Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
2026.06.16
11:56
Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
2026.06.16
11:54
Зранку у неділю, в першій,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
2026.06.16
10:44
Дрони круками вгорі —
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
2026.06.16
06:33
Тато швидко на лопатки
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
2026.06.16
02:09
Кому мало територій на землі – під землею доберуть скільки треба.
Низькі люди полюбляють балачки про високі матерії.
Моральне безсилля зазвичай компенсують демонстрацією фізичної сили.
Можна втратити геть усе, але злоба і заздрість залишаються
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
КИРЬЯТ-МЕНАХЕМ БЕЗУТЕШНЫЙ
До сих пор он никак не может объяснить, почему кинулся бежать в противоположную, более дальнюю сторону. Ведь рядом была остановка.
Скорее всего по привычке. Увидел, как по Мексико спускается автобус, и побежал что есть силы. Ведь каждое утро выходил. Видимо, сработал также и фактор опоздания, когда уже логика бессильна перед желанием успеть любой ценой. Он было кинулся даже на красный свет, но кто-то из водителей засигналил так, что поневоле ноги сами остановились. Это, собственно, и спасло его.
Оглушительной силы взрыв он услышал у входа в садик, куда устремился, чтобы сократить путь к остановке. Еще не догадываясь, что произошло, побежал к выходу. И уже по дороге его оглушил рев амбулансов, душераздирающие крики, звавшие на помощь, тошнотворный запах горелого...
А потом, как в замедленной съемке, он увидел женщину с оторванной щекой... Полураздетую окровавленную девушку, которая прижимала руки к горлу, силясь что-то сказать... Мальчика с широко окрытыми глазищами на вырванной дверце автобуса... Ползущую по битому стеклу школьницу... А еще разорванные в клочья ранцы, рюкзаки и сумки... Тлеющие страницы. Яблоки... Мандаринки. Целлофановые кулечки с бутербродами...
– Чего глазеешь? – крикнули ему. – Помогай!
Он бросился переносить и укладывать раненых на носилки. Кому-то подставил плечо. Кого-то взял на руки. Действовал автоматически. А когда сказали, что его помощь уже не нужна, пошел почему-то не домой, что было делом нескольких минут, а к “Мифлецету“. Там только вспомнил, что опаздывает на службу. Как сел в автобус, как прибыл в часть – не помнит. А там психолог лишь увидел его изможденное, запыленное лицо, воспаленные слезящиеся глаза и ищущие что-то, черные от копоти руки, спросил:
– Ты что, оттуда? – и тут же с провожатым отправил домой.
До сих пор Кирьят-Менахем оставался одним из немногих районов Иерусалима, где за все время интифады не было даже попытки террористического акта. С балконов и крыш жители этой западной окраины видели трассирующий поток, летящий в сторону Гило. Им слышны были артиллерийские раскаты в Бейт-Лехеме. До них докатилась волна взрыва из супермаркета в соседнем Кирьят-Йовеле. А завывания амбулансов, торопящихся в больницу “Адаса Эйн-Керем “, стали уже будничными....
И никто из них, живущих в этом зеленом массиве, который с полным правом можно было бы назвать “Отрадный”, не мог даже подумать, что когда-нибудь ужас и смятение в одночасье сравняют их с жителями других районов.
Но вот на том самом месте, где еще так недавно, в Йом-Кипур, не заботясь о безопасности, на велосипедах и роликах детвора мчалась во всю прыть с крутой улицы Мексико вниз, притормаживая перед поворотом на шоссе, в четверг, 21 ноября, в 7.15, террорист, оглядев битком набитый автобус и решив, что пора, нажал на взрывное устройство...
11 убитых...Десятки раненых... Стенания и слезы, слезы, слезы...
И только теперь начинаешь вникать в подтекст названия – Кирьят-Менахем. Кто он, тот человек, который утешал соплеменников в их безутешном горе? Было ли это имя собственное или же просто награда за участие в чужой беде? И найдется ли сейчас кто-то, чтобы так же, как когда-то Менахем, утешить сирот, вдов, матерей?..
Нынешние претенденты в Утешители заняты предвыборной возней. Сколачивают блоки, ищут компромат на соперников, подыскивают мастеров хлестких лозунгов...
А в Кирьят-Менахеме на автобусной остановке горят свечи, увядают и распускаются цветы. На столике – Теилим. Молча приходят сюда. Каждый молится о своем и по-своему. Но кажется, что в самом воздухе звучит одно и то же: “До каких пор будут злодеи – о, Господь! – до каких пор будут злодеи торжествовать?”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КИРЬЯТ-МЕНАХЕМ БЕЗУТЕШНЫЙ
До сих пор он никак не может объяснить, почему кинулся бежать в противоположную, более дальнюю сторону. Ведь рядом была остановка.
Скорее всего по привычке. Увидел, как по Мексико спускается автобус, и побежал что есть силы. Ведь каждое утро выходил. Видимо, сработал также и фактор опоздания, когда уже логика бессильна перед желанием успеть любой ценой. Он было кинулся даже на красный свет, но кто-то из водителей засигналил так, что поневоле ноги сами остановились. Это, собственно, и спасло его.
Оглушительной силы взрыв он услышал у входа в садик, куда устремился, чтобы сократить путь к остановке. Еще не догадываясь, что произошло, побежал к выходу. И уже по дороге его оглушил рев амбулансов, душераздирающие крики, звавшие на помощь, тошнотворный запах горелого...
А потом, как в замедленной съемке, он увидел женщину с оторванной щекой... Полураздетую окровавленную девушку, которая прижимала руки к горлу, силясь что-то сказать... Мальчика с широко окрытыми глазищами на вырванной дверце автобуса... Ползущую по битому стеклу школьницу... А еще разорванные в клочья ранцы, рюкзаки и сумки... Тлеющие страницы. Яблоки... Мандаринки. Целлофановые кулечки с бутербродами...
– Чего глазеешь? – крикнули ему. – Помогай!
Он бросился переносить и укладывать раненых на носилки. Кому-то подставил плечо. Кого-то взял на руки. Действовал автоматически. А когда сказали, что его помощь уже не нужна, пошел почему-то не домой, что было делом нескольких минут, а к “Мифлецету“. Там только вспомнил, что опаздывает на службу. Как сел в автобус, как прибыл в часть – не помнит. А там психолог лишь увидел его изможденное, запыленное лицо, воспаленные слезящиеся глаза и ищущие что-то, черные от копоти руки, спросил:
– Ты что, оттуда? – и тут же с провожатым отправил домой.
До сих пор Кирьят-Менахем оставался одним из немногих районов Иерусалима, где за все время интифады не было даже попытки террористического акта. С балконов и крыш жители этой западной окраины видели трассирующий поток, летящий в сторону Гило. Им слышны были артиллерийские раскаты в Бейт-Лехеме. До них докатилась волна взрыва из супермаркета в соседнем Кирьят-Йовеле. А завывания амбулансов, торопящихся в больницу “Адаса Эйн-Керем “, стали уже будничными....
И никто из них, живущих в этом зеленом массиве, который с полным правом можно было бы назвать “Отрадный”, не мог даже подумать, что когда-нибудь ужас и смятение в одночасье сравняют их с жителями других районов.
Но вот на том самом месте, где еще так недавно, в Йом-Кипур, не заботясь о безопасности, на велосипедах и роликах детвора мчалась во всю прыть с крутой улицы Мексико вниз, притормаживая перед поворотом на шоссе, в четверг, 21 ноября, в 7.15, террорист, оглядев битком набитый автобус и решив, что пора, нажал на взрывное устройство...
11 убитых...Десятки раненых... Стенания и слезы, слезы, слезы...
И только теперь начинаешь вникать в подтекст названия – Кирьят-Менахем. Кто он, тот человек, который утешал соплеменников в их безутешном горе? Было ли это имя собственное или же просто награда за участие в чужой беде? И найдется ли сейчас кто-то, чтобы так же, как когда-то Менахем, утешить сирот, вдов, матерей?..
Нынешние претенденты в Утешители заняты предвыборной возней. Сколачивают блоки, ищут компромат на соперников, подыскивают мастеров хлестких лозунгов...
А в Кирьят-Менахеме на автобусной остановке горят свечи, увядают и распускаются цветы. На столике – Теилим. Молча приходят сюда. Каждый молится о своем и по-своему. Но кажется, что в самом воздухе звучит одно и то же: “До каких пор будут злодеи – о, Господь! – до каких пор будут злодеи торжествовать?”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
