Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
В'ячеслав Романовський (1947) /
Поеми
СВІТЛА МОЯ, ДОРОГА…
1.
П’ятий день осені, п’ятий…
Святом - веселки дуга.
Далеччю ліс розіп’ятий
Тишею вистига.
Тане холодний дух м’яти,
Дихає медом перга…
П’ятий день осені, п’ятий,
Святом – веселки дуга.
Світ би хотів обійняти,
Світ, де верба і куга,
Де повила мене мати,
Рідна моя, дорога,
В п’ятий день осені, в п’ятий…
2.
Не хліб підсмажений, не грінка –
Сухар цвілий на пам'ять йде…
Моя матуся – мудра жінка –
Їх берегла на чорний день.
Вона окрайчики збирала,
На комин клала чи на піч.
Моя матуся добре знала
Голодних літ холодну ніч.
Як споночіє, прийде з праці
Натомлена, та ж несумна.
- Несіть сухарики!
- Потапці!!!
Як вміла готувать вона!
Відмочить у водиці трохи,
Додасть олійки. В міру – сіль.
О ті напівголодні роки,
Коли наїдку тільки-тіль…
Нам смакував гарбуз печений,
Узвар на юшці з буряка.
І лиш на свята – хліб свячений…
Хто ж буде часу дорікать?
Одні новий світ лаштували,
Щоб іншим він огнем горів,
Щоб ще не раз ми скуштували
Потапці з цвілих сухарів.
3.
Ми за рікою ранком в полі
Стаємо хвацько на рядки
І, як дорослі, звично полем
І прориваєм буряки.
Через годину ломить спину
І руки терпнуть, як на зло…
На полі клином журавлиним
Іде за мамою село!
Спішить за нею наша мрія –
І нам би так хотілось теж.
Ген-ген хустинка майоріє –
Хіба ж її наздоженеш?
Повиростали. І дороги
Пішли від поля і ріки.
А мама на рядках тих довгих
Сапає наші буряки.
4.
Незрадливе лагідне плече…
Прихилю утомлене лице –
І мене укотре зрозумієш,
Як це ти лише єдина вмієш.
І мій розпач, і мою поразку
Зцілить мудра, зцілить добра ласка.
Що не слово – то вода жива.
Хто ж за нас ще так пережива?!
Доторкнеться рідними руками…
Сили набираюсь біля мами.
5.
Аж на шлях матуся вийшла,
Як ішов у світ.
Біля плоту юна вишня
Встигла посивіть.
Легкома матуся вийшла –
До цих пір стоїть!
6.
Вже й хата ось – у вишняку!
Солдату радо двері скрипнуть.
А в мами тихо очі скрикнуть
Й півні злетять на рушнику.
7.
Коли в селі дорідним колосом
Духмянять сиві вечори,
Співаю з мамою в два голоси,
Як за юначої пори.
Пливе мелодія довірливо
І живить, мов жива вода.
Давно матуся стала білою,
А як співає – молода!
Цвітуть з очей барвінки веснами
І тихо світиться лице…
На серці трепетно і весело,
Коли я згадую про це.
А пісня десь вже – за левадою
Несе і втіхи і жалі.
Приїздами не часто радую
Рідненьку в отчому селі.
Але як випада навідати
Нагода щедра в дні ясні,
Мене стрічають очі віддані
І щирі мамині пісні.
8.
А ти для мене завше є взірцем
У доброті і ніжності своїй.
Твоє лице, мов різьблене різцем,
Палив мороз, обвітрив суховій.
Твого життя згорьований сувій
У Заоскіллі ткавсь і за Дінцем.
Матусенько, не старій, не сивій
І не нездужай – прошу лише це!
Ти стільки літ сапала і косила,
Що виробились руки, вийшла сила,
І обважніла одіж на плечах.
З удосвіта клопочешся до ночі,
Немов все-все переробити хоче
Твоя душа з утомою в очах.
9.
Могилу риють п’яні копачі,
Морозне сонце гріє купу глею.
Невтішно плаче янгол на плечі
За мамою моєю.
Безсилі,
Запізнілі всі слова
В лещатах болю і глухої скрути.
У вічність домовина відплива,
А маму звідтіля не повернути.
Горбочок
Над могилою росте,
Ховає рідний усміх, щедрі руки.
Печально-білий слобожанський степ,
Опечалені і діти, і онуки.
А моторош у сурмі сурмача
Од цвинтаря веде мене до хати.
І тулиться з небесного меча
Матусин лик –
Повік не одірвати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СВІТЛА МОЯ, ДОРОГА…
Мамі моїй, Катерині Карпівні
1.
П’ятий день осені, п’ятий…
Святом - веселки дуга.
Далеччю ліс розіп’ятий
Тишею вистига.
Тане холодний дух м’яти,
Дихає медом перга…
П’ятий день осені, п’ятий,
Святом – веселки дуга.
Світ би хотів обійняти,
Світ, де верба і куга,
Де повила мене мати,
Рідна моя, дорога,
В п’ятий день осені, в п’ятий…
2.
Не хліб підсмажений, не грінка –
Сухар цвілий на пам'ять йде…
Моя матуся – мудра жінка –
Їх берегла на чорний день.
Вона окрайчики збирала,
На комин клала чи на піч.
Моя матуся добре знала
Голодних літ холодну ніч.
Як споночіє, прийде з праці
Натомлена, та ж несумна.
- Несіть сухарики!
- Потапці!!!
Як вміла готувать вона!
Відмочить у водиці трохи,
Додасть олійки. В міру – сіль.
О ті напівголодні роки,
Коли наїдку тільки-тіль…
Нам смакував гарбуз печений,
Узвар на юшці з буряка.
І лиш на свята – хліб свячений…
Хто ж буде часу дорікать?
Одні новий світ лаштували,
Щоб іншим він огнем горів,
Щоб ще не раз ми скуштували
Потапці з цвілих сухарів.
3.
Ми за рікою ранком в полі
Стаємо хвацько на рядки
І, як дорослі, звично полем
І прориваєм буряки.
Через годину ломить спину
І руки терпнуть, як на зло…
На полі клином журавлиним
Іде за мамою село!
Спішить за нею наша мрія –
І нам би так хотілось теж.
Ген-ген хустинка майоріє –
Хіба ж її наздоженеш?
Повиростали. І дороги
Пішли від поля і ріки.
А мама на рядках тих довгих
Сапає наші буряки.
4.
Незрадливе лагідне плече…
Прихилю утомлене лице –
І мене укотре зрозумієш,
Як це ти лише єдина вмієш.
І мій розпач, і мою поразку
Зцілить мудра, зцілить добра ласка.
Що не слово – то вода жива.
Хто ж за нас ще так пережива?!
Доторкнеться рідними руками…
Сили набираюсь біля мами.
5.
Аж на шлях матуся вийшла,
Як ішов у світ.
Біля плоту юна вишня
Встигла посивіть.
Легкома матуся вийшла –
До цих пір стоїть!
6.
Вже й хата ось – у вишняку!
Солдату радо двері скрипнуть.
А в мами тихо очі скрикнуть
Й півні злетять на рушнику.
7.
Коли в селі дорідним колосом
Духмянять сиві вечори,
Співаю з мамою в два голоси,
Як за юначої пори.
Пливе мелодія довірливо
І живить, мов жива вода.
Давно матуся стала білою,
А як співає – молода!
Цвітуть з очей барвінки веснами
І тихо світиться лице…
На серці трепетно і весело,
Коли я згадую про це.
А пісня десь вже – за левадою
Несе і втіхи і жалі.
Приїздами не часто радую
Рідненьку в отчому селі.
Але як випада навідати
Нагода щедра в дні ясні,
Мене стрічають очі віддані
І щирі мамині пісні.
8.
А ти для мене завше є взірцем
У доброті і ніжності своїй.
Твоє лице, мов різьблене різцем,
Палив мороз, обвітрив суховій.
Твого життя згорьований сувій
У Заоскіллі ткавсь і за Дінцем.
Матусенько, не старій, не сивій
І не нездужай – прошу лише це!
Ти стільки літ сапала і косила,
Що виробились руки, вийшла сила,
І обважніла одіж на плечах.
З удосвіта клопочешся до ночі,
Немов все-все переробити хоче
Твоя душа з утомою в очах.
9.
Могилу риють п’яні копачі,
Морозне сонце гріє купу глею.
Невтішно плаче янгол на плечі
За мамою моєю.
Безсилі,
Запізнілі всі слова
В лещатах болю і глухої скрути.
У вічність домовина відплива,
А маму звідтіля не повернути.
Горбочок
Над могилою росте,
Ховає рідний усміх, щедрі руки.
Печально-білий слобожанський степ,
Опечалені і діти, і онуки.
А моторош у сурмі сурмача
Од цвинтаря веде мене до хати.
І тулиться з небесного меча
Матусин лик –
Повік не одірвати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
