Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
08:34
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
А про каву — мовчок,
То й нема балачок
Про напої, що варить бариста.
В тисячах дистанційних засідань
Ескімоси збирались на Південь.
Про симфонії Ференца Ліста.
А про каву — мовчок,
То й нема балачок
Про напої, що варить бариста.
В тисячах дистанційних засідань
Ескімоси збирались на Південь.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
В'ячеслав Романовський (1947) /
Поеми
СВІТЛА МОЯ, ДОРОГА…
1.
П’ятий день осені, п’ятий…
Святом - веселки дуга.
Далеччю ліс розіп’ятий
Тишею вистига.
Тане холодний дух м’яти,
Дихає медом перга…
П’ятий день осені, п’ятий,
Святом – веселки дуга.
Світ би хотів обійняти,
Світ, де верба і куга,
Де повила мене мати,
Рідна моя, дорога,
В п’ятий день осені, в п’ятий…
2.
Не хліб підсмажений, не грінка –
Сухар цвілий на пам'ять йде…
Моя матуся – мудра жінка –
Їх берегла на чорний день.
Вона окрайчики збирала,
На комин клала чи на піч.
Моя матуся добре знала
Голодних літ холодну ніч.
Як споночіє, прийде з праці
Натомлена, та ж несумна.
- Несіть сухарики!
- Потапці!!!
Як вміла готувать вона!
Відмочить у водиці трохи,
Додасть олійки. В міру – сіль.
О ті напівголодні роки,
Коли наїдку тільки-тіль…
Нам смакував гарбуз печений,
Узвар на юшці з буряка.
І лиш на свята – хліб свячений…
Хто ж буде часу дорікать?
Одні новий світ лаштували,
Щоб іншим він огнем горів,
Щоб ще не раз ми скуштували
Потапці з цвілих сухарів.
3.
Ми за рікою ранком в полі
Стаємо хвацько на рядки
І, як дорослі, звично полем
І прориваєм буряки.
Через годину ломить спину
І руки терпнуть, як на зло…
На полі клином журавлиним
Іде за мамою село!
Спішить за нею наша мрія –
І нам би так хотілось теж.
Ген-ген хустинка майоріє –
Хіба ж її наздоженеш?
Повиростали. І дороги
Пішли від поля і ріки.
А мама на рядках тих довгих
Сапає наші буряки.
4.
Незрадливе лагідне плече…
Прихилю утомлене лице –
І мене укотре зрозумієш,
Як це ти лише єдина вмієш.
І мій розпач, і мою поразку
Зцілить мудра, зцілить добра ласка.
Що не слово – то вода жива.
Хто ж за нас ще так пережива?!
Доторкнеться рідними руками…
Сили набираюсь біля мами.
5.
Аж на шлях матуся вийшла,
Як ішов у світ.
Біля плоту юна вишня
Встигла посивіть.
Легкома матуся вийшла –
До цих пір стоїть!
6.
Вже й хата ось – у вишняку!
Солдату радо двері скрипнуть.
А в мами тихо очі скрикнуть
Й півні злетять на рушнику.
7.
Коли в селі дорідним колосом
Духмянять сиві вечори,
Співаю з мамою в два голоси,
Як за юначої пори.
Пливе мелодія довірливо
І живить, мов жива вода.
Давно матуся стала білою,
А як співає – молода!
Цвітуть з очей барвінки веснами
І тихо світиться лице…
На серці трепетно і весело,
Коли я згадую про це.
А пісня десь вже – за левадою
Несе і втіхи і жалі.
Приїздами не часто радую
Рідненьку в отчому селі.
Але як випада навідати
Нагода щедра в дні ясні,
Мене стрічають очі віддані
І щирі мамині пісні.
8.
А ти для мене завше є взірцем
У доброті і ніжності своїй.
Твоє лице, мов різьблене різцем,
Палив мороз, обвітрив суховій.
Твого життя згорьований сувій
У Заоскіллі ткавсь і за Дінцем.
Матусенько, не старій, не сивій
І не нездужай – прошу лише це!
Ти стільки літ сапала і косила,
Що виробились руки, вийшла сила,
І обважніла одіж на плечах.
З удосвіта клопочешся до ночі,
Немов все-все переробити хоче
Твоя душа з утомою в очах.
9.
Могилу риють п’яні копачі,
Морозне сонце гріє купу глею.
Невтішно плаче янгол на плечі
За мамою моєю.
Безсилі,
Запізнілі всі слова
В лещатах болю і глухої скрути.
У вічність домовина відплива,
А маму звідтіля не повернути.
Горбочок
Над могилою росте,
Ховає рідний усміх, щедрі руки.
Печально-білий слобожанський степ,
Опечалені і діти, і онуки.
А моторош у сурмі сурмача
Од цвинтаря веде мене до хати.
І тулиться з небесного меча
Матусин лик –
Повік не одірвати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СВІТЛА МОЯ, ДОРОГА…
Мамі моїй, Катерині Карпівні
1.
П’ятий день осені, п’ятий…
Святом - веселки дуга.
Далеччю ліс розіп’ятий
Тишею вистига.
Тане холодний дух м’яти,
Дихає медом перга…
П’ятий день осені, п’ятий,
Святом – веселки дуга.
Світ би хотів обійняти,
Світ, де верба і куга,
Де повила мене мати,
Рідна моя, дорога,
В п’ятий день осені, в п’ятий…
2.
Не хліб підсмажений, не грінка –
Сухар цвілий на пам'ять йде…
Моя матуся – мудра жінка –
Їх берегла на чорний день.
Вона окрайчики збирала,
На комин клала чи на піч.
Моя матуся добре знала
Голодних літ холодну ніч.
Як споночіє, прийде з праці
Натомлена, та ж несумна.
- Несіть сухарики!
- Потапці!!!
Як вміла готувать вона!
Відмочить у водиці трохи,
Додасть олійки. В міру – сіль.
О ті напівголодні роки,
Коли наїдку тільки-тіль…
Нам смакував гарбуз печений,
Узвар на юшці з буряка.
І лиш на свята – хліб свячений…
Хто ж буде часу дорікать?
Одні новий світ лаштували,
Щоб іншим він огнем горів,
Щоб ще не раз ми скуштували
Потапці з цвілих сухарів.
3.
Ми за рікою ранком в полі
Стаємо хвацько на рядки
І, як дорослі, звично полем
І прориваєм буряки.
Через годину ломить спину
І руки терпнуть, як на зло…
На полі клином журавлиним
Іде за мамою село!
Спішить за нею наша мрія –
І нам би так хотілось теж.
Ген-ген хустинка майоріє –
Хіба ж її наздоженеш?
Повиростали. І дороги
Пішли від поля і ріки.
А мама на рядках тих довгих
Сапає наші буряки.
4.
Незрадливе лагідне плече…
Прихилю утомлене лице –
І мене укотре зрозумієш,
Як це ти лише єдина вмієш.
І мій розпач, і мою поразку
Зцілить мудра, зцілить добра ласка.
Що не слово – то вода жива.
Хто ж за нас ще так пережива?!
Доторкнеться рідними руками…
Сили набираюсь біля мами.
5.
Аж на шлях матуся вийшла,
Як ішов у світ.
Біля плоту юна вишня
Встигла посивіть.
Легкома матуся вийшла –
До цих пір стоїть!
6.
Вже й хата ось – у вишняку!
Солдату радо двері скрипнуть.
А в мами тихо очі скрикнуть
Й півні злетять на рушнику.
7.
Коли в селі дорідним колосом
Духмянять сиві вечори,
Співаю з мамою в два голоси,
Як за юначої пори.
Пливе мелодія довірливо
І живить, мов жива вода.
Давно матуся стала білою,
А як співає – молода!
Цвітуть з очей барвінки веснами
І тихо світиться лице…
На серці трепетно і весело,
Коли я згадую про це.
А пісня десь вже – за левадою
Несе і втіхи і жалі.
Приїздами не часто радую
Рідненьку в отчому селі.
Але як випада навідати
Нагода щедра в дні ясні,
Мене стрічають очі віддані
І щирі мамині пісні.
8.
А ти для мене завше є взірцем
У доброті і ніжності своїй.
Твоє лице, мов різьблене різцем,
Палив мороз, обвітрив суховій.
Твого життя згорьований сувій
У Заоскіллі ткавсь і за Дінцем.
Матусенько, не старій, не сивій
І не нездужай – прошу лише це!
Ти стільки літ сапала і косила,
Що виробились руки, вийшла сила,
І обважніла одіж на плечах.
З удосвіта клопочешся до ночі,
Немов все-все переробити хоче
Твоя душа з утомою в очах.
9.
Могилу риють п’яні копачі,
Морозне сонце гріє купу глею.
Невтішно плаче янгол на плечі
За мамою моєю.
Безсилі,
Запізнілі всі слова
В лещатах болю і глухої скрути.
У вічність домовина відплива,
А маму звідтіля не повернути.
Горбочок
Над могилою росте,
Ховає рідний усміх, щедрі руки.
Печально-білий слобожанський степ,
Опечалені і діти, і онуки.
А моторош у сурмі сурмача
Од цвинтаря веде мене до хати.
І тулиться з небесного меча
Матусин лик –
Повік не одірвати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
