ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
В'ячеслав Романовський (1947) /
Поеми
СВІТЛА МОЯ, ДОРОГА…
1.
П’ятий день осені, п’ятий…
Святом - веселки дуга.
Далеччю ліс розіп’ятий
Тишею вистига.
Тане холодний дух м’яти,
Дихає медом перга…
П’ятий день осені, п’ятий,
Святом – веселки дуга.
Світ би хотів обійняти,
Світ, де верба і куга,
Де повила мене мати,
Рідна моя, дорога,
В п’ятий день осені, в п’ятий…
2.
Не хліб підсмажений, не грінка –
Сухар цвілий на пам'ять йде…
Моя матуся – мудра жінка –
Їх берегла на чорний день.
Вона окрайчики збирала,
На комин клала чи на піч.
Моя матуся добре знала
Голодних літ холодну ніч.
Як споночіє, прийде з праці
Натомлена, та ж несумна.
- Несіть сухарики!
- Потапці!!!
Як вміла готувать вона!
Відмочить у водиці трохи,
Додасть олійки. В міру – сіль.
О ті напівголодні роки,
Коли наїдку тільки-тіль…
Нам смакував гарбуз печений,
Узвар на юшці з буряка.
І лиш на свята – хліб свячений…
Хто ж буде часу дорікать?
Одні новий світ лаштували,
Щоб іншим він огнем горів,
Щоб ще не раз ми скуштували
Потапці з цвілих сухарів.
3.
Ми за рікою ранком в полі
Стаємо хвацько на рядки
І, як дорослі, звично полем
І прориваєм буряки.
Через годину ломить спину
І руки терпнуть, як на зло…
На полі клином журавлиним
Іде за мамою село!
Спішить за нею наша мрія –
І нам би так хотілось теж.
Ген-ген хустинка майоріє –
Хіба ж її наздоженеш?
Повиростали. І дороги
Пішли від поля і ріки.
А мама на рядках тих довгих
Сапає наші буряки.
4.
Незрадливе лагідне плече…
Прихилю утомлене лице –
І мене укотре зрозумієш,
Як це ти лише єдина вмієш.
І мій розпач, і мою поразку
Зцілить мудра, зцілить добра ласка.
Що не слово – то вода жива.
Хто ж за нас ще так пережива?!
Доторкнеться рідними руками…
Сили набираюсь біля мами.
5.
Аж на шлях матуся вийшла,
Як ішов у світ.
Біля плоту юна вишня
Встигла посивіть.
Легкома матуся вийшла –
До цих пір стоїть!
6.
Вже й хата ось – у вишняку!
Солдату радо двері скрипнуть.
А в мами тихо очі скрикнуть
Й півні злетять на рушнику.
7.
Коли в селі дорідним колосом
Духмянять сиві вечори,
Співаю з мамою в два голоси,
Як за юначої пори.
Пливе мелодія довірливо
І живить, мов жива вода.
Давно матуся стала білою,
А як співає – молода!
Цвітуть з очей барвінки веснами
І тихо світиться лице…
На серці трепетно і весело,
Коли я згадую про це.
А пісня десь вже – за левадою
Несе і втіхи і жалі.
Приїздами не часто радую
Рідненьку в отчому селі.
Але як випада навідати
Нагода щедра в дні ясні,
Мене стрічають очі віддані
І щирі мамині пісні.
8.
А ти для мене завше є взірцем
У доброті і ніжності своїй.
Твоє лице, мов різьблене різцем,
Палив мороз, обвітрив суховій.
Твого життя згорьований сувій
У Заоскіллі ткавсь і за Дінцем.
Матусенько, не старій, не сивій
І не нездужай – прошу лише це!
Ти стільки літ сапала і косила,
Що виробились руки, вийшла сила,
І обважніла одіж на плечах.
З удосвіта клопочешся до ночі,
Немов все-все переробити хоче
Твоя душа з утомою в очах.
9.
Могилу риють п’яні копачі,
Морозне сонце гріє купу глею.
Невтішно плаче янгол на плечі
За мамою моєю.
Безсилі,
Запізнілі всі слова
В лещатах болю і глухої скрути.
У вічність домовина відплива,
А маму звідтіля не повернути.
Горбочок
Над могилою росте,
Ховає рідний усміх, щедрі руки.
Печально-білий слобожанський степ,
Опечалені і діти, і онуки.
А моторош у сурмі сурмача
Од цвинтаря веде мене до хати.
І тулиться з небесного меча
Матусин лик –
Повік не одірвати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СВІТЛА МОЯ, ДОРОГА…
Мамі моїй, Катерині Карпівні
1.
П’ятий день осені, п’ятий…
Святом - веселки дуга.
Далеччю ліс розіп’ятий
Тишею вистига.
Тане холодний дух м’яти,
Дихає медом перга…
П’ятий день осені, п’ятий,
Святом – веселки дуга.
Світ би хотів обійняти,
Світ, де верба і куга,
Де повила мене мати,
Рідна моя, дорога,
В п’ятий день осені, в п’ятий…
2.
Не хліб підсмажений, не грінка –
Сухар цвілий на пам'ять йде…
Моя матуся – мудра жінка –
Їх берегла на чорний день.
Вона окрайчики збирала,
На комин клала чи на піч.
Моя матуся добре знала
Голодних літ холодну ніч.
Як споночіє, прийде з праці
Натомлена, та ж несумна.
- Несіть сухарики!
- Потапці!!!
Як вміла готувать вона!
Відмочить у водиці трохи,
Додасть олійки. В міру – сіль.
О ті напівголодні роки,
Коли наїдку тільки-тіль…
Нам смакував гарбуз печений,
Узвар на юшці з буряка.
І лиш на свята – хліб свячений…
Хто ж буде часу дорікать?
Одні новий світ лаштували,
Щоб іншим він огнем горів,
Щоб ще не раз ми скуштували
Потапці з цвілих сухарів.
3.
Ми за рікою ранком в полі
Стаємо хвацько на рядки
І, як дорослі, звично полем
І прориваєм буряки.
Через годину ломить спину
І руки терпнуть, як на зло…
На полі клином журавлиним
Іде за мамою село!
Спішить за нею наша мрія –
І нам би так хотілось теж.
Ген-ген хустинка майоріє –
Хіба ж її наздоженеш?
Повиростали. І дороги
Пішли від поля і ріки.
А мама на рядках тих довгих
Сапає наші буряки.
4.
Незрадливе лагідне плече…
Прихилю утомлене лице –
І мене укотре зрозумієш,
Як це ти лише єдина вмієш.
І мій розпач, і мою поразку
Зцілить мудра, зцілить добра ласка.
Що не слово – то вода жива.
Хто ж за нас ще так пережива?!
Доторкнеться рідними руками…
Сили набираюсь біля мами.
5.
Аж на шлях матуся вийшла,
Як ішов у світ.
Біля плоту юна вишня
Встигла посивіть.
Легкома матуся вийшла –
До цих пір стоїть!
6.
Вже й хата ось – у вишняку!
Солдату радо двері скрипнуть.
А в мами тихо очі скрикнуть
Й півні злетять на рушнику.
7.
Коли в селі дорідним колосом
Духмянять сиві вечори,
Співаю з мамою в два голоси,
Як за юначої пори.
Пливе мелодія довірливо
І живить, мов жива вода.
Давно матуся стала білою,
А як співає – молода!
Цвітуть з очей барвінки веснами
І тихо світиться лице…
На серці трепетно і весело,
Коли я згадую про це.
А пісня десь вже – за левадою
Несе і втіхи і жалі.
Приїздами не часто радую
Рідненьку в отчому селі.
Але як випада навідати
Нагода щедра в дні ясні,
Мене стрічають очі віддані
І щирі мамині пісні.
8.
А ти для мене завше є взірцем
У доброті і ніжності своїй.
Твоє лице, мов різьблене різцем,
Палив мороз, обвітрив суховій.
Твого життя згорьований сувій
У Заоскіллі ткавсь і за Дінцем.
Матусенько, не старій, не сивій
І не нездужай – прошу лише це!
Ти стільки літ сапала і косила,
Що виробились руки, вийшла сила,
І обважніла одіж на плечах.
З удосвіта клопочешся до ночі,
Немов все-все переробити хоче
Твоя душа з утомою в очах.
9.
Могилу риють п’яні копачі,
Морозне сонце гріє купу глею.
Невтішно плаче янгол на плечі
За мамою моєю.
Безсилі,
Запізнілі всі слова
В лещатах болю і глухої скрути.
У вічність домовина відплива,
А маму звідтіля не повернути.
Горбочок
Над могилою росте,
Ховає рідний усміх, щедрі руки.
Печально-білий слобожанський степ,
Опечалені і діти, і онуки.
А моторош у сурмі сурмача
Од цвинтаря веде мене до хати.
І тулиться з небесного меча
Матусин лик –
Повік не одірвати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію