
Привіт, Чорнява Жінко. За все дякую, а найбільше за "Нарешті" :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-04-18 20:29:51 ]
Дякую. Підтримка Редакції - і приємно, і престижно в хорошому смислі слова. До речі, чомусь не працює функція "відповісти", тому приймайте мої "дякую" одне за одним.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-04-18 20:32:47 ]
Ірино! Радий, що сподобалася моя робота. Успіхів і Вам!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-04-18 20:34:34 ]
Знаєте, Любо, один такий відгук, як Ваш - і розумієш, що писав недаремно. Спасибі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-04-18 20:38:56 ]
Маріє. Тобі спасибі двічі: за відгук цей, і за щирі поради перед публікацією. Будь здорова! :)