А дипломи наші дійсно тут нічого не вартують. Ну, їх, звичайно, можна перекласти відносно канадських стандартів і т.ін., але щоб підтвердити свій фах однозначно треба брати, як мінімум, якісь курси зі своєї спеціальності.

Робота починається тут дуже рано. В кого вона гірша то о 6:00, в кого краща о 7:00, в кого ще краща о 8:00, а у начальників о 9:00. Триває 8 годин. Добирання до роботи в середньому займає 1 годину. Якщо починається о 8, то о 9:30 - 9:50 перерва на каву, а о 12:00 - 12:40 обід.
Закінчується о 16:00.

Якщо раз запізнився – маєш усне зауваження, якщо вдруге – письмове попередження, втретє – звільняють.
Робітникам не можна розмовляти на робочому місці (якщо це не пов’язано з виробничим процесом) більше, ніж 10 хвилин.

Отож, це перший камінь, на якому будується цей комунізм – все за графіком.

Автобуси, міський електротранспорт – все їздить секунда в секунду (навіть, не хвилина в хвилину). Правда, таке триває до обіду. Після обіду багато рейсів знімаються – в звя’зку з тим, що всі мають свій власний транспорт.
А по суботах та неділях автобуси їздять з годинними інтервалами або, взагалі, не їздять.

Другий камінь – підлабузництво, доноси і все, що з цим зв’язане – навіть, на офіційному рівні. Пішов заклав свого колегу по роботі – і отримав підвищення по роботі, пішов набрехав на когось або підставив когось – і отримав дотацію до заробітної плати. На будівництві після робочого дня супервайзери (керівники) підрозділів ставлять такі собі червоні мітки в якихось небезпечних зонах – хіміки ставлять свої, будівельники – свої, електрики – свої, сантехніки – свої і т.д.
А всі розуміють, що не можна працювати не зірвавши їх. А робота починається о 7 ранку. Тому, робітники, хоч не хоч, та й пересічуть заборонену ділянку. Тому зранку дві години спочатку сперечаються, що хто порушив – ну, там червону стрічку пересік, котра позначала небезпечну ділянку чи там мітки якісь заборонні хтось зірвав, а вже далі до роботи –
така бюрократія, що Радянський Союз відпочиває!

Третій камінь – всі дуже бояться втратити роботу. Бо розумних людей мало, а їсти щось треба. Тому кожен дорожить своєю роботою, яка б вона не була.

Четвертий камінь – відповідність роботи та зарплати до соціальних витрат.
Якщо в лісотехнічному університеті заступник декана, доцент має 2 у.о. за годину, то тут 100 у.о. А за 100 у.о. можна спокійно прохарчуватися всією сім’єю цілий тиждень. Тому за 2-3 місяці можна придбати вживаний джип в хорошому стані за ціною, яка в третину нижча, ніж в Україні.

Міф про те, що тут манна небесна падає – тільки долоні підставляй – розбивається зразу ж після приїзду. Треба важко і довго працювати щоб чогось добитися.
Правий ти був, коли казав, що все треба починати з білого аркуша! Так і є!
На початках тут ти – ніхто! Мусиш вивчити добре мову, підтвердити свій фах, вступити до професійної асоціації, отримати ліцензію – от тоді так – спеціалістів тут цінують.

Зенику від мене Великий Привіт! Наразі.

P.S
Що я зробив найперше: помолився та подякував Господу за цю дорогу, і...
знайшов українську церкву.
Прийшов на службу, познайомився з громадою.
Розказав про свою ситуацію. І одні дуже добрі та порядні люди (яким я щиро вдячний) запросили мене до себе жити. Через прихожан цієї церкви я знайшов роботу (з мінімальною платнею, правда, але, все ж таки, можу собі зараз дати раду). Співаю в церковному хорі при цій церкві. І ще – багатьом тут сподобалося «Танго на двох», «Я закохався...» та «У пахощах цвіту...», а особливо «Т... вальс»!!! :-))) Тому як буду мати якісь фото або відео, то обов’язково відішлю.
Отож, наразі, пишу па-па!

Дамся чути згодом!